Революція індивідуальностей

Поділитися
Мабуть, усе-таки революції не йдуть на користь творчості. Навіть помаранчеві й цілком мирні. Перефразовуючи класика, музи мовчать, коли говорить Майдан...

Мабуть, усе-таки революції не йдуть на користь творчості. Навіть помаранчеві й цілком мирні. Перефразовуючи класика, музи мовчать, коли говорить Майдан. Особисто моя творчо-літературна муза мовчить уже кілька місяців. Вона не може дозволити собі творити. І зараз вона, як свідома громадянка, — на Майдані, разом з усіма тими новонародженими громадянами, які відмовилися бути радянськими людьми, сірою масою та безнадійними провінціалами. Народ сьогодні сильний, як ніколи. І непереможний, як ніколи. Раз добром нагріте серце… А що вже казати про свободу, яка є абсолютним добром і водночас чимось невловним та неокресленим.

Виявилося, що українцям для суспільної й політичної емансипації вистачило тринадцяти років часткової і обмеженої свободи. Хоча чи можна називати свободою те, що є обмеженим? Нами захоплюються, і з нами солідарні. Адептами української помаранчевої революції стали насамперед ті європейські суспільства, які змогли на зламі 80-х і 90-х стати на єдино можливий шлях звільнення та європейського вибору. Саме їм, як нікому в Європі, відома ціна цього як ніколи конкретного для українців поняття «свобода». Як пожартував один відомий поляк, профспілка «Солідарність», як з’ясувалося, боролася за право робітника бути звільненим з роботи. Що ж, і це також свобода, точніше — її наслідки. Тож не варто надто ідеалізувати її.

Так сталося, що наша боротьба за свободу й незалежність у 1991 році насправді була лише боротьбою за незалежність. Хоча, зрештою, яка вже там незалежність без свободи. І лише тепер, майже за класичною марксівською формулою революційної ситуації, наші низи вже не можуть, а верхи не хочуть. В Україні ж ця формула працює трохи інакше: наші низи (тобто ми) вже не можуть терпіти, а верхи (тобто вони) не хочуть нічого втратити. Однак лібералізація і демократизація життя не відбувається без глобального переділу. У цьому полягає суть революції, першої української буржуазної революції, що охопила найширші верстви населення й вікові групи, інакше кажучи — поєднала дорогий «Ауді» і стареньку «Ладу». А ще наша революція міфоборча, бо змогла зламати кілька, здавалося б, найживучіших міфів — по-перше, всесилля і всевладдя «старшого брата», а по-друге, можливості й доцільності галицького сепаратизму в будь-яких проявах. Україну вже неможливо ділити по Збручу — Ющенко засипав цей міфологічний рубікон української ментальності

А ще наша революція недекларативно інтернаціональна, а ще вона роково-карнавальна, а ще вона весела і добра, а ще вона іронічна й саркастична, а ще вона ліво-ліберальна й право-консервативна, а ще вона перманентна. Бо сонце сходить завжди, і воно завжди помаранчеве. І нехай не думає Жириновський, що, заборонивши в Росії помаранчевий колір, він заборонить сонце. Сонцю не страшні жириновські й мери в «любимых кепках», неадекватна дружина кандидата й іноземний спецназ на приміських станціях, іграшкові піховшеки і їхні ляльководи павловські. Сонце не стало брати пошту, телефон і телеграф — йому вистачило просто засяяти.

І справді — дивний якийсь цей всеукраїнський спротив, ненасильницький якийсь, але рішучий, неозброєний, але не беззахисний. Та й персоніфікація цієї революції — Віктор Ющенко — є дивовижним синтезом Махатми Ганді, Кемаля Ататюрка й Вацлава Гавела. Іноді дуже хочеться, щоб другий і третій складники якось врівноважили перший. А іноді думається, що без першого в нашій ситуації неможливі ні другий, ні третій. Першому «батькові нації» сучасної України насправді залежить на житті та здоров’ї людей. Це перший український лідер, для якого народ — не абстрактне поняття і не порожній звук, а спільнота, або, як у нас заведено, громада індивідуальностей. Особисто для мене кольорова строкатість нашої революції є певною гарантією від банального масовізму й знеособленості. Коли в натовпі не штовхаються і перепрошують, а в принципі намагаються не штовхатися. Наша революція є моральною, бо актуалізувала просту, але таку життєво необхідну річ, як уважність і повага до ближнього. А ще українська революція — це коли рабин і скінхед стоять разом на Майдані з помаранчевими стрічками на руках. Мені це найбільше подобається.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі