Третій сорт

Вони ще спали, коли близько шостої ранку 26 травня їхній автобус Мадрид—Вроцлав зупинила німецька поліція за кілька кілометрів від німецько-польського кордону. Перевірка документів. Чемні усмішки у бік польських пасажирок, побажання їм щасливої дороги. Зовсім інші вирази облич на вигляд українських паспортів. У однієї жінки поліцейський грубо вирвав документ із рук, порвавши при цьому. Всіх десятьох українців попросили залишити автобус і забрали їх у відділок поліції. Під час обшуку вилучили коштовності та всі виявлені гроші. Викинули всі продукти й напої. Потім почався особистий огляд. Роздягали догола. Перевіряли одяг. У жінок навіть відривали від білизни щоденні гігієнічні прокладки. Огляд був такий, якого багатьом із них раніше не доводилося проходити навіть у кабінеті лікаря…» Приниження і шок, які я відчула, неможливо описати», — розповість потім одна із затриманих. «Ми стоїмо голі, не розуміємо ані слова німецькою, а вони сміються і щось обговорюють», — підтвердить інша. Приголомшені повною несподіванкою і жахом того, що відбувалося, вони ніяк не могли зрозуміти, за що з ними так поводяться.

Ці українці — не наркокур’єри, не торговці зброєю, грабіжники чи вбивці. Вісім жінок і двоє чоловіків — переважно селяни із західних областей України — поверталися після сезонних робіт з Іспанії, де трудилися цілком легально на підставі укладених контрактів із іспанськими роботодавцями. За три місяці їм пощастило заробити приблизно по дві тисячі євро. Хтось планував на ці гроші одягти-взути залишених удома трьох маленьких дітей, у когось у лікарні перебував батько, і гроші потрібні були на операцію та ліки, хтось терміново мусив повертати борги, у когось на батьківщині просто не було роботи і треба була за щось жити.

…Коли нарешті з’явився очікуваний перекладач (який виявився, правда, російськомовним), він пояснив, що в паспортах українців стоять не ті візи, тому їх затримано за в’їзд і перебування на території Німеччини без необхідного дозволу, тож вони будуть депортовані. Потім через перекладача їм повідомили, що з них стягується по 1000 євро в рахунок оплати майбутньої депортації і ще 500 євро — на штраф і послуги прокурора, який розглядатиме їхні справи. І дали підписати якісь документи німецькою мовою. Перекладач пояснив, що тим самим вони засвідчили згоду з цими платежами.

Дехто намагався вимагати, щоб їм дали можливість зв’язатися з українським посольством, щоб до них приїхав український консул. Як розповіла «ДТ» Ольга Р., особисто їй відповіли так: «Перед вами жінка вимагала того ж самого. Ми телефонували у ваше посольство, але там не беруть трубки. І не візьмуть. Можете телефонувати, але це нічого не дасть, до вас ніхто не приїде, бо вони знають, що тут проблеми». — «Чи можна запросити адвоката?» — поцікавилися українці. «Будь ласка, але тільки за ваш рахунок. Година роботи німецького адвоката — 100 євро, українського — дорожче». «А взагалі, якщо будете багато виступати і діяти нам на нерви, взагалі все заберемо й посадимо у в’язницю», — як розповідає Ольга, пригрозили поліцейські. Одна з жінок продовжувала обурюватися, тоді її стукнули пластиковою пляшкою по голові. У своїх свідченнях практично всі затримані українці говорять про дуже грубе, хамське поводження з ними німецьких поліцейських. А ті, схоже, отримували від ситуації задоволення. «Ви знаєте, вони весь час сміялися, прямо цирк для них був якийсь», — розповідає Ольга Р.

Потім їх повезли до суду. Коли заштовхували в мікроавтобус, Тетяні Ф. пошкодили руку, але німці не звернули на це жодної уваги. Посинілу й опухлу руку чим могли перебинтовували друзі по біді. У суді все відбувалося дуже швидко. Документи були вже готові. Зрозуміло, тільки німецькою мовою. Знову ж таки, російськомовний перекладач швидким темпом усно переклав їм тексти, вони мало що зрозуміли, було ясно тільки те, що їх арештовують на десять діб і що вони підлягають депортації. (Про те, що їм забороняється в’їзд на територію Німеччини на невизначений термін, українці дізналися, лише повернувшись додому, коли переклали німецькі папери українською). Потім їм показали, де поставити підпис під німецькомовними документами. «Я не везла наркотиків чи зброї, ви не зняли мене з панелі. Я не приїхала в Європу нелегально. Я просто їхала додому з Іспанії. Можливо, я порушила якісь ваші закони, але чому ви караєте мене такою великою сумою?» — намагалася протестувати Ольга Р. Але марно. Їх знову відвезли в поліцейський відділок.

