Люди і пам’ятники

Із чагарників, що привільно розрослися, і бур’янів сиротливо визирає традиційний солдатський обеліск із написом: «Вічна слава героям, що полягли в боях за визволення с. Пилява від німецько-фашистських загарбників...». Коли-не-коли біля знака з’являються кошики з квітами, але багато хто переконаний у тому, що має справу з рідкісним випадком байдужості до пам’яті полеглих.

Одного разу побачив солдатський пам’ятник Геннадій Порицький. Сам він пройшов дорогами тієї страшної війни не одну тисячу кілометрів. Молодий лейтенант, начальник розвідки артилерійського дивізіону сповна зазнав гіркоти втрат бойових побратимів. Природно, що Геннадій Олександрович, людина небайдужа, вирішив з’ясувати, чи спочивають тут останки визволителів, чи це просто пам’ятний знак.

Вирішив ветеран потривожити високі інстанції — написав листа у Кабінет міністрів, Верховну Раду. Але чітких відповідей на своє тривожне запитання не отримав. Правда, із секретаріату парламенту надійшла відповідь, що лист ветерана передано в Київську облдержадміністрацію. А звідти, уже телефоном, Г.Порицькому повідомили: його питання передано на розгляд Вишгородської районної влади. Більше звісток не надходило. Геннадій Олександрович, запросивши із собою кореспондентів «ДТ», виїхав до Пиляви.

Село це ось-ось зникне з карти. Мешкає тут лише кілька десятків людей, і якби не відпочивальники, то, можливо, сюди б уже заросли всі дороги. Солдатський пам’ятник стоїть на околиці зникаючого селища. В такому самому стані, в якому більш як півроку тому його побачив Геннадій Порицький. Хіба що бур’яни, які оточували обеліск, підросли. І біля підніжжя обеліска, як нагадування про недавнє 60-ліття Перемоги, засохлі кошики квітів.

Місцеві жителі розповіли нам, що тут раніше були поховані понад триста воїнів, які загинули під час визволення села. Але у 80-ті роки їхні останки було перепоховано в сусідньому селі Богданівці. Та люди за звичкою приходять на стару солдатську могилу. Більше того, багато дачників і приїжджі переконані: братська могила міститься тут, у Пиляві.

Голова Богданівської сільської ради Григорій Рудчик розповів, що при перепохованні загиблих врахували прохання їхніх родичів і обеліск із написом вирішили залишити на старому місці. Але, щоб утримувати пам’ятний знак бодай у відносному порядку, не вистачає ні коштів, ні людських рук. Адже навколишні села зовсім збезлюдніли. Якщо у 80-х роках у п’яти селах, розташованих на території сільради, мешкало 786 чоловік, нині — лише 186. Бюджет сільради — дотаційний.

Та й із братською могилою в Богданівці не все гаразд. Ми з труднощами знайшли зарослу стежину, яка веде до фігури солдата, що схилив голову перед полеглими. Розміщено поховання біля школи. Ось тільки в навколишніх селах залишилося 14 дітей, і їх шкільним автобусом возять на навчання в сусідню Ясногородку. Від школи залишився напівзруйнований будинок.

Із важким серцем їхав Геннадій Порицький із Пиляви й Богданівки, переконавшись у тому, що останки його загиблих побратимів заростають травою безпам’ятства. У зв’язку з цим не зайве пригадати, скільки коштів іде на різноманітні помпезні ювілейні заходи, салюти й феєрверки, покладання дорогих вінків у столиці та великих містах, постановки спеціальних театральних вистав... А справжня пам’ять — це не вражаючі святкування, а реставровані підніжжя, полагоджені та свіжопофарбовані огорожі і прополота трава навколо тисяч невеличких солдатських обелісків та пам’ятних знаків.