Vanco-єнка

Ще й трьох тижнів не минуло з часу видання президентом Віктором Ющенком указу від 4 червня цього року «Про висновки Міжвідомчої робочої групи з вивчення питань дотримання законодавства під час підписання та виконання Угоди про розподіл вуглеводнів, що добуватимуться в межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря, між дер­жавою Україна та компанією «Венко Інтернейшнл Лтд.». «Дзеркало тижня» 7 червня докладно розповідало про сенс цього указу, зокрема, про те, що цим документом президент ввів у дію рішення Ради національної безпеки та оборони України (РНБОУ) від 30 травня. Отже, Рада національної безпеки в тодішньому своєму рішенні запропонувала В.Ющенку розглянути питання про скасування 740-го розпорядження Кабінету міністрів, у якому саме і йшлося про припинення участі України в угоді про розподіл продукції (УРП) із компанією Vanco International Ltd. (зареєстрована на Бермудах).

Президент прислухався до рекомендації свого дорадчого органу і вже 18 червня своїм черговим указом на тему Vanco призупинив скасування Кабінетом міністрів дозволу на укладання угоди про розподіл продукції з Vanco International Ltd. Тобто призупинив розпорядження уряду №740 від 21 травня. Власне, указ №566/2008 так і названий: «Про призупинення дії розпорядження Кабінету міністрів України від 21 травня 2008 року №740-р».

Основна мотивація, як випливає з тексту указу від 18 червня: це розпорядження уряду унеможливлює реалізацію в повному обсязі однієї з найважливіших функцій держави — забезпечення економічної безпеки.

Одночасно Ющенко спрямував подання до Конституційного суду.

Нагадаємо, що 21 травня Кабмін скасував своє розпорядження №828 від 3 жовтня, яким схвалювався проект угоди з Vanco International Ltd. про розподіл продукції з Прикерченської ділянки шельфу Чорного моря.

Кабмін вирішив розірвати угоду про розподіл продукції з Vanco International Ltd., яка передала всі права та обов’язки з цієї угоди компанії Vanco Prykerchenska Ltd. (Віргінські острови). Про засновників останньої дотепер мало що відомо. Та навіть не в цьому проблема.

Vanco International Ltd., дочірня компанія Vanco Energy Company (США), була вибрана Кабміном переможцем конкурсу на розробку Прикерченської ділянки в квітні 2006 року.

19 жовтня 2007 року Vanco International Ltd. підписала з Кабміном угоду про розподіл продукції й того самого дня (а за іншою версією — 25 жовтня) передала свої права віргінській компанії Vanco Prykerchenska Ltd., яка, власне, й одержала від Мінприроди (тоді його очолював Джарти) спеціальний дозвіл на розвідку і розробку Прикерченської ділянки Чорноморського шельфу площею майже 13 тис. квадратних кілометрів.

Однак 25 квітня 2008 року Мінприроди (уже при міністрі Георгії Філіпчуку) анулювало цей спецдозвіл компанії на розробку Прикерченської ділянки. Після чого Vanco Prykerchenska Ltd. пригрозила початком арбітражного розгляду проти держави Україна. І пішло-поїхало.

А все могло б обернутися зовсім інакше в цій історії, і указу від 18 червня могло б не бути, і Конститу­ційному суду не довелося б ламати голову над невластивою для нього проблемою, якби президент Віктор Ющенко не «викинув у кошик» цілком аргументований лист пре­м’єра Юлії Тимошенко від 9 червня поточного року.

Виявляється, президенту (а точніше, мабуть, тим, хто готував текст останнього указу по Vanco) простіше було подивитися на прогноз «видобутку в 264 млн. тонн умовного палива, вартістю в поточних цінах більш як 200 млрд. доларів». А також зазначити, що у своїх висновках РНБО (а потім і президент) «базувалася на висновках Міжвідомчої робочої групи». Отож-то. Типовий приклад того, як одна, скажемо так, помилка породжує ланцюг неправильних по суті висновків.

