Коаліція, сер!

Поділитися
«— А давайте його спіймаємо, і все скінчиться! — Не скінчиться...» Звісно, розмова сера Баскервіля ...

«- А давайте його спіймаємо, і все скінчиться!
- Не скінчиться...»

Звісно, розмова сера Баскервіля і доктора Ватсона була не про обрання Володимира Литвина головою Верховної Ради і врегулювання політичної кризи в українських верхах, але таки сильно скидається на неї. Якщо минулого тижня банкувала Партія регіонів, то цього - Юлія Тимошенко. Якщо минулого тижня Віктор Ющенко був практично виведений з гри, то цього він у неї азартно вступив. Якщо минулого тижня нічого не залежало від «НУ-НС», то сьогодні багато що залежить від того, хто утримає за собою 37 голосів в умовно-президентській фракції. Наступного тижня візерунок може помінятися ще раз. Біло-блакитні, біло-червоні, помаранчеві, жовті й червоні кристалики, як довела практика, можуть складатися в парламентському калейдоскопі в будь-яких поєднаннях і конфігураціях. Це таке спеціальне видовище, яке хліб заміняє.

У попередній серії

Минулої неділі на 12-ту годину було призначено зустріч лідерів БЮТ і ПР, у ході якої мали усунути кілька розбіжностей, які ще залишалися в підготовлених документах, і ухвалити на рівні керманичів остаточне рішення про створення коаліції. Несподівано Віктор Федорович попросив перенести зустріч на вечір, а краще - на понеділок. Як повідомляють джерела в Партії регіонів, лідера зупинила розмова із Дмитром Фірта­шем, який контролює депутатський осередок «РосУкрЕнерго» у ПР. Цей самий бізнесмен, пославшись на розмову з президентом, повідомив, що глава держави перед лицем загрози об’єднання БЮТ і ПР практично дозрів до прем’єрства Віктора Януковича. Було вирішено потягти час у переговорах із БЮТ і дати можливість «клієнту» дозріти остаточно. Із цією метою ввечері 7 грудня Партія регіонів передала бютівській стороні список з 12-ти додаткових вимог. БЮТ був змушений узяти час на роздуми, причому не лише над несподівано виниклими додатковими вимогами, а й над маневром лідера регіоналів. Віктор Янукович хотів потягти час - Тимошенко зрозуміла для чого. І перейшла в атаку. Млявий перебіг процесу збирання підписів за створення «коаліції трьох» було форсовано. Під шапкою «Підписний лист на підтримку рішення депутатської фракції Блоку «Наша Україна - Народна самооборона» про створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України в складі фракцій Блоку «Наша Україна - Народна самооборона», Блоку Юлії Тимошенко та Блоку Литвина», цього разу без особистої участі прем’єра, а голов­ним чином завдяки накопиченому роздратуванню, страху залишитися осторонь і оргзусиллям Миколи Мартиненка та Ігоря Палиці, було зібрано 37 підписів народних депутатів «НУ-НС» із 72 можливих. За відсутності президента було проведено засідання фракції, на якому 55 депутатів проголосували, як стверджує В’ячеслав Кириленко, за «початок переговорів про створення «коаліції трьох». А там повернеться пан... Однак того ж дня було вирішено не відкладати в довгу шухляду справу обрання спікера. Чому бліцкриг улаштовував Литвина, пояснювати не треба. Фракція БЮТ та її лідер пішли на цей крок: по-перше, через поліваріантність позиції Віктора Януковича; по-друге, через активне небажання більшості тимошенківської фракцій брати участь у передбачених можливою коаліцією з ПР конституційних змінах. Сорок депутатів «НУ-НС» вирішили, що відтягувати рішення й починати консультації з президентом означає неможливість його здійснення. Крім того, це був шанс для «Нашої України» залишитися в грі, зберегти більшість портфелів в уряді, а не опинитися в ролі стороннього спостерігача за антикризовими боями й можливими вигодами коаліції БЮТ і «Регіонів».

Тим часом відомо, що в голосуванні взяли участь усього 214 депутатів від потенційної «коаліції трьох». Відсутні голоси додали комуністи, котрі нібито розраховують на два міністерські крісла і три стільці заступників у майбутньому уряді. Три голоси додали регіонали. Завдяки цим чинникам у Верховній Раді вперше було обрано спікера без втручання з боку президента.

