В цьому храмі життя, в цьому світі,
Шо здійма свої бані до хмар,
Серцю бачиться - я не єпископ,
Я не батюшка, я лиш дзвонар.
Я дзвоню, щоби чуть прихожанам,
Щоб у душах відлунював щем...
І признаюсь: не так і погано
В Божій справі служить дзвонарем.
Стихи и песни Вадима Крищенко хорошо известны почитателям современной украинской поэзии. Более широкая публика знает его как автора многочисленных эстрадных песен. А недавно увидел свет сборник, который соединил в одно целое оба творческих направления. Правда, только форматно, обложечно. На самом деле, разницы между ними как будто никогда не существовало и его песни одинаково поэтичны, как и стихи, что легко могут «лечь» на музыку.
Название сборника - «Звонарь» - весьма прозрачно и в некотором смысле даже синонимично слову «поэт». Среди прочих служителей Храма, он простой, незамеченный и не в золоченных ризах, вещает прихожанам о главном. Такую же цель ставит перед собой Вадим Крищенко. Стихотворная часть сборника называется «Дорога к истине». А истина для автора - это прежде всего служение добру, правде, Богу и Украине. Это четыре стихии, в которые он верит, не разделяя одно от другого.
Прийдіть, апостоли добра,
І сядьте у державні крісла.
Ганьба нова й ганьба стара
На наші долі перевисла.
Усе не ті, усе чужі
Щосили пнуться у пророки -
Такі слизькі, як ті вужі,
Такі брехливі, як сороки.
Що їм держава та народ? -
Не зрозуміли ласку Божу.
Ніяк набить не можуть рот,
Ніяк накрастися не можуть.
Коли закінчиться ця гра?
І хто цю чорну гру зупинить?
...Прийдіть, апостоли добра,
Пришли їх, Боже, на Вкраїну.
Но перефразируя одного литературного критика начала века- художник не может долго стоять в стороне от дорог, по которым шагает история. Отсюда и негодование, горечь, обида автора, особенно когда пишет об Украине. Собственно говоря, и нет ее, Украины, а есть безликая «держава», как заложница повсеместной лжи и лицемерия.
Держава наша є й нема -
Блищить тризуб, тріпоче прапор,
Але в душі іще пітьма...
Ой, так далеко ще до правди
Нема поборників добра,
Щоб волі додали ще міці
Сказати вголос вже пора
Шо є на світі українці!
Ні, кожен грає у своє
А ми в безпам'ятстві і нині...
Держава є? Ну, може, є,
Але нема ще України.
Еще одна тема для раздумий, сомнений, подчас тяжелых, - прожитая жизнь. С одной стороны,
В. Крищенко иногда хочет сказать, что его мир людей ушел в прошлое. С другой - зрелость и глубина настроений делают его поэзию как нельзя актуальной. Без лишней сентиментальности и побрякушечного антуража он всматривается в свое прошлое и размышляет над настоящим. Для него не существует «пятикопеечных» проблем, против неудач у него свой рецепт - упражнения в письме. Я бы назвала его стихи нескучным наставлением человека, который сам не перестает учиться жизни.
Страждання нам дано як милість,
Бо так Всевишній заповів.
З гріхів ніхто із нас не виліз,
З гріховних дій, гріховних слів.
А хто щасливець, хто невдаха?
Ні, відповіді не прості:
Чи той, хто забиває цвяха?
Чи - хто вмирає на хресті?