Весь день їм не давали ні їсти, ні пити. Голодні і змучені від спраги люди ввечері наважилися заявити про це поліцейським. «Немає проблем, — була відповідь, — у нас тут є їдальня не дуже дорога, можете купити собі, що хочете», — великодушно дозволили поліцейські, які вилучили вранці в затриманих українців усі до копійки гроші. Коли люди про це нагадали, їм зрештою дали по скромному сухому пайку. Наступного разу вони змогли попоїсти тільки через добу, в українському літаку. На ніч жінок відправили в табір для біженців, де, за їхніми словами, панувала антисанітарія, і про душ вони могли тільки мріяти. А чоловіків відправили у в’язницю. У наручниках. У в’язниці повторили особистий огляд. Дуже ретельно. Потім кілька разів чомусь замикали в туалеті на кілька годин. Уранці, знову ж — у наручниках, повернули у відділок на кордоні. Ввечері 27 травня всіх депортували.

В берлінський аеропорт везли під охороною приблизно десятка озброєних поліцейських (чоловіків, знову-таки, в наручниках — так і завели в літак). Уже на борту вручили конверти з вилученими речами і жалюгідними рештками зароблених на іспанських полях грошей...

За інформацією «ДТ», отриманою з офіційних і неофіційних джерел, на цей час від 300 до 500 українських громадян, які перебувають в Іспанії, мають серйозні проблеми з поверненням на батьківщину. Вони потрапили до Іспанії різними шляхами, у тому числі і з участю кількох українських фірм, які уклали договори з місцевими фермерськими асоціаціями в різних провінціях цієї країни. Після описаного інциденту в Німеччині, який швидко став відомий і серед заробітчан, і серед їхніх роботодавців, а також офіційній владі Іспанії, Німеччини і, швидше за все, інших країн Шенгенського простору, іспанська сторона не наважується відправляти українців додому за раніше вибраними наземними маршрутами, та ті й самі не хочуть ризикувати. Єдино можливий шлях — повітряний, але це задорого для іспанських роботодавців, а тим більше — для українців, які заробили тяжкою працею на чужоземних полях зовсім скромні гроші. У більшості заробітчан уже сплив термін тримісячного контракту, вони сидять без роботи і проїдають зароблене. У декого вже сплив 90-денний термін дозволеного перебування на території Іспанії, в інших він ось-ось скінчиться. Люди в розпачі телефонують на батьківщину і не знають, що їм робити далі. Дедалі більше посадовців України, Іспанії та Німеччини втягуються в цю проблему. Але, наскільки ми можемо судити після проведеного протягом цього тижня розслідування, багато наших респондентів легко відповідають на запитання «хто винен?», але так ніхто й не дав чіткої і вичерпної відповіді на запитання «що робити?»

Отже, спробуємо розібратися.

Іспанія

Восени минулого року міністерство праці Іспанії поширило в Україні інформацію про зацікавленість іспанських роботодавців у наймі українців на сезонні роботи в цій країні. Близько десятка українських фірм узялися забезпечити набір людей. У тому числі і ВАТ «Львів-Інтуртранс», яке вело переговори із сільськогосподарською Асоціацією Фрешуельва (Freshuelva). Торік у вересні сторони підписали договір про трудове співробітництво, у рамках якого до Іспанії було відправлено, зокрема, й тих десятьох українців, яких згодом було заарештовано в Німеччині. У документі («ДТ» має його копію) йдеться про сезон збирання полуниці, малини й чорниці, котрий починається в січні й закінчується 30 липня. Відповідно до договору, українська сторона мала забезпечити достатній вибір українських робітників, поінформувати їх про деталі майбутньої роботи й умови, виставлені іспанськими роботодавцями, ознайомити зі зразком майбутніх контрактів українською мовою, а також узяти на себе формальності, пов’язані з організацією поїздки до Іспанії, у тому числі й підготовку документів для подачі до консульства Іспанії в Києві. Зі свого боку Фрешуельва серед іншого брала на себе перевезення робітників спеціально найнятими автобусами. Документом передбачалося, що вартість проїзду до Іспанії мали оплатити самі робітники, а зворотній шлях з Іспанії — роботодавець, який забезпечував безплатний проїзд автобусом після закінчення строку дії договору про працевлаштування.

Українська фірма набрала людей, допомогла їм оформити документи для отримання віз і надала їх посольству Іспанії в Києві. Зокрема й копію свого договору з іспанською асоціацією, у якому, нагадаємо, чітко сказано, що в Україну робітники повертатимуться автобусами. Цей же наземний вид транспорту був зазначений громадянами й у візових анкетах. Наскільки нам відомо, отриману про потенційних трудових мігрантів інформацію відсилали в компетентні органи Іспанії, де її ретельно перевіряли щодо кожної кандидатури. Українці також підписували документ, згідно з яким брали на себе зобов’язання в належний термін повернутися на Батьківщину. Тільки після цього в паспорти було вклеєно візи.

Ми уважно вивчили одну з них, аналогічну тим, які були в паспортах українців, затриманих німецькою поліцією. У графі «Дійсна для» значиться: «ESPANA (1 TRANS 05 SCHENGEN)», «строк дії» — з 26.02.08 до 30.06.08, «Тип візи» — «D», «кількість в’їздів» — 1, «тривалість перебування» — 90 днів. У графі «Зауваження» зазначено, що візу видано для тимчасової роботи за контрактом строком на 180 днів.

Візи такого типу посольство Іспанії видає українським трудовим мігрантам не перший рік, і донедавна особливих проблем у їхніх власників не виникало. А коли що й траплялося, то резонансу не набувало, терплячі українці мовчки терпіли всі образи та поневіряння.

Як правило, наші люди, отримавши заповітний дозвіл відвідати ту чи іншу країну, особливо не замислюються, що за штамп їм поставили в паспорті, головне — можна їхати. Ті ж, хто намагався хоч трохи розібратися в тонкощах Шенгенського талмуду, знають, наскільки це невдячне заняття. Адже навіть у самих шенгенських країнах знайдеться не так багато фахівців, які знають усі нюанси цього законодавства. А коли врахувати, що воно ще й постійно зазнає змін…

Зізнаємося, нам знадобилося кілька днів і досить велика кількість співрозмовників, які професійно володіють темою, аби розібратися, що ж за візу було вклеєно в паспорти постраждалих у Німеччині українців. Тип «D» означає, що це національна робоча віза, у нашому випадку іспанська, тобто така, що дає право перебувати і працювати лише на території Іспанії. Як роз’яснила, відповідаючи на офіційний запит «ДТ», перший секретар посольства ФРН в Україні, керівник відділу преси та роботи з громадськістю пані Зігрун МАЙЄР, «подорожувальник може легко впізнати національну візу: замість напису «Шенгенські країни», (Schengengener Staaten) у першому рядку візи вказано назву країни її мовою. Наприклад, у німецькій візі — Deutschland, іспанській — Espana. Для позначення типу візи в шенгенській стоїть «С», у національній — «D».

Керівник консульського відділу посольства Королівства Іспанії в Україні пан Хорхе НОВАЛЬ АЛЬВАРЕС повідомив «ДТ»: «Робочі візи не регулюються Шенгенською угодою, а видаються відповідно до національного законодавства кожної країни і є недійсними поза територією цієї держави».

Наскільки ми знаємо, і наші заробітчани, і фірма, котра допомагала їм оформляти документи, були в курсі, що віза категорії «D» — є національною і надає право перебувати лише в Іспанії. Різночитання виникли щодо права на транзит територією інших шенгенських держав.

У фірмі «Львів-Інтуртранс» вважали, що дозволений один транзит тривалістю п’ять діб передбачає дорогу до Іспанії та назад. За словами її працівників, так із самісінького початку стверджувала іспанська сторона, про це йшлося ще на першій зустрічі з іспанським консулом, котрий прийняв представників української компанії і президента іспанської Асоціації для роз’яснення порядку відкриття віз. До речі, тому вони постаралися вкластися в два з половиною дні, щоб проїхати всі шенгенські країни по дорозі до Іспанії і щоб на зворотний шлях також залишилося два з половиною дні. Що стосується дозволеного одного в’їзду на шенгенську територію, то, в’їхавши у Шенген в Угорщині, українці не покидали його, проїхавши Австрію, Італію та Францію, зупинившись в Іспанії і через три місяці вирушивши назад. До арешту в Німеччині вони не перетинали шенгенського кордону вдруге!

У своєму листі голові парламентського комітету із закордонних справ О.Білорусу керівник цього підприємства і депутат Львівської міської ради Василь ПОПОВИЧ свідчить, що «до останнього моменту іспанське консульство в Києві стверджувало, що їхні візи проставлено правильно і що після надання копій німецьких документів про арешт заробітчан воно самоусунулося від вирішення проблеми».

Представники фірми поскаржилися «ДТ», що працівники іспанського посольства щоразу кажуть щось інше. У «Львів-Інтуртранс» були дуже здивовані тим, що в офіційній відповіді «ДТ» іспанський консул повідомив, що в даний час іспанська сторона намагається «вирішити питання транзиту на в’їзді і виїзді (виділено автором) із шенгенського простору», а «іспанське керівництво зараз шукає можливості в чинному законодавстві для того, щоб у майбутньому уникнути подібних прикрих ситуацій». Здивування виникло тому, що, за словами менеджера фірми Марії ПОПОВИЧ, коли посольство видавало візи, ніхто не попереджав про можливі проблеми з поверненням українських громадян в Україну, ніхто не казав про необхідність отримання додаткових дозволів. А коли працівникам посольства було поставлено запитання, чому видано саме таку візу, відповіли чітко, мовляв, ви — перевізники, от і займайтеся перевезенням, візи — не ваша компетенція. Яку давати візу і на який строк, вирішує тільки посольство. Тому, вважають у ВАТ «Львів-Інтуртранс», основна частина вини за те, що українських заробітчан було заарештовано в Німеччині, лежить на посольстві Іспанії в Україні.

Однак, як пояснили нам не під запис на диктофон деякі українські фахівці з візових питань, проблема в тому, що в Іспанії просто немає іншого типу віз для таких випадків. (До речі, відповідаючи на запитання «ДТ», пан Новаль повідомив, що «посольство й надалі видаватиме такі самі робочі візи згідно з іспанським законодавством».) Описані вище візи із самого початку були призначені для трудових мігрантів, які прибувають до Іспанії надовго й оформлюють там посвідку на проживання. І ці візи справді передбачають транзит лише до Іспанії. А оскільки інших віз в іспанському законодавстві немає, то для українських сезонних робітників використовували те, що є. Оскільки дотепер особливих проблем не було, люди з такими візами їздили до Іспанії й назад. Проблеми почалися із входженням нових країн до шенгенського простору, після чого Німеччина різко посилила поліцейський контроль у прикордонних районах.

Як тепер легально й безболісно повернути з Іспанії до України кілька сотень українських громадян, поки ніхто не знає. За свідченням консула України в Малазі Тетяни САЄНКО, ситуація ускладнилася ще й серйозним страйком іспанських транспортників. Скасування рейсів, проблеми з квитками призвели до того, що багато роботодавців, не бажаючи особливо морочити собі голову, просто видали українським робітникам гроші на зворотний проїзд. Та цілком очевидно, що цих ста з гаком євро не вистачить не лише на авіаквиток із Мадрида до Києва (наприклад, у Міжнародних авіалініях України він коштує 450 американських доларів), але й на кілька автобусних рейсів, якими заробітчанам доведеться добиратися додому, коли якимось чином будуть владнані візові проблеми. За інформацією, якою Т.Саєнко поділилася з «ДТ», іспанці нібито намагаються домовитися з німцями, щоб ті знизили розміри штрафу для українців, котрі повертатимуться з Іспанії з візою категорії «D». Чи підуть заради українців на це німці? Більш ніж сумнівно. Чи є це прийнятним виходом для українських громадян? Безумовно ні. Особливо, якщо, крім штрафу, їх депортують і заборонять в’їзд до Німеччини. Можна, звичайно, порадити нашим громадянам звернутися в Мадриді до посольства Франції (першої країни по дорозі додому) з проханням про видачу транзитної візи через шенгенську територію. Однак, з огляду на рівень як правової підготовки наших заробітчан, так і знання іноземних мов, а також на той факт, що більшість із них перебувають далеко від Мадрида, цей шлях здається просто теоретичним. Єдиний вихід для них, який сьогодні реально проглядається, це витратити частину кровно зароблених грошей на квиток на літак і швидше повернутися додому. Поки не минув дозволений строк перебування в Іспанії. Інакше існує великий ризик дістати заборону на в’їзд до цієї країни.

Хочеться сподіватися, що якось допомогти людям намагатиметься український МЗС. Принаймні директор консульського департаменту Сергій ПОГОРЕЛЬЦЕВ повідомив «ДТ»: що його відомству відомо про те, що понад 300 громадян України опинилися у складній ситуації в Іспанії, і запевнив: «Оскільки проблема існує, ми будемо проводити відповідні консультації з іспанською стороною для того, щоб знайти шляхи виходу зі сформованої ситуації». «Я розумію, людям, які опинилися в такому важкому становищі, проблематично купити собі зворотний авіаквиток, витратити й без того невеликі зароблені гроші. Тому ми проситимемо іспанську сторону вирішити питання так, щоб цим громадянам (і тим, хто нині перебуває в Іспанії, і хто поїде туди на роботу в майбутньому) видавалися візи, які дозволять їм двічі здійснити транзит по території інших країн, тобто їхати автобусом як до Іспанії, так і назад», — пообіцяв дипломат.

Як буде врегульована ситуація з українцями, котрі потрапили у скруту в Німеччині, як вони можуть повернути втрачені гроші, скасувати депортацію та заборону на в’їзд до ФРН, також поки зовсім незрозуміло. В посольстві Іспанії нам відповіли професійно туманно: «Іспанське керівництво і посольство Іспанії в Києві роблять усе можливе на всіх рівнях для якнайкращого врегулювання цієї проблеми. Ми перебуваємо в контакті з прикордонними та центральними органами влади Німеччини, а також посольством цієї країни в Києві. Іспанське та німецьке керівництво вивчають шляхи розв’язання цієї проблеми. Як в Іспанії, так і в Німеччині, можна оспорити в адміністративному чи судовому порядку несправедливі дії посадових осіб. У нас є інформація, що німецька адміністрація поінформувала зацікавлених осіб».

За відомостями «ДТ», серед іншого, німці роз’яснили: депортовані особи не мають права приїхати до Німеччини для захисту своїх прав і можуть висувати претензії виключно через адвокатів. Нагадаємо, їхні послуги коштують 100 євро на годину...

