ІНФОМАГІСТРАЛЬ

ЗУПИНЕНЕ
СВІТЛО

Сенсаційну заяву минулого тижня зробили американські вчені. В ній ідеться про те, що двом незалежним групам експериментаторів удалося загальмувати промінь світла практично до його повної зупинки, втримати його, а потім звільнити для подальшого руху, наче це була звичайна матеріальна частинка. У космосі, як відомо, світло поширюється зі швидкістю 300 тисяч кілометрів на секунду. Звичайні прозорі середовища, такі як вода, скло, кришталь, уповільнюють його поширення, але дуже мало. Проте спеціальний газ, отриманий у Кембриджі Рональдом Уолсвортом і Михайлом Лукіним з атомів рубідію, дозволив загальмувати лазерний промінь вельми істотно. Атоми рубідію обробляють променем світла певної довжини, яка так модифікує спіновий стан цих атомів, що вони перестають поглинати промені світла іншої частоти. Проте за умови вимикання цього першого променя прозорість атомарної хмари різко знижується й відбувається гальмування другого променя. Саме таким чином і вдалося практично повністю зупинити другий промінь світла.

В експерименті, проведеному другою групою вчених, під керів-ництвом Лін Хо, використовувалася аналогічна методика. У цьому випадку д-р Хо, чию статтю готують до друку в журналі Nature, посилаючись на суворі вимоги з боку редакції, відмовилася обговорювати свої результати до виходу у світ статті. Однак про її попередні роботи, під час яких їй вдалося зменшити швидкість проходження променя світла крізь специфічне середовище до 60 кілометрів на секунду, «ЗН» вже повідомляло торік.

Ці експерименти, крім виняткової наукової ваги, цікаві ще й з практичного боку. Зокрема йдеться про створення принципово нових комп’ютерів, побудованих на принципах квантової фізики, а також нових засобів кому-нікацій. Ці футуристичні технології грунтуються на здатності світлового променя нести так звану квантову інформацію, «записуючи» її на елементарні частинки, з яких складається весь нав-колишній світ. Швидкодія майбутніх квантових комп’ютерів хоча й виражається фантастичними величинами, все ж непорівнянна з перевагами, яких очікують від комунікаційних технологій. Приміром, абсолютна неможливість перехоплення будь-яких повідомлень.

Звісно, для розв’язання практичних завдань доведеться провести дуже багато експериментів, проте принципову можливість «зупинки» світла вже можна вважати доведеною. Докладніше прочитати про це можна буде в найближчому номері Physical Review Letters.

Ще на дві планетні системи більше

Відкриття ще двох планетних систем у глибинах космосу змусило астрономів замислитися, чи ці системи — рідкісний виняток чи загальне правило. В однієї із систем навколо сонцеподібної зірки обертається надзвичайно масивне тіло, маса якого в 17 разів більша, ніж у нашого Юпітера. Якщо цей об’єкт справді виявиться планетою, це буде найбільша з усіх відкритих раніше планет. В іншій виявленій системі дві планети, котрі обертаються навколо зірки, меншої від нашого Сонця, своїми розмірами з-поміж решти описаних планет не вирізняються. Зате дуже зацікавили орбіти їх обертання. Рух планет навколо їхнього власного «сонця» є резонансним, а орбітальні періоди становлять відповідно 61 і 30 днів. Інакше кажучи, внутрішня планета робить два оберти навколо зірки за той самий час, поки зовнішня планета робить один оберт.

Джеффрі Марсі, керівник групи вчених Каліфорнійського університету, яка займається пошуками планетних систем, вважає, що настав час точніше сформулювати визначення планетних систем. З 1995 року, з моменту відкриття першої (після Сонячної, природно) планетної системи вчені обстежили понад 1000 сусідніх зірок. У більш як 50 з них були виявлені одинарні планети. Причому практично всі вони перебували в безпосередній близькості до Сонця.

Єдину описану на сьогодні багатопланетну систему виявлено два роки тому, і три її планети, масою приблизно як Юпітер, розміщувалися навколо зірки Епсилон Андромеди на значно ближчій відстані, ніж Юпітер. Проте з того часу від безпосереднього спостереження з допомогою радіотелескопів астрономи перейшли до вивчення більш віддалених зірок методом гравітаційних аберацій. Саме тому вчені і сумніваються, що описані ними масивні об’єкти справді планети. Адже в попередній доповіді д-р Марсі зі своїм колегою Полем Батлером дійшли висновку, що маса планети не може перевищувати масу Юпітера більш як у 13 разів.