ЗВОНЯТ КОЛОКОЛА

В цьому храмі життя, в цьому світі,

Шо здійма свої бані до хмар,

Серцю бачиться - я не єпископ,

Я не батюшка, я лиш дзвонар.

Я дзвоню, щоби чуть прихожанам,

Щоб у душах відлунював щем...

І признаюсь: не так і погано

В Божій справі служить дзвонарем.

Стихи и песни Вадима Крищенко хорошо известны почитателям современной украинской поэзии. Более широкая публика знает его как автора многочисленных эстрадных песен. А недавно увидел свет сборник, который соединил в одно целое оба творческих направления. Правда, только форматно, обложечно. На самом деле, разницы между ними как будто никогда не существовало и его песни одинаково поэтичны, как и стихи, что легко могут «лечь» на музыку.

Название сборника - «Звонарь» - весьма прозрачно и в некотором смысле даже синонимично слову «поэт». Среди прочих служителей Храма, он простой, незамеченный и не в золоченных ризах, вещает прихожанам о главном. Такую же цель ставит перед собой Вадим Крищенко. Стихотворная часть сборника называется «Дорога к истине». А истина для автора - это прежде всего служение добру, правде, Богу и Украине. Это четыре стихии, в которые он верит, не разделяя одно от другого.

Прийдіть, апостоли добра,

І сядьте у державні крісла.

Ганьба нова й ганьба стара

На наші долі перевисла.

Усе не ті, усе чужі

Щосили пнуться у пророки -

Такі слизькі, як ті вужі,

Такі брехливі, як сороки.

Що їм держава та народ? -

Не зрозуміли ласку Божу.

Ніяк набить не можуть рот,

Ніяк накрастися не можуть.

Коли закінчиться ця гра?

І хто цю чорну гру зупинить?

...Прийдіть, апостоли добра,

Пришли їх, Боже, на Вкраїну.

Но перефразируя одного литературного критика начала века- художник не может долго стоять в стороне от дорог, по которым шагает история. Отсюда и негодование, горечь, обида автора, особенно когда пишет об Украине. Собственно говоря, и нет ее, Украины, а есть безликая «держава», как заложница повсеместной лжи и лицемерия.

Держава наша є й нема -

Блищить тризуб, тріпоче прапор,

Але в душі іще пітьма...

Ой, так далеко ще до правди

Нема поборників добра,

Щоб волі додали ще міці

Сказати вголос вже пора

Шо є на світі українці!

Ні, кожен грає у своє

А ми в безпам'ятстві і нині...

Держава є? Ну, може, є,

Але нема ще України.

Еще одна тема для раздумий, сомнений, подчас тяжелых, - прожитая жизнь. С одной стороны,

В. Крищенко иногда хочет сказать, что его мир людей ушел в прошлое. С другой - зрелость и глубина настроений делают его поэзию как нельзя актуальной. Без лишней сентиментальности и побрякушечного антуража он всматривается в свое прошлое и размышляет над настоящим. Для него не существует «пятикопеечных» проблем, против неудач у него свой рецепт - упражнения в письме. Я бы назвала его стихи нескучным наставлением человека, который сам не перестает учиться жизни.

Страждання нам дано як милість,

Бо так Всевишній заповів.

З гріхів ніхто із нас не виліз,

З гріховних дій, гріховних слів.

А хто щасливець, хто невдаха?

Ні, відповіді не прості:

Чи той, хто забиває цвяха?

Чи - хто вмирає на хресті?