Создание центрального депозитария ценных бумаг: каким должен быть «свой путь» Украины? Пресс-релиз

У дискусії взяли участь:

Дмитро ТЕВЕЛЄВ,

голова Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку;

Юрій КОЛОБОВ,

перший заступник голови Національного банку України;

Олексій ПЕТРАШКО,

член Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку;

Сергій РУМПА,

голова правління Національного депозитарію України (НДУ);

Микола ШВЕЦОВ,

голова правління Всеукраїнського депозитарію цінних паперів (ВДЦП);

Роберт БОНД,

керівник проекту USAID «Розвиток фінансового сектору» (FINREP);

Анжела ПРИГОЖИНА,

старший спеціаліст Світового банку по Україні, Білорусі та Молдові;

Борис ТИМОНЬКИН,

голова правління Укрсоцбанку;

Ірина ЗАРЯ,

президент асоціації «Фондове Партнерство»;

Олег ТКАЧЕНКО,

голова правління «Української біржі»;

Вадим ГРИБ,

голова спостережної ради ГК «ТЕКТ»;

Артемій ЄРШОВ,

генеральний директор ІК «Трійка Діалог Україна».

За словами Д. ТЕВЕЛЄВ, ДКЦПФР вважає, що держава як найбільший акціонер в Україні (володіє понад 25% акцій підприємств) для захисту своїх прав має брати участь в капіталі та управлінні ЦД. При цьому держчастка в ЦД на перехідний період має становити понад 50%, зменшившись до 25% після завершення приватизації (орієнтир в програмі реформ Президента – 2014 рік). Для поліпшення ж системи управління, гарантування прав міжнародних інвесторів глава ДКЦПФР назвав ймовірною участь МФО в капіталі ЦД. На думку Д. Тевелєва, висока частка держави в ЦД забезпечила б інвесторам більшу захищеність їх прав у процесі передачі до ЦД від Нацбанку функції обліку державних цінних паперів.

Як зазначив глава ДКЦПФР, Держкомісія виступає за розділення функцій при централізації депозитарної системи – облік має бути відділений від клірингу задля уникнення адміністративних та фінансових ризиків; розрахунками ж можуть займатися установи і ЦД, і бірж.

Аналізуючи доцільність створення ЦД на базі чи то НДУ, чи то ВДЦП, Д. Тевелєв наголосив, що не виступає адвокатом якогось з депозитаріїв. Водночас високопосадовець зауважив, що для коректності оцінок з приводу частки кожного з депозитаріїв на ринку слід враховувати загальне число емітентів (близько 17,5 тисяч), а не тільки тих, їх вже зареєстрували емісії в бездокументарній формі (4 тисячі). Як повідомив керівник ДКЦПФР, в процесі дематеріалізації акцій решти емітентів згідно вимог закону «Про акціонерні товариства» (сукупно цю процедуру пройшли біля 7 тисяч емітентів) 40% емітентів як депозитарій обирають ВДЦП, 60% - НДУ.

У своєму виступі Ю. КОЛОБОВ акцентувався на необхідності побудови в Україні такої системи обліку та клірингу цінних паперів, яка б захищала, передусім, інтереси інвесторів та право власності в цілому. Перший заступник глави Нацбанку повідомив, що НБУ схвалює позицію ДКЦПФР щодо розділення функцій обліку та клірингу. Причому Нацбанк як один з найбільших співвласників ВДЦП, захищає не лише власні інтереси, але й інтереси інших акціонерів ВДЦП. Ю. Колобов повідомив, що після закінчення перехідного періоду, НБУ готовий відмовитися від обліку державних цінних паперів і передати це право ЦД.

За словами першого заступника керівника НБУ, міжнародні компанії (такі як Клірстрім) готові працювати з ЦД, де буде значна частка держави. Ю. Колобов нагадав, що під час кризи учасники ринку (передусім, іноземні інвестори) схвалювали здійснення обліку та розрахунків на ринку державних цінних паперів Нацбанком (органом державної влади). Представник НБУ зазначив, що центробанк, як і ДКЦПФР, на перехідний період підтримує ідею володіння державою понад 50% акцій ЦД, причому «тут повинна бути і держава як держава, і Нацбанк, і державні банки».

Несхвально про плани влади щодо створення ЦД відгукнувся Р. БОНД. За словами експерта, вони не відповідають кращій міжнародній практиці, не є вдалими з точки зору залучення інвестицій (як іноземних, так і вітчизняних), стримує розвиток ринку капіталу в Україні. Р. Бонд висловив думку, що для адекватного аналізу пропозицій влади слід зрозуміти кілька речей. По-перше, яке проблему намагається вирішити уряд через «націоналізацію» депозитарної системи замість того, що сприяти об’єднанню ВДЦП та НДУ в приватній власності? По-друге, чи є проблеми в діяльності ВДЦП чи його учасників, якщо ж так, то чому уряд не використовується свої регуляторні повноваження для вирішення цих проблем? По-третє, чому уряд вважає, що довіра до НБУ і державних банків вища, а здатність здійснювати депозитарну діяльність краща, ніж у ВДЦП, який знаходиться у приватній власності і управління яким здійснює приватний сектор? По-четверте, звідки візьмуться гроші для фінансування створення ЦД, якщо це не буде зроблено за рахунок бюджетних коштів? По-п’яте, яка гарантія того, що в майбутньому ЦД буде приватизований після того, як «уряд своїми діями політизував його»?

Взявши слово, А. ПРИГОЖИНА нагадала, що українська влада перед МВФ у створенні ЦД зобов’язалася займатися регуляторними питаннями та дотримуватися принципу мінімізації видатків. Експерт висловила сумнів у тому, що держава має гарантувати своє право власності через мажоритарну участь в ЦД. За її словами, роль держави повинна була б зводитися, передусім, до забезпечення ефективного регуляторного середовища й прозорої роботи судової системи. Говорячи ж про перехідний період існування держконтролю над ЦД, експерт зауважила, що в українських реаліях він може затягнутися. А. Пригожина вважає, що відразу залучивши до ЦД міжнародних учасників, можна забезпечити його прозору роботу та не чекати 2-3 роки.

За словами А. Пригожиної, розділення функцій обліку та клірингу цінних паперів може призвести до підвищення трансакційних видатків на ринку. Вона зазначила, що в світі сьогодні переважно йдуть шляхом оптимізації через консолідацію структур й об’єднання функцій (що, на думку А. Пригожиної, особливо актуально для України з огляду на невеликі обсяги вітчизняного ринку).

Представниця СБ переконана, що всі акціонери НДУ та ВДЦП повинні мати рівний доступ до участі в ЦД. Платформою ж для його створення може бути нова структура, куди й увіллються два депозитарії. А. Пригожина підкреслила, що основною рекомендацією СБ є проведення аудиту ВДЦП та НДУ, залучення технічного експерта для розробки бізнес-плану та техніко-економічного обґрунтування перед прийняттям політичного рішення.

Учасники фондового ринку: своє на думці

На думку А. ЄРШОВА, кліринг та розрахунки мають бути винесені з ЦД, бо вони несуть в собі великі ризики. Керівник «Трійка Діалог Україна» вважає, що у вирішенні зазначеного питання важливим є врахування ситуації з обліком та розрахунками за операціями з ОВДП. За його словами, на сьогодні біржова торгівля ними відсутня як така - вона ведеться між банками, переддепонування коштів не відбувається, НБУ ж не переміщає папери, поки не побачить, що пішли розрахунки. Це ускладнює роботу учасників ринку – небанків, оскільки вони не можуть на рівних з банківськими установами брати участь в торгівлі (всі процеси ведуться через банки).

Як розповів фінансист, йому ближча позиція, що з часом держава не повинна мати контроль над депозитарієм як місці обліку прав власності. На його думку, завдяки значній участі держави на проміжному етапі становлення ЦД вдавалося б більш оперативно вибудувати структуру депозитарію. Твердження ж про те, що іноземні інвестори побоюються державного контролю – перебільшені. Про це свідчить нинішній досвід співпраці з НБУ в операціях з ОВДП та їх оцінки нерезидентами. Крім того, А. Єршов, звертаючись до присутніх на дискусії представників міжнародних організацій запитав, запитав, чи можна вважати послідовною їх позицією, якщо вони підтримали створення ВДЦП, яке призвело до збільшення держчастки до 25% в «абсолютно приватному депозитарії».

