«Скованные одной цепью…»

Увесь квітень не втомлювалася радіти за росіян. Який потік інформації про декларування доходів топ-чиновниками! Соцопитування (найбільше громадян Росії цікавлять доходи Путіна і Жириновського), особистий приклад президента Медведєва, котрий опублікував декларацію свою і членів родини, хоча відповідний закон набере чинності тільки 2010 року, критика експертів половинчастості антикорупційного пакета законів. Одне слово, бурхлива публічна дискусія, вал інформації із сумами, гектарами, квадратними метрами житла та кубічними сантиметрами двигунів особистих членовозів, на сайті Кремля — таблиця про доходи членів уряду, їхніх дружин і неповнолітніх дітей. І суворий такий президент: «Відмова надавати інформацію про доходи має тягти за собою звільнення зі служби».

Але ще цікавіше в Киргизії. Там держчиновники тепер повинні внести в декларацію не лише дані про доходи, вклади, рухоме і нерухоме майно, а й твори мистецтва, антикваріат і навіть про худобу. У декларації держчиновники Киргизії також зобов’язані вказати відомості про доходи своїх близьких родичів: чоловіків/дружин, дітей, батьків, усиновителів, усиновлених, повнорідних і не повнорідних братів і сестер, дідусів, бабусь і онуків. Круто, правда ж?

А що в нас? Та все, як і раніше. Юлія Володимирівна живе на одну зарплату. Віктор Андрійович розжився торік раритетним автотранспортом — горбатим «Запорожцем» і мотоциклом Harley-Davidson. Порушниками закону знову стали кілька членів уряду. Міністр аграрної політики Юрій Мельник не оприлюднює своєї декларації вже другий рік поспіль. Причому журналістів «ТСН» прес-секретар міністра запевнила, що він готовий надати для оприлюднення декларацію, проте у прес-службі на 15 квітня документа ще не було.

Другий порушник — міністр культури і туризму України Василь Вовкун. До речі, торік його декларація теж побачила світ на півтора місяця пізніше за встановлений термін. Вчасно не надали громадськості інформації про свої фінансові надходження також віце-прем’єр Іван Васюник і міністр Кабміну Петро Крупко. Однак масове ігнорування закону демонструють рік у рік ті, хто ці закони ухвалює, — народні депутати України. Нам вдалося знайти всього кілька повідомлень у ЗМІ про задекларовані доходи нардепів. Рік у рік у числі перших їх оприлюднює один із найзаможніших українців — регіонал Рінат Ахметов. На офіційному сайті глави парламентського комітету та екс-міністра оборони Анатолія Гриценка можна знайти не тільки декларацію за 2008 рік, а й документи за два попередні, щоб можна було порівняти дані.

Частина опитаних нами нардепів навіть дискутувала — а чи повинні? Частина радила зайти на сайт ВР України, висловлюючи цілковиту впевненість, що декларації там опубліковані: «Ми ж здавали!». На жаль, цієї інформації немає. На сторінках нардепів такої закладки навіть не передбачено. Ситуацію роз’яснив народний депутат Віктор Шемчук, який, до речі, публікує інформацію про доходи в кримській пресі ще з часів свого прокурорства: «Загальна практика склалася така, що саму декларацію про доходи народні депутати здають у відповідний підрозділ Верховної Ради, і більше до цього народний депутат ніби вже не має жодного стосунку. І майже ніхто на сьогодні з народних депутатів особисто не вживає заходів для опублікування своєї декларації, адже ми подаємо її разом зі згодою на оприлюднення. Але якщо буде встановлено загальний державний порядок оприлюднення всіх декларацій, усіх службовців, як це передбачено в законі, то нічого страшного в цьому не буде. А чому це не робиться, я не знаю».

Насправді і новий загальний порядок не потрібен, необхідно просто дотримуватися чинного законодавства, яке, щоправда, сферу публічного декларування доходів регламентує не одним, а кількома актами. Згідно із Законом «Про боротьбу з корупцією» (стаття 6 — Фінансовий контроль): «Дані про доходи, цінні папери, рухоме та нерухоме майно і вклади в банках посадових осіб, зазначених у частині 1 статті 9 Закону «Про дер­жавну службу», членів їхніх сімей підлягають щорічній публікації в офіційних виданнях дер­жавних органів України».

Дивимося статтю закону про держслужбу, на яку дано посилання. У першій частині статті 9 міститься перелік таких посадових осіб:

президент України, голова Верховної Ради України та його заступники;

народні депутати України;

прем’єр-міністр і члени Кабінету міністрів України;

голова та судді Конститу­ційного, Верховного і вищого спеціалізованого судів;

генеральний прокурор України та його заступники.

А от постанова Кабміну ще від 11 серпня 1995 року «Про застосування статті 13 Закону «Про держслужбу», яка встановлює термін і порядок подачі декларацій держслужбовцями, закінчується абзацом: «Дані, що містяться в деклараціях, є конфіденційними. Особи, винні в неправомірному використанні цих даних, несуть відповідальність згідно із чинним законодавст­вом». Питання — чи всі декларації є закритими для розголошення — навіть не риторичне, оскільки є наведені вище норми закону. Тоді чому до постанови КМ не внесено поправок? Хоча питання значно ширше: чому коло осіб, на яких поширюється публічне декларування доходів, в Україні таке вузьке, а ті, хто до нього входить, розповідають журналістам військово-морські історії?