Зайнявши своє місце в президії ВР, Володимир Литвин повідомив про створення у Верховній Раді коаліції трьох фракцій. На той момент оформлення союзу серйозно кульгало де-юре і відставало від кількісного мінімуму де-факто. Однак спікер, дотримуючись домовленостей, слід гадати, зробив таку заяву, щоб випередити крок розгніваного президента у відповідь - підписання ним указу про розігнання парламенту.

Імовірне й очевидне

То є коаліція чи ні? А якщо ні, то чи буде? Щоб відповісти на ці запитання максимально точно й максимально неупереджено, доведеться пояснити не лише смисл цього поняття, а й природу цього явища. «ДТ» робило це неодноразово, але, судячи з усього, настав час узагальнити сказане раніше.

У всьому світі коаліції існують передусім як механізм формування уряду. Саме це є головною, а іноді й єдиною метою їх створення. До переліку додаткових завдань, покладених на коаліції, входять також:

- встановлення ефективної взаємодії між парламентом і урядом;

- спрощення процесу підготовки законодавчих актів;

- формування механізму узгодження політичних позицій.

Коаліції завжди є добровільними союзами. Тому формалізація їхнього існування та регламентація їхньої діяльності вважається позбавленою сенсу, використовується вкрай рідко і має дуже умовний характер.

Вітчизняна «коаліційність» стоїть осібно. На те є дві причини. Перша: політична реформа 2004 року (котра конституювала поняття «коаліція») передбачала парламентаризм, який спирається на жорсткий, або, як висловлюються деякі правознавці, «абсолютний» імперативний мандат. Його запровадження позначене в тексті Конституції, але механізм «закабалення» депутатів узаконений не був, адже ухвалити необхідний нормативний акт народні обранці так і не спромоглися. Друга причина: зміни до Основного Закону ухвалювалися в умовах жорсткого протистояння прибічників і противників сильної президентської влади. Тому ціною за розширення повноважень Верховної Ради і Кабінету міністрів стало подовження списку причин, з яких глава дер­жави має право достроково припинити повноваження ВР.

Саме тому коаліції віддано в Конституції більше місця, ніж вона заслуговує. Більше того, карою за її нестворення є дострокові вибори вищого законодавчого органу, що, з погляду класичного парламентаризму, виглядає, щонайменше дивно.

Поява цих нововведень у тексті Конституції породила низку правових нестиковок, оскільки вони не зовсім узгоджувалися з низкою інших положень. А відсутність важливих законів, зокрема закону про регламент і закону про імперативний мандат, зробили деякі норми двозначними. Це, у свою чергу, викликало до життя безліч вільних трактувань Основного Закону.

Відразу спростуємо три популярні чутки. І розставимо все по міс­цях. Перше. Коаліція не має жодного стосунку до процесу обрання спікера. Голову Верховної Ради обирає депутатський корпус, незалежно від того, оформилася більшість чи ні. Друге. Поява нової коаліції не має своїм наслідком зняття прем’єра та/або відставки Кабінету. Вносити це питання до порядку ден­ного чи ні - особиста справа коаліції. Вона зобов’язана (тут і далі виділено авторами.) це робити тільки після виборів, оскільки до того моменту уряд і його глава тільки виконують свої обов’яз­ки. Третє. Відсутність коаліції не означає неправомочності Верховної Ра­ди. Парламент недієздатний лише в тому разі, якщо «особовий склад» ВР налічує менше ніж 300 депутатів. Якщо більшість не форма­лізувалася, вищий законотворчий орган може бути достроково відправлений на спочинок главою дер­жави. Але йдеться не про обов’язок, а лише про право останнього.

Що таке коаліція? Чіткого визначення цього поняття в Конститу­ції немає, на що звертав увагу Конституційний суд у своєму рішенні від 17 вересня нинішнього року. В Основному Законі країни лише записано, що «у Верховній Раді України, за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій, формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради». Тобто 226. Звертаємо вашу увагу на виділене слово: 226 нардепів мають входити до складу саме коаліції, а не фракцій, її складових. Бо інакше законодавець ужив би слово «яких».

Проте значна частина політиків у різний час відмовлялася визнавати очевидне. Стверджуючи, що 226 - лише сума депутатів, що входять до коаліційних фракцій. А хто з них особисто погодився входити до формалізованої більшості, хто ні - значення не має.