А. Єршов вважає, що варіантом досягнення компромісу щодо держчастки в ЦД могло б бути підписання угоди держави з міноритаріями за англійським правом (як це зробила «Укрнафта»), де б вказувалося, що держава за якийсь час має привести свою частку до тієї величини, яка влаштує і учасників ринку, і МФО.

У своєму виступі В. ГРИБ підтримав ідею залучення міжнародної аудиторської компанії для аналізу депозитаріїв, яка б могла рекомендувати алгоритм їх об’єднання. За словами голови спостережної ради ГК «ТЕКТ», у випадку об’єднання ВДЦП та НДУ в нинішньому вигляді держава отримала близько 41% об’єднаної структури. Експерт зауважив, що в інших країнах світу в публічних компаніях це дає підстави вважати такого акціонера фактичним мажоритарієм. В українських же реаліях частка 50%+1 дає змогу «менше дискутувати». На думку В. Гриба, держава дійсно могла б більш активно використовувати свої регуляторні можливості.

Говорячи ж про ідею входження в капітал ЦД міжнародних структур, В. Гриб зауважив, що, можливо, їх варто залучити до управління ЦД, а продавати якусь частку вже після того, коли робота депозитарію буде налагоджена, і, власне, на продажі можна буде більше заробити. Також експерт наголосив на потребі вироблення чіткої системи корпоративного управління ЦД.

Аналізуючи ідею розділення функцій обліку та клірингу, експерт закликав керуватися принципом «не забороняти». Якщо біржі хочуть покривати ризики при не стовідсотковому депонуванні, хай беруть, якщо в ЦД буде можливість вести кліринг, хай він його веде. Крім того, В. Гриб зауважив, що на «зарезервованих» коштах (а за оцінками, де може бути десь зо 200 млн грн) можна було б непогано заробляти та спрямовувати прибутки на розвиток ринку.

Вступивши в дискусії, Б. ТИМОНЬКИН висловив сумнів у доцільності створення окремого розрахунково-кліриговового депозитарію. За його словами, ЦД міг би вести облік прав власності та проводити розрахунки зі стовідсотковим переддепонуванням, оскільки ці операції безризикові. Решту ж операцій можна було б передати в компетенцію бірж.

На думку банкіра, для побудови ЦД необхідно використати нову «оболонку», в яку б влилися нинішні депозитарії завдяки обміну акцій (визначення ціни – після аудиту). Б. Тимонькин вважає, стверджує, що це «найбільш заощадливий шлях». Фінансист також зауважив, що важливо, щоб державу в ЦД представляли регулятори, а не, скажімо, Мінфін з Фондом держмайна. За словами експерта, багато акцій віддавати державі не потрібно. Водночас на сьогодні компромісною була б модель надання державі на перехідний період 50%+1 акція, в законі ж можна було б прописати, що з часом розмір держпакету має бути зменшений не менш ніж на половину.

Позитивно про передачу біржам функцій клірингу та розрахунків відгукнувся О. ТКАЧЕНКО. За словами керівника «Української біржі», контрагент має контролювати проведення цих операцій, а тому їх не можна розділяти. Інакше ж виникатимуть додаткові ризики. На думку учасника ринку, з огляду на це логічно, щоб розрахунки знаходилися під управлінням тих структур, які гарантують ці розрахунки. О. Ткаченко він висловив думку, що це несправедливо, коли гарантуванням розрахунків займаються одні суб’єкти, а розрахунки здійснюються через інших. За словами керівника «УБ», міжнародні біржові холдинги в усьому світі включають в себе пострейдингову інфраструктуру – клірингові та розрахункові центри.

О. Ткаченко переконаний, що не варто створювати державний розрахунково-кліринговий депозитарій. Потенційно ця структура буде шкодити ринку через свою немобільність, зв’язуючи біржі правилами, через які ті не зможуть розвиватися і запроваджувати необхідні технології.

