«До основанья, а затем»?

У суботу, 13 вересня, Кабмін затвердив проект держбюджету на 2009 рік. У понеділок, 15-го, рада Національного банку обговорювала «Основи грошово-кредитної політики на 2009 рік». Як повідомив того ж дня її голова Петро Порошенко, рада НБУ схвалила макроекономічні прогнози Кабміну (інфляція 9,5% і зростання ВВП на рівні 6%) і затвердила їх у документі, яким має керуватися Національний банк під час здійснення своєї монетарної політики.

«Цьому передувала непроста, але позбавлена політичного забарвлення дискусія, — повідомив пан Порошенко. — Вранці я зібрав у Нацбанку широке коло експертів, керівників місій Світового банку, Міжнародного валютного фонду, запросив представників Кабміну, прем’єр-міністра. Світовий банк і МВФ зазначили, що Україні як ніколи потрібні узгоджені дії. Нацбанк має діяти в межах своєї компетенції та виконувати цілі, які позначені макроекономічними показниками, підготовленими Кабміном».

Як повідомили вітчизняні ЗМІ, пан Порошенко пояснив, що члени ради НБУ, призначені Верховною Радою і президентом, відмовилися від протистояння навколо прогнозу інфляції через поглиблення світової фінансової кризи.

За інформацією «ДТ», крім рекомендацій, що «Україні як ніколи потрібні узгоджені дії», як іноземні, так і вітчизняні експерти, з якими консультувалася рада НБУ, наполегливо акцентували його увагу на ще кількох надзвичайно важливих обставинах. Перелік яких — мабуть, випадково — пан Порошенко випустив з уваги.

Зокрема зазначалося, що Україна дедалі швидше рухається до фінансової кризи.

У розпорядженні «ДТ» опинилася копія аналітичної записки «Як підготуватися до фінансової кризи», підготовлена під керівництвом співголови робочої групи «Макроекономічні аспекти інвестиційної політики» Ради інвесторів при КМУ, голови наглядової ради The Bleyzer Foundation (Україна) доктора
Е.Сєгури.

У ній, зокрема, йдеться про те, що поточна світова криза ліквідності підвищує ризик виникнення кризи у фінансовій системі багатьох країн. А найбільш уразливими є країни з низьким показником покриття міжнародними резервами обсягів короткострокових боргових зобов’язань (нижче за одиницю), великим від’ємним сальдо поточного рахунку платіжного балансу (більш як 5% ВВП) і швидким зростанням споживчого кредитування (понад 15% на рік). Показники України за всіма цими критеріями однозначно свідчать про її перебування в зоні ризику.

Також експерти Bleyzer Foundation зазначають, що впродовж кількох останніх місяців зростала стурбованість представників великих міжнародних банків Європи та Америки щодо загострення ризиків у фінансовій системі України. Багато економістів цих установ вважають високою можливість настання фінансової кризи в Україні впродовж наступних 12 місяців.

Крім цього, на тлі значно загостреної напруженості на світових ринках стає вкрай актуальною висока залежність від динаміки світових сировинних цін експортних секторів української економіки (і насамперед — металургії, яка забезпечила половину загального приросту експорту за підсумками семи місяців). За власними прогнозами уряду, від’ємне сальдо торговельного балансу цього року зросте до 17,7 млрд. дол. (близько 9% прогнозованого ВВП), а 2009-го — до 25,3 млрд. дол. (майже 10% прогнозованого ВВП у 1,27 млрд. грн. за умови збереження курсу 4,85 грн./дол.). При цьому незрозуміло, яка ціна на газ (260, 300 або 400 дол./тис. кубометрів) закладалася в цей прогноз.

Дисбаланси в зовнішній торгівлі України до останнього часу покривалися припливом зовнішніх фінансових ресурсів. Та чи не свідчить про те, що цей зовнішній приплив уже почав висихати, різка зміна балансу на валютному ринку на користь іноземних грошових знаків, про що говорить зростання котирувань долара як на міжбанку, так і в обмінних пунктах?

І чи не свідчить про подальше погіршення настроїв світових інвесторів подальше збільшення спреду дохідності українських суверенних облігацій (індекс ЕМBI+ України) із 600 до 700 пунктів і більше (спільний для всіх економік, що розвиваються, індекс на 275 пунктів менший), що сталося останнього тижня?

Спред на суверенний дефолт України (CDS 5Y Україна) за останні сім днів також зріс — із 500 до 665 пунктів. Для порівняння: російський аналог цього показника (CDS 5Y Росія), який із моменту початку грузинського конфлікту збільшився майже втричі, становить усього 284 пункти. Тобто майже у 2,5 разу нижчий.

Тож це своїм співвітчизникам можна пудрити мізки заявами про остаточну перемогу над інфляцією, а також про те, що її (інфляцію) стимулювала «абсолютно не інтелектуальна монетарна політика», а не зростання рівня заробітної плати чи компенсаційні виплати за знеціненими заощадженнями. До речі, сказавши це, глава Кабміну вже дала чітко зрозуміти, хто буде призначений одним із головних винуватців, коли не збудеться затверджений Кабміном інфляційний прогноз.

На жаль, інфляція в Україні залишається надзвичайно високою: річні темпи зростання споживчих цін — 26%, базова інфляція — 21%, темпи зростання цін виробників, які ще обов’язково про себе заявлять «у всій красі», — 46,9%. Які відповіді на ці виклики передбачають пріоритети бюджетної політики як цього, так і наступного року? Відповідь — ніякі.

Досить сказати, що при 45% зростання видатків консолідованого бюджету в січні—липні 90% цих видатків ішли на фінансування поточних витрат і лише 8,6% — на капітальні видатки.

Насправді ключовою причиною послідовного сповзання України до фінансової кризи є тривалий (починаючи з 2005 року) споживчий бум, який значно перевищує можливості економіки. Причому цього не приховаєш ні від світових інвесторів, ні від їхніх «сторожових псів» — рейтингових агентств.

Агентство Fitch Ratings, погіршуючи в травні ц.р. прогноз щодо рейтингу України, обгрунтувало цей крок тим, що «хорошим макроекономічним показникам України загрожує зростання ризиків, пов’язаних із прискоренням інфляції і збільшенням від’ємного сальдо рахунку поточних операцій». А також тим, що «невизначеність заходів, які вживаються в рамках здійснюваної політики, не забезпечує переконливого згладжування короткострокових ризиків для економіки».

А Standard & Poor’s нещодавно нагадало тим, хто забув, що підставою для зниження кредитного рейтингу України в червні ц.р. послужила «нездатність керівництва країни вжити ефективні заходи проти зростання інфляції в умовах перегріву економіки».

При цьому підписаний урядом і НБУ Меморандум про порозуміння аналітики оцінюють як «обнадійливий перший крок» до кращої координації у фіскальній і монетарній політиці. Однак із застереженням: «Оцінювати здатність українського уряду виконати умови цієї угоди (а вона включає положення про збереження і невитрачання всіх доходів, які перевищують закладені в бюджет 2008 року) поки що передчасно».

Нагадаємо, у підписаних між Нацбанком і урядом угодах був і такий пункт: «При підготовці Бюджетної декларації на 2009-й і наступні роки здійснювати політику підвищення соціальних стандартів відповідно до зростання продуктивності праці (тобто фактично реальним зростанням економіки)».

Читаємо пояснювальну записку до проекту бюджету-2009. Там самі автори ставлять собі в заслугу, що заплановане зростання реальних зарплат (17,3%) значно випереджатиме темпи зростання ВВП (6%). Щоправда, таке реальне зростання можливе лише у тому разі, якщо інфляція буде в межах урядового прогнозу (9,5%), що за такого бюджету практично неймовірно.

Параметри і пріоритети бюджету наступного року змушують підозрювати, що рівень інфляції 2009-го буде як мінімум удвічі вищим — якраз на рівні дефлятора ВВП у 20%, закладеного в проекті бюджету. Саме стільки виходить, якщо порівняти заплановане збільшення на 27,2% номінального значення ВВП (із 996,4 до 1267,5 млрд. грн.) із 6% реального зростання. Тож населення, тобто нас із вами, знову ошукають: інфляція з’їсть усі номінальні збільшення. А от стабільність економіки та її фінансової системи виявилися фактично кинутими напризволяще. Хіба ж до них, якщо завтра — вибори?