«Совершите вы массу открытий (иногда не желая того)»

Про те, що 4 січня, окрім витеклої в Інтернет газової угоди, було підписано ще якісь документи, подейкували в кулуарах НАКу, Кабміну і парламенту. Але оскільки і широко обговорюваної угоди ніким не було офіційно представлено, домогтися чіткої відповіді з приводу блукаючих чуток, не було змоги. Першого разу правда спливла на позачерговому засіданні Кабінету міністрів, яке проходило 31 січня. Саме на ньому вперше уряду став ясний масштаб української капітуляції. Втім, давайте про все по порядку.

Кабінет міністрів зібрався у вівторок для того, щоб дати згоду на підписання статуту СП, яке, відповідно до угоди від 4 січня, мали створити «РосУкрЕнерго» і НАК «Нафтогаз України». Попри браві рапорти міністра палива та енергетики Івана Плачкова відразу стало ясно, що більша частина аудиторії до можливості створення СП із сумнівною компанією «РосУкрЕнерго»; до можливості передачі під контроль цього СП внутрішньоукраїнського ринку розподілу та доставки газу; до самої підписаної угоди та її підписантів - має дуже велику кількість запитань. Переконливих відповідей на котрі ні пан Івченко, ні пан Плачков дати не змогли.

Питання про існування інших нікому не відомих документів, також підписаних 4 січня, порушив міністр фінансів Віктор Пинзеник. І порушив, треба сказати, не вперше, оскільки протокол попереднього газового засідання Кабміну, що відбулося в середині січня, зафіксував: на аналогічне запитання пан Плачков дав чітко негативну відповідь. Цього разу його відповідь була позитивною. І за час перерви, оголошеної в засіданні уряду, міністрам для ознайомлення роздали папки з документами, підписаними таємно від українського уряду, парламенту і суспільства у Москві, 4 січня.

Ознайомлення з трьома (а за іншими даними - з п’ятьма) новими доповненнями викликало у присутніх шок. Своє обурення і різку критику підписаних угод висловили більшість членів Кабінету міністрів, який команда перемовників разом із президентом просто тримали «за болвана» у преферансі.

По суті, окрім пана Плачкова, в Кабміні не знайшлося жодної людини, котра позитивно оцінила б досягнуті домовленості. Були ті, хто відмовчався. Але більшість у вівторок зайняли активну критичну позицію. Серед них: Арсеній Яценюк, Віктор Пинзеник, Володимир Огризко й Антон Бутейко (котрі по черзі заміщали відсутнього главу МЗС), Анатолій Гриценко, Віктор Балога, Павло Ігнатенко, Павло Качур, Віктор Бондар і... Юрій Єхануров. Як нам уявляється, витягнуті на світло документи, в сукупності із запланованим СП, становили уже практично реалізований план безкровної анексії України. Причому не на п’ять, а на двадцять п’ять років уперед - до 2030 року. Гадаємо, прем’єр-міністр дізнався про все набагато раніше, ніж члени Кабміну, але набагато пізніше від самого факту підписання акта капітуляції.

Усім присутнім стало остаточно ясно, що затвердження статуту СП між НАКом і «РосУкрЕнерго» - питання другорядне, порівняно з уже підписаними документами. Але воно принципове - і не тільки з погляду змісту, а й процедури схвалення, точніше несхвалення. Як свого роду останній рубіж: Москві СП необхідне, а отже, утримуючись від його офіційного оформлення, Україна теоретично зберігала за собою можливість використати цей важіль для корекції всього пакета підписаних газових угод - і відкритої, і прихованих від зайвих очей. Саме тому було прийнято рішення: а) направити проект СП в Антимонопольний комітет для того, щоб АМК міг офіційно зажадати дані про засновників і акціонерів «РосУкрЕнерго»; б) обмежити права Плачкова, Івченка та Вороніна вносити до проекту статуту неузгоджені з урядом новації; в) вивчити правові можливості Києва на випадок ухвалення рішення про розірвання підписаних домовленостей; г) доручити Мінекономіки, Мінфіну, МЗС, Мін’юсту і Мінпаливенерго стояти на варті всіх подальших кроків з реєстрації СП, вивіряючи й погоджуючи спільно кожен рядок підписуваних документів. Єхануров висловив свою готовність як відстоювати внесення необхідних змін до статуту, так і готовність у разі прийняття урядового рішення «обнулити» підписані 4 січня, украй невигідні для України домовленості. Все це було у вівторок…...

І що ж відбулося далі? Того ж дня Антимонопольний комітет увімкнув для нового СП «зелене світло». Вийшовши на дві години з відпустки, списковик Партії регіонів - глава Антимонопольного комітету пан Костусєв, заявив про те, що жодних претензій до «РосУкрЕнерго» немає, а створюване СП не є монополістом на ринку поставок газу промисловим підприємствам. І справді, як за білбордом - «З нами Бог і Росія!». У середу боротьба навколо статуту СП тривала. Тиск був неймовірним, але узгоджувальних підписів під проектом СП для остаточного підпису Єханурова не вистачало. Яценюка навіть достроково до Астани відправили, але тримався його заступник. А втім… у четвер прем’єр Єхануров, повідомивши, що бере всю відповідальність на себе, підписав статут спільного підприємства. Як виявилося, не врахувавши при цьому й половини застережень, висунутих згаданими вище міністерствами…

А заперечення були, цілком розумні і справедливі. І зняти їх у ході обговорення з росіянами не вдалося. Міністерство фінансів викотило свої вимоги, перелічивши необхідні зміни до статуту й описавши інші умови його благословення. Те ж зробило і Міністерство економіки, ще в більшій кількості. МЗС підготувало проект ноти Кремлю і чітку інструкцію про розірвання підписаних домовленостей, підвівши під це серйозну юридичну базу, грунтовану на українському та міжнародному праві. Однак прем’єр прийняв одноосібне рішення, не зібравши навіть Кабмін, хоча про можливе екстрене засідання з газового питання він членів уряду попередив. То у кого «задрижали колінця»?

Що виграла, а що програла Україна в газовій сутичці зі старшим братом за розумом (у даній ситуації дуже доречний образ)? Чому з порушенням процедури і перевищенням повноважень прем’єром було підписано статут СП? До чого зобов’язують Україну документи, які було підписано 4 січня? Скільки їх було і чи підлягають вони розірванню? Що очікує Україну у разі збереження всієї напрацьованої Ющенком, Івченком, Вороніним і Плачковим бази? На ці запитання ми спробуємо сьогодні попередньо відповісти.

Що було підписано в Москві

Ми стерли ноги до колін у пошуках таємно підписаних
4 січня документів і у четвер увечері виявили, що й Кабінет міністрів не мав повної картини. Можливо, й у нас вона не повна, та все ж ми змогли добути п’ять секретних грамот.

Як стало відомо вже на сьогодні, 4 січня у Москві було підписано сім (!) документів. Про один із них - тристоронню Угоду про врегулювання відносин у газовій галузі, підписану НАК «Нафтогаз України», «Газпромом» і «РосУкрЕнерго», - «ДТ» досить докладно писало в двох перших випусках цього року. Інші ж документи являють собою комплексний пакет, який предметно регулює взаємини у газовій галузі між переліченими вище трьома сторонами.

Тепер про витягнуті на світло документи. Як виявилося, у Москві 4 січня було підписано Доповнення №1 ГУ-06 до Контракту від 21 червня 2002 року між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» про обсяги й умови транзиту російського природного газу через територію України на період із 2003 по 2013 роки. Цей документ передбачає, зокрема, що 2006 року «Газпром» поставить, а «Нафтогаз» протранспортує через територію України 127,777 млрд. кубометрів природного газу. Ставка плати за послуги з транзиту 1000 кубометрів газу дорівнює 1,6 дол. на кожні 100 км відстані. Загальна вартість послуг із транзиту російського газу складе орієнтовно 2,05 млрд. дол. Але є нюанс - «Нафтогаз» у період 2006-2009 років зобов’язаний (відповідно до доповнення №4 від 09.08.04 року) надавати щорічно послуги з транзиту російського газу в рахунок погашення авансового платежу на суму 250 млн. дол. І для цього передбачена стара ставка 1,09375 дол. на кожні 100 км (загальна сума авансового платежу. А точніше, визнаного Україною боргу - 1,250 млрд. дол.). До документа додається і помісячний графік цих «пільгових» газотранспортних послуг, виходячи з яких, до погашення боргу тариф на транзит у 1,6 дол. не діє.

Наступний документ: Додаткова угода №4 до Контракту №14/935-3/04 від 29 липня 2004 року про обсяги й умови закачування природного газу в ПСГ, його зберігання, відбору та транспортування 2005-2030 років. Цей документ підписано між НАК «Нафтогаз України» і «РосУкрЕнерго». Він передбачає, що в період із 2006 по 2030 роки в українських підземках щороку зберігатиметься до 15 млрд. кубометрів газу. Загальна сума контракту на 25 років - 866,250 млн. дол. При цьому весь комплекс послуг із закачування, зберігання та відбору газу з ПСГ здійснюється за тарифною ставкою 2,25 дол. за 1000 кубометрів за щорічний період зберігання.

Нагадаємо, що за часів діяльності на ринку газотрейдерів, а також ще аж до минулого року закачування, зберігання та відбір газу з українських підземок за сезон обходилися власнику газу мінімум у 8 дол. за 1000 кубометрів. Цікаво, що за такий же комплекс послуг, наприклад, в Угорщині власнику газу доводиться платити за сезон мінімум 17 дол. за 1000 кубометрів газу. За найскромнішими підрахунками, Україна втратила більш як 150 млн. дол. на рік.

Та навіть не це є принциповим. Відомо, що «РосУкрЕнерго» уже має газ в українських ПСГ. І ще торік переоцінила його вартість у бік значного збільшення. Плюс надалі компанія напевно захоче, окрім своїх 15 млрд., закачувати туди «газпромівський» газ за заявленою росіянами ціною 230 дол. із ставкою зберігання 2,25 дол.

