40 дней, как нет с нами Леонида Федорука - поэта и композитора, журналиста и писателя, мужа, отца и дедушки… Но прежде всего - Гражданина и Человека.
18 февраля, забирая внучку со школы, попал под атаку "Беркута". Сердце не выдержало напряжения, и, после нескольких дней болезни, 24 февраля поэта не стало. Но осталось с нами его наследие - поэзии и песни, пронизанные любовью к людям, к родной земле, к Украине…
Вместо перечисления многочисленных творческих и государственных наград Леонида Евгеньевича мы решили напомнить нашим читателям несколько его произведений.
Также информируем, что 28 апреля в Национальной филармонии Украины состоится вечер памяти Л.Федорука. Приглашения - по тел. 278-1697, 278-62-91.
Перед іконою
Колись батьки повідали про Тебе...
О Боже, розкажи тепер про них,
Як там вони,
чи, може, щось їм треба?
Чи згадують вони дітей своїх?
Чи й там над ними
хтось із кулаками,
Як тут, на нашій горісній землі?
Бо із життя відходять також хами...
Куди? Невже киплять там у смолі?
Чи десь вони від Тебе недалеко
І, може, навіть влізли у святі?
Бо, певно, з ними і Тобі нелегко,
Твоя душа також у сум'ятті.
І погляд Твій, як і у мене, в сумі -
Така вже наша доля в світі цім...
Та ось мине земне, яке зозулі
Означили мені, і я в Твій дім
Прийду!.. А поки я прошу так мало
У Тебе, о мій Боже, не гнівись:
Погладь за мене по голівці Маму
І Татові від мене уклонись.
Сором
Господи, які нещасні люди
У своїх гризотах і спокусах:
Скільки раз ми на добу Іуди?
Скільки раз ми на добу Ісуси?
Ми усі - маленькі і великі -
Повсякчас у злетах і падіннях,
Бо усі: "прості" й "багатоликі",
Носимо у пазусі каміння.
І від того, як зірки зійшлися,
Чи з ноги якої нині встали,
Можемо чи то сягнути висі,
А чи опуститися до стайні.
Я уже і не караюсь з того,
Що мене то продадуть, то куплять.
Що поставить крапку на автограф
У єлеї випещена куля.
Хтось почне псалми мені співати,
Хтось на місце звільнене полізе.
І прийдуть нові комедіанти,
Все почнуть спочатку - під завісу
І ніхто, ніхто до серцетрусу
Не сприйме одвічну драму блуду:
У своїх гризотах і спокусах
Рідше ми Ісуси, ніж Іуди.
1994 г.
Комедія звитяг
Ми хочемо добра своїй державі:
Не злазимо з помостів і трибун...
Чи, може, ми і справді не лукаві
І у душі насправді визрів бунт?
А може, просто ми такі забудьки,
Що плутаємо сцену і життя,
І там, де слід актором бути - дзуськи!
Де жити слід - комедія звитяг...
А глядачі - то натовпи й масовки
Закуплених за безцінь бідолаг,
Що ходять на поставлені тусовки
"Оцих" шараг
супроти "тих" шараг.
Отак
поміж реальністю й концертом
Живемо без керма і без вітрил...
А може, слід вождям
піти до церкви
Розкаятись
і стать до справжніх діл?
Сімейні вечори
Татові моєму
великомученику
Євгену Павловичу
Сімейний вечір...
Мій солодкий спомин.
Все в пам'яті і наче наяву:
Карбідки вогник
прямо серед столу,
За ним, поближче до стіни, кавун,
Що не відкрив
"віконця" в таємницю.
- Заждіть! - сміявся тато.
- Ще не час!..
В здогадках
розпливались наші лиця,
І таїна аж поглинала нас.
У казані пахтіла мамалиґа,
З макухи запікалися млинці.
Голодні, ми вертілися, мов дзиги,
Ледь-ледь
терпець тримався на лиці.
Чотири пари оченят цікавих...
І мамине священнодійство рук...
І татові (але для нас) забави,
Від котрих так теплішало навкруг.
З примовками і жартами вечеря...
А далі труд домашній кошеням
Горнувся лагідно до рук і рученят,
І повнилася піснею оселя.
І як на неї духу вистачало?
А може, пісня і давала сил?
"Ой, Василько сіно косить…"
- ми співали,
І кожен з нас
з Васильком тим косив.
І сіяли у мріях огірочки,
А в милій, любій пісні про любов
Розходились і сходилися знов...
В ту мить
ви б чули наші голосочки!
Ви б глянули на ті худенькі плечі,
Що схоплювались
пісні в такт завзято...
А потім всі ми слухали театр, -
І диктор нам казала:
"Добрий вечір!"
О, добрий вечір! Добрі вечори!
Ми ждали їх з самісінького ранку,
І гоїлися в наших душах ранки
Такої вечорової пори.
Часом млинці із тертої макухи...
Часом
"ягли, що спать уже лягли"...
І худли ми, було...
Було, що й пухли...
Та очі й душі наші ще жили!
І крихітні серця чудес воліли!
Ми вірили і знали - діждемось!
І щось давало нам снаги і гріло,
І мрії наші окриляло щось...
І зник з роками
пломінець карбідки,
Були й млинці з макухи до пори...
За ними не шкодую -
горя свідки...
Але ж де ви, сімейні вечори?
Прогрес! Прогрес!..
Могутні в нього крила,
Що нас підносять владно догори...
Та в метушливих буднях загубили
Ми вас, сімейні щирі вечори.
Ми під модерн обставили кімнати,
Нам теле-, стерео несуть свої дари.
І наче не такий вже мудрий тато,
Як в ті далекі світлі вечори.
І я схиляю голову додолу:
Прости нас, батьку,
зайнятих людей...
А зараз я покличу всіх до столу,
А раптом... вечір той прийде?
Над Україною
Господній дух
Ми довго так блукали у пітьмі,
Що і тепер з простертими руками
Йдемо незрячі і глухонімі...
А поміж хмар!.. А в небі!..
А над нами,
Над Україною Господній Дух -
Святе знамення сущим і грядущим.
На Віфлеємську зірку молоду
І очі обернім свої, і душі!
Ніхто за нас не порає для нас...
І ми самі у святості чи блуді...
Зійде з очей облуди пелена -
Ми правдою святою вічні будем.
Вона - снага і помислів, і справ,
Вона опора духові і силі.
Вона Любові праведна сестра,
І нас вона продовжує у сині.
Отців своїх до Вічності посли, -
Ми у одвіті за життя і вроду
Землі, з якої щедро проросли,
В якій коріння наших родоводів.
Над Україною Господній Дух -
Святе знамення сущим і грядущим.
На Віфлеємську зірку молоду
І очі обернім свої, і душі!