Прозрачность банков: будут ли раскрыты реальные собственники кредитно-финансовых учреждений? Информационно-аналитическая записка

Однією з умов Меморандуму про економічну співпрацю між урядом України та МВФ зразка ще 2004 року було розкриття інформації про власників вітчизняних банків. Тоді Кабмін разом з НБУ зобов’язалися внести на розгляд парламенту низку поправок в Закон «Про банки та банківську діяльність», спрямованих на підвищення прозорості структури власності української банківської системи. У тодішніх переговорах з МВФ фігурувала вимога припинити практику пільгового кредитування пов’язаних осіб банків та заборонити зацікавленим особам давати оцінку кредитоспроможності підприємств.

Сама ж проблема з’явилася тому, що вітчизняний банківський ринок розвивався за т. зв. німецькою моделлю, коли засновниками та акціонерами банків були переважно промислові підприємства. Ці структури ставали чи не ключовими споживачами ресурсів споріднених фінустанов, а тому й не бажали зайве світитися. Відповідно інформацію про реальних власників у відкритому доступі надавали, як правило, лише банки з іноземним капіталом, які керувалися «Базелем 2» (передбачає, зокрема, розкриття інформації про всі дочірні компанії, інвестиції в них).

З 2007 року Нацбанк став щоквартально публікувати дані про власників істотної участі у вітчизняних банках (понад 10% в статутному капіталу). Однак значна частина фінустанов своїх кінцевих бенефіціарів не розкрила, обмежившись вказуванням формальних держателів акцій (зазвичай у вигляді ТОВ чи офшорних компаній).

У листопаді 2007 року у парламенті був зареєстрований проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо регулювання діяльності банків)», підготовлений, зокрема, для «вдосконалення банківського нагляду шляхом виявлення реальних власників банків і встановлення до них спеціальних вимог». Як зазначали в пояснювальній записці до документу його автори (Ю. Воропаєв, Р. Ахметов, О. Вілкул) необхідність передбачення такого порядку випливала із зобов’язань, взятих Україною у зв’язку з приєднанням до числа країн, які використовують міжнародні стандарти пруденційного регулювання і нагляду за банками, а також зумовлювалася співпрацею із Базельським комітетом з питань банківського нагляду.

У цьому ж ключі нещодавно народний депутат Ю. Воропаєв більш предметно зауважував, що за чинним законодавством кінцевий бенефіціар банку не розкривається навіть перед НБУ, не кажучи вже про кредиторів і позичальників. «У Нацбанк надходить інформація тільки про акціонерів і їх прямих власників», - констатував парламентар.

Уже під час нинішньої кризи МФО почали більш жорстко ставити перед офіційним Києвом вимогу про виведення на світло реальних власників банків. Як наслідок, ця умова стала одним з наріжних каменів домовленостей України з МВФ при отриманні кредиту stand-by.

Згідно чинного Меморандуму про економічну та фінансову політику (підписаний в липні 2010 року) український уряд та НБУ взяли на себе зобов’язання перед МВФ подати на розгляд парламенту зміни до законодавства, які «сприятимуть більш повному розкриттю інформації щодо остаточних контролерів банків».

З огляду на наполегливість МВФ, а також бажання пришвидшити отримання наступного траншу кредиту, на початку 2011-ого Україна зробила те, що мала б зробити давно.

16 березня 2011 року в «Голосі України» був опублікований закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» (системний номер 3024-17), прийнятий Верховною Радою 15.02.2011 на основі законопроекту Ю. Воропаєва, Р. Ахметова, О. Вілкула. Набути чинності документ має з 16.06.2011.

Цей закон серед іншого вніс доповнення до статті 68 Закону «Про Національний банк України», згідно з яким «для забезпечення гласності з питань банківської діяльності» НБУ має розміщувати на своєму офіційному веб-сайті дані про власників істотної участі у банках.

Він також «оновив» Закон України «Про банки і банківську діяльність».

У новій редакції статті 17 тепер зазначається, що для погодження статуту банку, що створюється, уповноважені особи засновника мають подати в НБУ копії документів, визначених Нацбанком, необхідні для ідентифікації самого засновника та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у банку. Також визначено, що регулятору слід подати документи, які дають змогу зробити висновок про ділову репутацію засновника, а для засновника-юрособи також і членів виконавчого органу та/або наглядової ради та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю в особі, яка має намір здійснювати банківську діяльність; фінансовий стан засновника-юрособи, а також про майновий стан засновника-фізособи; наявність у засновника достатньої кількості власних коштів для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу.

Відповідно до нових вимог, засновники банку мають повідомити Нацбанку відомості про структуру власності самої юрособи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, та засновника, що набуває істотної участі в ній, згідно вимог НБУ; відомості за формою, встановленою Нацбанком, про асоційованих осіб засновника-фізособи; відомості за формою, встановленою НБУ, про юросіб, у яких засновник-фізособа є керівником та/або контролером.

Згідно ж із внесеними змінами до статті 34 Закону «Про банки і банківську діяльність», юридична або фізична особа, яка має намір набути істотної участі у банку або збільшити її таким чином, що така особа буде прямо та/або опосередковано, самостійно чи спільно з іншими особами володіти 10, 25, 50 та 75 і більше відсотками статутного капіталу банку чи правом голосу акцій (паїв) у статутному капіталі банку та/або незалежно від формального володіння справляти значний вплив на управління або діяльність банку, зобов'язана повідомити про свої наміри цей банк і Нацбанк за три місяці до набуття істотної участі або її збільшення.

При цьому НБУ розглядає документи впродовж трьох місяців з дня отримання повного пакета відповідних документів та надає рішення про заборону набувати або збільшувати істотну участь у банку відповідній особі із зазначенням підстав такої заборони. У разі якщо Нацбанк у строк не надіслав рішення про заборону набувати або збільшувати істотну участь у банку, таке набуття або збільшення вважається погодженим.

Законом встановлено, що юридична особа, яка має істотну участь у банку, зобов'язана повідомляти Національний банк у встановленому ним порядку про всі зміни структури її власності, а також надавати інформацію щодо ділової репутації новопризначених керівників у місячний строк з моменту настання відповідних змін. Фізична особа, яка має істотну участь у банку, зобов'язана повідомляти Національний банк України у встановленому ним порядку про всі зміни в інформації, яку вона надає.

14 березня (тобто за 2 дні до публікації в офіційній пресі Закону №3024-17) Нацбанк розіслав банкам лист №41-112/1118-3551, в якому обумовив зобов’язання фінустанов надати інформацію про 20 своїх найбільших акціонерів. Регулятор наказав банкам надати актуальні відомості щодо повного найменування, адреси, платіжних реквізитів, паспортних даних акціонера, в залежності від того, чи є він фізичною або юридичною особою. У список власників повинні вноситися дані з урахуванням опосередкованого володіння акціями. В іншому разі Нацбанк обіцяв жорсткі заходи впливу.

Коментуючи ж підписання Президентом закону №3024-17, глава Національного банку Сергій Арбузов зазначав, що його практична реалізація збільшить прозорість структури власності кредитно-фінансових установ, що буде сприяти підвищенню надійності банківської системи.

«Вже можна говорити про те, що вперше в Україні Нацбанк і суспільство зможуть дізнатися кінцевих бенефіціарів банків. Це необхідно для запобігання виведення банківських капіталів угодами з пов'язаними особами. Це крок у бік більшої прозорості та надійності банківської системи», - цитувало голову центробанку агентство «Інтерфакс-Україна» 17.03.11.

На думку колишнього керівника Генерального департаменту НБУ та нинішнього глави правління «ВТБ Банку» Вадима Пушкарьова («Економічна правда», 22.02.11), українські банки виконуватимуть вимоги нового закону. «Банк, який має намір серйозно працювати на ринку, вже зараз готовий відкрити кінцевого бенефіціара. Це обов'язкова вимога для членства в міжнародних організаціях та асоціаціях, наприклад, платіжних системах. Той же SWIFT вимагає назвати реального власника, і більшість українських банків це роблять», - зазначав банкір. Водночас експерт зауважував, що реальних власників не можна називати публічно, а в питанні розкриття інформації про них потрібно враховувати їхнє побажання. За словами банкіра, коли працюють регуляторні вимоги, клієнтові не обов'язково володіти інформацією про власників банку – всі дані, мовляв, повинен мати лише регулятор.

Голова ж спостережної ради банку «Центр» Олександр Охріменко зазначав, що навряд імідж банківської системи поліпшиться після розкриття імен власників. На його думку, довіра до банків залежить від «інших» факторів, а відомості про реальних власників слабо впливають на рішення фізичної особи класти гроші в банк чи ні. «Для вкладника більш важлива інформація про реальний фінансовий стан установи», - зазначив він. У коментарі ж «ЭИ» фінансист додавав, що часи, коли потрібно було ховати власників, вже минули. «За моїми оцінками, не більше 5% банків можуть бути зацікавлені у приховуванні інформації про реальних власників», - зазначав експерт. На його думку, економічних підстав для приховування інформації наразі немає.

