Іранський марафон

Заява віце-прем’єра і міністра транспорту Ізраїлю Шауля Мофаза про «неминучість» удару по Ірану, якщо той не перестане розвивати ядерну програму, стала найжорсткішою за всю історію розвитку ситуації навколо іранського ядерного досьє. Але вона мала явно виражену внутрішню політичну мотивацію, а тому й основна реакція на неї була всередині Ізраїлю. Навіть Тегеран обмежився стандартною фразою міністра оборони Мустафи Мохаммада Наджара про «болючу відповідь» на ізраїльську атаку. Хоча наразі вона може розглядатися лише теоретично, як один із «усіх варіантів», які поки що, як каже президент США, «залишаються на столі».

Увага ізраїльських політиків зараз зосереджена на владі. Одні переймаються проблемою її збереження, інші міркують над тим, як її отримати. Причиною став корупційний скандал, у центрі якого опинився прем’єр-міністр Ізраїлю Ехуд Ольмерт. Проведене розслідування кинуло серйозний виклик правлячій коаліції. Міністр оборони і лідер лейбористської партії «Авода» Ехуд Барак заявив про готовність його політичної сили вийти з коаліції і спровокувати дострокові парламентські вибори, якщо прем’єр не піде у відставку. Пізніше умови ультиматуму змінилися. Лейбористи погодилися на внутрішньопартійні вибори (праймеріз) у «Кадімі». Якщо цього не станеться, погрожують проголосувати за розпуск кнесету (парламенту), після чого відбудуться ті ж таки парламентські вибори. Однак сама лише зміна умов свідчить, що «Авода» готова продовжувати працювати в коаліції і через невисокий рейтинг у виборах не зацікавлена. З тієї ж причини уникнути виборчої кампанії воліла б і «Кадіма».

Вибори на руку найбільшій опозиційній фракції «Лікуд». Наступної середи, 18 червня, вона планує подати законопроект про розпуск кнесету 17-го скликання. Окрім того, лідер опозиції Біньямін Нетаньягу доручив партії розпочати консультації з іншими фракціями з приводу призначення дати парламентських виборів.

У середині наступного тижня конфліктна ситуація має вирішитися. Якщо «Авода» не підтримає законопроект «Лікуду», то він не набере достатньої для затвердження кількості голосів. Окрім того, Ехуд Ольмерт цієї середи після тривалих консультацій дав «зелене світло» підготовці до внутрішніх партійних виборів, фактично виконавши умову лейбористів. Прем’єр продовжує сподіватися, що перехресний допит 17 червня американського бізнесмена Морріса Таланскі, зі свідчень якого й розгорілася основна частина скандалу, змінить перебіг розслідування і необхідність у проведенні праймеріз відпаде. Проте, мабуть, вирішив не ризикувати долею своєї партії й погодився на вибори. Він, фактично, поступається прем’єрським кріслом своїм соратникам по партії. На сьогодні фаворит передвиборних перегонів — міністр закордонних справ Ізраїлю Ципі Лівні. Вона єдина, хто зацікавлений у якомога швидшому проведенні виборів, оскільки її рейтинг наразі досить високий. Інші кандидати, включно з Шаулем Мофазою, програють їй у популярності. Єдиним для них шансом було б потягти час і пограти на свій рейтинг. За деякими даними, праймеріз очікуються на початку вересня, тому час є, і кандидати намагаються максимально ефективно його використати.

Кадровий військовий, колишній міністр оборони Шауль Мофаз вибрав найчутливішу тему ізраїльської зовнішньої політики — Іран, де, до речі, народився й сам. Як справжній «яструб» на політичній арені Ізраїлю, він не став розмінюватися на дипломатичні відступи, а прямо сказав, що санкції не дали сподіваного результату, а тому на Ісламську Республіку Іран чекає військовий удар, якщо вона не припинить ядерних розробок. Заява викликала негативну реакцію всередині країни. Шауля Мофаза звинуватили у використанні стратегічних питань із політичною метою. Погрожувати треба лише тоді, коли є реальні наміри, казали йому. Навіть прем’єр закликав уникати моментів, пов’язаних із безпекою. Водночас висловлювання віце-прем’єра знайшли своїх адресатів — прибічників жорстких дій. Такі в ізраїльській політиці є не лише в «Кадімі». Хіба дуже відрізняється не така давня заява міністра інфраструктури Ізраїлю («Авода») Біньяміна Бен Елізера, що коли Іран продовжить розробку ядерної програми, це буде «його кінцем»?

Людям подобається почуватися сильнішими за потенційного противника. Не всі можуть дозволити собі сказати це прямо, однак підтримати сміливе висловлювання готові значно більше. Ізраїльтяни вже неодноразово чули від президента Ірану, що вони будуть «стерті з карти» — «з іранською допомогою чи без неї». Заява Шауля Мофаза стала, по суті, адекватною відповіддю і тому має шанс на підтримку у своїй країні, хай навіть не більшістю.