Україні, а точніше НАКу - за нинішнього розкладу - фактично забракне коштів для закупівлі власного резерву газу. Тобто НАК буде винятково «статистом» і тільки за скромну плату в 2,25 дол. (щоб вистачило на підтримання штанів) обслуговуватиме потреби «РосУкрЕнерго» і «Газпрому» у ПГХ і з підтримання сезонного балансу газоекспортного потоку. Якщо ж НАКу знадобиться в період холодів додатковий обсяг газу, який нізвідки взяти, окрім як із ПСГ, то йому доведеться його закуповувати в «РосУкрЕнерго» за ціну як мінімум 230 дол. за 1000 кубометрів. Та й ця ціна поки лише декларативна: ще невідомо, який рахунок виставить власник газу НАКу, - адже він буде монопольним власником запасів газу в українських ПСГ.

Третій документ - Додаткова угода №6 до Контракту купівлі-продажу природного газу №4-ТРК від 29.07.2004 року між НАК «Нафтогаз України» і «РосУкрЕнерго». У ній передбачено, що 2006 року НАК продає «РосУкрЕнерго» на туркменсько-узбецькому кордоні 40 млрд. кубометрів газу по ціні 50 дол. за 1000 кубометрів. Загальна розрахункова вартість газу - 2 млрд. дол. Даний документ доводить, що Україна дійсно мала туркменський газ. Ось тільки не зрозуміло, чому українські перемовники не скористалися підписаним контрактом між НАК і «РосУкрЕнерго» на поставку туркменського газу в Україну 2005-2006 років.

Четвертий документ - дзеркальний відбиток третього - Додаткова угода №5 до того ж контракту купівлі-продажу газу. Однак у ній мова йде про те, що тепер уже «РосУкрЕнерго» продає НАКу на російсько-українському кордоні 25 млрд. кубометрів газу. Але вже за ціною 80 дол. за 1000 кубометрів. Загальна розрахункова вартість - ті ж 2 млрд. дол. Але при цьому за свої послуги, як випливає з контрактних умов, «РосУкрЕнерго» отримує 15 млрд. кубометрів газу (от вони, мабуть, і потраплять в українські ПСГ або на український ринок газу, але вже без жодних цінових обмежень).

А щоб спробувати звести газовий баланс України, підписано п’ятий документ - Додаткову угоду №7 до контракту купівлі-продажу газу від 29 липня 2004 року. Відповідно до неї, у січні «РосУкрЕнерго» поставить НАКу на російсько-український кордон до 2 млрд. кубометрів газу за ціною 95 дол. за 1000 кубометрів. Обсяги поставок додаткового газу 2006 року повинні бути, відповідно до умов додаткової угоди №7, узгоджені до 1 лютого 2006 року.

Шостий документ - Додаткова угода №4 до Контракту №14/935-2/04 від 29 липня 2004 року про обсяги й умови транзиту природного газу через територію України 2005-2030 років. Підписанти - НАК «Нафтогаз» і «РосУкрЕнерго». Цим документом «Нафтогаз» зобов’язався в період із 2006 по 2030 роки транспортувати щорічно до 15 млрд. кубометрів газу, який належить «РосУкрЕнерго». Ставка плати за транзит 1000 кубометрів газу - 1,6 дол. на кожні 100 км. Тепер згадаємо, що у відомому нам документі - тристоронній Угоді про врегулювання відносин у газовій сфері - мова йшла про те, що щорічно «РосУкрЕнерго» отримує 7 млрд. кубометрів узбецького і 8 млрд. кубометрів казахського газу. Тобто всього і виходить шуканих 15 млрд. кубометрів середньоазіатського газу (без 15 млрд. кубометрів, які «РосУкрЕнерго» одержить від «Нафтогазу» як плату за свої операторські послуги з доставки туркменського газу в Україну). Цей газ може бути запропонований за вказаною в додугоді №4 ціною 230 дол. за 1000 кубометрів газу як для промисловості України, так і відправлений на експорт. Його ж РУЕ може закачати в ПСГ як резервний запас і потім пропонувати Україні під час пікового попиту.

Таким чином, вийшло, що
4 січня у Москві було підписано сім(!) документів.

А також Угоду про взаємодію з приймання туркменського газу на кордоні Туркменистан-Узбекистан (Казахстан) та його транзиту. За нашою інформацією, цю угоду підписано 1 лютого між НАК «Нафтогаз України», ВАТ «Газпром» і ТОВ «Газекспорт». У ній мова йде про експорт із Туркменистану 6 млрд. кубометрів туркменського газу на адресу ТОВ «Газекспорт». Це той обсяг туркменської експортної квоти, яку «Туркменгаз» не може не віддати «Газекспорту», адже їхній контракт підписано на умовах «поставляй або плати». Таким чином із загальної експортної туркменської квоти НАК може навіть за найкращого розкладу отримати тільки 35 млрд. кубометрів туркменського газу. Тобто, коли вище йшла мова про те, що НАК 2006 року купує в Туркменистані 40 млрд. кубометрів газу, то це тільки плани. Реально Туркменистан може - «у разі можливості» - надати НАКу лише 35 млрд. кубометрів газу. Тому і знадобилося терміново підписувати додугоду №7 про поставку «РосУкрЕнерго» для НАКу 2006 року (в січні) додатково 2 млрд. кубометрів газу. За результатами року додаткові поставки (із ресурсу «Газекспорту») можуть скласти 6 млрд. кубометрів газу. За ціною 95 дол. за 1000 кубометрів на російсько-українському кордоні.

Аналіз же всіх наявних у НАК «Нафтогазу» контрактів призводить нас до несподіваного висновку, що навіть на 4 січня 2006 року, котре стало годи-
ною Х для ухвалення рішення, Україна вже мала повний баланс газу, а також усі контракти на транзит газу на 2006 рік. І ніякої необхідності в нічній тристоронній угоді 4 січня не було. Українську газову команду просто залякали. Чи купили?

Баланс НАК-2006

Тепер розгляньмо баланс газу НАК «Нафтогаз України» на 2006 рік. Який реально обсяг він матиме в розпорядженні? Ми знаємо вже, що туркменська експортна квота становить близько 41 млрд. кубометрів газу. Причому 6 млрд. кубометрів із них уже віддано «РосУкрЕнерго» (за контрактом з ООО «Газекспорт»). Тобто «Нафтогазу» залишається 35 млрд. кубометрів. Та після того, як НАК розплатиться з «РосУкрЕнерго» за транзит туркменського газу до російсько-українського кордону, він одержить від РУЕ лише
22 млрд. кубометрів газу. Ще близько 20 млрд. кубометрів газу видобувається в Україні «дочірньою компанією НАК «Укргазвидобування» і «Чорноморнафтогазом». Загалом одержуємо близько 44 млрд. кубометрів ресурсів газу, які реально матиме у розпорядженні «Нафтогаз» 2006 року.

Тепер - розподіл газу в Україні. Для населення (з урахуванням перевитрати газу, облік якого, до того ж, не ведеться) буде потрібно близько 20 млрд. кубометрів газу. Ще 9 млрд. кубометрів потрібні для підприємств теплокомуненерго (для котельних). Плюс 8 млрд. кубометрів - для технологічних потреб газотранспортного підприємства «Укртрансгаз» (щоб забезпечити роботу газотранспортної системи країни). Для забезпечення потреб облгазів (регіональна мережа розподілу, газопроводи низького тиску з виходом на кінцевого споживача) потрібно ще до 1,7 млрд. кубометрів газу. Плюс іще 2,1 млрд. кубометрів - для забезпечення потреб бюджетників. У результаті виходить близько 40,8 млрд. кубометрів. І це не враховуючи потреб промисловості України (!). Щоб забезпечити ще й промисловість, буде потрібно мінімум 32 млрд. кубометрів газу.

Та ми бачимо, що відносно гарантований баланс газу НАК «Нафтогаз» - не більш як
42 млрд. кубометрів газу. І практично весь цей обсяг буде спрямований за фіксованими цінами переважно для задоволення потреб бюджетників, компобуту і населення. У такий спосіб «Нафтогаз» іще й зобов’язаний дотувати газ, що поставляється цим категоріям споживачів. Оскільки той-таки туркменський на російсько-українському кордоні для НАКа коштує вже зараз не 50, а 80 дол. за 1000 кубометрів.

Як не крути, а для промисловості практично нічого не залишається. Ось і виходить, що поставками газу для промсектора країни займеться «РосУкрЕнерго» через створене СП «Укргаз-Енерго». І за якими цінами забезпечуватиметься промисловість, відомо лише РУЕ і ще, може, правлінню СП.

Та запам’ятаймо, що для промисловості України потрібно на рік мінімум 32 млрд. кубометрів газу.

Тепер розгляньмо баланс газу компанії «РосУкрЕнерго».

Отже, за свої операторські заслуги з доставки в Україну туркменського газу РУЕ одержить від «Нафтогазу» близько
13 млрд. кубометрів газу. Ще їй поступилися експортними квотами на узбецький і казахський газ - відповідно 7 і 8 млрд. кубометрів на рік. Плюс 6 млрд. кубометрів - із туркменської квоти ООО «Газекспорт», яка також уже перездана «РосУкрЕнерго». Тобто виходить близько 34 млрд. кубометрів середньоазіатського газу на рік. Ціна - 80 дол. за 1000 кубометрів. Заявлена ціна продажу на російсько-українському кордоні - 95 дол.

Як бачимо, цей обсяг кореспондується з тим, що необхідний для забезпечення потреб промисловості України. І враховуючи цю обставину, можна припустити, що російський газ (за заявленою ціною у 230 дол. за 1000 кубометрів газу) на український ринок, принаймні, нинішнього року може й не потрапити - не буде ніякого змішання російського дорогого і дешевого середньоазіатського газу! А це означає, що навіть якщо РУЕ продасть по 95 дол. в Україні 34 млрд. кубометрів середньоазіатського газу, який їй обійшовся (припустімо) у 80 дол., то тільки на цій невеличкій різниці цін «РосУкрЕнерго» заробить мінімум 500 млн. дол. Як то кажуть, не відходячи від каси.