Німеччина

От саме про несправедливі дії посадових осіб ми тепер і поговоримо.

Як можна дізнатися з докумен­тів, виданих заарештованим у Німеччині українсь­ким громадянам (і перекласти які українською мовою ті змогли лише на батьківщині), їхнє затримання відбулося в рамках німецької програми внутрішнього розшуку.

В розпорядженні про
арешт кожного з українців сказано, що він чи вона «в недозволеному порядку в’їхав і перебував на території держав Шенгенської угоди». А пані Зігрун МАЙЕР у своєму коментарі «ДТ» повідомила таке: «Ми шкодуємо щодо тих неприємностей, які виникли для згаданих осіб. Проте дії поліції базуються на законних підставах. Правила Загальної консульської інструкції (ЗКІ) для всіх шенгенських країн свідчать, що національна віза надає право її власникові «тільки проїхати через територію інших країн—членів Угоди, щоб рушити на територію тієї країни–члена Угоди, яка видала візу» (розділ I, п.22 ЗКІ). Національна віза не дає права на зворотну поїздку. Це положення застосовують також і всі інші шенгенські держави».

Тут дозволимо собі заува­жити, що, можливо, інші країни й застосовують це положення, проте не так завзято, як Німеччина. Наприклад, перед тим, як їх заарештувала німецька поліція, наші заробітчани без жодних пригод проїхали всю Францію. За свідченням Марії Попович, близько тридцяти наших громадян, які працювали там же, де і їх менш щасливі колеги, нещодавно цілком спокійно повернулися через територію Австрії та Угорщини.

До речі, проблеми з німецькою владою виникають у власників не лише іспанських національних віз. Буквально минулого тижня один знайомий дипломат розповів автору цих рядків іншу історію на цю ж тему. Наприкінці березня цей дипломат мав летіти з Брюсселя до Києва літаком Міжнародних авіаліній України, проте з якихось причин МАУ скасували цей прямий рейс, а пасажирів направили через Берлін. У тамтешньому аеропорту літак підігнали до термінала для внутрієвропейських рейсів, і українські пасажири, вийшовши з літака, відразу рушили до міжнародного термінала, щоб сісти на літак до Києва. Однак для цього їм довелося проходити прикордонний контроль. Після якого сімох українців заарештували, оскільки в них були п’ятирічні бельгійські робочі візи. І німецьких прикордонників зовсім не цікавив той факт, що в цих людей на руках були квитки на прямий рейс із Брюсселя до Києва, що в Берліні вони опинилися виключно з вини авіакомпанії, що вони не блукали довгий час нелегально по території Німеччини, а лише перейшли з термінала в термінал, і це можна було легко перевірити за часом прибуття літака з Брюсселя. Все це педантичних німців не цікавило. У супроводі п’яти конвоїрів цих сімох наших громадян кудись повели, незважаючи на втручання українського дипломата, якому у відповідь на його протест відверто нагрубіянили. Про подальшу долю цих людей ми можемо лише здогадуватися. Швидше за все, їх спіткала та сама доля, що й українських заробітчан, які поверталися з Іспанії...

Гаразд, припустімо, наші громадяни порушили якісь закони, зокрема німецький закон про перебування в цій країні. Та чи сумірне покарання з мірою вини? Українські громадяни не були затримані, як наприклад, цього тижня в Австрії були затримані поліцейськими силами чисельністю кілька сотень, а потім депортовані з цієї країни німецькі футбольні вболівальники, що влаштували масову бійку з польськими «колегами» і скандували на їхню адресу відверто нацистське гасло.

Нагадаємо, що люди, котрі не мали в паспорті візи потрібного типу, лише проїхали в автобусі територією Німеччини, причому, оскільки це було вночі, уві сні. Чому з ними повелися так суворо? На якій підставі їм хамили, погрожували, з них насміхалися, морили їх голодом і не давали пити? На тій підставі, що вони українці, а не, скажімо, американці чи французи? «Поведінку німецьких служб слід розцінювати в ракурсі справжнього ставлення до України як держави третього чи дванадцятого сорту», — написав у своєму зверненні до глави парламентського комітету ВРУ В.Попович. І з ним важко не погодитися. «Вважаю, що цей випадок заслуговує реакції вищих ешелонів влади України», — йдеться в заяві депутата Львівської міськради. Обіцяємо, що пильно відстежуватимемо цю реакцію.

