Good bye, Амер… Европа, оу, где я не буду никогда…

Поділитися
Відставка з посади голови секретаріату президента (а заразом і обличчя) головного речника з питан...

Відставка з посади голови секретаріату президента (а заразом і обличчя) головного речника з питань євроінтеграції Олега Рибачука стала, сказати б, «офіційним» завершенням революційного етапу палких суспільних надій на швидке зближення України з Європейським Союзом. Звичайно ж, прагматики збагнули це одразу — тільки-но оголосили результати французького референдуму щодо прийняття Європейської конституції; реалісти — після «погроз» українського МЗС подати «всій Європі на зло» заявку на членство вже у 2006 році; оптимісти — після парламентських виборів; романтики — після еквілібристики Мороза; та все ж залишалася в нас донедавна нечисленна каста європейських мрійників, яка вірила до останнього: місце України — в ЄС. Але з відставкою Рибачука не стало і їх... Лиш де-не-де ще можна почути наївні розмірковування вголос про членство України будь-де, окрім як у ЄвЕПі.

«Точка зрения определяется точкой сидения»

Саме так любив повторювати ще один «політично новопреставлений» — пан екс-спікер. І справді мудра, виявляється, філософія! У цій формулі — вся суть українських суспільних реалій: доки борешся проти системи — маєш один світогляд, а тільки-но система поглинає тебе — совісності наче й не було.

Давайте чесно: отримуєте ви, приміром, можливість розпоряджатися сотнями тисяч гривень — невже не знайдеться біля вас «своїх» людей, щоб мудро (і, головне, по-совісті!) їх «розподілити»! А допишіть до суми ще нулик чи два — і нам уже «не гріх» заснувати потрібні структури для ефективного «освоєння» довіреного державою. Що там казати — сама етимологія ось цього «освоїти» походить від «зробити своїм» (о-своїти).

Отак і стають запеклі боротьбисти найпершими опортуністами, а головні революціонери — хитромудрими корупціонерами: не тому, що приховували вони свою вовчу суть під овечою личиною, а тому, що нутро наше таке, а його корінь — у затертому, аж до рівня штампу, вусатими рухівцями понятті «бездержавність».

Коли немає «своєї» держави, усе, що залишається людині, — це вона сама і її родина. На цьому «моє» закінчується. Віками живучи ось так, ми геть забули про своє суспільне, громадянське покликання, обмеживши «своє» не будинком, і навіть не під’їздом чи сходовим майданчиком, а лише квартирою. Подивіться, адже для нас є нормою їхати в обпльованому, заліпленому жувальними гумками ліфті з обпаленими кнопками; пробігати стуливши носа під’їздом у своє чистеньке, охайне помешкання: де закінчується моя сім’я — закінчується «моє», і починається «нічиє». А до «нічийого» мені немає ніякого діла!

Прийшовши на керівну державну посаду, швидко розумієш, що твої моральні інтенції — крапля в морі, тому нашим чиновникам доводиться швидко «переучуватися», адже якщо після року перебування на «хлібній» (приміром податковій чи митній) службі ви не їздитимете дорогим авто і не закладете бодай фундаменту особняка, на вас щиро дивитимуться як на вухатого телепня: а цього наше романтично-закомплексоване нутро боїться чи не найбільше. Тому, як той ільфопетровський «завхоз второго дома Старсобеса», і крадемо, каємося, і знову…

Що робити? — А нічого!

Але що ми все про нас та про нас!? Давайте тепер трохи про «них», про ту «Європу»…

Оминемо тут філософські питання суті «європейськості», перестрибнемо аксіому про те, що ніхто (ані у Франції, ані в Німеччині чи Голландії) напевне не знає, звідкіля та «європейськість» береться і як широко простягається, бо «Європа» — категорія, як відомо, інтелектуальна, до певної міри синтетична. У контексті цієї статті ототожнюймо «Європу» з «Європейським Союзом», а основним критерієм вододілу поміж Україною та Європою спрощено візьмімо формулу «ми — вони», що й направду є вкрай популярною сьогодні серед багатьох громадян ЄС…

Пригадую, був (і, напевне, ще й досі є) у нас, на юрфаку, досить непоганий викладач логіки. Годі казати, наскільки для юристів є важливою ця дисципліна. І все було б добре, однак світоглядні позиції цього викладача ґрунтувалися на марксистсько-ленінській парадигмі, а оскільки він, на відміну від багатьох колег, не «перефарбовувався» (і навіть не раз ставав народним депутатом від КПУ), то весь курс логіки (як і філософії) пропонувався нам у моделі діалектичного конфлікту між «ідеалістами» та «матеріалістами». Природно, що останні виявлялися мудрими й цілковито логічними, натомість ідеалісти поставали як малі діти. «Хто заперечуватиме, що спочатку був камінь, а потім ідея про нього!» — аксіоматично, викривальницьки весело любив повторювати наш викладач.

Лише згодом саме життя перевчило: первинною таки є ідея, уявлення про «щось», а потім уже й саме «щось». Так, приміром, камінь може лежати собі мільйони років і ним не бути. «Каменем» він стане, щойно на Землі з’являться люди, пізнають і осмислять його. Або — хоч би комар: для нас це передусім щось, що надокучливо дзижчить над вухом і кусає нас ночами, а не біологічна комаха «родини комарових»; блискавка для нас первинно — гнів богів і джерело вогню, чорна кішка — передвісник біди тощо.

Україна, звісно, — не комар (і, на щастя, не чорна кішка), однак для Європи вона має передусім саме таке, інструментальне значення: «Україна — це «вони», які мають щодо «нас» (а «ми» щодо «них») такий і такий вплив». Саме так, як зовнішню даність, сприймають європейці нашу державу і наших людей.

Натомість ми ще й досі сподіваємося на сприйняття європейцями українців як «віднайдених «своїх». «Своїх», що після тривалих блукань і поневірянь повертаються у лоно «рідної Європи». Що це — комплекс Переяславської ради чи брак прагматизму? Вочевидь, і те, і те. Серединно ми все ще мріємо «бути приєднаними», «жаданими», «опікуваними» — ті ж таки наслідки отої «бездержавності».

Грюкати кулаком до зачинених дверей ЄС — річ невигадлива. Тому Брюссель так охоче й приймає проросійського Януковича, адже погляди обох щодо перспектив членства України в ЄС повністю збігаються: наразі давайте торгувати, а що буде потім — поживемо, побачимо. Шкода визнавати, але натепер — це максимум, на що можемо розраховувати.

Вступ до ЄС — це не приз і не дар. Це прагматична реальність. У контексті глобалізації та географічного розташування нашої держави членство в ЄС є для нас вигідним. І саме з таких перспектив слід сьогодні розглядати партнерство з Європою. А побиватися, ображатися через брак розуміння Європою наших інтеграційних устремлінь... На ображених, як відомо, воду возять… Тож голови догори! Щоб не кусали українців кляті комарі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі