АРХІТЕКТОР

У грудні 1994 р. алжирські бойовики озброєного ісламського угруповання захопили в повітрі пасажирський аеробус «Ер Франс», збираючись обрушити його на Ейфелеву вежу. Але жоден із терористів-смертників раніше не тримав штурвалу в руках. Пілот «Ер Франс» обманним маневром посадив літак у Марселі, де його успішно штурмувала французька поліція. В організації Бін Ладена врахували невдалий експеримент, і невдовзі вибрана публіка потягнулася в льотні школи Флориди. На прикладі одного з курсантів — Мохаммеда Атти — показано історію фанатичної одержимості молодого єгипетського архітектора, що почалася понад десять років тому. Його привілейоване походження, блискуча освіта й інтелект свідчать про високий рівень рекрутів Бін Ладена. Влада США вважає, що скрупульозний і дисциплінований Атта пілотував «Боїнг-767», що зруйнував 11 вересня в Нью-Йорку північну вежу Всесвітнього торговельного центру.

Літати літаками архітектор не полюбляв

Була дев’ята година ранку. Радники в Білому домі обговорювали переговори на Ближньому Сході, що зайшли в безвихідь. Віце-президент США Дік Чейні, переглядаючи ранкові зведення, був приголомшений. Стояв ясний погожий ранок, ніяких метеорологічних проблем — яким чином пасажирському літаку надало врізатися в злощасний хмарочос на Манхеттені? У цей час директор ЦРУ Джордж Тенет перервав діловий сніданок, аби відповісти на дзвінок по стільниковому телефону. Він слухав кілька хвилин, уточнив деталі й негайно вирушив у штаб-квартиру ЦРУ в Ленглі.

У величезному залі командного центру штаб-квартири ФБР у Вашингтоні стурбовані співробітники спостерігали за розвитком катастрофи. Коли другий літак при ясній погоді протаранив південну вежу, викликавши потужний вибух, уже не було сумнівів у тому, що відбувається: нація зазнала ретельно скоординованого нападу.

Таємні служби всього світу зосередилися на пошуках. 14 вересня ФБР опублікувала імена дев’ятнадцяти терористів, що здійснили безпрецедентну атаку. У файлах західних розвідувальних агентств одним із перших у списку підозрюваних виконавців висвітилося ім’я тридцятитрирічного Мохаммеда Атти. Він, безумовно, найбільш інтригуюча фігура серед інших учасників теракту завдяки своїй лідируючій ролі в змові.

Загальновідомий стереотип ісламського смертника — юнак або підліток без роботи, без освіти, без видів і надій на майбутнє, спокушений обіцянками негайно опинитися в обіймах райських дів, якщо зафіксує кілька брусків із динамітом навколо своєї талії та натисне кнопку — більше не відповідає реаліям. Атта аж ніяк не скидався на ці патетичні створіння. Він не належав до бідної зневіреної сім’ї з фундаменталістськими традиціями. Його батько — Мохаммед Амір Атта на зустрічах із журналістами представляється одним із найвідоміших каїрських адвокатів. Родина Атти володіє «Мерседесом», апартаментами в столиці й літньою резиденцією в Александрії.

Це було після вбивства Садата 1981 р., коли 13-річний Атта розпочав щоденний ритуал молитов. На початку 90-х, вивчаючи архітектуру в Каїрському університеті, він опинився під впливом «братів-мусульман», їхніх закликів до створення істинної ісламської держави та приборкання західного впливу. За розповідями педагогів і колишніх однокурсників, Атта вважав хмарочоси й висотні будівлі наругою над ісламською культурою. У містах Близького Сходу традиційними були одно- та двоповерхові будинки з невеличкими двориками. Безликі й потворні бетонні конструкції, що з’явилися в Єгипті в 60—70-х роках, тісно обступили приватні будинки, позбавивши їхніх мешканців колишнього комфорту. Можливо, особливо дратувало Атту те, що його родина 1990 р. переїхала в подібний 11-поверховий будинок саме тоді, коли він одержав диплом інженера. Для Атти блокове будівництво стало жалюгідним символом ганебної імітації Заходу і невдалих спроб Єгипту модернізуватися. Свіжоспечений архітектор перейнявся ідеєю відновити стару славу ісламу мирним шляхом, принаймні спочатку.

