ПО КІОТСЬКОМУ ПРОТОКОЛУ — МОСКОВСЬКИМ ХОЛОДОМ

У чому тільки за останні 20 років не вимірювали масштабів глобального потепління! Здавалося б, найлогічніше це робити у градусах. Ось тільки 0,6 градуса, на які протягом останніх 100 років підвищилася середня температура на нашій планеті, неспеціаліста мало вражають. Трохи «ближче до тіла» тонни, якими вимірювали викиди в атмосферу вуглекислого газу, метри, на які підвищиться рівень Світового океану в результаті танення льодовиків, мільярди доларів, яких не дорахується світова економіка в результаті різних природних катаклізмів. Та все ж найбільш вражаючий показник — сотні тисяч людських життів, що їх забирають і заберуть наслідки парникового ефекту.

Уже зараз зміни клімату, за словами професора Лондонського інституту гігієни і тропічної медицини Ендрю Хайнеса, призводять до загибелі близько 160 тисяч чоловік на рік. Причому якщо у випадку з 20 тисячами загиблих цього літа у Європі в результаті безпрецедентної спеки причинно-наслідкові зв’язки досить очевидні, то доводити причетність глобального потепління до всіх випадків дедалі частіших голодоморів і спалахів нетипових інфекційних захворювань прагнуть не завжди. А в найближчі ж 20 років кількість жертв глобального потепління може подвоїтися, навіть попри бурхливий прогрес сучасної медицини.

Понад тисяча учасників конференції з’їхалися у Москву не тільки і не стільки послухати чергові екологічні «страшилки». Коли в липні 2001 року США оголосили про своє рішення вийти з Кіотського протоколу, його доля цілком і повністю опинилася в руках Росії. Адже щоб набрало чинності рішення про зменшення емісії парникових газів до рівня 1990 року, прийняте в Японії у 1997-му, його мають ратифікувати країни, відповідальні не менш як за 55% сумарних викидів, зафіксованих на той момент. На частку США тоді припадало 38%, Росії — 17,5%. Ось і вийшло, що навіть якби решта країн цей договір ратифікували, всього лише дві країни змогли б повністю заблокувати весь процес. Тому всі прибічники Кіотської угоди дуже зраділи запрошенню на конференцію в Москву, яке два роки тому озвучив сам президент РФ Володимир Путін, розцінивши це як запрошення на свято її ратифікації.

Як виявилося, раділи рано. Формально Росія не заявила про свій вихід з угоди, проте фактично дала зрозуміти, що дуже боїться продешевити. Адже, порівняно з 1990 роком, вона й так уже зменшила викид промислових газів на третину, тим самим компенсувавши 40% світового приросту цього викиду. Здавалося б, тільки на торгівлі квотами на викид парникових газів росіяни щороку могли б заробляти від 8 до 18 мільярдів доларів. Зокрема ЄС уже зараз готовий сплатити Росії 2 мільярди євро «на підтримку» програми ратифікації Кіотського протоколу. Однак дедалі очевиднішим стає прагнення Москви отримати за своє «доленосне» рішення не лише економічні дивіденди.

На думку більшості аналітиків, Москва має намір виторгувати собі за ратифікацію Кіотського протоколу особливі умови вступу в СОТ. Які, зокрема, дозволяють їй зберегти занижені ціни на газ. Однак саме ця дешевизна енергоносіїв і поставить хрест на всій програмі реформування виробництва, націленого на ощадливе використання природних ресурсів. Крім того, така «брудна» економіка в умовах чесної конкуренції не може бути ефективною.

Підтримувати Кіотський протокол у підвішеному стані Москві зараз досить вигідно. Проте занадто довго тривати це не може. Тепер, коли договір ратифікували 119 країн світу (нещодавно до них приєдналася й Україна), уже почали лунати заклики до перегляду самого протоколу з метою прив’язки його до реальної політичної й економічної ситуації. Крім того, на Московській конференції накреслився ще один, досить несподіваний шлях виходу з екологічного тупика: геологи Андерс Сівертссон, К’єлл Алеклетт і Колін Кемпбелл стверджують, що видобуток нафти сягне свого максимуму 2010 року, газу — трохи пізніше, а потім він почне неухильно знижуватися через виснаження природних запасів. Тож антропоморфний чинник глобального потепління вичерпається сам по собі, причому з найменшою вигодою для Росії, що сидить на нафтогазовій голці.