«ДТ» уже звернулося по оперативну оцінку того, що сталося, до директора консульського департаменту МЗС України. С.Погорельцев підтвердив, що «наші люди мали візу певної категорії, яка дозволяє лише один транзит, і, використавши його дорогою до Іспанії, вже не мали права повертатися за цією ж візою транзитом через інші країни шенгенської угоди». «Однак свій коментар я хотів би розпочати з того, що ми уважно вивчили суть питання, і я хотів би підкреслити, що, на моє переконання, заходи, вжиті щодо наших громадян, не відповідають характеру порушення, якого вони, вочевидь, допустилися. Безумовно, ми продовжимо вивчення ситуації, відповідне розпорядження отримало наше консульство, і в Німеччині вже ведеться активна робота. Після опрацювання заяв наших громадян ми готуватимемо звернення до німецької сторони з проханням дати пояснення з приводу цього інциденту й наполягатимемо на проведенні розслідування дій поліцейських органів, — пообіцяв С.Погорельцев. — Так, наскільки можна судити, наші громадяни скоїли правопорушення. Але хочу підкреслити: не можна допускати образливого ставлення до наших співвітчизників, не можна принижувати їхню гідність. І необхідно справді провести ретельну перевірку всіх викладених нашими людьми фактів, зокрема й для того, щоб запобігти аналогічним випадкам у майбутньому і щоб до наших громадян завжди ставилися з повагою.

У відповідь на звернення нашого посольства співробітники федерального відомства кримінальної поліції Німеччини підтвердили готовність провести службове розслідування стосовно працівників поліції за навмисне заподіяння шкоди під час затримання, якщо ці факти справді були. Звернення наших громадян дають нам підстави звернутися з відповідним запитом до вищезазначеного федерального відомства, а також до президії федеральної поліції. Також ми можемо прийняти рішення стосовно підготовки відповідної ноти МЗС України на адресу Міністерства закордонних справ Німеччини, що, очевидно, й буде зроблено найближ­чим часом».

Україна

Продовжуючи з’ясовувати, «хто винен?» і «що робити?», ми не можемо не сказати про відповідальність самих громадян за власну долю. Хочеться нагадати: люди, будьте пильні! Ну, не можна покладатися на «якось воно буде» чи на якогось дядька й отримувати на руки паспорт із візою вже сидячи в автобусі, який вирушає за кордон. Ми чудово уявляємо, які можливості українських селян у доступі і до Інтернету, і до державних органів України, і до закордонних посольств у Києві, і до фахової юридичної допомоги. Всі ці чинники зрозумілі. І все ж таки краще докласти зусиль, витратити певний час і гроші на батьківщині, дізнаючись деталі свого майбутнього перебування за кордоном, точні умови майбутніх контрактів і правила в’їзду-виїзду з тієї чи іншої країни та перебування в ній, — ніж потім втрачати набагато більші суми, мати проблеми з законодавством іноземної держави та колосальний стрес на додачу. Український консул у Малазі Т.Саєнко, яка має великий досвід спілкування з нашими заробітчанами в іспанській провінції Уельва, вважає, що одна з основних причин проблем, котрі виникають у них за кордоном, — правова безграмотність, легковажність і віра в те, що хтось усе оформить і залагодить за них. Насправді сподіватися їм, крім як на самих себе, особливо більше й ні на кого.

Хоча, заради справедливості, слід сказати, що з 27 травня, тобто з першого ж дня, щойно в Україні стало відомо про арешт і депортацію десятьох українців у Німеччині, представники фірми «Львів-Інтуртранс» активно намагаються допомогти жертвам пригоди — скасувати депортацію й заборону на в’їзд, а також повернути гроші. Глава підприємства В.Попович 27-го ж травня поінформував про подію українське посольство в Берліні й досі оббиває в Києві різні пороги — як українські, так і іноземні.

З іншого боку, знову ж таки — задля справедливості, зазначимо, що більшість вітчизняних дипломатів, із якими ми консультувалися в ході нашого редакційного розслідування, були схильні покласти основну частину вини саме на українську фірму-посередника, яка, на їхню думку, і мусила досконало вивчити всі тонкощі, котрі стосуються виданих віз, і переконатися, що вони дають право на легальну поїздку українських заробітчан як до Іспанії, так і назад.

Намагаючись знайти шляхи вирішення проблеми зі зворотним транзитом у майбутньому, ми бачимо поки що три теоретично можливих варіанти, які, коли в них буде таке бажання, українські фірми-посередники можуть спробувати реалізувати на практиці. По-перше, готуючи документи на отримання віз, вони можуть звернутися в посольство Франції у Києві з проханням на основі наявних контрактів з іспанськими фірмами і вже проставленою іспанською робочою візою категорії «D» видати українським громадянам транзитну візу для повернення в Україну через шенгенський простір наземним транспортом. По-друге, у контрактах з іспанською стороною, які підписуватимуться у майбутньому, при її згоді можна передбачити, що вона візьме на себе візову підтримку українських працівників для повернення в Україну вже після прибуття українців до Іспанії, звернувшись у посольство Франції в Мадриді. І третій шлях такий: у контрактах має бути чітко зазначено, що котрась зі сторін бере на себе видатки з доставки українських працівників назад до України авіатранспортом. Якщо, звичайно, після всього цього скандалу та маси проблем, які виникли, в Іспанії ще знайдуться охочі зв’язуватися з Україною...

