Пляж для англійського лорда

Поділитися
Минулого року у Херсонській області на узбережжі Джарилгацької затоки відпочивав англійський лорд...
Володимир Портной — рибалка з 50-річним стажем

Минулого року у Херсонській області на узбережжі Джарилгацької затоки відпочивав англійський лорд. Разом із онуком та друзями з Франції. Поважні іноземці сказали, що вони неодмінно приїдуть сюди наступного літа.

Іще 110 років тому граф Скадовський зачарувався незвичайним берегом Джарилгацької затоки, дослідив його лікувальні властивості і — заснував курортне містечко. Назвав своїм іменем — Скадовськ. Відтоді курорт відвідали мільйони людей, позбавившись своїх недуг. Дивовижно — на березі мілкої, прогрітої сонцем затоки щезають дитячі хвороби. Щоліта десятки тисяч турботливих батьків з усієї України, Росії, Білорусії, Литви, Латвії везуть у Скадовськ малюків. Канадські, польські, німецькі сім’ї прямують сюди на оздоровлення.

Нині через стічні води з рисових полів Джарилгацька затока втрачає свої унікальні властивості. Врятувати Скадовську оздоровчу зону може лише ухвалення закону «Про дитячий державний курорт Скадовськ».

Ловиться тільки бичок

Володимир Портной рибалив у затоці півстоліття. Він розповідає, що за часів його молодості тут ловилося вісімнадцять видів риби: білуга, севрюга, кефаль, ставрида, скумбрія, осетер... Якось із товаришем Володимир Петрович за два місяці здали до колгоспу 28 тонн бичка! Нині така кількість видається неймовірною. За його словами, риба почала щезати наприкінці 60-х, після появи рисових чеків — отруєну гербіцидами воду скидали просто в лиман. Сьогодні в затоці ловиться тільки бичок, і рекордом вважається одна тонна на місяць. Із тутешніх вод втікають краби і креветки. В рибацьких артілях немає оснащення для лову у відкритому морі, отож у недалекому майбутньому місцеві рибалки можуть лишитися без засобів до існування.

Лідія Гук, член Скадовського екологічного товариства «Джарилгач» і колишня лікарка санстанції Скадовського району також звинувачують у загибелі морської живини рисівників. Лідія Ларіонівна все життя боролася за порятунок цілющої затоки і зібрала купу доказів шкідливого впливу вирощування рису на акваторію. Серед них є особливо показові. У другій половині 80-х років Науково-дослідна станція рису (тепер Інститут рису УААН) намагалася довести, що поливні води з рисових полів можна не скидати у затоку. Був побудований так званий модуль: води з рисових чеків перекачували на зрошення пшениці. На кафедрі харчування в Київському медінституті провели експеримент: цією пшеницею годували піддослідних тваринок. Результати експерименту налякали фахівців — всі тварини були вражені онкологічними захворюваннями. Між тим, на упаковках з рисом, який вирощувався на небезпечних отрутохімікатах, значилося: «дієтичний».

Справжній стан справ відкрився у 1989 році, коли у Джарилгацькій затоці вибухнула екологічна катастрофа. Після кількох сильних штормів всю отруту, яка десятиліттями накопичувалася на дні, рознесло по затоці. Пляжі довелося закрити на кілька років. Скадовчани пам’ятають гидку киселеподібну масу, на яку перетворився лиман. Однак лише у 1990-му Міністерство охорони навколишнього середовища та Міністерство охорони здоров’я під тиском громадських організацій заборонили розпилювати хімікати з літака і скидати будь-яку воду з рисових полів у лиман. У районі майже перестали сіяти рис. Затока ожила. На її узбережжя повернулися курортники.

Однак рисівники не змирилися зі скороченням прибутків, а без обробки отрутохімікатами рис у цих краях не виростиш. Тож останніми роками аграрії примудрилися знову роздобути дозвіл на використання отрути — тепер нібито слабкодіючої. І — знову збільшили площі під посівами рису.