Важлива деталь, про яку регулярно забувають. Як відомо, постреформна Конституція забороняє депутатові, обраному за списком конкретної політичної сили, не входити у відповідну фракцію або виходити з неї. Порушник карається позбавленням мандата. Але в початковому тексті конституційних змін містилася ще одна репресивна норма - фракції наділялися правом виключати депутатів зі своїх лав, що також призводило до втрати статусу. Після тривалих суперечок норму вилучили. Але. Букву стерли - дух залишився.

Таким чином, коли прописувалися умови створення коаліції, передбачалося, що депутат не може не ввійти до неї, якщо його фракція ухвалила таке рішення. А сталося, що може.

Ясність у питання про те, де саме «шукати» 226 голосів, мав внести Конституційний суд у згаданому нами рішенні від 17 верес­ня. Відзначивши ексклюзивне право фракцій формувати депутатську більшість, він роз’яснив: «Коаліція депутатських фракцій формується відповідно до результатів депутатських виборів, на основі узгодження політичних позицій депутатських фракцій, із більшості народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради». Все, здавалося б, гранично зрозуміло, жодних тобі «якої», «яких» або «яке». Але наведена цитата міститься в мотивувальній частині рішення. А в резолютивній (тобто більш значимій) фігурує зовсім інше пояснення. Отже, коаліція - це «об’єднання кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів у яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради». Висловлюючись простіше, КС суперечить сам собі. А його тлумачення трохи суперечить Конституції. Проте узаконена двозначність дала козир у руки тим, хто вважає, що коаліція БЮТ - «НУ-НС» - БЛ вже існує.

Пояснимо. Конституція не містить принципів формування, функціонування та припинення діяльності коаліції. Все це описано в парламентському регламенті. Відповідно до нього, щоб коаліція з’явилася, потрібні:

- заява спікера про її створення;

- коаліційна угода, підписана лідерами фракцій або їхніми заступниками, уповноваженими фракцією;

- списки членів депутатських фракцій, які сформували коаліцію, з особистими підписами депутатів.

Відповідну заяву Володимир Литвин, як ми вже згадали, зробив. Текст угоди також є. Тепер про підписи. Наявність 37 автографів за створення коаліції у «форматі трьох» дає частині «НУ-НС» право:

а) зобов’язати поставити візу під коаліційною угодою або Бориса Тарасюка, або Тараса Стецьківа, усунувши В’ячеслава Кириленка, що упирається (ще два заступники - Зварич і Князевич - навряд чи зроблять це);

б) видати ці списки за ті самі підписи, які вимагаються за регламентом.

Що виходить? Є угода трьох фракцій, до яких входять понад 226 депутатів. Є підписи - уповноважених від фракцій і самих депутатів.

Усе нормально? Не зовсім.

По-перше, якщо вже творці більшості «пішли за регламентом», то вони не виконали ще однієї вимоги, яка міститься в ньому, - «до складу коаліції входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради». 156 (БЮТ) + 20 (Блок Литвина) + 37(«підписанти») = 213. Це аж ніяк не більшість.

По-друге, частина депутатів із «НУ-НС» після телефонного спілкування з президентом 11 і 12 грудня, за нашими даними, зголосилася відкликати свої підписи. Що може поставити під сумнів легітимність фракційного рішення про створення коаліції.

А до чого тут регламент, може заперечити читач. Є норма Конституції, є рішення КС, що її пояснює. З нього випливає, що 226 має бути не в коаліції, а у фракціях, які її формують. Регламент не може суперечити Конституції.

Правильно. Скажемо більше - депутатський регламент двічі визнали неконституційним, оскільки і Конституція, і Конституційний суд вимагають, щоб його було прийнято у формі закону. Востаннє це сталося 17 вересня. КС заборонив депутатський статут - парламент його реанімував. Не у формі закону. Нинішній регламент вважається чинним, але - до першого звернення в КС, який зі стовідсотковою ймовірністю знову оголосить цей документ поза законом.

Тоді незрозуміло: навіщо знадобився весь цей спектакль? Навіщо вони тоді носяться з цими списками? У Конституції немає жодного слова ні про заяву спікера, ні про коаліційну угоду, ні про підписи. Там написано просто - «формується коаліція», і все. У багатьох країнах, до речі, щоб вважати коаліцію створеною, достатньо усних заяв лідерів політичних сил. В «Урядовому кур’єрі» там ніхто нічого не друкує, підписуватися кров’ю ніхто не вимагає.

Одне слово, у прихильників коаліції - проблеми. Сформувати парламентську більшість, спираючись тільки на Конституцію, не виходить - там не прописано процедуру. Ігнорувати регламент не можна, він антиконституційний по суті, але поки що не скасований. Повністю виконати вимоги регламенту неможливо - 226 мандатів у прихильників «союзу трьох» немає, і, зважаючи на все, вже не набереться.

Що залишається, крім впевненості у власній правоті? Надія на суди. Представники БЮТ і «прокоаліційні» депутати з «НУ-НС» упевнені, що будь-який суд визнає таку коаліцію законною. На чому ґрунтується така впевненість, можна здогадатися. Ось тільки чи будь-який? Щодо Конституційного є дуже великі сумніви.

Парламент, повторимо, цілком може існувати і без коаліції, особливо при чинних, законно обраних прем’єрові та спікеру. Але в такому разі він у будь-який момент може наразитися на президентський указ. Який, утім, може бути проігнорований так само, як і попередній.

Розпач і сподівання

По-хорошому коаліції, звісно ж, потрібні голоси пропрезидентської частини «НУ-НС». І в якийсь момент ініціаторам створення міжфракційного альянсу, альтернативного коаліції БЮТ і ПР, а також ПР і «НУ-НС», здалося, що багато депутатів, які не поставили автографи, готові приєднатися до новоствореної коаліції. По-перше, частина з них боялася союзу Тимошенко і Януковича, який уразив би в правах не тільки помаранчевих депутатів, а й самого президента, котрий втрачав змогу впливати на ситуацію і навіть користуватися правом вето. По-друге, коаліцію трьох бачили як вихід ті, хто не любив Тимошенко, але не уявляв себе в союзі з Януковичем.

Проте, якщо процес і пішов, то в зворотному напрямі. Два чинники відіграли свою роль. По-перше, звертаючись до українського народу, Юлія Тимошенко зробила емоційно зрозумілий, але раціонально невчасний, жорсткий випад на адресу Ющенка, що відразу натягнуло ланцюги членів «НУ-НС», які формально не приєдналися до коа­ліції. По-друге, повернувшись до Ук­раїни, президент зробив спробу зупинити утвердження «союзу
трьох». Спочатку він почав вимагати внести до коаліційної угоди, здавалося б, неприйнятні для ідеологічно аморфних Литвина і Тимо­шенко жорсткі пункти про євроінтеграцію, НАТО, ринок землі, УПА, Голодомор, Чорноморський флот тощо. Та коли практично чотири сторінки правок, принесених В’ячеславом Кириленком і Рома­ном Зваричем, були внесені в текст коаліційної угоди (активний протест Литвина викликав пункт про земельний ринок, що, до речі, є однією з вимог МВФ, який видав кредит, а питання про НАТО було прийняте в пом’якшеній формі), президент вдався до безпрецедентної атаки. Він став особисто обдзвонювати всіх підписантів, дублюючи, закріплюючи і зондуючи результат власних переговорів наступним дзвінком секретаря РНБОУ Раїси Богатирьової. Не думаємо, що президент дістав велике задоволення, переступаючи через себе і спілкуючись із кожним з колишніх соратників. Чому коаліція трьох фракцій так злякала його? Переконливої відповіді на це запитання ми так і не знайшли.

За даними «ДТ», втручання президента в парламентські процеси дало результат. Джерела стверджують, що нібито завагалися Юрій Костенко та Владислав Кась­ків. Переконатися в цьому не вдало­ся, оскільки ранкове засідання фракції «НУ-НС» перетворилося на балаган і взаємні обвинувачення. В’ячеслав Кириленко з полегшенням переніс засідання на 14.00 п’ятниці, можливо, у надії, що не буде кворуму. Однак кворум прийшов у кількості 38 депутатів і представника президента в парламенті, який примкнув до них і Віктора Ющенка водночас. Присутнім дали зрозуміти, що Віктор Ющенко буде готовий зустрітися наступного тижня з усією фракцією і сформувати коаліцію, в основі установчої угоди якої будуть не «порожні фрази», а конкретні цілі, а невід’ємною частиною буде відсутній нині та узгоджений із президентом список розподілу посад. Утім, прибічники коаліції чудово розуміють, що це лише можливість поховати процес стабілізації парламенту, що стартував.

