Приморський плацдарм

У Донецькій області дуже популярний жарт про те, що вся область семимильними кроками йде у світле капіталістичне завтра й тільки приморський Маріуполь йде «шляхом Ілліча». Ілліч у даному разі не людина й навіть не пам’ятник, а цілий металургійний комбінат із своїм керівником, нардепом-соціалістом Володимиром Бойком. І цей «Ілліч» готується додати сивого волосся регіоналам у боротьбі за голоси виборців на дострокових виборах.

У Донбасі, ясна річ, питання, яка партія набере найбільше голосів, до інтригуючих не належить. Та регіон цей не настільки однорідний і монолітний у своїх симпатіях, як звикли думати. Тут теж є «спірні» території, за які регіоналам доведеться вести нещадний бій, причому з учорашніми товаришами за правлячою коаліцією. Зважаючи на все, основною точкою протистояння стане саме Маріуполь.

Виборча кампанія в цьому місті, вважають його жителі, стане ще одним епізодом у змаганні вічних суперників — ММК імені Ілліча та «Азовсталі». На це протистояння накладається ще й розходження в політичних уподобаннях керівництва промислових гігантів.

Історія суперництва ММК імені Ілліча та «Азовсталі» — не менш складна й заплутана, ніж застаріла ворожнеча Монтеккі та Капулетті. У Маріуполі давно встановилося негласне правило, за яким працівників, котрі раніше трудилися на «Азовсталі», дуже рідко й неохоче приймають на ММК, і навпаки. Політичні мотиви до цього давнього антагонізму, який можна розглядати як рудимент соцзмагання двох промислових гігантів, стосунку майже не мають. Однак прихована боротьба триває жорстко, і від працівників вимагають не тільки кваліфікації, а й безумовної лояльності до «своєї сім’ї». За відсутність такої лояльності карають нещадно. Коли «Азовсталь» купила місцевий коксохімічний завод «Маркохім», на фуршеті з цього приводу один із керівників коксохіму в тості обмовився, сказавши, що він щасливий «вступити в дружну сім’ю іллічівців». Наступного дня його звільнили без пояснення причин. Що характерно, протестувати звільненому менеджерові й на думку не спало — такі правила гри.

Керівники металургійних гігантів постійно намагаються перевершити одне одного, зокрема й черговими «подарунками місту» — парками, палацами культури, спортивними комплексами, фонтанами, трансформаторними підстанціями та котельними. Отже, городяни від цього часто лише виграють. Та коли суперництво переноситься ще й у політику, все стає набагато складніше...

Навіть якби партійне керівництво СПУ і «Регіонів» розпорядилося на місцях дружити домами й працювати спільно в ім’я коаліції, у Маріуполі цей наказ ніколи не був би виконаний. Тому що 2006 року список взаємних образ «іллічівців» і «азовсталівців» поповнився ще одним епізодом. Новоспечений соціаліст Воло­димир Бойко сподівався на важку, але нищівну перемогу. У результаті соціалісти набрали в Маріуполі 18,44%, а «Регіони» — 56,39% , у міській раді на кожного соціаліста припадає по два депутати-регіонали, крісло градоначальника залишилося також за біло-синіми. Цю поразку Бойко пережив дуже важко. Та, схоже, цього разу соціалісти мають намір у Маріуполі взяти реванш. Рятівний — адже за їхнього рейтингу, який застряг у зоні ризику, їм як повітря потрібні голоси маріупольців. І не 18 відсотків.

Начальство, певне, у цю «війну» втручатися не збирається. Тому що така конкуренція веде до самовідданої боротьби виборчих штабів за кожний голос. Олександр Мороз під час свого недавнього візиту до Маріуполя побічно підтвердив: поступатися містом без бою він не збирається. Тим паче, що тут живе основний електорат соціалістів — той самий «пролетаріат», який можна з досить великою надією на успіх спробувати спокусити ідеями соціальної справедливості.

«Люди голосують за Партію регіонів, але хочуть жити за соціалізму», — не втримався лідер СПУ від шпильки на адресу товаришів по правлячій коаліції. Він додав: нехай кожна партія йде зі своєю програмою до виборця, а той уже сам визначиться, кого йому підтримати.

Нардеп від «Регіонів» Олена Бондаренко, яка має бути одним із керівників обласного виборчого штабу, це саме посилання сформулювала коротше й точніше: «На виборах — кожний сам за себе». Втім, вона запевнила, що команди цілеспрямовано «мочити» соціалістів ніхто не давав і не дасть. Від соціалістів чекають того самого й, найімовірніше, дочекаються. Скрізь, крім Маріуполя.

У Маріуполі Володимир Бойко вважається людиною дуже авторитарною, і в політичних симпатіях 90 тисяч працівників його бізнес-імперії мало хто сумнівається. Сам він називає модель своїх взаємин із робітниками «соціалізмом», а от герой одного з романів Роберта Хайнлайна обізвав щось дуже подібне «корпоративним фашизмом». Причому рамок самого лише підприємства Бойку явно замало. Людина, далека від місцевої специфіки, зазвичай вважає, що металургійний комбінат імені Ілліча робить гроші тільки на металі. Насправді ж до сфери комерційних інтересів ММК входять сільське господарство, роздрібна торгівля і громадське харчування, ринок фінансових і страхових послуг, житлове будівництво з іпотечним кредитуванням і багато чого іншого.

Таке повновладдя над фінансовим життям міста призвело до того, що з якогось часу чимало маріупольців з тривогою спостерігають симптоми нарцисизму в одного із найвпливовіших людей не тільки цього міста, а й регіону. Маріупольський металургійний магнат Володимир Бойко іноді «страждає» на усвідомлення власної величі. «За мною люди підуть у будь-яке пекло, у будь-яку бойню», — це з його виступу перед колективом у присутності партій­ного шефа Олександра Мороза. Бойко також заявив, що результат 2006 року він збирається в Маріуполі перекрити щонайменше удвічі. І потрібні для цього ресурси в нього є.

Однак і «Азовсталь» не просто «Азовсталь». За нею стоїть тінь її власника, «хазяїна Донбасу» Ріната Ахметова. Відкритої участі в цій метушні найбагатший українець ніколи не брав і навряд чи візьме. Та питання — яка команда від нього надійде: здати місто соціалістам, щоб, перетягнувши їх через 3-відсотковий бар’єр, одержати в майбутньому парламенті партнера для створення одного з варіантів коаліції, чи згребти все до останнього голосу під Регіони, які поставили за мету взяти на виборах 38—40 відсотків? Точної відповіді наразі немає, але, схоже, дружба коаліційних партій на місцях зруйнується зі стартовим свистком ЦВК, який оповіщає про початок виборчої кампанії. У Маріуполі весь цей час триватиме поєдинок, який може неабияк потішити «естетів», — Володимир Бойко проти тіні Ріната Ахметова.