Прем’єр у зв’язку з цим відразу ж після указу від 4 червня наголосила в листі до президента: «Міжвідомча робоча група внаслідок поверхневого аналізу… подала на розгляд РНБО явно неправдиві висновки… чим ввела в оману членів РНБО і президента України».

Наприклад, пише прем’єр президенту, робоча група «свідомо проігнорувала факт... того, що підписанню угоди (УРП. — А.Є.) має передувати здійснення його державної експертизи з фінансових, правових, природоохоронних та інших питань із обов’язковим включенням висновків (актів) такої експертизи в текст угоди та її додатків».

Навіщо потрібна держекспертиза? Щоб усе перевірити, якщо розглядуваний контракт (угода) — довгостроковий, у цьо­му разі — на 30 років, та й суми великі згадуються. Однак, як з’ясовується, нічого цього зроблено не було. Хоча ще 27 вересня 2007 року — до підписання УРП — Мін’юст (пан Лавринович) у листі до голови міжвідомчої комісії з організації підписання та виконання УРП підкреслював, що мають бути проведені такі види експертизи проекту угоди, як наукова, техніко-економічна, фінансово-економічна, технічна, екологічна, охорони надр, безпеки та охорони праці. І проведення таких експертиз — вимога майже десятка чинних законів України, за дотриманням яких і покликаний стежити Мін’юст. Та, виходить, було б сказано...

Далі прем’єр у листі до прези­дента зазначає, що робоча група дезінформувала РНБО про висновки Інституту законодавства Верховної Ради. А тут йдеться взагалі-то про компетенцію компанії та відповідності вимогам як законодавства, так і самої УРП. А також про правомірність передачі прав і зобов’язань від компанії — переможниці тендера — Vanco International Ltd. до компа­нії, якій чомусь видали спецдозвіл, — Vanco Prykerchenska Ltd. На якій підставі? Адже в додатку «Е» угоди про розподіл вугле­воднів власником спецдозволу (ліцензії) визначено Vanco International Ltd. як переможця конкурсу. А передаватися можуть тільки ті права і зобов’язання, які інвестор уже одержав. Проте Vanco International Ltd. ліцензії не одержувала, а в день підписання УРП — 19 жовтня 2007 року — переуступила свої права компанії Vanco Prykerchenska Ltd.

Утім, питань до датування документів у компаній групи Vanco багато. Так, у копії договору про передачу прав між двома компаніями зазначено, що цей договір підписаний 19 жовтня в Х’юстоні (США). Ну припустимо, літаком можна було встигнути після підписання УРП у Києві змотатися до Х’юстона. Однак тоді як пояснити, що президент і директор компанії Vanco International Ltd. Джин Ван Дайк у листі тодішньому віце-прем’єру Андрію Клюєву зазначав, що договір переуступки прав укладений 5 жовтня 2007 року, тобто ще навіть до підписання УРП?! У свідоцтві про держреєстрацію зазначено ще одну дату — 25 жовтня. І в спецдозволі, виданому компанії Vanco Prykerchenska Ltd. , фігурує те саме число. Тож коли був підписаний договір переуступки прав?

А тепер — особлива увага. Основна мотивація висновку робочої групи, очолюваної секретарем РНБО Раїсою Богатирьовою: «Міжвідомча робоча група погодилася з висновком Інституту законодавства Верховної Ради України про те, що передача компанією «Венко Інтернешнл Лтд.» своїх прав і обов’язків за угодою про розподіл вуглеводнів, що відбувається в межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря, компанії «Венко Прикерченська Лтд.» відповідає чинному законодавству України».

Тож у тому й річ, що Інститут законодавства ВР уточнив у своєму науково-правовому висновку: «Вивчення питання, чи відповідає компанія «Венко Прикерченська Лтд.» критеріям... а саме, чи має вона досить фінансових і технічних ресурсів, а також досвід організаційної діяльності, необхідний для виконання робіт, передбачених угодою, виходить за рамки цього дослідження… Є підстави вважати, що Держава Україна мала переконатися в тому, щоб компанія «Венко Прикерченська Лтд.» відповідала зазначеним вимогам».

І далі: «Питання про те, чи є компанія «Венко Прикерченська Лтд.» пов’язаною особою інвестора — тобто компанії «Венко Інтернешнл Лтд.» — також не досліджувалося, оскільки необхідних документів для такого дослідження не було надано.

Виходячи з вищесказаного та за умови, що компанія «Венко Прикерченська Лтд.» відповідає критеріям, передбаченим частиною першою ст. 26 Закону України «Про угоди про розподіл продукції», а також вимогам статті 37 угоди, вважаємо, що передача прав… відповідає чинному законодавству України».

Отож-то — «за умови». Оцієї основної фрази міжвідомча робоча група саме й не помітила. Однак вона цілком змінює смисл. І, відповідно, висновок робочої групи має бути прямо протилежним! Адже фахівці Інституту законодавства ВР прямо сказали, що вони навіть не вивчали предмета питання!!! А міжвідомча робоча група вихопила з контексту зручну фразу про відповідність законодавству — і на цьому побудувала вже свої подальші помилкові, як виходить, висновки.

Можна розбирати УРП і обставини, пов’язані з нею, ще довго й докладно. Однак фактом залишається те, що, як висловилася Юлія Тимошенко, міжвідомча робоча група «ввела в оману членів РНБО і президента України». А заодно і всіх громадян України. І тепер, замість того, щоб «танцювати» танець Vanco-єнку, який став нині популярним, усім чиновникам, причетним до цієї непривабливої історії, варто найсерйознішим чином у всьому розібратися. Раз і назавжди.

Симптоматично, що жодне рішення РНБОУ не було підписано прем’єром. Принаймні нинішнім. Тобто жодне рішення РНБО, введене в дію указом президента, не було контрасигновано. Висловлюючись зрозумілою мовою — не було підписано. Однак підпис прем’єра (чи профільного міністра, у випадку з НАК — прем’єра і глави Мінпаливенерго) — не просто автограф. Як уже розповідало «ДТ», це процедура. Причому досить чітко визначена.

Довідка «ДТ»

Інститут контрасигнатури (контрасигнації) конституційного права:

— підтверджує, що акт глави держави є чинним;

— засвідчує справжність підпису глави держави;

— перекладає відповідальність (політичну і/або юридичну) із глави держави на контрасигнуючих осіб;

— вказує на колегіальність ухвалення рішення.

Інакше кажучи, без процедури контрасигнації жодний акт президента країни не набуває юридичної сили.

Однак, з іншого боку, переконують правознавці, коли прем’єр чи профільний міністр не підписав відповідного акта президента або він сам його не скасував (наприклад, указ), то до судового рішення цей акт (указ) є правомірним.

І це неписане правило діє вже понад два роки...

Я не знаю випадку, коли б не президент України, а прем’єр звертався до Конституційного суду за тлумаченням конституційності дій гаранта. Можливо, помиляюся, але все одно — запитання: чому ж, знаючи все вищесказане (і, напевно, більше), ні прем’єр, ні будь-який інший член уряду України (наприклад, профільний міністр) не спрямовують подання до Конституційного суду України?!

Адже приводів було чимало. Один із них — рішення РНБОУ від 1 лютого 2008 року «Про заходи для стабілізації фінансового становища НАК «Нафтогаз України» і ситуації на ринку природного газу», введене в дію указом президента Віктора Ющенка від 14 лютого поточного року (№122). Адже прем’єр із цим рішенням РНБОУ не погодилася. Як не погодилася і з рішенням РНБОУ щодо Vanco. Тож чому ні вона, ні глава Мінпаливенерго або хтось інший нічого не розпочали з правової точки зору?

Невже вони не зверталися до Конституційного суду лише тому, що від початку були переконані, що рішення буде не на їхню користь?.. То як же тоді Конституція України — стаття 106, частина 4-та? Як же закон про Кабмін — статті 44, 46? Чи це вже не законодавчі акти і не Основний Закон України? Там саме і йдеться про контрасигнацію.

Я не знаю точної відповіді на ці запитання. Дивує те, що люди, які знають відповіді на ці запитання, дотепер воліють мовчати. Чому?! Або так — чого вони вичікують чи, може, на когось чекають?..