Законне право обходитися без... З 5 жовтня дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі вже буде не потрібен

9 июня, 2006, 00:00 Распечатать Выпуск №22, 9 июня-16 июня

В Україні середній термін входження у бізнес — півтора року. Стільки часу підприємець витрачає на одержання необхідних документів...

В Україні середній термін входження у бізнес — півтора року. Стільки часу підприємець витрачає на одержання необхідних документів. Термін дії дозвільних документів становить, як правило, один рік, а це означає, що процедура їхнього одержання має перманентний характер.

Приміром, щоб відкрити невеличку перукарню в маленькому містечку, треба заплатити лише за одержання дозвільних документів до 15 тис. гривень. Вартість стрижки там — близько 10 гривень, тобто для повернення грошей, витрачених на придбання цих документів, треба обслужити до півтори тисячі клієнтів.

У країнах Європейського Союзу рівень попереднього контролю — мінімальний. Під пильною увагою лише об’єкти з масовим перебуванням людей: супермаркети, великі готелі, стадіони тощо.

«Назустріч людям?»

Змінити нинішню ситуацію в країні покликаний Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі — Закон), відповідно до якого суб’єкти господарювання зобов’язані одержувати документи дозвільного характеру, якщо це передбачено законом. Ця норма набуває чинності з 5 жовтня 2006 року. З огляду на те, що необхідність одержання документів дозвільного характеру сьогодні передбачена не лише законами, але й багатьма підзаконними актами, введення в дію зазначеної вище норми дозволить помітно знизити кількість дозвільних документів, які необхідно одержати для початку роботи і здійснення господарської діяльності.

Зокрема законодавчими актами не передбачене одержання дозволу на розміщення об’єкта торгівлі і сфери послуг (від органів місцевого самоврядування), узгодження асортиментного переліку (санітарно-епідеміологічна служба), дозвіл на виготовлення печатки, дозволи на право відкриття і функціонування штемпельно-граверних майстерень (Міністерство внутрішніх справ України) і т.ін.

Що стосується дозволу на розміщення об’єкта торгівлі і сфери послуг, то Законом України «Про систему оподатковування» і декретом Кабінету міністрів України «Про місцеві податки і збори» установлено лише види місцевих податків і зборів, до яких належить збір за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі і сфери послуг. Проте зазначеними нормативно-правовими актами прямо не передбачена необхідність одержання дозволу на розміщення об’єкта торгівлі і сфери послуг.

Отже, із 5 жовтня 2006 року органи місцевого самоврядування видаватимуть документи дозвільного характеру, у тому числі і дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі і сфери послуг, лише у разі, коли такі будуть передбачені законом.

Слід зазначити: відносини щодо розміщення об’єкта торгівлі і сфери послуг регламентуються цивільно-правовими відносинами, а саме договірними зобов’язаннями.

Існуюча практика одержання дозволу на розміщення об’єкта торгівлі і сфери послуг передбачає попереднє одержання, залежно від регіону, від 8 до 15 різних дозвільних документів. Таким чином, із 5 жовтня 2006 року зазначені документи, якщо не буде внесено відповідні зміни до законів України, також не треба буде одержувати.

Крім того, відповідно до норми Закону (діє з 5 січня 2006 року) орендарі мають право не одержувати в державних органах нагляду і контролю (пожежна служба, санітарно-епідеміологічна служба і т.ін.) документи дозвільного характеру на початок роботи за умови збереження стану приміщення і виду діяльності. Ця норма не поширюється на потенційно небезпечні об’єкти, вона не діє також у разі використання орендарем машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Та невже?

Слід зазначити, що підготовка нормативно-правових актів з реалізації норм Закону здійснюється дуже повільно, про що йшлося у березні на круглому столі, проведеному комітетом Верховної Ради з питань промислової політики і підприємництва. А окремі органи виконавчої влади (Міністерство внутрішніх справ, Державний комітет із земельних ресурсів) узагалі не вважають за потрібне їх готувати, тому що, на їхню думку, дозвільні документи, які вони видають, не підпадають під сферу чинності Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

За результатами круглого столу були підготовлені рекомендації Кабміну, Держкомпідприємництва, у них йдеться про необхідність ужити заходів і посилити контроль за впровадженням положень Закону, а саме:

— затвердити порядок видачі документів дозвільного характеру, забезпечивши при цьому прозорість вимог і вдосконалення процесу їх видачі;

— провести моніторинг законодавства щодо доцільності застосування тих чи інших дозвільних документів;

— подати у парламент законопроекти, які стосуються спрощення процедур одержання земельних ділянок у сфері будівництва й анулювання документів дозвільного характеру, застосування яких недоцільне; переглянути нормативно-технічні документи на предмет їхньої гармонізації з міжнародними директивами, рекомендаціями, стандартами.

З чиновника нічого не візьмеш

Не усунено дублювання повноважень (функцій) органів влади. Йдеться, наприклад, про те, що для вирішення питання про виділення земельної ділянки на місцевому рівні підприємець має одержати дозвільні документи від трьох земельних управлінь: один — від органу самоврядування (земельне управління міськвиконкому) і два — від органів виконавчої влади (міське й обласне земельні управління Держкомітету із земельних ресурсів). При цьому взаємозв’язок і координація цих органів відсутні.

Реформуванню дозвільної системи у сфері господарської діяльності сприятимуть досягнення порозуміння органів виконавчої влади і їхнє бажання працювати на єдиний результат. Нині це проблематично. Як правило, органи виконавчої влади зацікавлені в реалізації своїх відомчих інтересів, тому Державний комітет із земельних ресурсів і Міністерство будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства з низки питань, пов’язаних зі спрощенням і вдосконаленням видачі дозвільних документів, не можуть досягти консенсусу.

Законом передбачається адміністративна відповідальність дозвільних органів за порушення порядку видачі документів дозвільного характеру. Державні чиновники рідко відповідають за порушення норм законодавства. Національне законодавство передбачає фінансові штрафи й анулювання дозвільних документів лише для підприємців.

Про неповагу до дотримання норм законодавства з боку органів виконавчої влади свідчить, наприклад, такий факт. Головна інспекція на автомобільному транспорті Міністерства транспорту і зв’язку України 2005 року за порушення законодавства про автомобільний транспорт стягнула з підприємців-перевізників штрафів на суму понад 6 млн. грн. Хоча Головавтотрансінспекція не мала на це повноважень... Тільки наприкінці 2005 року у Верховній Раді зареєстрований законопроект, яким вносяться зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині, яка стосується визначення Головавтотрансінспекції як органу, уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Перший, другий, третій, четвертий

Законом передбачена видача документів дозвільного характеру за європейськими принципами. Входження в бізнес за принципом організаційної єдності передбачає одержання документів в одному приміщенні, там де працюють представники дозвільних органів. Впровадження цього принципу потребує швидкого вирішення питання децентралізації виконавчої влади. Це стосується насамперед передачі права видачі окремих дозвільних документів із центрального й обласного рівнів на місцевий.

Теперішня практика одержання окремих дозвільних документів тільки у Києві або в обласному центрі (а це відвідання обласного центру мінімум тричі) не дозволяє реалізувати повною мірою принцип організаційної єдності.

Виконанню норм Закону сприяє проект Bizpro, завдяки реалізації якого в Україні відкрито 41 дозвільний офіс із відповідною матеріально-технічною базою і методологічним забезпеченням. Результати роботи цих офісів свідчать про скорочення часових і грошових витрат підприємців на одержання документів. Наявність адміністратора, котрий забезпечує взаємозв’язок місцевих дозвільних органів, видає документи дозвільного характеру і відповідає за терміни видачі дозвільних документів, дозволила мінімізувати рівень корупції.

За інформацією Держкомпідприємництва, в Україні ще діє близько 700 дозвільних офісів, які надають лише консультативні послуги.

Реалізація декларативного принципу потребує розробки типології суб’єктів господарювання, тобто розподілу суб’єктів господарювання за групами залежно від ступеня ризику їхньої діяльності для здоров’я і життя людей, безпеки навколишнього середовища. Рівні ризику повинні стати основою для встановлення ступеня безпеки видів господарської діяльності. У цьому зв’язку зазначена типологія суб’єктів господарювання дасть можливість органам влади раціонально використовувати державні ресурси, тобто зосередити контроль (моніторинг) на ризикованих видах діяльності і забезпечити випереджальні заходи.

Типологія суб’єктів господарювання залежно від ступеня ризику їхньої діяльності передбачає розробку відповідної методології, на підставі якої можуть бути встановлені, наприклад, такі чотири групи підприємств.

Перша група (незначний рівень ризику) — суб’єкти господарювання входять у бізнес за принципом мовчазної згоди шляхом повідомлення місцевих органів влади про початок роботи за певною адресою. Суб’єкти господарювання першої групи для початку роботи не одержують документів дозвільного характеру і працюють без втручання державних органів у їхню діяльність.

Суб’єкти господарювання першої групи (суб’єкти малого бізнесу) найбільш уразливі. Вони лише вступають у бізнес, не маючи певного досвіду, і в них досить низький рівень правових знань. Крім того, вони не можуть дозволити собі найняти кваліфікованих адвокатів. Слід зазначити, що тільки половина від загальної кількості зареєстрованих суб’єктів господарювання за рік продовжують працювати наступного року.

Друга група (низький рівень ризику) — суб’єкти господарювання входять у бізнес за декларативним принципом шляхом декларування відповідності їхньої матеріально-технічної бази вимогам законодавства. Для початку роботи не одержують документів дозвільного характеру і перевіряються один раз на 3—5 років.

Третя група (середній рівень ризику) — суб’єкти господарювання входять у бізнес за декларативним принципом шляхом декларування відповідності їх матеріально-технічної бази вимогам законодавства, але за умови наявності договору страхування за можливу шкоду третім особам. Для початку роботи не одержують документів дозвільного характеру і перевіряються раз на рік.

Четверта група (високий рівень ризику) — суб’єкти господарювання зобов’язані одержати документи дозвільного характеру на початок роботи і потребують постійного контролю їхньої діяльності з боку державних органів. Вони повинні мати договір страхування за можливу шкоду третім особам. Страхування ризиків сприятиме зниженню ризику діяльності суб’єктів господарювання, про що подбають страхові компанії.

Таким чином, типологія суб’єктів господарювання дозволить установити групи ризику суб’єктів господарювання, які потребують постійного державного нагляду і контролю. Решта суб’єктів господарювання мають право на роботу без подолання штучно створених державою бар’єрів на шляху їхнього розвитку.

В Україні можуть бути реалізовані і дуже важливі європейські тенденції — страхування ризиків від неправомірної, у тому числі непрофесіональної, діяльності посадових осіб відповідних органів виконавчої влади.

Розвиток малого і середнього бізнесу — це стабільність у суспільстві, зростання інвестицій і надходжень до бюджету, створення демократичної держави із соціально орієнтованою економікою.

Оставайтесь в курсе последних событий! Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Заметили ошибку?
Пожалуйста, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Добавить комментарий
Осталось символов: 2000
Авторизуйтесь, чтобы иметь возможность комментировать материалы
Всего комментариев: 0
Выпуск №1287, 21 марта-27 марта Архив номеров | Содержание номера < >
Вам также будет интересно