По поводу затронутой в статье О.Смирнова темы редакция обратилась за комментарием к Ивану ЮЩУКУ, профессору Киевского международного университета
Язык — явление объективное. В нем за определенными словоформами, словами и выражениями закреплено именно такое, а не другое значение, и оно не зависит от воли отдельных людей, от их вкусов. Иначе язык не мог бы выполнять свою коммуникативную функцию, не обеспечивал бы взаимопонимание между людьми.
Что же касается конструкций с предлогами «в» и «на», то о различии в их значениях, существующем объективно, очень хорошо и вполне убедительно высказался еще в 1935 году выдающийся украинский ученый Иван Огиенко:
«Коли говоримо про докладно окреслену територію як закінчене ціле або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник «в» чи «у» (а не «на»): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії та ін. Що ж до прийменника «на» з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання «де?» тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині...
Цілі віки ми чули то «nа Ukrаіnіе» (польське), то «на Украине» (російське), а тому й защепили собі це на Україні як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що це власне «на» — болюча й зневажлива ознака нашого колишнього поневолення...
Стара наша Русь, чи Малоросія, складалася з кількох частин: Галичина, Волинь, Поділля, Україна (головно Київщина). Хто слова Русь чи Малоросія вживав на означення цілого народу, для того Україна була тільки частиною; це, скажімо, завжди бачимо в XVII—XVIII століттях, наприклад, в універсалах Богдана Хмельницького або в літопису Величка й ін. Україна мислилась тоді частиною цілого народу, Русі, а тому вислів «на Україні» був нормальний...
Але вже за старих часів дехто розумів Україну значно ширше, а тому й писав «в Україні»... Шевченко у своїх творах звичайно мислив Україну як назву для всього нашого народу, а тому й уживав на питання «де?» місцевого відмінка з прийменником «в»: «У нас в Україні старий Котляревський отак щебетав. Було колись в Україні лихо танцювало. На весь світ почули, що діялось в Україні. Сю ніч будуть в Україні родитись близнята. Мені однаково, чи буду я жить в Україні чи ні»; а також на питання «куди?»: «В Україну ідіть, діти, в нашу Україну. Сини мої, летіть в Україну. Линуть в свою Україну» тощо... Але звичайний традиційний погляд, що Україна — то частина іншої держави, несвідомо захоплював і Шевченка, чому й він нерідко писав «на Україні», «на Україну».
Коли ж так, то мусимо змінити стару граматичну форму й уживати тільки «в Україні», «в Україну», викинувши остаточно з нашого вжитку граматичну ознаку нашого колишнього поневолення».
Язык отражает определенную историческую реальность. Еще до недавних пор слова и словосочетания «самостийна Украина», «украинское государство», «сине-желтый флаг», «герб», «тризуб» были официально неприемлемы, крамольны. Ныне эти понятия закреплены в нашей Конституции как самые большие национальные ценности. Такова реальность — нравится это кому-то или нет.
К сожалению, в Украине не так много мощных языковых служб, а передачи о том, как правильно говорить по-украински, идут далеко не в прайм-тайм. Но если возникают вопросы по поводу украинского языка, то можно позвонить ко мне в прямой эфир. На Национальном радио я веду передачу «Мова про мову» каждый вторник с 13.00 до 13.45. А после обеда на каналах УТ-1, УТ-2 и «ТВ Табачук» идет программа «Мовна вітальня».
Активно работает интернет-портал «Нова мова»: www.novamova.com.ua Это просветительско-информационный проект обновления украинского языка. Посетителям там постоянно предоставляют консультации кандидаты филологических наук. К тому же в Институте украинского языка НАН Украины работает «горячая линия» скорой лингвистической помощи по украинскому языку.
***
«ЗН» попыталось больше узнать о «горячей линии». Она была организована около года назад в рамках программы «Українська мова в українській столиці» по инициативе Управления по вопросам внутренней политики Киевской горгосадминистрации. Однако руководитель отдела стилистики и культуры речи Светлана Ермоленко, в котором, собственно, и консультируют по телефону, отказалась общаться с «ЗН». Дескать, журналисты уже сделали нежелательную рекламу: телефон просто раскалился от звонков. Они бы и рады помочь всем любознательным, если бы столичная госадминистрация выделила для таких консультаций отдельную линию...