У перенаселеній країні з економічними проблемами молоді випускники могли розраховувати здебільшого на низько оплачувану роботу чи й загалом залишитися без неї. Батьки Атти були амбіційними щодо своїх дітей. Атта-старший гордо розповідав журналістам про академічні успіхи свого сина. «Його послали в Туреччину на чотири дні, оскільки він був найрозумнішим студентом... Інститут був дуже задоволений його навчанням... Велика конференція відбулася в Берліні, щоб відзначити досягнення мого сина...» тощо. Честолюбний батько бажав, щоб обдарований спадкоємець продовжив освіту в Німеччині. Тільки опануванням німецької — «мови інженерів» — міг юний Атта перевершити своїх високоосвічених сестер, котрі вже одержали вчені ступені. Спочатку Атта чинив опір. Він не хотів розлучатися з матір’ю. Навіть у свої 20 років невисокий, легкий Атта міг сидіти в матері на колінах. «Я часто говорив їй, що вона виховує його як дівчинку, — розповідав батько, — але вона не припиняла балувати його». Тут була й інша причина, більше ніж іронічна в ретроспективному плані. Атта ненавидів літати в літаках. «Моя дочка, лікар, мала звичай давати йому пігулки перед кожною подорожжю, щоб подолати слабкість під час польотів». Попри страх перед польотами, розпещений хлопчик багато разів перелітав через континенти, аби належним чином підготуватися до смертельного пілотажу.

1990 р. Атта вирушив у Німеччину для вдосконалення в науці містобудівництва. Молодий архітектор провів дев’ять років у Гамбурзі, успішно вписавшись у європейський середній клас, де його приймали тим, ким він був — блискучим цілеспрямованим професіоналом. Там він захоплено працював над дисертацією, і науковий керівник характеризував його як «миле створіння». «Миле створіння» можна було зустріти в барах, кінотеатрах і навіть злачних кварталах Риппербана. Проте, за словами квартирної господині, благочестивий Атта демонстративно закривав очі руками, коли у фільмах показували оголених героїв.

Він рідко виказував свої почуття, але якось висловив німецькому колезі Ральфу Боденстейну невдоволення єгипетською владою, котра, на його думку, була зацікавлена тільки в розвитку туризму та приваблюванні в країну багатих європейців і американців. Він сподівався скористатися своїми знаннями на благо країни, але вважав, що його єдиним вибором була робота на уряд, який він зневажав. «У нього були ідеали. Він хотів поліпшити міське життя», — згадує Боденстейн в інтерв’ю «Ньюсвіку». Єгиптянин хоч і обурювався, але не проповідував. «Він не підвищував голосу, коли говорив про політику, — продовжує Боденстейн, — але був дуже чітким. У нього був категоричний тон. Він був, іншими словами, як багато хто з його єгипетських колег-ровесників».

Шлях до терору

Жодною подією неможливо пояснити, чому мамусин синочок став масовим убивцею. Перетворення Атти з невдоволеного студента на ісламського екстреміста було поступовим. Він часто говорив про приниження єгиптян на Заході. Не виключено, що його образа загострилася під впливом проявів расизму в Німеччині, де з мусульманським населенням часом поводяться як із нижчою кастою. Та хіба тільки з мусульманами? Він знаходив прихисток у мечетях Гамбургу, де радикальні мулли тішилися свободою слова, немислимою в Єгипті, і не тільки проповідували, а й вербували молодь у терористичне підпілля. У той час він відпустив бороду та змінив модне молодіжне вбрання на традиційне мусульманське.