Отже, Тимошенко, Литвин і лідери вільної від президента частини «НУ-НС» вважають, що коаліцію створено, і переконані у своїй спроможності захистити її легітимність у будь-якому суді. Віктор Ющенко дуже стурбований зібраними підписами й усе-таки не втрачає надії повернути собі контроль над 37 депутатами - більшістю фракції «НУ-НС». Президент не озвучує свою альтернативну пропозицію. При цьому він переконував усіх своїх телефонних співрозмовників, що не вважає дострокові вибори альтернативним виходом принаймні тому, що необхідно ухвалити бюджет на 2009 р. При цьому він зазначав, що не сприймає як вихід створення коаліції БЮТ і Партії регіонів. До об’єднання фракції «НУ-НС» і політсили Януковича Віктор Ющенко відкрито не закликав. Президент пропонує радитися і приймати «якесь інше рішення». Можливо, у президента залишилися важелі, якими він зможе створити у фракції «НУ-НС» «антитроїсту» більшість. Та знайти 37 голосів для ухвалення рішення про створення коаліції «НУ-НС» із фракцією «Регіонів» президентові в цій ситуації навряд чи вдасться.

А що ж Партія регіонів? Узявши добову перерву на набуття дару мови, Віктор Янукович пообіцяв прем’єрові, що у разі ненаведення порядку в країні він підніме народ рівно через сто днів. Середина березня - це саме той період, на який більшість експертів прогнозують пік економічної кризи. Чи всі згодні в партії з такою тактикою - питання. Принаймні від головних акціонерів Партії регіонів Тимошенко вже дістала сигнали про поновлення переговорів зі створення коаліції з ними або про приєднання «Регіонів» до існуючої. На сьогоднішній день Тимошенко, зміцнивши свої позиції ситуативно-лояльним спікером і загальмувавши гру президента підписним листом із 37 автографами, може вести переговори з регіоналами з більш сильних позицій. Проте немає впевненості в тому, що окремі сигнали, які полетіли до Юлії Володимирівні білим лебедем, узгоджені й будуть схвалені все ще лідером Партії регіонів Віктором Януковичем. А самі відправники сигналів змиряться зі збереженням посади спікера за підступним Володимиром Литвином, який дозволив Юлії Тимошенко здобути тактичну перемогу й укотре пронести повз ніс регіоналів блюдо з владою.

За підсумками бурхливого тижня всі розуміють, що новостворена коаліція нестійка та кульгава. Більшість усвідомлює те, що за всіх мінусів більш ефективним у період кризи міг бути альянс БЮТ і «Регіонів». При цьому та сама ж більшість цілком справедливо не бажає записуватися в гурток крою та шиття Конституції під видну постать Віктора Януковича. До об’єднання з регіоналами не готові потрібні 37 нунсовців, та й у Литвина, зі спікерством якого президент не має наміру довго миритися, немає прагнення приєднуватися до союзу «НУ-НС» і ПР.

Усі ці політхаотичні битви супроводжуються і посилюються конкуренцією і протистоянням на олігархічному рівні. Дмитро Фірташ продемонстрував Ахметову і Колеснікову, що в даний період часу саме він має контрольний пакет Януковича. Ігор Коломойський, котрий сприяв утриманню на стороні «коаліції трьох» ряду нунсовців, довів, що може бути більш ефективним і мобільним партнером для прем’єра, ніж ті самі Ахметов і Колесніков. Президент зрозумів, що може пертися лише на вдячного Фірташа, оплакав Коломойського й засумнівався в Ахметові. І можете не сумніватися в тому, що за надані послуги кожний із лідерів, обіймаючи посаду при владі, розплачується з олігархами простим людським «спасибі»...

Плюси сформованої хиткої ситуації полягають: по-перше, у тому, що Верховна Рада отримала голову, який перетворив її на робочий орган; по-друге, у можливості ухвалювати антикризові закони, не всі з яких, слід думати, будуть лобістськими (дехто, втім, потребуватиме голосів регіоналів і комуністів); по-третє, виникли певні підстави вважати, що Рада зможе кадрово підперти уряд, зокрема, якщо вистачить голосів допустити до крісел віце-прем’єрів Сергія Тігіпка і Віталія Гайдука; по-четверте, загроза непродуманих і кон’юнктурних конституційних змін стала не такою явною, а роль президента у внутріпарламентських питаннях - не такою сильною.

У понеділок лідери трьох фракцій, оголошені коаліцією, представлять на суд депутатів остаточний варіант конституційної угоди. Далі буде...

Із збільшеною версією підписних листів читачі зможуть ознайомитися на сайті «ДТ».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі