Манія "Жізелі". Репетиція

Раду Поклітару через тиждень випускає свій найдорожчий балетний проект - "Жізель" - на основі музики Адольфа Адана, але, природно, із власним сучасним ризикованим поглядом на класичну історію кохання.

Випуску вистави передували успішні гастролі "Київ модерн-балету" Поклітару в Голландії та Бельгії (з виставою "Кармен. TV"). І, на жаль, бельгійський маршрут був скорочений через теракти. Раду каже, що побоювався скасування всіх виступів, однак виступили в місті Хасcелт у величезному театрі, - і глядачі приймали українських артистів стоячи. Поклітару цими днями буквально "живе" в репетиційному залі. Репетирують два склади "Жізелі" - Анна Герус і Галина Микитюк. Він каже, що балерини дуже різні: "Аннуся чорненька, а Галя біленька. Галя м'якша, але всередині відчувається нерв. Аня ж пропонує свій внутрішній малюнок образу". Із цим балетом Адольфа Адана в Раду Поклітару пов'язано безліч дитячих та юнацьких вражень. Він бачив багатьох великих виконавиць Жізелі - і наживо, і в записі. Галину Уланову, Наталю Макарову, Катерину Максимову.

- Я ж виріс у балетній сім'ї. Тато-мама - солісти Молдавської національної опери. Тому "Жізель" завжди була в трійці моїх улюблених балетів. Дві інших - "Баядерка" та "Сильфіда".

Цей фантастичний балет на лібрето Жуля-Анрі де Сен-Жоржа, Теофіля Готьє та Жана Кораллі (за легендою, переказаною Генріхом Гейне) побачив світ рівно 175 років тому. Прем'єра відбулася в Парижі в театрі Королівської академії музики на сцені Опера Ле Пелетьє. Партію Жізель виконала Карлотта Грізі. Відтоді історія кохання Жізелі зачарувала весь світ.

Раду Поклітару переніс дію балету на сцену екс-Жовтневого палацу, де раніше з успіхом ішов його "Лускунчик". Цим підкреслено масштабність видовища, яке передбачає серйозний бюджет.

- Раду, у чому, на ваш погляд, головна загадка Жізелі? Чому у цього балету таке довге й успішне життя?

- Ви маєте рацію, загадка справді є. Власне, у кожному геніальному творі є своя загадка. Мабуть, важливо те, що в Карлотту Грізі були закохані в момент роботи всі - і балетмейстер, і лібретист, і перший виконавець партії Альберта. А коли творчий процес замішаний на такій величезній любові, все це передається й самому балетові. Класична версія "Жізелі" - абсолютний еталон. Треба розуміти, що з усіх наявних класичних балетів у більш-менш первозданному вигляді збереглася саме вона...

Проте Раду Поклітару репетирує власну версію кохання і страждань Жізелі. Він перетворює цю героїню на дитя великого сучасного міста і його околиць. Причому не дуже благополучних. Під час репетицій Раду каже своїм артистам, що в цій Жізелі глядач має впізнати дівчину нашого часу, аби співпереживання було абсолютне. І в цьому прем'єрному балеті, і в багатьох інших - немає пуантів. Як каже балетмейстер, у його репертуарі пуанти є тільки в одній виставі - In pivo veritas. Отож у "Жізелі" не буде пуантів, а будуть босі ноги, спеціальні танцювальні кросівки, навіть туфлі на каблуках. "Будь-які види взуття, але тільки не пуанти!" - підкреслює Поклітару.

Під час репетицій, природно, кортить запитати постановника: а чи багато залишиться від самого першоджерела? Раду каже, що залишиться чудова музика Адольфа Адана, збережуться і всі персонажі (Жізель, Альберт, Ганс, Мати та ін.). Правда, як завжди в Поклітару, ці герої виконуватимуть інші функції. Й історія нам усім відкриється зовсім інша. Раду Поклітару відразу зазначає, що ніколи наперед не розкриває сюжетних особливостей своїх балетів, інакше глядачам буде нецікаво. Є ще одна причина таких таємниць. На думку Поклітару, різні глядачі після його прем'єр пропонують свої версії побаченого. Ось він і хоче побачити, порівняти.

- Зовсім недавно ви стали лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка. Вам не докоряли - мовляв, громадянин іншої країни отримав українську національну премію?

- Та ні! Не було таких докорів. Принаймні з моїх друзів - ніхто. Всі щиро раділи, що я отримав цю почесну премію. А ворогів я не знаю. Дуже важливо, що Шевченківська премія звернула увагу на сучасну хореографію в Україні. І я пишаюся за всю нашу танцювальну братію. Бо мистецтво сучасного танцю надзвичайно затребуване в усьому цивілізованому світі. Це один із пріоритетних напрямів сьогодні. Через нього зчитується розвиток сучасної культури. Сучасний балет користується величезною підтримкою як на державному рівні, так і у формі приватних меценатських ініціатив - у Європі, США. Чудово, що в Україні є ансамбль Павла Вірського. Але це не вся хореографія, не вся сучасна світова культура.

- Раду, що все-таки найважливіше для сучасного танцівника - хореографічна майстерність чи виняткове артистичне начало?

- Тут важливий комплекс. Без танцювального таланту й артистичного наповнення артист буде неповноцінний. Кастинг у "Київ модерн-балет" складається з двох частин. Урок класичного танцю. Та імпровізація в моєму стилі, постановка акторських завдань: сміх, плач, крик, пологи, смерть. Щоб я розумів, хто з цих кандидатів - справжній артист, у кого немає затиску.

- Ви афішуєте бюджет своєї "Жізелі", підкреслюючи, що це ваш найдорожчий проект у рамках "Київ модерн-балету"?

- Ні. Я ніколи не говорю про гроші. А навіщо? Це ж не додасть цінності виставі. І нічого від неї не відніме. Можна зробити дуже дорогий проект за 1,5 млн дол. - і це буде жахливо погано. А можна й за 1 тис. дол. зробити справжній твір мистецтва.

…Важливо підкреслити, що саме нинішнього року "Київ модерн-балет" відзначає своє 10-річчя. У 2006-му цей театр був заснований у столиці України за підтримки мецената Володимира Філіппова. За 10 років у житті театру бували різні періоди: не завжди вдавалося знаходити таких ось соратників, цінителів і покровителів сучасного балету. Сьогодні, на щастя, театрові допомагає меценат Людмила Русаліна: багато в чому завдяки їй "Жізель" і відбулася - з величезними витратами на декорації, костюми etc.

- Все-таки у ваш театр частіше приходять меценати, ніж в інші колективи? Чому так трапляється?

- Ніхто до нас особливо не приходить. Так, був Володимир Філіппов 10 років тому. З'являлися інші люди, які допомагали нам. Але не на постійній основі. Допомагав Володимир Бородянський - керівник відомого телехолдингу. Ми досі з ним дружимо. Була також меценатська підтримка від Андрія Демидова з Пермі, коли ми випускали "Лебедине озеро". Але все це були точкові акції. Проте я не перестаю сподіватися, що, зрештою, ми вийдемо на європейський варіант життя театру, коли на серйозній основі серйозні люди вкладають кошти в розвиток мистецтва. І знають, навіщо це роблять. Адже наша країна років через 10-20 буде зовсім інакшою. Й інвестиції в культуру - тобто в майбутні покоління - потрібно робити вже сьогодні. Ось ви запитуєте про меценатство, і я чесно зізнаюся, що впродовж семи років ретельно шукав людину, котра могла би підтримати наш театр. Бо без такої підтримки театр просто закрився б. Раптом зовсім випадково, перед "Жізеллю", з'являється така людина - Людмила Русаліна! І я пишаюся тим, що в Україні є люди, котрі безкорисливо допомагають сучасному балетові. Причому не тільки допомагають, а й щиро люблять це мистецтво.

- Усе-таки тяжіння бренду Раду Поклітару має значення?

- Багато що в цьому житті вирішується на рівні особистих контактів, особистих симпатій і антипатій. Оскільки ж "Київ модерн-балету" вже 10 років, то приємно, якщо ви це називаєте брендом. Принаймні ми безальтернативні. Одні-єдині. Говорю про це і з гордістю, і з сумом. Було б чудово, якби мистецтво сучасного танцю в Україні (найбільшій європейській країні) було так само розвинене, як у маленькій Голландії або в тій-таки Бельгії, що недавно пережила трагедію. До слова, я тільки недавно відкрив для себе приголомшливий бельгійський сучасний танець. А скільки тієї Бельгії? Як Київська область.

ДО РЕЧІ. Прем'єра балету "Жізель" від Раду Поклітару відбудеться 9 і 10 квітня на сцені Міжнародного центру культури та мистецтв (екс-Жовтневий палац). Художник - Андрій Злобін. Костюми - Ганна Іпатьєва. Головні партії: Анна Герус, Андрій Чаплик, Галина Микитюк, Артем Шошин.