Коли зайшла мова про контракти в нашій бесіді з українським консулом у Мадриді Владиславом БОГОРАДОМ, той, посилаючись на свій багатий досвід, повідомив «ДТ», що досить часто українські приватні фірми укладають аж ніяк не досконалі контракти з іноземними партнерами, через що потім страждають заробітчани, котрі часом навіть не уявляють, на які саме роботи їдуть до Іспанії. На думку Владислава Олександровича, контракти про працевлаштування українських громадян за кордоном до підписання мають проходити обов’язкову експертизу в Міністерстві праці та соціальної політики України. Коли з відповідними запитаннями ми звернулися до представників «Львів-Інтуртранс», нам повідомили, що з підписаним цим підприємством договором із Асоціацією Фрешуельва ознайомлене не тільки посольство Іспанії в Україні та консульство України в Малазі, а й Мінпраці, яке на підставі саме даного документа й видало згаданій вище фірмі ліцензію на посередництво у працевлаштуванні за кордоном. Ми не знаємо, наскільки уважно вивчали цей договір у Мінпраці. Оскільки ми не є фахівцями в юриспруденції, важко оцінити, наскільки ретельно було виписано цей документ. На наш погляд, там бракує як мінімум штрафних санкцій за невиконання кожною зі сторін умов договору, не обумовлено форсмажорних обставин, та й зобов’язання сторін могли б бути визначені чіткіше. Але, повторюся, оцінка даного документа — справа професійних юристів.

На думку ж консула Т.Саєн­ко, багатьох проблем, що виникають у зв’язку із працевлаштуванням наших громадян за кордоном, можна було б уникнути, якби між Україною та Іспанією було укладено відповідну угоду. За словами Тетяни Григорівни, такий документ уже практично готовий до підписання. Причому досить давно. Чому ж його досі не підписано? Причини на поверхні: дострокові парламентські вибори, зміна персонажів у Кабінеті міністрів відвернули увагу від менш важливих справ. Утім, наскільки нам відомо, 20 березня цього року президент Ющенко уповноважив уже нового міністра праці Людмилу Денисову підписати Угоду між Україною і Королівством Іспанія щодо врегулювання трудових міграційних потоків між двома державами. За інформацією «ДТ», цим документом, наприклад, передбачається, що в пропозиціях іспанської сторони стосовно працевлаштування мають зазначатися конкретна зона праці, кількість необхідних робітників, вимоги до них, кінцеві терміни для відбору українських робітників, терміни контрактів, що укладаються з роботодавцями, умови та оплата праці, умови проживання, терміни, в які робітники повинні прибути на місце роботи, інформація щодо оплати проїзду відповідно до законодавства приймаючої держави тощо. Очевидно, що це надзвичайно важливий і корисний для українських заробітчан документ. Однак від 20 березня минуло вже практично три місяці, а його, як і раніше, не підписано, і коли це станеться, не може сказати ніхто.

Зайнятий уряд, зайнятий парламент — звісно, важливішими, ніж проблеми «маленьких українців», справами. До речі, лист на адресу МЗС, який нібито був надісланий комітетом ВРУ з закордонних справ після письмового звернення 2 червня депутата Львівської міськради В.Поповича до глави комітету Олега Білоруса стосовно інциденту, що стався з українськими громадянами в Німеччині, за нашою інформацією, зовнішньополітичне відомство так чомусь досі й не отримало. А сам пан Білорус, у якого «ДТ» хотіло поцікавитися, які способи захисту порушених прав українських громадян за кордоном планує використовувати його комітет, а також поставити безліч інших запитань, щодо всіх зазначених вище проблем, лише передав нам через секретаря: «Нехай звертаються до МЗС».

До наших дипломатів, причому до багатьох і не лише в МЗС, ми, звісно, звернулися. Насамперед ми спробували зв’язатися з нашим посольством у Берліні, котре, як ми знали, вже було в курсі проблеми. Крім того, нас зачепив вислів німецьких поліціянтів, пам’ятаєте: «Телефонуйте — не телефонуйте, вам однаково ніхто не допоможе. Та й додзвонитися ви не зможете». За телефоном
49-30-28-88-71-16 ми додзвонилися в посольство з першого разу. (Саме цей номер вказано на сайті українського зовнішньополітичного відомства як телефон нашого посольства в Берліні, мало, цей самий номер у рамках спільної акції МЗС з операторами мобільного зв’язку приходить SMS-повідомленням абонентам МТС і «Київстар», коли ті в’їжджають на територію Німеччини.) Жіночий голос на іншому кінці дроту люб’язно повідомив нам як телефон прес-секретаря посольства, так і потрібного нам співробітника консульського відділу і порекомендував перетелефонувати після обіду, коли ці люди будуть доступні для спілкування. Але так сильно нам пощастило один-єдиний раз. Два дні ми безрезультатно намагалися додзвонитися в посольство в Берліні за чотирма наявними в нас номерами із різних редакційних телефонів (зокрема й у режимі автодозвону), а потім і мобільних. У слухавці чулися лише довгі гудки. Ми так і не знаємо, з яких причин на іншому кінці дроту нам ніхто не відповідав. Припускаємо, що нам їх зможуть назвати приблизно триста п’ятдесят вісім. Та навряд чи хоч одна з них задовольнить будь-кого з українських громадян, які потрапили у скрутну ситуацію в Німеччині і так і не змогли додзвонитися в диппредставництво рідної держави. Директор департаменту консульської служби С.Погорельцев запевнив нас, що в Берліні зібрано дуже професійну команду консульських працівників. Цілком імовірно. Проте щоб скористатися їхньою високопрофесійною допомогою, українським громадянам, котрі потрапили у форс-мажор, потрібно як мінімум мати можливість до них додзвонитися.

До речі, просто з цікавості ми набрали кілька номерів, зазначених на сайті МЗС як телефони посольств і консульств України в різних країнах. Наш невеличкий експеримент дав такі результати: у посольствах в Іспанії, Ізраїлі, Португалії, Франції, консульствах у Малазі, Порту, Франкфурті-на-Майні, Гданьську, Кракові і Любліні нам відразу ж відповіли їхні працівники. Мертво не відповідали номери в посольствах у Німеччині та Польщі, в консульстві у Гамбурзі. В посольствах у Єгипті й Туреччини та консульствах у Стамбулі і Мюнхені автовідповідачі або пропонували нам натискати на різні кнопки для з’єднання з потрібним відділом диппредставництва, або розповідали про дні та години прийому громадян.

Ми чудово розуміємо, скільки людей щодня телефонує в кожне з українських посольств. Ми знаємо, наскільки обмежене МЗС у фінансових і людських ресурсах. Але чи легше від цього українським громадянам, котрі потрапили в біду? Можливо, державі, чиї високопоставлені мужі не втомлюються називати захист інтересів українських громадян за кордоном пріоритетом своєї роботи, все-таки варто знайти кошти на організацію роботи кол-центрів, «гарячих» телефонних ліній хоча б у державах, які українці відвідують найчастіше?

Повертаючись до нашого спілкування з усіх перелічених вище проблем із представниками вітчизняної дипломатії, зізнаємося, що в нас після нього залишилося дуже двоїсте враження. У розмові з одними ми відчували щиру зацікавленість і готовність допомогти, інші демонстрували байдужість та формальний підхід. Нас дуже здивувало, що деякі дипломати, покликані захищати права українських громадян, готові повірити, швидше, їхнім кривдникам і захищати (принаймні в розмові з журналістом) позицію останніх. Адже так зручніше, правда? Якщо відразу припустити, що винні українські громадяни, то й захищати їх не потрібно, і роботи менше. «Їхні права було порушено? Але це, швидше, емоції, їм могло здатися. Так, усім десятьом. Це, знаєте, масова свідомість. І взагалі, тут нічого не можна зробити. Шансів немає», — довелося почути і такі приблизно відповіді.

Прикро здивувала і — в кого краще, у кого гірше прихована — ворожість до представників приватних фірм, які займаються працевлаштуванням українців за кордоном: «Та вони комерцією займаються, гроші на людях заробляють!» Однак, якщо ми нічого не плутаємо, Україна — країна з ринковою економікою? Не хочеться писати абсолютні банальності, але ринкова економіка базується на приватному бізнесі. Чиї інтереси за кордоном, до речі, якщо нас не зраджує пам’ять, також покликана захищати українська дипломатія.

Хтось докоряє приватним фірмам за те, що вони «вивозять людей за кордон», «перебирають на себе функції дер­жави у працевлаштуванні за кордоном». Але чим допомагає українцям у цій сфері держава? Запитання риторичне. І ще одне таке саме: а що зробила Українська держава для того, аби її громадяни не шукали роботу на чужині? Пригадуємо, кілька років тому в якійсь програмі «Десять кроків назустріч людям» одним із пунктів значилося «створення п’яти мільйонів робочих місць». Відтоді витекло чимало каламутної політичної води. І за цими бурхливими потоками комусь важко розгледіти, скільки мізків і робочих рук за цей час витекло з країни. Наскільки збільшився потік автобусів, які вивозять у різних напрямках «маленьких українців», котрі знайшли можливість забезпечити свою сім’ю лише далеко від України.

І доки Українська держава не зможе забезпечити своїм громадянам робочі місця на батьківщині й тим самим — право вибору: їхати чи не їхати; доки не забезпечить ефективного захисту їхніх прав за кордоном — доти їх вважатимуть у так званому цивілізованому світі людьми третього сорту.

P. S. Вчора, коли цей матеріал уже був написаний і готувався до друку, посольство Королівства Іспанії в Україні повідомило «ДТ», що іспанська Асоціація Фрешуельва ухвалила рішення відправити за власний кошт від 50 до 70 українських працівників трьома групами на батьківщину літаком. Ми щиро сподіваємося, що долю ще кількох сотень українських громадян, які залишилися в Іспанії, буде вирішено таким самим чином.