При цьому українська промисловість практично позбавляється альтернативного - НАКівського - газу через відсутність газу в «Нафтогазу» для потреб промисловості. Ось так виходить. І навіщо, скажіть, РУЕ або навіть СП газотранспортна система України і ПСГ, якщо вони і так одержують прямий доступ до неї? А в облгазів просто заберуть диспетчерські функції: із ними просто укладуть контракти на доставку газу кінцевим споживачам по їхніх мережах (коштує це 3-4 дол. за 1000 кубометрів). І в такий спосіб газотранспортна система перетвориться на філію «Мострансгазу» («Газпрому»). І вже в центральному диспетчерському управлінні в Москві управлятимуть газопотоками як в Україні, так і експортними. Тобто утвориться газовий аналог «Укртранснафти», що вже третій рік поспіль фактично є підрозділом московської «Транснафти», - нічим реально не управляє, а лише виконує заявки реальних розпорядників транспортної інфраструктури зі стабільним щорічним зниженням обсягів прокачування, а отже, і зниженням доходів України.

Щодо перспектив 2007 року, то баланс газу НАК «Нафтогаз України» є ще менш зрозумілим. Реально він може розраховувати лише на 20 млрд. кубометрів газу, що видобувається в Україні. Оскільки з 2007 року весь практично середньоазіатський газ відданий на відкуп компанії «РосУкрЕнерго» (і навіть квота ООО «Газекспорт»). Це означає, що через створене 2 лютого в Україні СП «Укргаз-Енерго» компанія «РосУкрЕнерго» може запропонувати Україні (якщо захоче) 58 млрд. кубометрів газу. За якою ціною - сьогодні незрозуміло. Та якщо вірити заявам представника «РосУкрЕнерго» після оголошення про створення СП із
НАКом, то вже з другого півріччя ціни на газ, реалізований СП в Україні, можуть змінитися. Наприклад, тому що Туркменбаші збільшить ціну свого газу від теперішніх 50 до 60 дол. за 1000 кубометрів.

У результаті виходить, що НАКу вистачить своїх 20 млрд. кубометрів газу лише для населення і бюджетників. І вже підприємства комунальної теплоенергетики цілком залежатимуть від волі СП, або, точніше, власника газу - компанії «РосУкрЕнерго». Про промислових споживачів газу навіть не йдеться. Зрозуміло, що вони вже з лютого 2006 року стають цілком залежними від «РосУкрЕнерго» і створеного для реалізації газу цієї компанії СП.

Чому до кінця 2006 року «Нафтогаз» може стати банкрутом?

Далі пропонуємо підрахувати фінансовий баланс НАК «Нафтогаз України» 2006 року.

Отже, за транзит 127 млрд. кубометрів газу, який належить «Газпрому», НАК має одержати 2,250 млрд. дол. плати. Однак тут треба ще згадати, що 250 млн. дол. авансового платежу за рахунок майбутніх газотранспортних послуг на період 2006-2009 років українська сторона від «Газпрому» одержала. Отже, загальна річна сума в 2,250 млрд. дол. має бути зменшена на ці самі 250 млн. дол. Тобто залишається 2,050 млрд. дол. Це начебто загальні валові надходження НАК на 2006 рік.

Тепер візьмемо до уваги, що НАК треба докупити близько 8 млрд. кубометрів газу на технологічні потреби. Приміром, за ціною 80 дол. за 1000 кубометрів (у таку суму обходиться середньоазіатський газ на російсько-українському кордоні). Тобто від валових доходів потрібно відняти 640 млн. дол. (8 млрд. кубометрів помножити на 80 дол. за 1000 кубометрів). Отже, у валових доходах уже залишилося трохи більш як 1,4 млрд. дол. Від суми, що залишилася, віднімемо так звані обов’язкові витрати «Нафтогазу»: зарплата співробітників, амортизаційні витрати тощо. Це все щороку виливається у суму близько 700 млн. дол. Отже, в НАК після відрахування цих сум залишається трохи більш як 700 млн. дол. Тепер ще віднімемо обов’язкові рентні платежі (внесені в держбюджет-2006). Це по року становить 2,8 млрд. грн. У доларовому еквіваленті сума виходить за теперішнім курсом близько 560 млн. дол. Отже, від 700 млн. дол. віднімаємо 560 млн. дол. і одержуємо, що в НАК залишається лише 140 млн. дол.

Згадаймо ще, що середньоазіатський газ обходиться у 80 дол. за 1000 кубометрів (навіть 2005 року). А продає його «Нафтогаз» населенню, бюджетникам і навіть тепломережам по 37 дол. Тобто чисті збитки на кожні 1000 кубометрів газу становлять 43 дол., або, грубо кажучи, за рік - 430 млн. дол.

Тепер пригадаємо, що з «валового доходу» НАК після усіх відрахувань залишилося 140 млн. дол. І ми побачимо, що навіть за приблизними розрахунками до кінця 2006-го НАК матиме «мінус» у бюджеті на суму 290 млн. дол. Такий от «скромний» дефіцит...

Таким чином виходить, що лише при перерахованих вище обов’язкових витратах до грудня поточного року «Нафтогаз» фактично стає банкрутом. І це ми ще не говоримо про зобов’язання НАКу щодо обслуговування узятих ним кредитів!