— Біда в тому, що, окрім агрохімікатів, скидними каналами виноситься ґрунт, — застерігає Лідія Гук. — З одного боку, винищується земля. З іншого — в ґрунті завжди є фосфор і азот, які пожирають кисень. А там, де немає кисню, — гине все живе. До всього ж омертвінню лиману сприятиме опріснення. Залишаться хіба що медузи. Якщо рисосіяння не припинять, затока вже незабаром перетвориться на Саргасове море.

Порушення суворого санітарного режиму рисівниками — злочин, — додає Іван Шульга, член Всеукраїнської екологічної ліги, директор Скадовського відділення Східноукраїнського національного університету імені В.Даля. — А його перші співучасники — державні екологічні служби Скадовська, які потурають сваволі аграріїв, закривають очі навіть на кричущі порушення: деякі рисові чеки «заходять» у стометрову зону затоки. Площі рисосіяння і далі зростатимуть, допоки Скадовська медична зона, від Залізного порту до Каланчацького району, не набуде офіційного статусу дитячого курорту державного значення.

Оксана Білинська, лікар, голова екологічного товариства «Джарилгач», вбачає у порятунку затоки майбутнє як для скадовчан, так і для туристів. Вона наголошує, що Скадовськ може працювати як курорт цілий рік. Тут виявлені джерела мінеральної води, апробовані Одеським інститутом курортології. Вони лікують шлунково-кишкові захворювання, а також недуги кістково-м’язової системи. Окрім того, знайдені цілющі грязеві поклади.

Антонівський рис їстиме Європа?

Директор Інституту рису УААН Анатолій Ванцовський переконаний: рисосіяння може існувати поряд із курортом. Нещодавно успішний підприємець отримав замовлення на поставки рису до Іспанії. Чому країна з давніми традиціями вирощування білого зерна хоче імпортувати його з України? Можливо, тому, що Іспанія зацікавлена у прибутках від своїх знаменитих курортів, і їй зовсім невигідно псувати навколишнє середовище хімікатами? До того ж рис, вирощений поблизу Джарилгацької затоки, позбавить конкурентів з туристичної сфери. Адже за своїми лікувальними властивостями аналогів нашій затоці немає в усій Європі.

— Минулої весни була запрошена пересувна багатофункціональна лабораторія Мінекобезпеки. Вона дійшла висновку: ніякого опріснення затоки немає, процеси обміну відбуваються нормально, як в усьому Чорному морі, — говорить пан Ванцовський. Треба розумно поєднувати розвиток курорту і рисосіяння. Сіяти рис планувалося там, де курорту бути не повинно і купатися не треба!

Директор Інституту рису запевняє: крабів і креветок виловили рибалки, а Європа замовляє Україні рис, бо він натуральний і дієтичний, а не трансгенний. Я поцікавилась: «Як вам вдалося виростити дієтичний продукт, адже за екологічними мірками земля перед таким засівом має сім років очищуватися від гербіцидів?» У відповідь пан Ванцовський потряс дозволами від санстанцій і Мінекобезпеки.

Під час жнив на полях Інституту рису комбайнери обідають у польовій кухні. Однак рисом їх годують рідко. «Щоб не потруїлися!» — іронізують вони. Пристойною зарплатнею комбайнери похвалитися не можуть, альтернативного ж заробітку обмаль. Село Антонівка, де розташований Інститут рису, виглядає більш-менш благополучно. Але ніхто з мешканців, яких ми тут зустріли, для преси не сказав жодного слова не тільки про рис, а й взагалі про життя в селі. В розмові ж без диктофону антонівці скаржаться: в кожній другій родині є онкохворий. Однак медицина ніколи тут не досліджувала причин страшної хвороби.

