ЗАЧАРУЙ МЕНЕ РОЗМОВОЮ ГАГАУЗЬКОЮ МОВОЮ

У Києві має з’явитися радіо нового формату — розмовне та публічне.

Саме так, public radio, називають у світі радіостанції, які працюють не для заробляння прибутків, а для інтересу публіки, громади. В Європі найвідомішим прикладом public radio є Бі-Бі-Сі. В Україні продемонструвати перший зразок громадського радіо обіцяє Олександр Кривенко — людина, чиє професійне амплуа в журналістиці окреслити доволі важко. Багато читачів пам’ятають його як редактора журналу «ПіК», а дехто — ще газети «Post-Поступ». Він був продюсером телевізійних новин «Вікна» і ТСН, прес-секретарем політичної опозиції, активістом організації «Хартія-4» і навіть ведучим «Сніданку з «1+1». І це не повний перелік його проектів за 12 років. Що стоїть за сьогоднішнім — Громадським радіо, — ми й спробували з’ясувати в самого, як він каже, конкістадора української журналістики.

— Перш за все, це буде цікаве радіо. Цікаве для тих, хто втомився чути в ефірі лише пісеньки, балаканину «для связки слов» чи реляції про дії влади — як про покійника: або добре, або ніяк. У суспільстві, як на дріжджах, бродить невтолений попит на якісну інформацію. А більшість друкованих та електронних ЗМІ або задурюють цей голод, або викликають оскому.

— Це буде опозиційне радіо?

— Хіба тією мірою, якою опозиційним має бути журналіст, тобто апозиційним. Ми не маємо політичної позиції, ми не підтримуємо ні червоних, ні білих. Ми гострі до всіх. До всякої влади ставимося з позиції, яку у своїй книзі сформував мій друг Льоня Капелюшний, журналіст ще тих, перевірених часом, принципів: «Не вір, не бійся, не проси!» Але ми маємо громадянську позицію. Вона в тому, що слухачі повинні отримувати максимально повну та не скаламучену інформацію і про червоних, і про білих, і про голубих із зеленими.

— В ефірі будуть лише новини?

— Багато новин. А також тематичні програми, переважно неполітичної тематики — «жіночі», дитячі, медичні, для автомобілістів et cetera. Адже сподіваємося, що нашими слухачами стануть люди всіх вікових категорій та соціальних груп. І тут простір до творення — щонайширший. Ми дамо можливість робити цікаві програми тим своїм колегам-журналістам, які з різних причин зараз позбавлені цієї радості. Не поспішатиму хвалитись, але в нашому ефірі слухач почує низку відомих імен і дуже знайомих голосів. Бо найбільше буде прямого спілкування в ефірі — як з численними гостями студії, героями дня чи наших програм, так і з самими слухачами. Це не звичне «монологічне» мовлення, а спроба створити своєрідний громадянський форум для слухачів, публічну трибуну для спраглих відвертого спілкування. По суті, самі слухачі своєю реакцією визначатимуть мовну сітку, спрямування програм, теми дискусій, їх учасників.

— Чому в такому форматі досі не працює жодна радіостанція?

— Бо це потребує серйозних грошей, по-перше. А по-друге, для цього потрібна певна одержимість. Адже значно легше затулити ефір музичкою.

— Звідки ж гроші у вас?

— Від донорів. Концептуально — те, що ми називаємо «громадським радіо», не може брати кошти у політичних чи бізнесових інвесторів, а розраховувати на фінансування з державного бюджету ще утопічніше, ніж очікувати, коли своїми внесками у вигляді абонентної плати нас підіпруть слухачі. Головним донором став Фонд «Відродження», який виділив понад 180 тисяч доларів. Цього достатньо, аби придбати обладнання та покрити численні витрати стартового періоду. Вистачить і на кілька найближчих місяців. Розраховуємо, що тим часом до доброї справи приєднаються інші небайдужі західні люди. Як це уже зробила делегація Європейської Комісії.

— І що, так і будете вічно проїдати гранти?

— Ні — мусить же в цій країні щось змінитись! І коли ми міцно вибудуємо власний образ самостійного у своїй поведінці, але популярного серед слухачів радіо, то зможемо залучати вітчизняні гроші, скажімо — у вигляді спонсорування програм. Важливо, щоб ці капітали вже не змогли розхитати філософію Громадського радіо.

— З приводу філософії — мовної цього разу. Доводилось чути легенди про те, як Кривенко послідовно відмовлявся очолювати російськомовні газети. Слід розуміти, що «Громадське радіо» буде тотально україномовне?

— Насправді я мрію почути в ефірі цього радіо програми на ідиш, кримськотатарською, гагаузькою, польською чи ромською. І щойно ми прийдемо в регіон компактного проживання тієї чи іншої національної меншини, такі програми з’являтимуться. Київ — регіон компактного проживання англомовної публіки, і власна програма англійською мовою вийде (тьху-тьху!) вже 3 березня. А щодо російської... То я її люблю і охоче послуговуюсь. Особливо останніми роками. Пам’ятаєте, як Нєкрасов влучно визначив соціально-емоційне підгрунтя побутування російської мови: «Не будь тебя, как не впасть в отчаяние при виде того, что делается дома!» Буде російська мова в нашому ефірі, буде! Бо є вона в громаді, а радіо ж — громадське.

— 3 березня вже за тиждень. А ми розмовляємо в іншому офісі, навколо запаковане обладнання...

— Буде у вас віра, як зерня макове, — і почуєте ви це радіо вже 28 лютого на нижній частоті радіо «Люкс» у Києві — 69,68 FM. І будемо ми мовити щодня з 7-ї ранку до 7-ї вечора. А згодом — і цілодобово.

— А до чого тут «Люкс»? Це тому, що Кривенко колись був серед його засновників у Львові?

— Було й таке. І добрі справи, як бачимо, окупаються. У «люксівців» залишилась філософія громадського чину, відповідальності перед суспільством і... одержимості. Звичайно, вони пускають «Громадське радіо» на свою некомерційну частоту, але завважте: віддають, а не загрібають. А скільки зусиль вони докладають до підготовки цього проекту! Без «Люкса» все було б інакше. Але було б. І в інші регіони ми підемо, спираючись на колег та однодумців на тамтешніх радіокомпаніях. Бо власної частоти чи ліцензії «Громадське радіо» ще не має. Подбаємо про це через кілька місяців.

— А все-таки, досі дехто з киян, зокрема слухачі радіо «Континент», могли пов’язувати ваше ім’я з радіо лише на підставі програми «ПіК» — «Подерв’янський і Кривенко». Чи не замало досвіду?

— Досвід — не завжди гарант успіху. Скажімо, у багатьох українських міністрів за плечима роки перебування на посаді, а як це допомогло країні? Важливо зібрати вмілу команду і, посіявши в ній фермент одержимості, зробити те, чого досі не було. Останніми роками в країні з’явилася велика група людей, які пройшли технічну й методологічну школу західного мовлення. Багато таких, що прагнуть свіжого повітря, працюючи на державних чи приватних радіостанціях. Їхні душі волають про потребу змін. Так само, як і душі слухачів. Не зреагувати на це було б професійною і громадянською зрадою.