Чи очікує Україну
найбільший переділ власності

Якби з паном Костусєвим був не «Бог і Росія», а «Бог і Україна», то глава Антимонопольного комітету не задумуючись оголосив СП монопольним постачальником газу для промислових підприємств. Але оскільки з паном Костусєвим все ж таки Росія, то глава АМК де-юре оголосив, що СП не монополіст. Де-факто ж, як бачимо з усього вищевикладеного, у НАКу практично немає можливості самостійно, в обхід СП, поставляти газ на підприємства. Отже цим займатиметься спільне підприємство, у правлінні якого де-юре розподіл голосів 50 на 50, а де-факто… ну, якщо українську сторону представляє головуючий Воронін, то чи варто розшифровувати ситуацію «де-факто»?

Як немонополіст СП має одержати від НКРЕ ліцензію на поставку для промислових підприємств газу за нерегульованим тарифом. Що це означає? Це означає, що саме СП визначає, яку ціну виставити тому чи іншому заводу. Кому 95, кому 60, кому 130, а кому 230.

Можна припустити, що в першій половині нинішнього року росіяни «басмачити» не почнуть: їм потрібно закріпитися; чітко визначити кошторис утримання штату спільного підприємства, щоб СП не заплатило зайвих податків в український бюджет; довести до кінця розробку планів з узяття в концесію мереж розподілу й одержання контролю над облгазами. З другої ж половини року, коли усі формальності владнаються, а ціни змінять «через об’єктивні обставини, які склалися на ринку газу», представники СП можуть стати дуже комунікабельними і відразу захочуть поговорити. Для початку з власниками хімічних підприємств. Хтось, наприклад, може зайти до пана Ярославського, власника «Черкасиазот», у «Стиролі» до пана Янковського або до пана Горбатка, котрий керує Одеським припортовим, і сумно сказати: «Що ви кажете? При ціні в 120 доларів за тисячу кубів ваше підприємство загнеться? Ай-я-яй! А ми можемо продати вам тільки по 120. Але от якщо ви конкретний пакетик, бажано контрольний, доларів за 15 продасте, або допоможете приватизувати завод компанії «ДеВкрастиКомп’ютер Лімітед», то ми постараємося для вас знайти газ по 60 доларів за тисячу кубів». І що робитимуть у ситуації, коли газ можна взяти тільки в СП, власники хімічних заводів? Те саме, що й власники цементних, і незахищених, з погляду систем енергозбереження, металургійних заводів, - віддаватися. Або бігти по газ до «РосУкрЕерго» (ви ж пам’ятаєте, що в РУЕ є 15 млрд., які Київ їй віддав за транзит нашого газу з Азії). А там, у РУЕ, ті самі обличчя, ті самі привітні усмішки: «А ми на вас чекали». Або воювати. Відомо з ким, відомо заради чого, але з абсолютно невідомим результатом для себе. Так на місце українських олігархів можуть прийти кіпрські, антигуанські, швейцарські компанії з російськими й обраними українськими бенефіціаріями. У випадку збереження підписаного пакета документів, а як наслідок і розподілу ролей на українському ринку в країні може відбутися дуже серйозний переділ власності. Тимошенко відпочиває. Але тільки в нашому потенційному випадку бюджет від цього переділу нічого не отримає. А аукціон щодо «Криворіжсталі» так і залишиться пам’ятником наївним поборникам за поповнення держбюджету.

Як ви розумієте, бій за те, хто очолить СП, вівся неспроста. І як «ДТ» і передбачало, його виграв пан Воронін. Ви уявляєте, які грандіозні перспективи відкриваються перед людьми, котрі прийматимуть рішення в правлінні? А вже які вдячні їм будуть власники підприємств за милостиве призначення життєво важливої для заводу ціни - ні в казці сказати, ні нулі порахувати!

Окрім колосального економічного важеля, спроможного впливати шляхом регулювання цін на питання наповнюваності держбюджету, показники інфляції, банкрутства підприємств і т.ін., важіль СП може бути використаний і в політичних цілях. Ні для кого не секрет, що майже кожен із великих власників якщо сам не йде в парламент, то проводить туди групу впливу. Ні для кого не є секретом також і те, що реальним урядом після виборів буде не Кабінет міністрів, «а рада держателів фракцій», яка виплачує щомісячну грошову допомогу рядовим членам більшості політичних загонів. Питання ціни на газ для бізнесу дуже багатьох «держателів» надзвичайно важливе. І якщо бізнесмени матимуть вибір - газ за низькою ціною за потрібне голосування його фракції в Раді, то як, на вашу думку, він вчинить? Цілком правильно ви здогадалися.

Крім того, питання ціни на газ для промислових підприємств це питання соціальних настроїв. Влаштовувати осередки нестабільності, особливо за опору власника, котрий не бажає підпорядковуватися нав’язуваним умовам поділу пакетами, знову ж таки можуть постачальники газу. Руйнація економіки виробництва, неможливість стабільного планування роботи на перспективу, невиплати зарплат, зупинка підприємств - усе в арсеналі.

Усі ці страхи - бізнесові, політичні і соціальні - можна було б проігнорувати у випадку, якби була впевненість, що керівництво СП працює за цивілізованими правилами і в ньому є впевнене 50-процентне українське лобі. Проте вважати так ні ми, ні експерти, з якими ми спілкувалися, підстав не маємо.

