«Мене били за те, що я вимагала адвоката»

Прорвало… Так лаконічно і водночас містко можна охарактеризувати події, що відбулися цими днями, в епіцентр яких несподівано потрапило подружжя Родненків — Марина і Юрій. (Нагадаємо: про рейдерське захоплення Херсонського колегіуму, засновниками якого вони були, йшлося в публікації «Спецоперація «Колегіум» — «ДТ», N 15, 2005 р. — Ред.) Пістряк визрівав довго, завдаючи часом нестерпних страждань, аж тут раптом винесло на поверхню таке…

Було десь опівдні, коли Марину, яка саме цілком поринула в роботу, викликали до керівництва. Нічого не підозрюючи, зайшла до кабінету, де побачила двох молодиків, котрі сказали, що прибули з Херсона і для з’ясування деяких обставин справи, якою займаються херсонські правоохоронці, необхідно пройти з ними до найближчого управління внутрішніх справ. У Подільському РУ ГУ МВС України в м. Києві, куди привели жінку, херсонські прибульці заявили, що у них є постанова про примусовий привід М. Родненок до Суворовського райвідділу міліції м. Херсона. Марина зателефонувала по мобільному своєму чоловікові і попросила негайно зв’язатися з адвокатом. Довідавшись про затримання Марини та порадившись із юристом, я направилася до Подільського райуправління міліції з наміром з’ясувати, що ж сталося. Прибувши на місце, біля віконця чергового побачила Ю. Родненка і Т. Монтян, адвоката. Вони марно намагалися достукатися до когось із керівництва райуправління, адвокат наполягала допустити її до клієнтки, однак на те ніхто не реагував. Пред’явивши редакційне посвідчення, я запитала, хто може надати інформацію про причину затримання М. Родненок, однак мене начебто не чули, і лише після кількох повторних звертань черговий відрубав: «За злочин», і рвучко зачинив перед нами віконце.

Марина певний час ще відповідала на дзвінки, а після того, як Юра почув «Мене тут били і прикували наручниками», зв’язок із нею обірвався. Ми занепокоїлися, побачивши перед входом карету швидкої допомоги. А незабаром двоє людей у цивільному стали виводити Марину. Вона була бліда, з розтріпаним волоссям, зап’ястя її правої руки міцно стискали наручники, від чого вона набухла, виднілися крововиливи. Адвокат стала вимагати у невідомих осіб дати пояснення і показати протокол про затримання. Вони категорично відмовилися, а коли чоловік затриманої заступив їм дорогу до виходу, його схопили кілька співробітників міліції. Марина знепритомніла, а коли трохи отямилася, працівники херсонської міліції, зрозумівши, що їм так просто, без будь-яких пояснень вивезти жінку не вдасться, спробували затягти її знову за турнікет. При цьому Марину було травмовано, вона пронизливо закричала і важко осіла на підлогу. Голосно вилаявся в бік місцевих міліціонерів, що стояли, не втручаючись у штовханину, один із прибулих оперів. Марину поволокли по підлозі кудись коридором. Через турнікет проскочила адвокат, але дорогу їй заступили працівники міліції. А. Надєїн, який представився як заступник начальника райуправління, наказав Т. Монтян повернутися назад, за турнікет. Вона відмовилася виконати наказ, заявивши, що порушення права на захист — це злочин, передбачений статтями 374 та 397 КПК України, за що посадова особа може понести відповідальність. Це буквально вивело з рівноваги міліцейського начальника і він наказав своїм співробітникам кинути її за грати.

Інформація про інцидент розлетілася миттєво, скоро до Подільського райуправління міліції прибули тележурналісти, колеги посадженої за грати Монтян із Комітету захисту прав адвокатів (виявляється, навіть адвокати у нас потребують захисту). Згодом до нас вийшла Марина. Адвоката випустили приблизно через годину. Журналістам пояснили, що за вчинення адміністративного правопорушення їй доведеться нести відповідальність. На адвоката тут же було заведено справу, і наступного дня зранку розпочався її розгляд у Подільському районному суді.

Що ж послужило глибинною причиною цього гучного інциденту? Чому ось уже кілька років Марину Родненок постійно розшукує херсонська (та й не лише херсонська) міліція? За який злочин її залякують, погрожують тюрмою та вбивством? Чому, зрештою, це робиться в такий спосіб? Тим більше, що нині триває судовий процес у справі, якої, за словами адвоката, фактично немає. Про все це я вирішила розпитати Марину Родненок, яка, до речі, за час, поки її розшукувала херсонська міліція, здобула юридичну освіту в Київському національному университеті внутрішніх справ, і тепер знає, як потрібно відстоювати свої права.

— Мій адвокат Василенко Юрій Олександрович наразі оскаржує постанову про порушення кримінальної справи відносно мене в Суворівському районному суді м. Херсона, — розповіла Марина Єгорівна. — Мене звинувачують у шахрайстві, що передбачає відповідальність за статтею 358 КК, ч. 1 і 3. Документів, на підставі яких було порушено цю справу, ні прокуратурою, ні органами внутрішніх справ суду так і не надано. Відбулося вже кілька судових засідань, однак співробітники міліції та прокуратури не надають суду матеріалів справи.