Напевно, тому ж, чому Україна (на відміну від Росії, Білорусі та ін.) досі не ратифікувала Конвенцію ООН проти корупції, яку підписала ще 11 листопада 2003 року. Точніше, ВР України Конвенцію ратифікувала, та тільки відповідний закон, підписаний президентом 18 жовтня 2006 року, по суті, її заблокував. Оскільки згідно з останнім пунктом: «Цей Закон набирає чинності з дня набрання чинності законом України про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення у зв’язку з ратифікацією Конвенції ООН проти корупції». За Кучми та «злочинного режиму» сказали «а», а за Ющенка і «зростаючої демократії» здатні лише тицяти одне в одного пальцями і просити GREСO (Група країн Ради Європи проти корупції) про «технічну допомогу»? До речі, за результатами моніторингу 2008 року в рейтингу Transparency International за рівнем корупції в держсекторі Україна скотилася з 119-го місця на
134-те. Розділивши його з Пакистаном, Ліберією та Нікарагуа.

Правда й те, що кілька президентських антикорупційних законопроектів, у тому числі й ухвалені в першому читанні ще ВР минулого скликання, які повинні були б наблизити країну до згаданої конвенції, ніяк не входять до зони уваги нинішніх законодавців. Геннадій Москаль, незаперечний лідер серед авторів нових антикорупційних проектів законів, так пояснює блокування їх ухвалення: «Щоб потрапити до залу, законопроекти мають пройти через наш комітет. А в ньому більшість становлять депутати від Партії регіонів. Як тільки виноситься проект стосовно боротьби з корупцією — так у нас немає кворуму. Просто вже смішно!» Але, мабуть, таке пояснення теж занадто просте. Була б воля президента — знайшовся б час і можливості для будь-яких прогресивних змін у законодавстві. Але, на жаль, їх витратили на інші речі, від яких у всіх уже печія.

В останні місяці Г.Москаль зареєстрував іще чотири законопроекти про боротьбу з корупцією або запобігання їй. Зміни в законодавстві передбачають істотне розширення переліку посадовців, чиї декларації повинні щорічно публікуватися, — це всі держслужбовці першої і другої категорії та прирівняні до них посадовці органів місцевого самоврядування. Тобто до них потрапляють і топ-чиновники на місцях, а не тільки представники центральних органів влади, що, безперечно, дуже важливо.

Втім, якщо звернутися до Конвенції ООН проти корупції, то там перелік «публічних посадовців» значно ширший. А саме:

— будь-яка призначена або обрана особа, що обіймає будь-яку посаду в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі держави-учасниці на постійній або тимчасовій основі, за плату або без оплати праці, незалежно від рівня посади зазначеної особи;

— будь-яка інша особа, що виконує будь-яку публічну функцію, у тому числі для публічної установи або публічного підприємства, або надає публічні послуги, як це визначається у внутрішньому законодавстві держави-учасниці і застосовується у відповідній галузі правового регулювання цієї держави-учасниці;

— будь-яка інша особа, визначувана як «публічна посадова особа» у внутрішньому законодавстві держави-учасниці.

Отже, є до чого прагнути. Проте без тиску «знизу» ані зміни в антикорупційному законодавстві, ані суворого виконання вже чинного не відбудеться. І тут саме час запитати: куди дивиться преса? Байдуже, як вона себе позиціонує — сторожовим псом демократії чи барбосом. Тема чесності декларування доходів можновладцями затребувана в будь-якому форматі. Головне, щоб запитання ставилися. І відповіді будуть, не сумнівайтеся!

Три кримські медіапроекти — тижневик «События», телепрограма «Вопрос национальной безопасности» та інтернет-видання «Центр журналистских расследований» — усього два тижні тому звернулися і до посадовців, чиї декларації мають оприлюднюватися, і до топ-чиновників автономії та місцевого самоврядування, інформація про доходи яких захищена «конфіденційністю». Проміжний результат можна побачити на сайті https://court.investigator.org.ua/ . Тут-таки зауважу, що вже опубліковано декларації не лише народних депутатів — лідерів кримських організацій Партії регіонів і БЮТ Василя Кисельова та Андрія Сенченка (лідер кримських комуністів Леонід Грач іще думає), а й членів уряду та президії ВР автономії. Мало того, деякі депутати і чиновники погоджуються говорити і демонструвати на камеру свої значні витрати, серед яких і подарунки дітям — автомобілі та нові будинки. Тим самим підтверджуючи, що давно вже настав час радикально змінити форму декларації держслужбовців і внести в неї розділ «витрати», без якого декларування доходів (як правило, зарплати і матдопомоги) перетворюється на ритуал, якого самодостатні люди соромляться.

Таким чином, доки «верхи» не можуть, ЗМІ цілком здатні зробити повсякденною практикою і нормою публічне декларування доходів і витрат «публічних посадових осіб». А відхиленням від цієї норми в суспільній свідомості мають бути відмови оприлюднювати таку інформацію.