ІНФОМАГІСТРАЛЬ

Інтернет як гальмо наукового прогресу

Мабуть, навіть дуже далеким від науки людям немає потреби розповідати, із якою заздрістю працівники наших вітчизняних наукових закладів поглядали часом на своїх західних колег, котрі мають дорогу апаратуру й віртуальний зв’язок із будь-якими базами інформації та найбільшими науковими центрами світу. А тепер виявляється, що самі представники західного вченого люду спроможні позаздрити тим, хто зовсім не обтяжений новітніми засобами телекомунікацій, а має змогу творити у відриві від решти світу, покладаючись тільки на своє внутрішнє творче начало. Утім, заздрістю вони не обмежуються, а беруть і відключають усі свої мобілки, супутникові системи зв’язку й Інтернет-портали. І навіть проводять міжнародні симпозіуми, на яких маститі вчені радять молоді, яка несподівано перестала подавати особливі надії, не стежити за останніми тенденціями у світі наукової моди, а йти своїм власним, неторованим шляхом.

Заперечувати, що у Світовому павутинні можна знайти багато потрібної та корисної інформації, ніхто й не збирається. Проте ще краще відомо тим, хто такими пошуками вже займався, скільки там усілякого інформаційного непотребу, який особливого значеннєвого навантаження в собі не несе, зате чинить надзвичайно сильний соціопсихологічний тиск на тих, хто намагається зберегти незалежність своїх суджень. І якщо розробляти вже закладений напрям справді доцільніше, координуючи спільні зусилля, то накреслювати майбутні напрями найчастіше вдасться в ізоляції, нехай і не завжди добровільній. Особливо актуальна ця проблема для фізиків-теоретиків. За словами Карло Ровеллі з Марсельського університету, проблеми, на які нині наштовхнувся розвиток фундаментальної фізики, вимагають від учених зробити крок назад, сісти біля каміна в домашніх пантофлях і в тиші гарненько все обмізкувати. А за словами Роджера Пенроуза з Оксфордського університету, загальновизнані ідеї мають нині значно більший вплив на розвиток (а радше на відсутність розвитку) сучасної науки, ніж до початку доби безперешкодної комунікації. І це найнегативнішим чином позначається на розмаїтті й оригінальності таких ідей. Тож тепер у деяких наукових центрах планують створити спеціальні «ізолятори», де вчені зможуть працювати у відриві від решти світу. Зате потім, неодмінно в процесі особистого, а не віртуального спілкування, кілька таких груп зможуть обговорити одержані висновки. Свіжі й оригінальні, як сподіваються автори цього проекту.

Штучний інтелект на екрані й у житті

1965 року Герберт Сімон, лауреат Нобелівської премії, пророчив, що до 1985 року машини будуть спроможні виконувати будь-яку роботу, звільняючи від неї людину. Можливо, це пророцтво збулося б, якби з кінця 70-х світ не почала охоплювати істерія масової роботофобії. Страх перед «розумними» машинами, що воліють поневолити «дурне» людство чи й загалом його позбутися, загальмував реалізацію багатьох наукових проектів. Навіть самим терміном «штучний інтелект» донедавна визнавали за краще не зловживати. Правда, після виходу на екрани чергового хіта Стенлі Кубріка та Стівена Спілберга саме з такою назвою інтерес до цієї проблеми спалахнув із новою силою. Як виявилося, дещо запізно, бо, на думку фахівців, штучний інтелект давно вже став невід’ємною частиною нашого повсякдення. Правда, у житті він виглядає не зовсім так, як на екрані.

Однозначного визначення штучного інтелекту немає. Деякі фахівці говорять, що це поняття означає спроможність розуміти й відтворювати мову, розпізнавати зорові, слухові, тактильні й навіть нюхові образи, самостійно знаходити потрібну інформацію, приймати самостійні рішення, користуючись загальними абстрактними правилами та своїм власним досвідом. Інші наполягають на необхідності вміти самостійно адаптуватися до будь-яких змін умов, а також використовувати переваги спонтанної діяльності. І, нарешті, треті вказують на обов’язкову наявність творчого начала, спроможності до емоційного сприйняття та обробки інформації. Вже існуючі системи машинного перекладу, прогнозування погоди, автоматизованого проектування тощо мають багато з указаних вище ознак. Проте навіть фахівці не поспішають називати їх системами штучного інтелекту. Термін «системи мультиваріантного нелінійного моделювання», як стверджує Стівен Вард, відомий експерт у цій галузі, викликає набагато менше упередженості з боку як споживачів, так й інвесторів. І все-таки система Falcon, яка в американських банках відстежує 12 мільйонів трансакцій за кредитними картками на день у пошуках «чогось незвичного» і щороку виявляє шахрайських операцій на 500 мільйонів доларів, має найбезпосередніший стосунок до штучного інтелекту.