З іншого боку, міжнародна спільнота не засудила ізраїльського віце-прем’єра. Більше того, Джордж Буш наблизив висловлювання Шауля Мофаза до офіційної позиції Вашингтона, пояснивши їх як заклик і надалі тиснути на Тегеран. Проте існують нюанси.

Ізраїль зазвичай узгоджує стратегічні дії зі США. Наприк­лад, якщо взяти атаку ізраїльськими літаками сірійського об’єкта у вересні минулого року, то проведення її вочевидь схвалили Сполучені Штати. Про це свідчить, зокрема, те, що Ізраїль досі не коментує того інциденту, а США вже заявили, ніби було знищено ядерний реактор, який будувався з допомогою КНДР. Що там насправді будували, стане ясно за результатами інспекції МАГАТЕ, яка має пройти у двадцятих числах червня.

Сполучені Штати на даному етапі налаштовані використати дипломатичний арсенал у вирішенні іранського питання. Ізраїль також поки що дотримується цієї лінії. Повідомивши про початок, при посередництві Туреччини, непрямих мирних консультацій із Дамаском, ізраїльтяни викликали серйозну стурбованість у Тегерані. Результати сирійсько-ізраїльських контактів пов’язані з долею стратегічного партнерства Іран—Сирія, без якого іранці втрачають єдиного союзника в регіоні арабського Близького Сходу. До мирної угоди між Сирією та Ізраїлем ще досить далеко, тому Дамаск не квапитиметься розривати зв’язки з Тегераном. Але в майбутньому заради повернення Голанських висот і виходу з ізоляції жертва союзника не виключена.

В інтерв’ю The Times глава Білого дому заявив, що хотів би залишити наступникові такий спадок, аби той міг вирішувати проблему Ірану також із допомогою міжнародної дипломатії. І цього тижня американський лідер продемонстрував це своїми діями. За результатами саміту США—ЄС, що пройшов у Словенії, було опубліковано спільну заяву про можливі дії проти іранських банків у справі «розповсюдження ядерної зброї та [підтримки] тероризму». «Ми повинні дати дипломатії шанс», — підтримала Джорджа Буша канцлерка ФРН Ангела Меркель. Вона не виключила можливості нових санкцій проти Ірану з боку Євросоюзу та Ради Безпеки ООН, підкресливши при цьому важливість підтримки Росії та Китаю.

Три пакети санкцій РБ ООН проти Ірану продемонстрували, що Москва і Пекін досить прагматично ставляться до іранської проблематики, думаючи передовсім про свої інтереси. Росії, зокрема, було важливо залишити Вашингтону якомога менше аргументів для розміщення елементів американської ПРО в Європі, і вона підтримала резолюцію №1803. Ну, а для Китаю найголовніше — іранські енергоносії. Доки їх можна безперешкодно вивозити, нічого псувати відносини з іншими членами іранської «шістки» (США, Фран­ція, Великобританія, Німеччина, Росія та Китай).

Три місяці, відведені на виконання останньої резолюції, минули. Доповідь МАГАТЕ, опублікована наприкінці травня, черговий раз підтвердила: питання до іранської ядерної програми все ще залишаються. Очікувати, що Ісламська Республіка Іран піде на виконання умов міжнародної спільноти і відмовиться від збагачення урану, поки що не доводиться. Недавно в результаті парламентських виборів в Ірані перемогу здобули консерватори. Зараз вони контролюють не лише уряд, а й парламент. Хоча новообраний спікер Алі Ларіджані вирізняється більшою поміркованістю, ніж президент Махмуд Ахмадінежад, виконавча і законодавча гілки влади, швидше за все, проводитимуть спільну політику у питанні ядерної програми. А вона, судячи з останніх заяв, особливих змін не зазнає.

Іран здобув «перемогу» у своїх ядерних прагненнях, підкреслив кілька днів тому президент ІРІ. Здається, це поспішна заява, адже іранське ядерне досьє ще ніхто в архів світової історії не поклав. Махмуд Ахма­дінежад уже вітав іранський народ із перемогою над світовими державами, однак тим це не завадило узгодити і прийняти третій пакет санкцій. Вони так само зроблять і вчетверте, якщо збіжаться їхні інтереси. Ось тільки чи буде це в інтересах Ірану? Населення — ні. Якщо казати про керівництво країни, то буде. Для Тегерана головне — уникнути воєнного сценарію, який хоч і не виключається, але й у пріоритети не ставиться. Санкції Ісламську Республіку Іран не лякають. Попри погіршення економічної обстановки та міжнародну ізоляцію, вона продовжує наполегливо розвивати ядерну програму, і розв’язка, як сказав Шауль Мофаз, неминуче буде. Ось тільки як це станеться — з допомогою воєнного сценарію чи дипломатичного рішення, залежатиме від інтересів країн, втягнутих у близькосхідні процеси.