РАЗ — ЄВРОПА, ДВА — ЄВРОПА

Міжнародна наукова конференція «Проблеми економічної інтеграції України до Європейського Союзу: європейські порівняльні студії», організована Університетом імені Й.-В.Гете (Франкфурт-на-Майні, Німеччина), Університетом ім.Еразмуса (Роттердам, Нідерланди), Університетом ім.Люм’єра (Ліон, Франція) та Тернопільською академією народного господарства за фінансової підтримки проекту Європейської комісії Tempus — TACIS, відбулася вже вшосте. Науковий діалог з проблем євроінтеграції України розпочався ще тоді, коли ця тема у політичних і наукових колах звучала від випадку до випадку. Важливий напрям української зовнішньої політики тривалий час було підмінено поняттям багатовекторності.

Директор Інституту регіональних досліджень НАН України академік Мар’ян Долішній (Львів) зовсім не злукавив, заявивши: «Попередні конференції підштовхнули українську владу заглянути в Європу, вони відіграли значну роль у проведенні самітів Україна—ЄС».

Нині важко ставити під сумнів переваги, які отримає Україна принаймні від тіснішого зближення з Європейським Союзом, не кажучи вже про завершену євроінтеграцію. Безперечно, прийняття принципів та цінностей європейського життя підвищує авторитет держави, дає їй можливість стати невід’ємною частиною великого економічного, культурного та інформаційного простору, використовувати переваги міжнародної кооперації та спеціалізації. Східноєвропейські держави, зокрема Польща і Угорщина, подали заявки на вступ до ЄС ще у 1994 році, Чехія — у 1996-му. Україна ж три роки тому на засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС у Люксембурзі заявила лише про намагання отримати статус асоційованого члена.

Нинішня конференція у багатьох рисах була не схожа на попередні, бо про здобутки на шляху просування України до ЄС йшлося між іншим. Доповіді і дискусії в основному стосувалися невирішених питань двосторонньої співпраці. Хоча підписано Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, прийнято Концепцію співробітництва, створено робочі органи співпраці — раду, комітет, а нещодавно й спеціальні управління в Міністерстві економіки та секретаріаті Кабінету міністрів, а в МЗС з’явився спеціальний держсекретар з питань європейської інтеграції, проте Україна від європейського дому ще таки далеко. І все ж…

Позитивні зрушення, на переконання начальника управління європейської та антлантичної інтеграції Міністерства економіки та європейської інтеграції України В’ячеслава Медведєва, відбулися. Досягнуто певного зростання у торгівлі з європейськими країнами. Адже коли за перше півріччя весь обсяг зовнішньої торгівлі України збільшився на 12,4 відсотка, то з країнами ЄС — на 32. Можна вважати прогресом і укладення нової Угоди про торгівлю текстильними виробами, яка не передбачає кількісних обмежень на експорт текстилю з України. Визначено ряд перспективних напрямів співпраці України та ЄС, зокрема у сфері торгівлі, енергетики, юстиції, транспорту, захисту довкілля. На недавньому саміті в Ялті українська сторона запропонувала європейським країнам створити міжнародний консорціум з експлуатації газотранспортної мережі України, взяти участь у добудові та експлуатації нафтопроводу Одеса—Броди. Зараз зарубіжні експерти вивчають ці пропозиції.

На відміну від явно недостатнього фінансування під егідою ЄБРР будівництва компенсуючих потужностей Чорнобильської станції — добудови двох блоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС, ЄС таки надає допомогу у закупівлі палива для теплових електростанцій. Україна вже отримала грант у розмірі 25 млн. євро, з наступного року Європейський Союз виділить ще 40 млн. Розроблено програми співробітництва у сфері відновлювальної енергетики, зокрема біоенергетики. Проте Україні залишається провести чи не найбільшу роботу — переглянути близько тисячі законодавчих норм у сфері оподаткування, розвитку підприємництва, захисту інвестицій, інтелектуальної власності, технічних правил та стандартів тощо й узгодити їх із положеннями європейського права. Думки науковців були загалом такі: бракує і фахівців, і бажання.

Ульріх Дренкельфорд, юрист, професор Технічного університету у Дрездені, запрошений професор ТАНГу, у дипломатичній формі порекомендував Україні визначитися, куди йти:

— Перш ніж вкладати гроші, зарубіжні інвестори вивчають тип законодавства у країні, що приймає. Якщо ви маєте бажання стати справді європейською державою, то повинні створити новий, сталий Цивільний кодекс, кодифікувати загальні норми, можливо, не все до дрібниць, як це роблять, наприклад, американці або британці. Україна чинить неправильно, запозичуючи одні правила ведення бізнесу з Європи, а інші — з Росії.

Ще більш недвозначно висловився професор, викладач ТАНГу Вільфрід Трілленберг:

— Вашій державі час нарешті зрозуміти, що інвестор — не благодійник. Вкладаючи кошти за кордоном, він розраховує отримати прибуток більший, аніж мав би банківський процент або дохід від державних облігацій у себе вдома. У разі невдачі західний бізнесмен хоче, як мінімум, безперешкодно репатріювати інвестицію. А оптимальний варіант — отримати заставу на вкладений капітал з боку держави — частину землі, нерухомість тощо. Інвесторам потрібна мінімальна зарегульованість економіки і можливість заробити більше, ніж в інших країнах. Якщо ви це усвідомите, то тим самим наблизитеся до Європи.

Але позиції зарубіжних та українських вчених помітно розходились у питанні, наскільки Європа сама відчинить двері для України. Європейський Союз, попри все, надійно захищає свій ринок. І навіть вступ України до Світової організації торгівлі ще не гарантує українським товарам безперешкодний шлях до західного споживача. У своїх виступах науковці–економісти з Німеччини, Нідерландів, Франції основою експортного потенціалу України називали науковомісткі технології, сировину і напівфабрикати, біологічно чисті продукти харчування. Водночас їхні українські колеги висловлювали тривогу з приводу блокування Європою таких чутливих товарів, як текстиль і металопродукція, що становлять поки що основу українського експорту. Підстави для хвилювання є. Адже квоти для українського металу в Європі щоразу звужуються. Представник Мінекономіки В’ячеслав Медведєв відзначив, що в новій угоді між Україною та ЄС, яка вступить у дію з наступного року, було б досягненням принаймні незменшення квот на експорт металопродукції. Адже жорсткі обмеження на поставки готового прокату змушують українських металургів переорієнтовуватися на експорт сировинних матеріалів. Нині частка брухту, чавуну, напівфабрикатів в експорті металопродукції до Європи досягла 80 відсотків. А практика андидемпінгових розслідувань, запровадження відповідних мит і навіть накладення санкцій є непривабливим супутником у торгових відносинах між Україною та європейськими державами, про що теж не варто забувати.

Конференція недвозначно порекомендувала урядовцям і законодавцям максимально лібералізувати торгівлю з країнами ЄС, зокрема, відмовитися від практики експортних мит, знизити тарифи на імпорт багатьох видів товарів, переглянути режим ліцензування імпорту, розширити співробітництво у правоохоронній діяльності, поглибити прикордонне співробітництво. Та побажання науковців для української влади — це така річ, яку можна розглядати в останню чергу…

Скоріш за все, Україну і Європу поки що зближують не економіки, а студенти й молоді фахівці. Тернопільська академія народного господарства має намір залучити до згадуваного проекту ще 15 українських вузів, аби насамперед студенти змогли адаптуватися до європейської спільноти, до європейського стилю життя. Бо якщо стару еліту загалом задовольняє роль України як буферної зони, то молодь дивиться вперед і думає по-іншому.