Франкофонія: фон і симфонія

У столиці нещодавно виникла ще одна «мовна тема». Із цілком позитивним — просвітницьким — відтінком. У рамках Тижня Франкофонії в Україні лунала неповторна французька мова. Організатори цієї акції (посольства Франції, Бельгії, Канади, Марокко, Румунії і Швейцарії, а також ряд українських партнерів) підготували чимало помітних акцій. Чи то I Фестиваль франкомовного кіно (у столичному «Києві», а також у низці кінотеатрів інших міст), чи то оперний проект «Кармен» за участю Ізабель Гійо та Жака Грега Белобо (всесвітньо відомого баритона з Камеруну).

Франкофонія — термін, запропонований 1880 року французьким географом Онезимом Реклю для позначення країн і територій, в яких населення розмовляє французькою мовою.

Франкофонія (з великої букви) — міжнародна організація, яка об’єднує сьогодні 55 членів і 13 країн-спостерігачів. Новітня історія Франкофонії починається з 1950 року — дати утворення спілки франкомовних журналістів. Потім була конференція міністрів освіти країн Франкофонії, а 1969 року в Ніамеї (столиці Нігеру) відбулася Перша міжурядова конференція. Проте офіційною датою народження організації вважається 1970 рік, коли 20 держав підписали Хартію створення Агентства культурної та технічної кооперації. Це агентство, у свою чергу, 20 березня 1988 року дало початок Агентству Франкофонії, і саме цю дату й відзначають щороку франкофони всього світу. З 1990-го намітився зсув основних акцентів діяльності організації зі співробітництва в культурній і технічній сферах у політико-економічну площину. 1995 року в організації з’явився генеральний секретар, 1998-го — рада на постійній основі, яка забезпечує керівництво в період між конференціями глав держав, міністерськими конференціями, сесіями Парламентської асамблеї. 2006 року статус спостерігача в цій організації отримала Україна. Девіз організації — рівноправність, взаємодоповнюваність, солідарність.

Франкофон — це той, хто говорить французькою мовою.

Франкофіл — шанувальник Франції, французів і всього французького.

Коли йдеться про французьке вино й сири, косметику й біжутерію, дизайнерські колекції одягу й аксесуарів (мало про автомобілі не забула), то повсюдна франкофілія набуває конкретної відчутності. Втім, як виявилося, і тоді, коли маються на увазі «всього лише» нематеріальні французькі цінності, українці все одно виявляються в передових лавах франкофілів усього світу. Другий рік в Україні проводиться конкурс фільмів кишенькового формату, знятих із допомогою мобільних телефонів (галерея «Я»). Уперше — форум працевлаштування української молоді у французьких компаніях, який проведе в КПІ Українська асоціація випускників французьких освітніх програм разом із посольством Франції та Французькою діловою організацією. А ще — безліч лекцій, конкурсів, фестивалів, зустрічей. Також запрошує зазирнути Французький культурний центр, колектив якого на чолі з директором Матьє Арденом розділив зі співробітниками французького посольства левову частку турбот, пов’язаних з організацією кількох десятків заходів.

Серед українських партнерів Тижня Франкофонії Мішель Юг Фанту, перший рад­ник посольства Франції, особливо виділив Олега Скрипку, назвавши його «натхнен­ням». Адже, за мосьє Фонту, саме Скрипка символізує для Франції одночасно і образ «великого франкофона, і образ великого українця, уособлюючи собою все те, що ми вкладаємо в поняття франкофонії, — гордість бути тим, ким ти є, гордість розмовляти своєю рідною мовою і разом з тим із повагою та відкритістю ставитися до мов і культур інших народів». Можливо, саме в цьому визначенні й слід шукати причину популярності, якої набуває рух Франкофонії в усьому світі. Адже він уже давно вийшов за межі, визначені територіально-лінгвістичними параметрами. Хоча саме мовний чинник став тут визначальним.

Домінуючу роль у світі французька мова втратила не так давно. На початку минулого — наприкінці позаминулого сторіччя на зміну романтичним та аристократичним часам, коли саме французька мова слугувала основним засобом спілкування, причому не тільки міжнародного, настала епоха глобалізації, коли цінності комерціалізації прокладали собі шлях із допомогою мови англійської. На збереження своєї культурної та мовної своєрідності Франція не пошкодувала зусиль, створивши своєрідний заповідник, у котрому (за винятком хіба що Парижа) магічні в усьому іншому світі слова «шоп» і «супермаркет» не справляються зі своєю повсюдною роллю сучасних «сезамів». Закріпившись у своїй фортеці, Франція вирішила підтримати аналогічні устремління й у інших країнах світу. Насамперед у тих, в яких французька мова має статус рідної або офіційної (першої чи другої), загалом 32 держави.