Життя під авіахімобробкою

У Скадовському районі більшість сіл схожі на Тарасівку. Колись і сюди приїздили курортники, оселялися у місцевих жителів, купалися в затоці, їли кавуни. Поруч, на березі, працював санаторій. Сьогодні там руїни. А затока опріснена й замулена стоками, її береги поросли очеретом. У Тарасівці ще інколи згадують, як після купання в затоці на берег виходили білими від солі. І як, стоячи по пояс у воді, палицями ловили камбалу. Тепер немає цілющої солі, немає камбали, немає курортників. Лишилися праця на рисових полях, мізерна платня, недуги. Але говорити про це тарасівці бояться. Проте одна обставина обурила всіх селян: минулого року над рисовими полями кружляли літаки-кукурузники. Розпилювали отрутохімікати. Кілька разів розверталися над селом. Ніхто не попередив селян про авіахімобробку, люди так і дихали отрутою. А не попередили, бо тут хімобробка з літаків уже 15 років заборонена.

Не так давно поблизу аеродрому селяни випасали корів. Тепер це місце обходять, як прокляте: усі корови захворіли на лейкоз. Господарі мусили здати худобу на м’ясо, але чи безпечно його їсти — не знають. За спостереженнями тутешніх мешканців, люди теж нездужають, переважно ті, що працювали на рисових полях. Але свої земельні паї тарасівці продовжують віддавати в оренду рисовим господарствам.

Багато селян виходять на поля після комбайнів: що забереш після обмолоту — те твоє. За день одній людині вдається назбирати два мішки колосків. Зерно йде на продаж та на корм домашнім тваринам і птиці. Після жнив на рисових полях випасають баранів. Влітку цілими родинами селяни купаються в стічних каналах. Екологи б’ють на сполох. А власники рисових чеків стверджують, що стічні води не загрожують здоров’ю людей.

Тим часом кілька років тому співробітники Інституту зоології, Інституту ботаніки, Чорноморського біосферного заповідника досліджували Джарилгацьку затоку в місцях, де в неї скидають воду з рисових чеків. Ось висновки вчених: «Ці води містять гербіциди, фунгіциди, інсектициди»; «...тут виявлені ознаки деградації морських водоростей та безхребетних...»; «найбільш екологічно небезпечні... види землекористування, в першу чергу — рисосіяння — в зоні затоки мають бути припинені». (Київ, вид-во «Вестник зоологии», 2000 р.). Тим цікавіше, що Херсонська обласна санстанція жодних отрутохімікатів у Джарилгацьких водах ні тоді, ні тепер не знаходить.

Владі «не до того»

Алла Тютюнник, президент Херсонського обласного фонду милосердя і здоров’я обурюється: «Минулої весни на узбережжі працювала робоча група Міністерства охорони навколишнього середовища по виявленню порушень чинного законодавства в медичній зоні та впливу рисівництва на її рекреаційні якості. До речі, приїзд робочої групи також був ініційований громадськими активістами. Тоді перший заступник Державної екологічної інспекції В.Черевко заявив журналістам, що виявлені екологічні порушення несумісні з медичною зоною. Пообіцяв, що рисосіяння у водоохоронній зоні негайно заборонять. Але рівно через місяць обласне управління екології заборонило сіяти рис на західних від міста територіях, зате видало Ванцовському дозволи на вирощування рису на східних від міста територіях, причому в другій водоохоронній зоні, що категорично заборонено законом.

І все-таки у березні 2004 року громадські активісти добилися, що Верховна Рада України погодилася: курорту бути. І доручила Кабміну підготувати відповідне обґрунтування. Кабмін дав завдання Херсонській обласній владі, а та — районним керівникам. Що далі — невідомо. Колишній голова райдержадміністрації Олександр Коняєв уникав журналістів, нарікаючи, що йому «не до того».

Скадовський міський голова Федір Терехов пояснив, що у його плани не входить дослідження лікувальних грязей, джерельної та морської води. У той же час за копійки розпродуються ділянки пляжу у зоні міста. Влітку там виростуть непрезентабельні генделики і торговельні намети. Чому голові Скадовська не цікава ідея створення сучасного європейського курорту? Адже це — нові робочі місця, нові прибутки, новий рівень життя міста...