Пошуки чистоти ісламу посилилися під час хаджу в Мекку 1995 р. Можливо, тоді він потрапив у поле зору оперативників з «Аль-Каїди», котрі полювали за кандидатами в терористи серед істинно віруючих. Найочевидніший поворот відбувся 1997 р., коли Атта вирушив в Афганістан, аби вступити в один із тренувальних таборів Бін Ладена. У довгому історичному списку одіозних особистостей Бін Ладен посідає особливе місце. У нього немає трону, немає армії і навіть власної території, крім великих ущелин Афганістану. Але він спроможний змушувати людей добровільно йти на смерть для єдиної мети — безладно вбивати американців. Він — незвичайна фігура в анналах ненависті, із самого початку містична й фанатична, навчена сучасним технологіям терору професіоналами з ЦРУ й тому вражаюче ефективна. Зараз він викликав лють Америки, але залишився недосяжним для її помсти. Він створив когорту 25—30-річних ісламських екстремістів, багато з котрих народилися, здобули освіту й радикалізувалися на Заході. Добре влаштовані молоді люди, які витратили так багато часу на освіту, не вагаючись принесли в жертву своє життя на заклик Бін Ладена та його однодумців. Дослідники доходять висновку, що власні переконання й фанатична відданість ісламу змусили їх гостріше від інших усвідомити сумне становище в арабському світі, розчаруватися в спроможності певних режимів протистояти домінуванню Заходу або, за словами Бін Ладена, «агресії США та їхніх західних союзників». Смертельна ненависть Бін Ладена до Америки зробила його героєм в очах молодих людей.

Ці борці за чистоту ісламу останнього призову — лікарі, інженери й навіть сімейні чоловіки — уміють користуватися найсучаснішими досягненнями західної цивілізації. Одна з найстрашніших речей у плеяді «нових терористів» — їхня спроможність вести нормальне життя, чудово адаптуючись до західного способу життя, і вміння виходити з цього нормального стилю, легко пристосовуючись до екстремальних умов таборів Афганістану — далекої країни, чиє суспільство й культура їм мало відомі.

Навертаючи єгиптян, алжирців, пакистанців, бангладешців, філіппінців й інших, Бін Ладен зумів об’єднати екстремістські рухи, які внаслідок політичних і географічних умов ніколи не працювали б разом ще десять-двадцять років тому. Він шукав освічених молодих людей з особливими психологічними характеристиками, такими як сміливий розум і релігійний фанатизм, що дозволяло формувати з них бійців, спроможних вести не тільки нещадну, а й грамотну війну проти США. Вони прийшли до того, щоб знищити західну цивілізацію її ж власними засобами й використовувати для цієї титанічної боротьби не бомби на літаках, а літаки як бомби.

До єгиптян у таборах «Аль-Каїди» було особливе ставлення. Фізично не дуже міцний, Атта відразу привернув до себе увагу здібностями до лідерства. Він відрізнявся розумом, холоднокровністю й зібраністю. Його важкий погляд сам по собі спроможний був викликати слухняність. Тут, у культовій атмосфері, покликаній зламати психологічні бар’єри й виховати невблаганну ненависть, Атта опановував темне мистецтво бомбити будинки й застосовувати хімічну зброю.

Після повернення в Гамбург 1998 р. він створив терористичний осередок: двоє його товаришів, Марван Аль-Шеххі й Зіад Самір Джаррах, приєдналися до нього. Вони теж були вихідцями з сімей середнього класу, де знали кілька іноземних мов і комп’ютерну техніку. Атта не розлучався з Марваном Аль-Шеххі аж до того дня, коли вони розділилися в бостонському аеропорту Логан уранці 11 вересня. В ФБР вважають, що Аль-Шеххі пілотував другий літак Об’єднаних Авіаліній рейсу 175, що зруйнував південну вежу Всесвітнього торговельного центру.