Якщо нічого не зміниться, то створені в Україні умови можуть повернути ситуацію до 90-го року: під контролем України залишаться взуттєві фабрики і магазини, а «підприємствами союзного значення» (незалежно від форми власності) консолідовано керуватимуть з Москви.

Попереднє підбиття підсумків

Як ми вже говорили, робоча група, створена на базі ряду міністерств, підготувала пропозицію щодо юридично коректного розірвання підписаних угод. Не виключено, що у випадку якщо російська сторона не прийме рішення про внесення змін, запропонованих стороною українською, то уряд піде на розірвання підписаних Вороніним у Москві документів. Не можна виключати також, що, через порушення прем’єром Єхануровим процедури підписання статуту при не знятих і неврахованих зауваженнях Міністерства економіки і Міністерства фінансів, Кабмін зможе переглянути і рішення, яке дало путівку в життя створенню СП «Укргаз-Енерго». Для всього цього, крім педантичного ставлення до букви закону, необхідна політична воля. Від того, наскільки уряд буде готовим до її прояву, від того, наскільки він зможе відокремити складність тактичної ситуації від стратегічної проблеми, залежить, чи збереже Україна незалежність. На боці людей, спроможних зайняти громадську позицію, - чітке розуміння того, що вони відстоюють національні інтереси; підтримка Європи і США, які неоднаковою мірою, але розуміють, що Україна для Росії лише випробувальний полігон «газової» зброї... Проти них - чиношанування, неправильне уявлення про єдність команди, колосальних розмірів мішки з аргументами, які можуть запропонувати ті, хто зацікавлений у пасивній позиції уряду, і, з огляду на все... президент України Віктор Андрійович Ющенко, котрий неодноразово заявляв, що ми підписали з Росією надзвичайно вигідну угоду. Втім, може, і він не знав про весь обсяг капітуляції? Поставимо це риторичне запитанням спеціально для тих, хто завзято не бажає втрачати ілюзії. Нам же достатньо було не лише документів, прихованих від тих, хто мав знати про них насамперед - уряд і парламент, - але й дуже колоритного запиту президента, адресованого СБУ: після річного обговорення «РосУкрЕнерго», після підписання угоди в Москві глава держави вирішив поцікавитися... але не тим, що собою представляє компанія, хто за нею стоїть і чому там у порушення закону були присутні українські чиновники. Він звернувся із запитанням: «Чи є якісь українські державні структури власниками «РосУкрЕнерго»?». Отримав прогнозовану відповідь: «Ні». Про що гордо повідомив у Запоріжжі. Президент поцікавився б ще тим, які музеї, аграрні вузи і цирки України володіють акціями РУЕ, але це вже лірика, яка додає штрихів до чітко проявленого портрету Богдана Хмельницького.

Повернемося до реалій. Якщо всі підписані в Москві документи, а також контракт на поставку газу по 95 дол. на п’ять років і статут СП, а, крім того, рішення АМК про те, що СП не монополіст, залишаться в силі, то ми можемо підбити такі ще не остаточні, але все-таки підсумки.

Отже, по-перше. Україна за необгрунтованими демпінговими цінами (2,25 дол.) здала в експлуатацію «РосУкрЕнерго» (та й «Газпрому» із їхньою ставкою в 9 дол.) підземні газові сховища на 25 років. При цьому зауважимо, що у своїх сховищах Україна газ, що належить європейським власникам, зберігає за ціною від 14 до 17 дол. А, наприклад, у сусідній Угорщині ставка збереження становить від 17 до 23 дол. Тому незрозуміло, чому Україна, визнавши «ринкову ціну» у 230 дол. за газ, не зажадала, як мінімум, 23 дол. за збереження 1000 кубометрів у своїх ПСГ? Чому як мінімум? Тому що, за даними «ДТ», цього року в Німеччину «Газпром» продає газ по 191 дол. за 1000 кубометрів. Виходить, для України, яка ближче, і ціна газу має бути нижчою - максимум 160, а не 230 дол.

По-друге. Україна при мінімальній європейській ставці на транзит у 2,5 дол. «здала в експлуатацію» компанії «РосУкрЕнерго» і «Газпрому» магістральний газопровід за ставкою 1,6. І знову-таки на 25 років уперед. Максимум через 10 років внаслідок інфляції ці 160 центів перетворяться на 16. Та ще до цього Україна через тверду тенденцію до подорожчання всього змушена буде при такій ставці не заробляти на транзиті газу, а дотувати експорт російського газу в Європу. За даними «ДТ», Юрій Єхануров вимагає від російської сторони внесення зміни в підписану угоду. У зміні має обумовлюватися, що у випадку, якщо через ринкові причини, що не залежать від сторін, ціна на транзит збільшиться, то одна зі сторін може ініціювати перегляд пункту, який визначає ставку транзиту. Навіть якщо Росія піде на це, то історії відомо безліч випадків, коли в односторонньому порядку Москва домагалася свого, і дуже мало випадків, коли це вдавалося Києву.

По-третє. НАК «Нафтогаз України» частково або повністю втрачає багато своїх функцій. Позбавляється права поставки газу промисловим підприємствам, а з 2007 р. - і комунально-побутовим. Втрачаємо самостійне управління підземним збереженням газу, диспетчеризацією газу як територією України, так і для експорту, а також втрата управління абонентськими рахунками облгазів. З 2007 року функції НАК «Нафтогаз України» звужуються практично до функцій його дочірнього підприємства «Укртрансгаз» і закупівель у «Чорноморнафтогазу» і «Укргазвидобування» за мінімальними цінами, що не сприятиме розвитку українського власного видобутку.

По-четверте. Усі угоди, вигідні Росії, підписані без скріпленого відповідальними підписами міжурядового протоколу, в якому мають міститися гарантії виконання зобов’язань, узятих на себе як «Газпромом», так і «РосУкрЕнерго». Якщо завтра через якісь причини РУЕ вважатиме для себе за необхідне розірвати контракт з Україною на поставки газу (а інших постачальників у нас немає), то Київ дуже довго шукатиме винних, які забрали свої три статутних стільці й пішли з офісу.

По-п’яте. НАК «Нафтогаз України» опиняється в досить складному фінансово-економічному становищі, що може завадити йому вже цього року або на належному рівні підтримувати стан газотранспортної системи, або виконувати зобов’язання по кредитах, або здійснювати навіть рентні платежі в бюджет. Істотно знижується кредитоспроможність НАК «Нафтогаз України» і його фінансова стійкість. Відсутність нових надходжень за кредитними лініями дуже утруднить модернізацію газотранспортної системи.

По-шосте. У зв’язку зі зникненням з українського балансу в 2007 році туркменського газу газ для теплокомуненерго поставлятиметься спільним підприємством як мінімум по 95, а не по 39 дол., як нині. Підвищувати ціни, насправді, і для населення, і для теплокомуненерго необхідно було давно й поступово. Тепер це доведеться робити різко, через те, що НАКу просто нічим буде дотувати різницю між ціною закупівлі газу та реалізації його споживачу. Власне про цю перспективу вже заявив на своїй прес-конференції в Запоріжжі Віктор Ющенко.

По-сьоме. У країні створюються умови для використання механізму СП із метою переділу власності. Передусім це стосується хімічної, цементної та металургійної промисловості. Не в останню чергу цей інструмент може бути використаний при «регулюванні» внутрішньополітичного життя України.

А чи втішний приз?

Безумовно, це не вичерпний перелік проблем і питань, що виникають через переділ правил гри на українському газовому ринку й в економіці України в цілому. З цього приводу буде висловлено чимало думок. Крім того, громадськість ще має довідатися подробиці затвердженого статуту СП, установчих документів і контракту на поставки газу в Україну компанією «РосУкрЕнерго» впродовж п’яти років по 95 дол. У авторів статті була можливість потримати в руках усі ці документи, але серйозно ознайомитися з ними, а тим паче проаналізувати - можливості не було. Зауважимо тільки, що деякі міністри в четвер ввечері зверталися до нас із запитанням: «Чи немає у вас повного пакета підписаних по СП документів?» З чого ми можемо зробити висновок, що процедура підписання була не тільки порушена, а й «утаємничена».

Контракт, що передбачає поставки газу по 95 дол. впродовж п’яти років, приніс в уряд Ігор Воронін. Разом із зобов’язанням «Газпрому» не вимагати з України грошей за спожитий у січні газ понад ліміт. Вочевидь, ця обставина (можливо, поруч із іншими) і вплинула на позицію прем’єра. Зауважимо, правда, що в контракті міститься пункт, відповідно до якого у випадку, якщо через обставини, що не залежать від сторін, ринкові ціни на газ будуть істотно збільшені, одна зі сторін має право підняти питання про перегляд ціни. Результатів довго чекати не довелося. Один із виконавчих директорів РУЕ Костянтин Чуйченко заявив, що компанія може переглядати ціну на природний газ, що поставляється СП «Укргаз-Енерго». Наприклад, у випадку, якщо через причину, що не залежить від засновників СП, зміниться кон’юнктура цін на середньоазіатський газ, що закуповується. А якщо казати про «вибачений» перебір, то в січні він завжди є, але баланс закривають за квартал, отже, є можливість перебір знівелювати.

Ще потрібно серйозно розібратися, яким чином у майбутньому держава взаємодіятиме зі щойно створеним СП. Чи буде взагалі можливість, як це було дотепер, через НКРЕ і Мінекономіки впливати на цінову й тарифну політику, тим самим захищаючи українську економіку від можливого свавілля. Яким чином НАК «Нафтогаз України» здійснюватиме диспетчеризацію газотранспортної системи і чи не перейде в порушення законів України ця роль (як деякі планують) до спільного підприємства. Збереження за НАКом цієї функції було ключовим аргументом, що дозволяв попереднім урядам України не передавати газотранспортну систему в російсько-український консорціум. Якщо ж це станеться, то, попри збереження в державній власності ПСГ і ГТС (чим нас нині заспокоює прем’єр), їх роль, як базового елемента економіки країни, буде зведена до умовної.