Широкую огласку в обществе получило так называемое дело Матиос. Известная писательница обратилась с открытым письмом к генеральному прокурору Украины Виктору Пшонке (ZN. UA первым опубликовало на сайте это обращение…) по поводу того, что работники Шевченковского райотделения внутренних дел г. Львова (отдел по борьбе с организованной преступностью) разыскивали «гражданку Марию Матиос» в помещении львовского издательства «Піраміда» с целью изъятия из продажи ее книги «Вирвані сторінки з автобіографії», которая, кстати, признана «Книгой года-2010». А также по поводу «милицейских облав» на нее в городе Киеве.
В распоряжении редакции находятся два текста: Обращение председателя совета Организации ветеранов Украины к Генпрокуратуре (относительно «хулиганского мародерства» Матиос) и отдельные страницы из теперь уже резонансной книги (на тему Великой Отечественной войны). Далее - no comments.
«Ветераны настоятельно просят… возбудить уголовное дело против М.Матиос»
«...В книге, представленной как литературно-художественное издание о современности и современниках, автор М.Матиос в главе «Суворова, 3» (стр. 214, 215) позволила себе грубый выпад против памяти воинов, погибших на фронтах Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. Не к лицу женщине-поэтессе, прозаику, считающему себя высокообразованным, интеллигентным человеком, приводить в книге обидное для ветеранов войны и чрезвычайно постыдное сравнение обелиска на могиле Неизвестного солдата Мемориального комплекса в «Парке Вечной Славы» в г. Киеве (см. прилагаемые ксерокопии).
Ветеранская общественность расценивает этот циничный поступок как хулиганское мародерство, надругательство над местом братского захоронения 34-х Героев Советского Союза и могилой Неизвестного солдата...
Ветеранская общественность считает, что таким отношением к местам погребения и памяти ветеранов-героев войны гражданка М.Матиос нарушила ст. 6 Закона Украины «Об увековечении Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.» и ст. 1 Закона Украины «О погребении и похоронном деле», допустив надругательство над братской могилой, предприняв действия, которые преследуют цель оскорбить общественную память о воинах, погибших в борьбе с фашистами на фронтах Великой Отечественной войны.
Ветераны настоятельно просят Вас, Виктор Павлович, поручить возбудить уголовное дело против М.Матиос по ст. 297, п. 2 «Надругательство над могилой, другим местом погребения» Уголовного кодекса Украины и запретить, изъяв из продажи, распространение книги М.Матиос «Вирвані сторінки з автобіографії». Председатель Совета Организации ветеранов Украины, народный депутат Украины
П.С.Цибенко».
«Читати написане на обелісках страшно» - їх так багато, полеглих у перших своїх боях…»
«…У мої шкільні роки найбільш згадуваними і шанованими були ветерани великої вітчизняної війни і передові колгоспники. У школі проводилися уроки патріотичного виховання - і тоді обов’язково запрошували когось із місцевих ветеранів. Проте це тривало недовго. Діти ми були цікаві, балакучі, допитливі. А їм, нашим сільським ветеранам, як я тепер розумію, нічого було розказувати. Ні, я тепер знаю, що якраз їм - «автохтонам» Гаврилякові Афанасію Васильовичу, Михайлюкові Михайлові Дмитровичу, Хімчинському Іванові Тимофійовичу, Стеблюкові Миколі Юрійовичу - було що розказати.
Але Система добре вміла «шнурувати» вуста тим, хто знав і міг сказати. Казати цим, «сільським», ветеранам правду, ясна річ, було неможливо. Бо правда мала негарне - не таке героїчне, як у книжках, - обличчя. Правда полягала в тому, що їх, молодих, не обмундированих, ненавчених буковинців, 1944 року випробовували війною.
…Якщо ви колись подорожуватимете Буковиною і їхатимете Вижницьким районом, майже у кожному селі побачите пам’ятники-обеліски полеглим у роки ВВВ. У Мілієвому, у Іспасі, у Банилові, Вашківцях. Та скрізь! І читати написане на обелісках страшно - їх так багато, полеглих у перших своїх боях, із однією гвинтівкою і однією гранатою на десятьох! І це ще одна дуже страшна «буковинська» правда, яку (і це також правда!) ще не дослідили історики. Історики пішли «углиб століть», а ці, невинні, убиті ось-ось, майже недавно, лишилися обійденими. І я не знаю, чи де зосталися їхні правдиві - не з папірця - спогади, окрім спогадів родинних. Якщо вони їх розказували родинам. Та навіть якщо й розказували, то вже майже нікому розказати розказане. Буковинці, які лишилися на Буковині після всіх історичних катаклізмів, не дуже охочі до писемних свідчень. Мабуть, недарма саме у нас, на Буковині, дуже поширене прислів’я «за «не знаю» - не б’ють і не карають». І хто нас ретранслює світові, якщо ми не робимо цього самі». (Марія Матіос. Уривок з книги «Вирвані сторінки з автобіографії». - ЛА «Піраміда», 2010 р.)