Аскетично проста квартира змовників на Марієнштрассе, 54 прикрасилася незвичним плакатом, надрукованим із чорно-білої фотографії 30-х років, на якій було зображено робітників і конструкторів на балці Емпайр Стейт Білдінга. Нью-Йорк унизу виглядав маленьким і приреченим.

У період навчання в Гамбурзі Атта зникав на тривалий час — можливо, для зустрічей із своїми керівниками. Чеська поліція підтвердила, що 2000 року Атта побував у Празі принаймні двічі. Йому спочатку відмовили у в’їзді в країну через неадекватні документи. 2 червня 2000 р. він в’їхав у Чехію на автобусі — цього разу з правильними документами, а наступного дня полетів у Нью-Джерсі. Під час свого перебування в Празі Атта зустрічався з іракським дипломатом Ахмедом Ель-Ані — другим консулом іракського посольства. (Ель-Ані було виселено з Чехії в квітні 2001 р. за діяльність, несумісну зі статусом дипломата, включаючи шпигунство та зв’язки з ісламськими радикалами, що облаштувались у Празі. Відповідно до чеських джерел, однією з основних причин виселення стала його участь у змові з метою підірвати празьку штаб-квартиру радіостанції «Вільна Європа — Радіо «Свобода», яку підтримували США.) Звіти про характер цих зустрічей суперечливі, чеські й інші західні таємні служби, можливо, не розуміли, що відбувається, і не знали вмісту маленького пакета, переданого дипломатом Атте. Чеський міністр внутрішніх справ Станіслав Гросс підтвердив, що факт зустрічі зафіксувала чеська розвідка й інформацію передали США. За іншими даними, Атта одержав у Празі невеличку кількість порошку зі спорами сибірки. Ці повідомлення негайно породили питання про можливу роль Саддама Хусейна в подіях 11 вересня.

Попри інтенсивну підготовку до самогубства, Атта не відмовився від своїх інтелектуальних занять. Під час розробки планів знищення Всесвітнього торговельного центру лідер смертників старанно продовжував урбаністичні дослідження в Гамбурзькому технічному університеті. Його дисертацію, присвячену реставрації стародавнього сірійського міста Алеппо в чисто ісламському стилі, було високо оцінено. Присвята цієї роботи виглядає символічно: «Моє життя і моя смерть належить Аллаху, владиці всіх світів».

Будучи чемним, він залишався гордівливим. Він нехтував жінками, відмовляючись подавати їм руку при зустрічі або знайомстві — фанатичні поборники чистоти ісламу вбачають у потисканні руки натяк на адюльтер. Болісні стосунки з жінками викликали єдину тривогу в гордого батька Атти. «Я почав нагадувати йому про одруження, — розповідає Атта-старший, закурюючи сигарету «Америкен Бленд». — Багато разів я просив його одружитися з жінкою будь-якої національності — туркені, німкені, сирійці — бо в нього не було дівчини, як у його товаришів. Проте він наполягав на тому, що візьме шлюб із єгиптянкою. Він не торкався жінок, як він міг так жити?.. У жовтні 1999 р. ми знайшли йому наречену — вродливу й добре виховану — дочка колишнього посла».

Замість шлюбних уз архітектор обрав уроки пілотажу в льотній школі Флориди. Атта уникав жінок до самої смерті. Його заповіт містить суворе розпорядження — жодна жінка не повинна бути присутня на його похоронах, тим паче вагітна. Журналісти відзначають, що він жив в Америці в рожевому будинку, і припускають, що «терорист Мохаммед Атта і його криваві спільники вели таємне життя геїв протягом кількох років». У світі нормальних відносин ми віддаємо перевагу психологічним поясненням. Ніхто не хоче дивитися в обличчя злу. Хоч якою була б правда про сексуальну орієнтацію Атти, не психосексуальні проблеми привели його до терору.