Чи не тому обидва керівники уникали проводити дослідження, що боялися знайти у затоці отруйні сліди рисосіяння?

Незалежна експертиза

Восени 2004 року місцеві екологи, депутати, правозахисники й журналісти вирішили зробити незалежний аналіз проб води й мулу в стічних каналах, затоці, в рисових чеках. Виявилося, що це недешева задумка — нині за аналізи скрізь потрібно платити. Самі знайшли кошти — і цього разу влада не підтримала громадськість.

Ситуацію могла б кардинально змінити обласна санстанція, але...

— Ванцовський навіть не приховує того факту, що Інститут рису сам оплачує аналізи води в санстанції, — пояснив депутат Скадовської райради Іван Гончарський. — З огляду на це, я глибоко сумніваюся, що санстанції й державні лабораторії колись знайдуть у тих пробах хоч якийсь залишок гербіциду.

Херсонський обласний фонд милосердя та здоров’я організував забір проб ґрунту і мулу в рисових чеках, у стічних каналах та в затоці. Здійснити це вдалося наприкінці зими, в лютому, коли всі отрутохімікати мали б давно розкластися на цілком безпечні речовини. Дослідження замовили у Києві, в Українському науково-дослідному інституті спирту та бiотехнологiй харчових продуктiв, оскільки херсонським лабораторіям не довіряють. Інститут обіцяв видати результати через тиждень. Та минув місяць, другий — аналізи не надходили. В розмовах по телефону керівник лабораторії запевняв, що в пробах знайшли свинець, а отрутохімікатів не виявили. І тільки після того, як Алла Тютюнник пояснила, що аналогічні аналізи робить іще одна лабораторія і що результати будуть використані у документальному фільмі з посиланням на джерело, інститут надіслав свої висновки. І там, окрім надмірних доз ДДТ, виявився свинець та цілий букет гербіцидів — шаккімол, базагран, сатурн, пропанід та елементи їх розпаду. У кого повернувся язик називати «дієтичним» рис, вирощений на полях, де в ґрунті багато свинцю, дусту і отрутохімікатів? Чи перевіряв хто-небудь, що є в тому «дієтичному» рисі? Адже на його основі роблять суміші для немовлят!

Зараз екологісти шукають список гранично допустимих концентрацій отруйних речовин у ґрунті та в мулі затоки, щоб зрозуміти, наскільки небезпечні виявлені в пробах дози. Але в районній та в обласній санстанціях говорять, що норм ГДК отрутохімікатів для мулу в Україні немає... Тепер громадські активісти пишуть запити до відповідних міністерств.

Що на дні затоки?

Нинішню весну скадовчани зустріли мітингами біля міськради. Скадовський морський порт вирішив поглибити суднохідний канал. Пісок із мулом, вийняті з дна фарватеру, скинули в затоці за два-три кілометри від санаторних пляжів у першій санітарній зоні — з дозволу управління екології Чорного моря. Вісімдесят тисяч тонн. Порт не погодив свої дії з місцевою владою, не провів аналізів. А якщо знову трапиться великий шторм і рознесе отруйну багнюку по всій затоці?

Тим часом у місті працює 50 оздоровчих закладів і 200 приватних підприємців. Їхній бізнес сезонний — обслуговування курортників, що приїздять улітку. Директор дитячого оздоровчо-реабілітаційного комплексу «Таврія» Тамара Чуріканова розповіла, що путівки продаються вже з осені, люди приїдуть відпочивати і — що побачать? Скаламучене море? І хто знає, що в тій каламуті?

***

У квітні головою Скадовської районної держадміністрації став Іван Гончарський — один із громадських лобістів ухвалення закону «Про дитячий державний курорт Скадовськ». У його соратників-екологістів з’явилася надія, що тепер справа врятування Джарилгацької затоки зрушить з мертвої точки.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі