ВОЛКОВ І ДУАЛІЗМ

Наше життя буквально наповнене дуалізмом. Усі знають про чергування білих і чорних смуг, удач і поразок. Ще біс його знає коли фізики додумалися до дуалізму елементарних частинок (мовляв, вони одночасно є точкою і хвилею). Якщо взяти трохи інший масштаб, то можна запросто відшукати двоїстість і в місцевій політиці. Захід, приміром, хвилює питання дуалізму виконавчої влади. Якщо прем’єр — реформатор, то чому його критикує Президент? Не розуміє він (Захід) душі простого українського політика. Або ось такий зразок двоїстості — двопалатний парламент. З одного боку, народ немов хоче бікамералізму, а з іншого — це тривалий процес, який нагадує, за словами Олександра Волкова, штучне запліднення. Автору ідеї, звісно ж, видніше, які шляхи її реалізації.

Дуалізм поступово проникає й в одне з останніх досягнень вітчизняної політичної думки, так би мовити, у святая святих — у парламентську більшість. Згадаємо, що вона (більшість), як правило, донедавна характеризувалася як конструктивна, що ефективно працює і налаштована на співробітництво з главою держави до останнього патрона.

КІНЕЦЬ ДИРЕКТОРА ПАРЛАМЕНТУ

Олександр Волков офіційно визнав, що у Верховній Раді немає постійної більшості (ПБ). Лише 160—165 депутатів, які представляють п’ять парламентських фракцій (СДПУ(о), «Відродження регіонів», зелені, НДП, «Трудова Україна») сумлінно виконують усі домовленості, досягнуті на координаційній раді, а інші п’ять діють ситуативно. Отже, один із творців більшості, людина, спроможна загнати заклопотаних бізнесом парламентаріїв до залу Українського дому, керівник «зимового повстання» визнав напіврозпад свого дітища. Ні, звісно ж Олександр Михайлович і раніше казав про штучний характер ПБ, але ця інформація подавалася як прикре непорозуміння. А ось 14 вересня, коли сам директор-розпорядник парламенту запропонував внести до порядку денного роботи ВР питання про інформацію Кабінету міністрів про стан підготовки до осінньо-зимового періоду й ситуацію в паливно- енергетичному комплексі, його просто відверто «кинули».

Так, часи змінюються... Ще нещодавно за легким порухом руки Олександра Михайловича десятки парламентаріїв у костюмах, вартістю від тисячі доларів, зображували революційний натовп з мегафонами, який штурмує «казарми Монкада» (стіл президії ВР). Хтось різав проводи, хтось виривав мікрофони й вступав у легкий фізичний контакт із лівими, загалом, дуже конструктивно хлопці працювали. Усе закінчилося елементарним дуалізмом парламентської більшості, про який попереджали цинічні аналітики. Це означає кінець директора ВР.

Тепер з’являються вагомі підстави говорити про початок поділу ПБ на проурядову і, умовно кажучи, пропрезидентську частини. До першого угруповання входять «Батьківщина», УНР Юрія Костенка, частково НРУ Геннадія Удовенка, «Реформи-Конгрес», «Солідарність» Петра Порошенка й група Анатолія Матвієнка, яка, до речі, не приєдналася до офіційного складу ПБ. Ситуативно дане утворення підтримують комуністи й соціалісти, які завжди готові «насолити» парламентським «монстрам» — СДПУ(о), «Відродженню регіонів» і «Трудовій Україні». Олександр Михайлович, щоправда, спробував пом’якшити гіркоту поразки з «енергетичним днем» уряду. За його словами, винні комуністи. Певна річ, «злісні й ортодоксальні комі» — дуже зручні супротивники. Це, до речі, гідно оцінив Леонід Данилович під час президентських виборів. Коли що — можна все на них валити. Проте справа не в лівих, а в ситуації, що склалася всередині самої більшості. Мабуть, це початок нової хвилі структуризації ВР?

До такого сценарію розвитку подій справа поки що не дійшла. Проурядове угруповання досить неоднорідне. Приміром, Петро Порошенко проводить цілком чітку межу між прем’єром Віктором Ющенком і складом уряду. За його словами, він підтримує прем’єр-міністра. Ось вам ще один приклад дуалізму. Виявляється, що Кабінет міністрів і глава уряду — не одне й те саме. Та й «Батьківщина» зорієнтована все-таки більше на Юлію Тимошенко, а не на прем’єра. Загалом, склався досить своєрідний розклад сил.

АРИФМЕТИКА ДУАЛІЗМУ

Отже, існує якась віртуальна парламентська більшість, яка подається Президенту як доказ дієздатності ВР. До неї входить, за оптимістичною оцінкою Олександра Михайловича, близько 280 депутатів. Усередині ПБ намітилася пропрем’єрська (проурядова?) коаліція, яка налічує близько 100— 115 «штиків». Природно, що саме по собі це угруповання ролі не грає. Проте за підтримкою комуністів (115 чоловік) і соціалістів (17) воно вже може проводити свої рішення, які не збігаються з бажанням «канонічних» фракцій більшості. Принаймні уже зафіксовано два подібних випадки: постанова про порядок висвітлення діяльності ВР і блокування спроб «Відродження регіонів» наблизити «енергетичний день» уряду. Перебільшувати значення цих досягнень не можна, проте правомірно говорити про ускладнення системи парламентської більшості.

Виходить, що ситуативно пропрем’єрська частина ПБ може діяти окремо. Проте вирватися зі складу парламентської більшості даних коаліцій, природно, не в змозі. Одним із найпотужніших засобів «об’єднування» ПБ є схема розподілу керівних посад у парламенті. Всі керівники парламентських комітетів входять до більшості. Вихід із неї означає втрату впливу на законодавчий процес. Саме тому Волков так упевнено говорив про неможливість повного розколу ПБ, приміром, у випадку гіпотетичного виходу з його складу фракції «Батьківщина». «Швидше, розвалиться сама фракція. Адже там зібралися розумні люди, які розуміють, чим це для них закінчиться», — стверджує екс-директор парламенту. Справді, внаслідок прийняття «великого пакета» про розподіл керівництва ВР до представників «Батьківщини» (наступниці «Громади») відійшли кілька комітетів. Приміром, бюджетний, який очолює Олександр Турчинов. Крім того, не варто забувати про такий потужний чинник згуртованості більшості, як глава держави. Ситуативно можливі деякі «шастання» з боку в бік, але коли Президент скаже «треба», то ПБ, безумовно, відповість «є!». Куди ж ти подінешся з підводного човна...

Щоправда, це «шастання» може негативно позначитися на загальному іміджі більшості. Глава держави не витримує дуалізму в такій кількості. Гарант сам є прихильником двоїстого підходу, але в індивідуальному виконанні. Приміром, зіштовхнути між собою кілька угруповань і послабити, таким чином, їхні позиції — це будь ласка. Але де зворушлива, що бере за душу, єдність на порозі «великого запліднення»? Чому якісь сили в парламентській більшості починають несанкціоновану гру?

Так, немає директора ВР — немає порядку.

ЯВИЩЕ БАКАЯ

Напевно, щоб зм’якшити біль втрати контролю над більшістю, Олександр Волков продемонстрував журналістам живого Ігоря Бакая, який скромно сидів біля краю столу поруч з Олександром Абдуліним. Бакай у цілому виправдав надії Олександра Михайловича, заявивши, що «ми готові взяти на себе відповідальність за стан справ у країні». Хто саме готовий узяти владу й у якому обсязі, новобранець «Відродження регіонів» завбачливо уточнювати не став. Висловлювався він дуже обережно, поки хтось із журналістів не наступив на його «мозоль» — будівництво трубопроводу Одеса— Броди. Отут уже Бакая прорвало по повній програмі й він став нагадувати Олександра Михайловича в найкращі роки. Та ж лексика на межі непарламентських висловлювань і манера переконувати опонента. Яскраво виражена нелюбов до Юлії Тимошенко і дивна підтримка уряду Ющенка — ось головні домінанти виступів Бакая і Волкова. Хоча саме член «Відродження регіонів» Катерина Ващук запропонувала (за її словами) Президенту кандидатуру Ющенка на посаду прем’єра, запідозрити цю фракцію в причетності до пропрем’єрського угруповання не можна. Вони абсолютно чисті в цьому відношенні перед Леонідом Кучмою.

Олександру Михайловичу у випадку з Бакаєм вдалося уникнути можливого дуалізму, тобто створення останнім свого угруповання у ВР. Сам екс-глава «Нафтогазу України» пояснює свій вибір дуже просто: він людина послідовна і коли входить до керівництва «Демсоюзу», отже, має бути у «Відродженні регіонів». Демонстрація Бакая, мабуть, дуже важлива для Олександра Волкова і з тієї причини, що виникли наполегливі чутки про можливий розпад його фракції. Після втрати Олександром Михайловичем лідируючих позицій у парламентській більшості це досить ймовірний варіант розвитку подій. А так усім було показано, що у фракції повний порядок і вона немов зміцніла. І залишився екс- директор без більшості, але з Бакаєм.

Таким чином, виходячи з останніх подій у ПБ можна зробити такі висновки.

По-перше, збільшився ступінь складності функціонування системи парламентської більшості. Якщо раніше все було просто й зрозуміло — прийде Волков і всіх «вишикує», то сьогодні доводиться констатувати, що в роботі ПБ домінує ситуативність.

По-друге, говорити про створення впливової парламентської групи підтримки уряду Ющенка, м’яко кажучи, недоцільно, проте зафіксовано певні спроби в цьому напрямку.

По-третє, відбулося офіційне закінчення епохи Волкова в парламенті й неформальне зняття його з неформальної ж посади директора парламенту.