Грузинський акцент Януковича

На превелике розчарування Москви і велике полегшення Тбілісі нова українська влада так і не визнала незалежність Абхазії й Південної Осетії. Та офіційний Київ не обмежився підтвердженням своєї позиції з підтримки територіальної цілісності Грузії. Якщо зважити на кількість і рівень зустрічей глави грузинського зовнішньополітичного відомства Григола Вашадзе під час його візиту до України (а з ним зустрілися президент, прем’єр-міністр, міністр закордонних справ, секретар РНБОУ, віце-спікер), то адміністрація Януковича зробила все, щоб продемонструвати: Грузія, по території якої прокладено транспортні коридори й проходять нафто- і газопроводи, залишається для Києва важливим партнером у стратегічному Південнокавказькому регіоні. І українська влада зацікавлена зберегти Тбілісі в дружній орбіті України.

Та послідовність політики з підтримки територіальної цілісності Грузії не означає наступність політики на всіх напрямах українсько-грузинських відносин.

Відносини Києва і Тбілісі в останні п’ять років були скріплені особистими контактами Віктора Ющенка і Михайла Саакашвілі, а також спільними цілями — протистояти тиску Росії й підтримати демократичні процеси на пострадянському просторі. Саме Ющенко й Саакашвілі 2005-го виступили ініціаторами створення Співтовариства демократичного вибору і трансформації ГУАМ в Організацію за демократію й економічний розвиток. Для нової української влади такі акценти у двосторонньому співробітництві неприйнятні.

Не тільки тому, що Михайло Саакашвілі і Віктор Янукович не відчувають один до одного сентиментів. Особисті почуття не перешкодили їм зустрітися 2006 року, коли Янукович був прем’єр-міністром. Але важко очікувати від політика, чиє ім’я 2004-го асоціювалося з фальсифікаціями, підтримки політичних проектів, які в Росії сприймають як «експорт кольорових революцій». (Заради справедливості зазначимо, що в останні роки про СДВ і ГУАМ-ОДЕР не часто згадували і Ющенко з Саакашвілі.)

Нині українська влада говорить про нормалізацію українсько-російських відносин, прагматизм у зовнішній політиці, інтенсифікацію торгово-економічних відносин зі своїми партнерами. Іншими словами, для Києва пріоритетом у відносинах із Грузією буде економіка. Що ж стосується політичного співробітництва з Тбілісі, то воно, очевидно, у найближчі місяці обмежиться підтримкою територіальної цілісності країни. Зокрема і в рамках ГУАМ, який часто слугував трибуною для таких заяв. А от стосовно військово-технічного співробітництва перспективи видаються менш певними.

Останнім часом Москва постійно дорікала Києву щодо «озброєння мілітаристського режиму Саакашвілі». Регіонал Валерій Коновалюк очолював парламентську слідчу комісію, яка займалася питанням експорту зброї з України в Грузію, й обвинувачував офіційний Київ у нелегальних поставках озброєнь. Тодішня українська влада заявляла про законність поставок. У розмові з «ДТ» екс-глава «Укрспецекспорту» Сергій Бондарчук сказав, що за останні півтора року наша країна не укладала великих контрактів із Грузією, а лише невеличкі, у рамках раніше підписаних. 2009-го Україна поставила в Грузію п’ять БТР-70, запчастини до бронетранспортерів, боєприпаси до української розробки нового протитанкового комплексу «Скіф», виконувала ремонтні роботи. Ну а що далі? Чи буде Київ укладати нові контракти і виконувати свої зобов’язання з обслуговування поставленої раніше техніки? Сергій Бондарчук висловив надію, що ВТС із Грузією буде продовжене: «Сподіваюся, що Україна, як і раніше, буде активною й ефективною і її не принесуть у жертву як невигідного конкурента аналогічній компанії нашого північного сусіда».

Грузинські дипломати стверджують, що під час зустрічей Григола Вашадзе з українським керівництвом тема військово-технічного співробітництва не порушувалася. «Якщо Україна вважає вигідним співробітничати з країною, з якою вона має давні партнерські відносини, то ВТС буде. Якщо ні — не трагедія: збройовий ринок має багатий вибір, а Грузія не перебуває під міжнародними санкціями», — сказав у розмові з «ДТ» посол Грузії в Україні Григол Катамадзе.

Утім, нині для Тбілісі вже чимало значить те, що Київ підтвердив свою позицію щодо територіальній цілісності Грузії. Адже в останні роки Москва всіма силами намагається ізолювати цю країну на міжнародній арені, демонізуючи Михайла Саакашвілі й дискредитуючи ведену ним внутрішню політику й економічні реформи. Кремлю не вдалося ізолювати Тбілісі. Проте в Євросоюзі стосовно цієї південнокавказької держави є настороженість, зумовлена загалом проросійською позицією тандема Берлін—Париж. А після серпневої війни 2008 року і зміни адміністрації в Білому домі відбулися зміни й у ставленні Вашингтона до Тбілісі: Сполучені Штати дистанціювалися від свого союзника на Південному Кавказі. Тому не випадково Саакашвілі одним із перших привітав Януковича з перемогою на президентських виборах 2010-го — Тбілісі не хотілося б утрачати такого регіонального партнера, як Київ...

Тим часом економіка завжди була слабкою стороною українсько-грузинських відносин. Це видається дивним, особливо якщо подивитися на цифри товарообігу: після 2006 року Україна стала одним із трьох основних торгово-економічних партнерів Грузії. 2008-го товарообіг дійшов до мільярда доларів. «Богдани», мінеральні добрива, пшеницю, метал українці експортували в Грузію, а грузини до нашої країни — фрукти, вино, мінеральну воду.

Проте серйозною проблемою двосторонніх відносин є брак великих українських інвестицій у грузинську економіку. За даними на 2009 рік, загальна кількість прямих українських інвестицій у грузинську економіку становить близько 27 млн. дол. Переважно — у фінансово-банківський сектор. Це мізер, особливо якщо врахувати, що загальний обсяг інвестицій у Грузію на початку 2008-го становив понад 5 млрд. дол.! На жаль, тільки проектами залишилися і багато ідей українсько-грузинського співробітництва в енергетичній сфері.

Нині обговорюють можливість участі Києва в реалізації румунсько-азербайджансько-грузинської ініціативи щодо скрапленого природного газу. Передбачається, що у разі позитивних техніко-економічних оцінок проекту Азербайджан транспортуватиме й скраплюватиме в Кулеві (Грузія) природний газ, який потім відвантажуватиметься споживачам у Чорноморському регіоні. Першим споживачем виявила бажання стати Румунія. Позитивно до проекту поставилася і Болгарія. Українська сторона також заявила про наміри будувати термінал для СПГ на Чорному морі. Щоправда, залишається неясним: це реальні наміри чи ж, як п’ять років тому, — декларативні...

Основним стримуючим чинником для українських інвестицій, крім постійної російсько-грузинської конфронтації й перманентної внутрішньополітичної нестабільності в Грузії, є менталітет багатьох представників українського бізнесу, які прагнуть отримати максимальний прибуток у мінімальні терміни. Потенційні ризики й загрози не лякають російських, американських, британських, турецьких інвесторів, котрі активно вкладають капітали в грузинську економіку, що розвивається. На відміну від українців, вони готові чекати, коли їхні гроші запрацюють і почнуть приносити прибуток. І не гребують боротьбою за невеличкі контракти.

При цьому російський капітал, попри кризу у відносинах Москви і Тбілісі, зовсім непогано почувається в Грузії. Росіяни володіють такими стратегічними об’єктами грузинської економіки, як два блоки ТбілГРЕС, Руставським хімічним комбінатом «Азот», 75% енергорозподільчої компанії «Теласі», контрольним пакетом акцій Зестафонського феросплавного заводу. А от найбільш успішним українським проектом стало об’єднання в єдину бізнес-групу GG&MW/IDS українського підприємства з розливу мінеральної води IDS із грузинською компанією Georgian Glass and Mineral Water. Остання відома як виробник мінеральної води «Боржомі».

Чи зміниться ситуація? Адже в Грузії є об’єкти, що можуть зацікавити українців, — порти,
аеропорти, «Грузинська залізниця», ІнгуріГЕС. Крім того, український бізнес може взяти участь у тендерах на будівництво гідроелектростанцій і транспортної інфраструктури, з приватизації туристичних комплексів, оренди терміналів у портах тощо. Під час візиту Григола Вашадзе в Київ українські чиновники говорили про потребу інтенсифікувати двосторонні торгово-економічні відносини, розглядаючи ГУАМ як майданчик для реалізації проектів у транспортній, енергетичній і туристичній сферах. Українське керівництво погодилося з тим, щоб у грузинській столиці нинішньої осені відбулося шосте засідання міжурядової комісії з питань торгово-економічних відносин. І навіть пішло на те, щоб з української сторони його й далі очолював прем’єр-міністр. Чим порадувало грузів, для яких важливий високий представницький рівень двосторонньої комісії.

Та самого бажання офіційного Києва «інтенсифікувати двосторонні відносини» мало. Без розвитку туризму українці й грузини віддалятимуться одне від одного. А без зацікавленості українського бізнесу вкладати свої кошти в розвиток економіки дружньої країни, без участі українців у проектах в енергетичній і транспортно-комунікаційній сферах, будівництві, відносини між Україною і Грузією залишаться неміцними, оскільки постійно підпадатимуть під вплив політичної кон’юнктури...