Було б зручніше вважати Атту божевільним, але це не в’яжеться з холоднокровністю, із якою він виконав своє завдання. Друзі Атти стверджують, що його обурювали підтримка Ізраїлю з боку США, проамериканський режим і політичні репресії проти ісламських радикалів у Єгипті, війна в Перській затоці й мирний договір в Осло. Якимось чином його злість дійшла до фанатизму й перетворилася на нав’язливу ідею. Для архітектора Атти знамениті 110-поверхові хмарочоси Всесвітнього торговельного центру — уособлення західної могутності й культури — стали досконалою мішенню.

«Та чи вмів він літати взагалі?»

З початку 1998 р. апартаменти Атти на Марієнштрассе, 54 перебували під наглядом німецьких федеральних сищиків, котрі знали, що тамтешні мешканці контактували з людьми Бін Ладена. Але спостереження за квартирою припинилося, коли Атта разом з іншими членами «Аль-Каїди» переїхав у США.

Мохаммеду Атті й Марвану Аль-Шеххі нескладно було обдурити владу США. Вони зачаїлися в спокійному місці, у Флориді знімали вдвох квартиру і провели в Америці майже рік, не викликаючи особливих підозр. Правда, Атта мав два інциденти з американською владою. Термін його туристичної візи закінчився, коли він повернувся з поїздки в Іспанію в січні 2001 р., проте молодий архітектор переконав чиновників митниці, що чекає на студентську візу. В іншому випадку його затримала поліція за управління автомобілем без прав водія. За це він одержав повістку в суд, але так і не з’явився там.

Змовники виконували інструкції з підручника «Військове навчання в джихаді проти тиранів» — зголили бороди, відмовилися від ходіння в мечеть і від традиційних ісламських привітань. Вони харчувалися по-американськи, замовляли свою улюблену піцу, їздили розважатися в Лас-Вегас і ходили в гімнастичний зал. «Те, що вони хотіли одержати в гімнастичному залі — це оволодіння тактикою вуличних і рукопашних боїв», — повідомив власник гімнастичного клубу Берт Родрігес в інтерв’ю «Ньюсвіку». Чи використовував Зіад Самір Джаррах ці прийоми в останній відчайдушній сутичці в кабіні літака, намагаючись заволодіти штурвалом «Боїнга», що впав під Піттсбургом у Пенсільванії? Чи зуміли дуже хоробрі пасажири рейсу 93 протистояти бійцівським прийомам тренованого самогубця?

Інструктори в льотній школі скаржилися на них і їх мало не виключили за непрофесійну поведінку. В одному екстраординарному інциденті вони найняли літак у міжнародному аеропорту в Маямі. Не справившись з управлінням із самого початку, Атта й Аль-Шеххі пішли геть, кинувши літак на злітно-посадковій смузі в розпалі різдвяних свят.

Атта конфліктував з інструкторами, домовласниками й майже з усіма, із ким спілкувався — холодно й бундючно. А як інакше він міг спілкуватися з ними? Ці самонадіяні люди були американцями й належали тому ницому світу, якому він виніс смертний вирок. Рідкісні зусилля бути чемним (він купував своїй господині продукти) не могли приховати його відразу до жінок. Він уже не церемонився з ними і навіть затіяв бійку з курсанткою льотної школи просто в польоті; Аль-Шеххі кинувся їх розбороняти. «Щоб захистити його принаймні», — згадує Анна Гревс. Обидва несподівано перейшли в школу в Сарасоті. Вони швидко стали непопулярними через безтурботність у польотах та грубість і повернулися в стару школу, де врешті-решт у грудні 2000 р. одержали пілотські ліцензії.

Змову 11 вересня методично продумували та планували протягом принаймні двох років. Атта готувався до нападу дуже старанно, облюбувавши аеропорт у Бостоні. Він багато разів літав від узбережжя до узбережжя, вивчаючи, якими заходами забезпечується безпека польотів на внутрішніх авіалініях. Він мав розроблений запасний план, який передбачав політ кружним шляхом між Балтимором і Сан-Франциско в середині жовтня, на той випадок, якщо не вдасться варіант із Бостоном.