— Чому?

— Це дуже цікавить як мого адвоката, так і мене особисто.

— На судові засідання ходить ваш адвокат?

— Так. Оскільки в мене є серйозні підстави уникати зустрічей із херсонськими правоохоронцями.

— Але ж , як бачимо, якщо Магомет, чи то пак Родненок, не йде до гори, то... Що їм від вас потрібно?

— Про це я можу лише здогадуватися. Можливо, аби приховати, скажімо, наслідки своєї незаконної діяльності, хочуть примусити, аби ми підписали відповідні процесуальні документи і закрити цю справу за закінченням строків давності. А це є нереабілітуючі обставини, на що ми, звичайно, не погоджуємося.

Є й інші припущення… Коли кілька років тому мій чоловік поїхав до Херсона, щоб провідати хвору матір, то навіть не встиг переступити поріг рідної домівки, як його затримали.

Ця кримінальна справа вже не перша. Їх була ціла низка, починаючи з січня 2004 року, коли відбулося силове захоплення колегіуму. Спочатку мене намагалися звинуватити в підробці документів. Ця справа була згодом закрита за відсутністю ознак складу злочину. Але з неї було виокремлено ще кілька кримінальних справ, у результаті чого мого чоловіка було ув’язнено і він сім місяців провів у херсонському СІЗО. Зрештою, як не старалися херсонські ревнителі законності, та ніякого криміналу проти Ю. Родненка так і не знайшли.

— А в чому звинувачують вас? В якому шахрайстві? Ви підробляли якісь документи, комусь щось заборгували, когось обдурили?..

— Жартуєте? Якби щось таке було насправді, то я б уже давно сиділа за гратами. Свого часу, коли колегіум опинився на грані виживання, ми вирішили взяти кредит у банку. Під заставу власної трикімнатної квартири. При його оформленні я подала довідку про власні доходи, де була зазначена сума нарахованої (підкреслю: нарахованої, але не отриманої) заробітної плати за рік.

Банківський кредит ми погасили через два місяці після його отримання. Обставини тоді складалися так, що ми змушені були піти на те, щоб продати власне житло.

Після захоплення колегіуму усі фінансові документи потрапили до рук рейдерів. На сьогодні в матеріалах справи є лише декілька сумнівних папірців, з ознаками підробки. Так, зокрема, на довідці про власні доходи ми з величезним подивом виявили, що «Затримки у виплаті заробітної платі не було», хоча грошей тоді я не одержувала. Ця фраза з граматичною помилкою дивним чином з’явилася невідомо звідки, є й інші ознаки стороннього втручання в цей документ.

Після розбійного захоплення колегіуму самопризначений директор О. Башук, помічник народного депутата Г.Омельченка, найняв приватну аудиторську структуру — «Рада-аудит» (керівник — Корчевська). Результати її перевірки і послужили основою для банкрутства Херсонського колегіуму. Аудитор Корчевська особисто написала заяву до правоохоронних органів щодо начебто зловживань колишнього керівництва школи. До речі, на запит до аудиторської палати України нам повідомили, що вони не можуть нічим підтвердити правильність аудиторських дій, тому що аудитором Корчевською знищено всі документи «у зв’язку із втратою їх практичного значення».

На сьогодні ми отримали доступ до чотиритомної судової справи з банкрутства школи (що була порушена за заявою рейдера О.Башука), і бачимо, що документи, які були надані Корчевською, ні за змістом, ні за формою не відповідали юридичному статусу освітнього закладу — Херсонський колегіум не був суб’єктом підприємницької діяльності. У цих документах сфабриковані фінансові підстави виникнення заборгованості колегіуму. Більше того, на момент банкрутства до заборгованості включаються послуги колегіуму, зокрема приватній охоронній структурі, яка... вчинила рейдерський напад, а також аудитору Корчевській.

На превеликий подив, ми виявилися ще й боржниками О. Башука — у матеріалах справи є сумнівні розписки із начебто нашими підписами, печаткою щодо передачі нам великих грошових сум — на десятки тисяч доларів. Хочу офіційно заявити, що за всі роки існування Херсонського колегіуму Башуком не було внесено жодної копійки на рахунок цього навчального закладу, не зважаючи на те, що в ньому навчалася й утримувалася його дитина.

Незважаючи на це, проти мене та мого чоловіка була розгорнута брудна кампанія. Мені періодично телефонували, погрожували, вдавалися до інших методів психологічного тиску. Зокрема, телефонували моїм близьким людям про те, що знайдено тіло мого батька і щоб я приїхала «для опознания трупа». Іншим разом мені пропонували зустрітися біля Бессарабського ринку, щоб показати якісь важливі документи. До речі, за весь цей час ми не отримали жодної повістки в слідчі органи, хоча в Херсоні проживають наші близькі рідні, і місце моєї реєстрації правоохоронним органам відоме.

