Судьба и судьбы

20 августа 07:00

Оглянуться. Попытаться увидеть судьбу Украины через судьбы самых разных людей. С такой необычной просьбой ZN.UA обратилась к полусотне людей, чей взгляд на четвертьвековую историю новейшей Украины нам казался особенно важным, особенно интересным.

 

Завсідники фронтового Донбасу добре знають цю "оздобу". Висаджений у повітря міст через річку Казенний Торець неподалік Слов'янська, на околиці Семенівки (фактично, першої гарячої точки на карті АТО) - не просто тамтешня прикмета. Він перетворився на один із найвідоміших символів нещадної "східної" війни. Грубим і зримим уособленням зламу. Який, на щастя не перетворив цю війну на справжню громадянську, але вже пройшовся безжальним серпом по численних родинах, перетворив учорашніх друзів на вічних ворогів.

Поруч зі смертельно пораненим мостом з'явився новий - понтонний, хутко налаштований військовиками, що пильнують його й по сьогодні. Ця, зовні хитка, та направду на диво надійна конструкція чимось нагадує нашу державу. Міцність якої виявилася вищою, ніж це здавалося "випробувачам". Семенівський міст ще 2014-го обіцяли швидко відбудувати, але початок його реконструкції вкотре відтерміновують, звично посилаючись на війну. І два береги Казенного Торця продовжує поєднувати його понтонний брат, підтверджуючи давнє правило про постійність тимчасового. Так само не квапляться із повноцінним стартом загальнодержавних системних перетворень вельможні очільники, які два роки тому охоче обіцяли стрімкі "капітальні" реформи. І поширену "усталену тимчасовість" у різноманітних царинах вони теж легко списують на війну.

Вибухова хвиля химерно спотворила семенівський міст. Один шмат понівеченого велетня нагадує долоню, що завмерла в повітрі, ніби в очікуванні потиску. Інший - скидається на долоню, що безвільно опустилася на опалену землю.
Дві України, велика та змаліла, опинилися на різних берегах кривавої річки. І до омріяного рукостискання ще довго. І зосереджені хлопці в камуфльованих одностроях та зі зброєю ще довго чатуватимуть не тільки поблизу залишків семенівського мосту.

Політичний вибух 14-го зламав, але остаточно не знищив старе. Пошуки вправних будівничих нового тривають.

Нам ще тільки доведеться вчитися спільно творити нову долю на руїнах старого. Зазираючи в майбутнє, варто час від часу озиратися в минуле. Аби не припускатися старих помилок.

Озирнутися. Побачити долю України через долі різних людей. З такою пропозицією DT.UA звернулося до півсотні людей, чий погляд на чвертьстолітню історію новітньої України нам видавався особливо цікавим. Журналістам, письменникам, митцям, представникам різних поколінь ми запропонували поділитися оповідками про тих, чиї долі та вчинки вразили за останні 25 років. За роки Незалежності.

Героями історій виявилися геть різні персонажі - відомі й невідомі. Людина-подвиг. Людина-характер. Людина-пісня. Людина-блискавка. Людина-стрижень. Людина-драма. Людина-казка. Академік, безхатько, вояк, безіменний сусід по купе, збанкрутілий підприємець, підпільний мільйонер, дівчинка-аутист, учитель музики, безногий шахтар. Дід, сестра, загиблий брат. Друг і ворог.

Різні долі, відтворені різними людьми, перетворилися на клаптики чудернацької мозаїки, з якої небавом складається доля України. Примхлива, суперечлива, бентежна, трагічна, велична. У цій мозаїці ще бракує багатьох фрагментів. Повній картинці ще тільки належить скластися.

На жаль (але це було очікувано), чимало розповідей, які ми пропонуємо нашому читачеві, присвячена подіям останніх років. Війна неминуче витерла з пам'яті оповідачів більш ранні, можливо не менш важливі спогади.

Це болісна прикмета новітнього часу. Який безжально спалює мости між складним, але мрійливим минулим і ще складнішим, але жорстким сьогоденням. Проте вже неквапом вимуровує новий місточок. До вистражданого майбутнього.