На думку голови правління «Дочірнього банку Сбербанку Росії» Ігоря Юшка, називати реальних акціонерів банків сьогодні потрібно. «Це допоможе людям орієнтуватися на ринку і розуміти, яка з установ надійніша», - зауважував фінансист.

«Не бачу жодних аргументів на користь того, щоб не називати реальних власників. Жорсткість вимог ухваленого закону - логічна вимога часу. Інформація про власників - перше, що зазвичай цікавить потенційного клієнта», - констатував керівник банку «Форум» Ярослав Колесник.

Слід зауважити, що серед банкірів лунали й відверто критичні зауваження щодо деяких норм прийнятого закону. Зокрема, в частині зростання повноважень регулятора. «Майбутні набувачі істотної участі у статутному капіталі банку повинні будуть попереджати регулятора за три місяці до здійснення цієї угоди для одержання дозволу. З оприлюдненням та поширенням цієї інформації пов'язана проблема коливання ціни акцій, що мають бути придбані. Це може негативно впливати на перебіг угоди купівлі-продажу - аж до її припинення», - зазначав «ЕП» директор юрдепартаменту «VAB банку» А. Ковалевський.

У коментарі тижневику «Бизнес» голова спостережної ради та мажоритарний акціонер банку «Національний кредит» Андрій Оністрат акцентував увагу на тому, що на сьогодні є «об’єктивні» факти, які ускладнюють процес створення прозорої структури власності банку.

«Фізособі найчастіше досить складно стати мажоритарним акціонером, оскільки до нього пред'являються додаткові вимоги з боку регулятора. Зокрема, йому необхідно показати, за рахунок яких доходів здійснюється входження в капітал банку», - зауважував банкір.

У 2009 році експерти Centre for Business Research при Кембриджському університеті вивчали розвиток міжнародних правил розкриття інформації про структуру власності. Для аналізу було обрано практику 25 країн у період з 1995 до 2005 року.

Експерти дійшли низки висновків:

Коментуючи результати дослідження, директор Центру економічних досліджень «Московська фінансово-промислова академія» (МФПА) С. Моісеєв зазначав (slon.ru, 12.01.10), що «небанальний» висновок, отриманий експертами, полягав у тому, що масштабне розкриття інформації не веде до збільшення капіталізації фондового ринку. За його ж даними російська практика засвідчує, що прозорість таки сприяє зростанню курсів акцій банків.

Норма закону «Про страхування вкладів» Російської Федерації, яка спонукала банки розкривати інформацію про справжніх власників понад 1% акцій банку, вступила в дію 27 грудня 2009 року. На розкриття цих відомостей учасникам ринку було надано 3 місяці – до 27 березня 2010 року. Повідомляти про реальних власників банки могли за бажанням на власному сайті чи сайті ЦБ. Факт невиконання цієї вимоги був визначений як підстава для введення заборони на залучення коштів населення на депозити.

Порядок оприлюднення даних про структуру власності на сайті Банку Росії передбачав зазначення не тільки переліку осіб, які прямо чи опосередковано володіють більш ніж 1% акцій або часток банку, але і графічне зображення схеми взаємодії цих осіб з банком і між собою. Як показала зрештою практика, більшість банків пішли шляхом розкриття інформації на власних сайтах, щоб уникнути детального опису схеми володіння банку.

«Розкрити широкої громадськості всю структуру власності може виявитися чутливим для акціонерів, які вибудовували її таким чином з певною метою, - говорив партнер аудиторської компанії BDO в Росії Д. Тарадій російському «Коммерсанту». – При цьому зростають ризики адміністративного і не тільки тиску на кінцевого власника». Крім того, на думку пана Тарадія, занадто складна структура власності за участю численних ТОВ або офшорних компаній навряд чи додала б привабливості, скажімо, великому банку в очах численних вкладників.

Розкриття банками кінцевих власників допомогло запрацювати нормі закону РФ «Про неспроможність (банкрутство) кредитних організацій» - щодо можливості залучення до повернення боргів банків-банкрутів не тільки його керівництва і номінальних засновників, але й кінцевих бенефіціарів. Формально норма про субсидіарну відповідальність реальних власників банків діяла з червня 2009 року. Проте скористатися нею на практиці кредитори банків-банкрутів не могли через закритість інформації про структуру власності більшості банків.

«Тепер, коли банки на вимогу регулятора зобов'язані розкривати відомості про контролюючі особи, можливості їх кредиторів щодо залучення таких осіб до субсидіарної відповідальності у разі банкрутства банку розширилися», - зазначав директор департаменту ліцензування діяльності та фінансового оздоровлення кредитних організацій Банку Росії Михайло Сухов («Коммерсант», 08.02.2010).