— Цікаво, що сьогодні в приміщенні колишнього колегіуму?

— Мені про це не відомо. Я давно не була в Херсоні. Після рейдерського нападу колегіум фактично припинив своє існування. Від колишніх його працівників чула, що там хотіли відкрити кав’ярню, магазин. Думаю, що в плани самопризначеного керівництва не входила підтримка діяльності навчального закладу. Реалізувати наміри рейдерів, вочевидь, завадили певні несприятливі обставини та економічна криза. Кажуть, зараз територія колегіуму має занедбаний вигляд…

Одним із патронів освітнього закладу був Григорій Омелянович Омельченко. Як голова Спілки офіцерів України свого часу він заявив, що буде стояти на захисті прав як вихованців колегіуму, так і взагалі національного шкільництва на Півдні країни, і навіть обіцяв, що у випадку будь-яких зазіхань на наші права ним буде «висаджено десант». І от 16 січня 2004 року понад півтора десятка людей у камуфляжній формі, двоє з яких із автоматами, ввірвалися у приміщення навчального закладу. Тобто патрон свою обіцянку виконав.

— Повернімося до інциденту, що стався в Подільському райуправлінні міліції. Співробітники міліції казали, що його спровокувала адвокат Монтян.

— Я вважаю, інциденту не виникло б, якби все робилося законно. Чому було не скласти протокол про моє затримання? До речі, при затриманні херсонські опери навіть не поцікавилися моїм паспортом. Виникає питання: чому так затято працівники міліції відмовляли мені у законному праві на адвоката? Більше того, мені неодноразово дали зрозуміти, що вже саме моє перебування тут не дає мені підстав звертатися за законною допомогою, тому що апріорі я вже злочинець. Мені зловтішно заявляли, що я шахрайка, хоча в постанові про примусовий привід навіть не було вказано, за якою статтею мене обвинувачують. Не вказано також, коли було порушено кримінальну справу, за якою статтею. Очевидно, це неспроста. Бо якщо справу було порушено у 2005 році і вже вийшли терміни давності, то працівники органів правопорядку, зокрема керівництво Подільського райуправління міліції, могли б дати цьому певну оцінку і, можливо, втрутитись.

А тому не виключено, що завтра якісь зальотні опери, що мають при собі наручники, можуть привести будь-яку людину, особу якої вони навіть не встановлюють, побити, обізвати злочинцем, відмовити у праві на адвоката. А взагалі моя законна вимога допустити адвоката в рапортах міліціянтів зазначалась як нецензурна лайка. Оце так «реалізується» на практиці окремими працівниками правопорядку 59 стаття Конституції, яка гарантує кожному громадянину України право на правовий захист і право на те, аби мати адвоката. До речі, як з’ясувалося в ході судового розгляду у Подільському суді, її зміст не пам’ятає жоден співробітник Подільського райуправління міліції.

— Марино, співробітники подільської міліції заявили, що вас не били. Ви зняли побої? Який висновок судмедекспертизи?

— Висновку судмедекспертизи немає. В суботу, 23 жовтня, мені було відмовлено в проходженні експертизи навіть за умови, що я сама оплачу зняття побоїв, завданих мені міліціянтами. У мене є довідка медичної установи про тілесні ушкодження. Лікар призначив лікування і постільний режим.

— За що били?

— За те, що вимагала адвоката! Збили з ніг, били під ребра, потягли по підлозі, а тоді прикували наручниками в коридорі до стільця у незручній позі. Я просила послабити наручники, було дуже боляче, немовби металеві зуби вгризалися в зап»ястя, рука наніміла, але на моє прохання не реагували. А коли я знову стала наполягати на зустрічі з адвокатом, то почула, що в карному розшуці адвокатів ніколи не буде.

— Де і ким ви нині працюєте?

— Я працюю методистом вищої категорії в Інституті інноваційних технологій і змісту освіти, де займаюся моніторинговими дослідженнями в освітній галузі. За всі ці роки, коли я змушена буквально боротися, скажу так, з неправовою правовою системою, що існує в нашій державі, можна було б зробити багато корисного. Зараз я отримую ще одну вищу освіту (за спеціальністю корекційна психопедагогіка), аби допомогти дітям з порушеннями психофізичного розвитку. Навчання таких дітей — дуже серйозна проблема для України. Надалі поставатимуть питання не лише про навчання таких дітей, а й про їх соціалізацію, надання їм корекційної допомоги як у спеціальнимх закладах освіти, так і в масових школах.

—Вас випустили з міліції під розписку?

— Так, під розписку, що на першу вимогу судді я з’явлюся.

— До суду?

— Виходить, так. До речі, перед тим, як мене випустили, мені зателефонував один із керівників підрозділів Суворовського райвідділу міліції м. Херсона О. Кошовий, сказав, що всі питання владнано, наступного ж дня матеріали ним особисто будуть віднесені до суду для закриття кримінальної справи. Але знову ж таки — за нереабілітуючих обставин.