Як розповів О. Ткаченко, центральний контрагент на «УБ» (до речі, ТОВ) був створений в рамках чинного законодавства. Керівник «УБ» наголосив, що на цьому суб’єкті сконцентровано достатньо коштів для гарантування розрахунків, а показником довіри учасників ринку є «голосування грошима». У той же час О. Ткаченко констатував, що для належного функціонування центрального контрагента, клірингової діяльності тощо потрібно внести низку змін до чинного чинного законодавства, що зняти ті ризики, які присутні в системі.

У своєму виступі І. ЗАРЯ створення ЦД назвала шляхом для більш інтенсивного залучення коштів в українську економіку. За словами І. Зарі, система корпоративного управління ЦД має бути виписана на рівні закону. Відсилання до актів Кабміну експерт назвала неправильними.

Говорячи про структуру власності ЦД, президент асоціації «Фондове Партнерство» зауважила, що жодна держава на пострадянському просторі не має більше 50% акцій в депозитарії: в Грузії, Латвії, Литві, Естонії держчастки взагалі нема; в Казахстані – менше 50%, так як само як і в одному з російських депозитаріїв (ЦД в Росії нема). У Польщі ж, Угорщині держава заходила в капітал ЦД ще наприкінці 80-х рр., коли ще не було ринку, а до кризи просто не встигла продати.

На думку І. Зарі, ЦД потрібно створювати, об’єднуючи НДУ і ВДЦП. Функцію ж клірингу можна залишити за біржами з перспективою того, що в майбутньому може виникнути окрема клірингова структура. За словами експерта, дивно було б, коли б депозитарій здійснював кліринг, скажімо, з деривативами.

Взявши слово, С. РУМПА зауважив, що не завжди коректно накладати закордонні шаблони на України, враховуючи, зокрема, специфіку приватизації в нашій державі. Він виступив за розділення обліку від клірингу. За словами керівника НДУ, цей депозитарій готовий повноцінно займатися обліком «хоч завтра». Для цього є потрібна інфраструктура, кадри, законодавча база.

На думку ж М. ШВЕЦОВА, в держави достатньо можливостей для впливу на ЦД, а тому участь в капіталі не настільки важлива. Як доказ керівник ВДЦП навів приклад МФС (Міжрегіональний фондовий союз, попередник ВДЦП), де маючи лише 3%, держава (в особі Нацбанку) була «цементуючою силою» структури. За словами М. Швецова, сьогодні ВДЦП виконує клірингові функції для УБ та ПФТС зі стовідсотковим депонуванням. У разі ж введення нестовідсоткового депонування, потрібно вести мову про передачу клірингу для бірж, які готові брати на себе ці функції. Учасник ринку наголосив, що кліринг та розрахунки – це два зовсім різні етапи врегулювання операцій з цінними паперами. Кліринг він назвав функцією, ближчою до бірж, і її потрібно відділити від розрахунків. А ось облік від розрахунків розділяти не потрібно. «На момент закінчення угоди повинне бути забезпечене закриття позицій, і депозитарій має мати можливість здійснити поставку проти оплати», - зауважив М. Швецов. Він вважає, що розділення розрахунків від обліку значить відкотитися на 10-15 років назад.

Коментуючи виступи учасників дискусії, О. ПЕТРАШКО зауважив, що в світі власниками ЦД є їх користувачі. Держава ж, як і інші учасники ринку, буде таким же споживачем послуг ЦД. З огляду на це незрозуміло, чому держава як базовий користувач (глобальний емітент, враховуючи обсяги випущених ОВДП, глобальний власник, враховуючи обсяги належних їй акцій) має бути відсторонений від володіння ЦБ. «Коли клієнтська база буде така, що держава буде небазовим споживачем цих послуг, а так і відбудеться, бо так написано в програмі Президента, тоді ми вийдемо з цього процесу», - запевнив О. Петрашко.

З приводу функціонального розподілу представник ДКЦПФР зауважив, що управлінням ризиками необхідно віддавати тим, хто їх продукує.