Їм усе вдалося тільки через небажання офіційних осіб і звичайних людей помічати очевидні факти. Американці, як більшість людей, не хочуть бачити того, чого вони не хочуть знати. Типово, що спецслужби багатьох країн віддають перевагу тримати підозрюваних терористів у полі зору, а не переслідувати їх. Не стала винятком і ситуація з іншим спільником Атти — 33-річним економістом із Франції марокканцем Закарі Муссакі. Муссакі заарештували за чотири тижні до теракту після того, як льотні інструктори в Міннесоті звернули увагу на те, що їхній підопічний зосередився на відпрацюванні маневрів у повітрі, ігноруючи зльоти й посадки. Злякавшись мотивів такої практики, співробітники льотної школи інформували офіс ФБР у Міннеаполісі. Муссакі затримали — за порушення візового режиму. Після допиту місцеві агенти дійшли висновку, що добропорядний економіст є потенційним терористом, і запросили в штаб-квартирі ФБР у Вашингтоні дозвіл на перевірку персонального комп’ютера й записів телефонних переговорів. Їм відмовили — даний суб’єкт у зв’язках із релігійно мотивованими екстремістами ніколи не був помічений. Сьогодні спецслужби переконані, що нікудишній загалом-то пілот, котрий виходив на зв’язок в Інтернет під ім’ям «Зулюман Танго-Танго», готувався до захоплення «Боїнга», що впав у Пенсільванії — єдиного лайнера, на борту якого було четверо терористів замість п’яти.

Реконструкція переміщень Атти в попередні місяці, що передували атаці, показує, що його поведінка й поїздки виходили за звичні рамки. Так, навесні 2001 р. Атта прилетів у Теннессі, у маленький аеропорт у горах Аппалаччі й почав розпитувати одного зі службовців аеропорту. «Розкажіть мені про ту хімічну фабрику, над якою ми пролітали», — говорив він, показуючи на карті на завод, що випускав діоксид сульфат і сірчану кислоту. Він цікавився місцевою водонапірною вежею, чи пов’язана вона з річкою, що тече біля двох ядерних заводів неподалік. «Він скидається на терориста», — жартували службовці. 4 вересня, за тиждень до атаки, Атта відправив пакет людині на ім’я Мустафь Ахмед в Арабські Емірати. «Ми не знаємо конкретно, що було в посилці, — сказав співробітник ЦРУ. — Але Мустафь міг бути ключем до фінансів Бін Ладена. Ми стежимо за ним». Стало відомо, що за тиждень до 11 вересня інші терористи почали надсилати гроші невеличкими сумами на Близькій Схід — загалом близько 18260 доларів. Вони збиралися в такому місці, де гроші їм були непотрібні. Залишки вони відправляли назад. Терористи явно не потребували дуже великих сум із самого початку. За попередніми оцінками фахівців, проживання в США, уроки пілотажу, авіаквитки, телефонні переговори й усе інше обійшлося «Аль-Каїді» в 200 тис. доларів. Це вдесятеро більше, ніж було витрачено на першу диверсію у Всесвітньому торговельному центрі 1993 р., але все-таки аж надто скромна сума.

Можна з упевненістю сказати: мало хто здогадувався про винахідливість Атти й «Аль-Каїди», що підтримувала його й інших смертників, хоча ЦРУ й ФБР уже давно були попереджені про підготовку грандіозного теракту з захопленням цивільних літаків. Так, філіппінська розвідка 1995 р. інформувала ФБР про існування такої змови, що передбачає руйнування Пентагону, штаб-квартири ЦРУ й інших важливих установ. Філіппінські спецслужби одержали ці дані після арешту Абдуль Хакім Мурада — головного спільника Рамзи Юсефа, причетного до першої спроби підриву Всесвітнього торговельного центру 1993 р. Філіппінську інформацію розцінили в США як ненадійну, позаяк одержали її під тортурами. Ніхто в ФБР навіть не взяв на себе труд перевірити, чи навчалися арабські іммігранти в льотних школах США.

Дезінформація та конспірація, до яких вдавалося керівництво «Аль-Каїди», орієнтували ЦРУ протягом усього останнього літа на можливий теракт десь на Близькому Сході, в Азії або в Європі. Американські посольства закривалися, військові кораблі виходили в море, війська в Перській затоці перебували в стані підвищеної бойової готовності. Чиновники з ЦРУ й ФБР скрупульозно просіювали всі таємні зведення, але попри це напередодні 11 вересня пропустили попереджуючі сигнали. Ці зведення включали перехоплені послання з фразами типу «наближаються грандіозні справи», «вони за все заплатять», «ми готові йти». Жодне з перехоплених повідомлень не згадувало про Пентагон або Всесвітній торговельний центр. Деякі натякали на ціль десь у Тихому океані або на Близькому Сході. На жаль, багато з послань, перехоплених напередодні нападу, не потрапили своєчасно на стіл аналітиків із розвідки. У бюрократії шпигунства 24- або 48-годинна затримка є цілком звичайною. Але в добу терору необхідні інші темпи. Тепер співробітники ЦРУ й ФБР почуваються винними й думають про те, що треба зробити. Директор ФБР Роберт Мюллер зажадав збільшення кількості агентів, котрі володіють арабською мовою. Резонна вимога, але, можливо, дещо спізніла. Важко розпізнати ворога, не володіючи його мовою. Забігаючи наперед, слід зазначити, що більше від інших відзначилася імміграційна служба США: у березні 2002 р., через півроку після катастрофи, вона надіслала в льотну школу Флориди позитивне рішення про видачу двом хорошим хлопцям — Мохаммеду Атте й Аль-Шеххі — постійної візи! Повідомляли, що американський президент, почувши цю звістку, впустив чашку з кавою.

У міру наближення головного дня терористів, Атта зі спільниками почали поводитися з викликом. У спортивному барі Аль-Шеххі замовив п’ять порцій горілки та поскандалив із барменом, звинувативши його в тому, що їжа погана, а коктейлі занадто розведені. Він кричав, що їх обслужили погано тільки тому, що вони араби. Виїжджаючи з мотелю у Флориді, вони залишили посібник із польотів, докладні карти східного узбережжя США та три військові довідники.

Атта провів останні 24 години свого життя з Абдулазізом Аломарі, саудівським арабом, що прибув у США цього ж літа, щоб накачати терористам м’язи. Атта й Аломарі найняли автомобіль і вирушили в Портленд, де провели ніч перед польотом у Бостон. Увечері 10 вересня вони зайшли у піцерію, затрималися біля двох банкоматів і витратили 20 хвилин у місцевому супермаркеті. Зняті телекамерою, вони виглядали розслабленими й не викликали підозр. Аломарі навіть посміхався. Вони ледь не припустилися помилки: прибувши о 5 год. 45 хв. на контроль, вони змушені були бігти, аби встигнути на 6-годинний рейс у Бостон і не втратити стикування з рейсом 11. Важко уявити, але, здається, вони ледь не проспали.

У Бостоні вони приєдналися до трьох інших терористів і разом пішли на посадку в літак Американських авіаліній рейсу 11, що вилітав у Лос-Анджелес. Здається, Атта вважав, що п’ять вихідців із Близького Сходу привернуть увагу, тож завбачливі молоді люди проходили спецконтроль у допоміжних секторах порізно, приспавши пильність співробітників служби безпеки аеропорту.

Якщо Атта виконував свої власні інструкції, скрупульозно описаним у документі під назвою «Остання ніч», то він цього ранку видалив волосся зі свого тіла, облився одеколоном, загострив ніж. Він мусив молитися постійно: у машині, в аеропорту, у польоті на Бостон і в кріслі першого класу літака рейсу 11. «Будь щасливий» — писав він собі, — оптимістичний, спокійний, адже ти на шляху до вчинків, угодних Всевишньому... З волі Всевишнього це буде день, який ти проведеш із райськими дівами». О, ці гурії, заради яких Всевишній наділяє «праведника» вічною юністю та любовною силою ста чоловіків!

«Боїнг-767» рейсу 11 вилетів із Бостона о 7 год. 50 хв. із 81 пасажиром на борту й 11 членами екіпажу. Сніданок мали подати після того, як літак набере висоту 11500 м. Йшов фільм під назвою «Доктор Дулітл-2» О 8 год. 13 хв. пілот не повідомив диспетчерів про збільшення висоти. Диспетчери здивувалися: неполадки з електричним живленням? На радарах літаковий бліп несподівано розгорнувся на південь. Протягом наступних кількох хвилин у наземну службу Американських авіаліній почали надходити жахаючі дзвінки від помічників з економічного класу: люди з Близького Сходу напали на одного пасажира та двох співробітників першого класу й перерізали їм горло. Вони штурмували кабіну пілотів і взяли літак під свій контроль.

На землі запросили одну зі співробітниць у літаку, чи знає вона місце їхнього перебування. Мадлен Амі Суїні відповіла: «Я бачу воду й будинки. Боже мій, Боже мій!» Вода внизу виявилася річкою Гудзон, будинки — містом Нью-Йорком.

Розпорядження архітектора для останніх хвилин власного життя промовляли: «Закінчуй своє життя в молитвах за секунди до цілі або нехай твоїми останніми словами будуть: «Немає Бога крім Аллаха і Мухаммед — Пророк його» «Боїнг-767», заправлений 20 тис. галонів пального, на швидкості 500 миль на годину невідворотно йшов на зближення з ціллю.

Батько Атти відмовився визнати роль сина в масових убивствах. «Неможливо, щоб мій син брав участь у такій атаці, — сказав він». «Та чи вмів він літати взагалі?» — вів далі Атта-старший, стверджуючи, що хлопець став жертвою змови ізраїльської розвідки. «Моссад викрав мого сина. Його так легко викрасти, він дуже поступливий, фізично беззахисний. У нього не було грошей для охоронців. Вони використовували його ім’я та документи. ...Потім вони вбили його. Це було зроблено Моссадом із використанням американських льотчиків», — слова батька були бурхливими й сумними.

…Портрети Атти й інших камікадзе, пов’язаних з «Ісламським інтернаціоналом» Бін Ладена, можна зустріти в будь-якому куточку арабського світу. Популярність Бін Ладена серед мусульман зростає, і не виключено, що цикл насильства повториться. «Аль-Каїда» розкинула свої тенета по всьому світу, її осередки облаштувалися в 40 країнах і можуть за потреби функціонувати незалежно від головних лідерів і їхніх наказів.

Сучасний тероризм продемонстрував уразливість людства. Буде ще багато суперечок про те, як це могло статися, про ганебний провал американських спецслужб і порочну зовнішню політику, про загальне потурання мусульманським дисидентам, обвинуваченим у тероризмі на їхній власній батьківщині тощо.

Гірка правда полягає в тому, що, попри виняткові заходи безпеки, зокрема новітні з них — сканування райдужної оболонки ока при проходженні спецконтролю, — люди не мають захисту від терористів-фанатиків. Ніякі психологічні тести й біометричні технології не можуть виявити сьогохвилинну готовність екстремістів до диявольської самопожертви. Кожен, хто схоче, може обв’язатися вибухівкою чи захопити літак або щось іще, і зупинити таких людей важко. Здається, справджується поетичне пророцтво Мандельштама: «Вік мій, звір мій, хто зуміє зазирнути у твої зіниці?»