«Єврокон»!

Розпочнемо з головного: наші знову перемогли! Не встигла Україна відпишатися з приводу того, що Марина і Сергій Дяченки стали кращими письменниками-фантастами Європи за 2005 рік, як успіх повторився, підтвердився й ледь не перетворився на тенденцію: кращі фантасти Європи-2006 — знову українці (і знову, до речі, письменницький дует): Генрі Лайон Олді, у миру Дмитро Громов і Олег Ладиженський із Харкова. Пишаємося далі. І дедалі більше переймаємося думкою: найважливішим із мистецтв для нас, мабуть, є фантастика.

Із 13 по 16 квітня в Києві проходив 28-й Європейський конвент наукової фантастики «Єврокон» — головна подія в замкнутому, але великому світі тих, хто любить фантастику (докладно про те, що таке «Єврокон» і чому він проводився в нас — у «ДТ» № 10, 18—24.03.06). Як і передбачалося, було масштабно й весело. Були гості з 22 країн Європи, а також із США і Японії. Були Гаррі Гаррісон і Анджей Сапковський, багато інших відомих письменників, редактори, художники, видавці з різних країн, а також численна армія тих, хто називає себе фенами. За загальною
думкою завсідників міжнародних конвентів, «Єврокон» удався.

Проте все це так і залишилося б цікавим і зрозумілим для вельми специфічної цільової аудиторії, якби не суто українське ноу-хау. Уперше за майже п’ятдесятилітню історію «Євроконів» на конвенті з розмахом торгували книгами: разом із ним проходив VIII Київський міжнародний книжковий ярмарок від виставочної компанії «Медвін».

Поєдналися дві практично паралельні реальності, тусовки, ідеології, світогляди, які не перетиналися раніше. Подивилися один на одного впритул і з подивом виявили чимало спільного. І вийшла — Подія.

…з базару понесе?

Київський міжнародний книжковий ярмарок самим фактом свого існування завжди наражався на порівняння зі Львівським форумом видавців. І тотально програвав останньому на всіх фронтах, даючи поживу для міркувань небагатьом українським книжковим аналітикам: ну чому у Львові виходить, а в Києві — ні? Чому там — натовпи народу, а тут — міжсобойчик серед безлюдних стендів? Там — свято для всього міста, а тут — маргінальна подія, про яку ніхто й не знає до пуття? Корінь зла де тільки не шукали: у неправильному місяці листопаді, у низькій культурі столичної публіки, у «некнижковій» аурі спортзалів Інституту фізкультури, де містився ярмарок... Лаяли чимало, конструктиву не пропонував ніхто. Поки не з’явилися фантасти.

Дворічний досвід проведення в рамках КМКЯ Дня фантастики показав: і в інфізі можна збирати повні зали. Треба лише проанонсувати захід у журналі «Реальность фантастики», і його читачі організовано зобразять аншлаг. Аудиторія, можливо, і специфічна — зате гарантована. Тому не дивно, що гендиректор компанії «Медвін» Едвін Задорожний зацікавився пропозицією видавничого дому «Мій комп’ютер» прийняти в себе «Єврокон». А заодно задумав провести в Києві книжковий ярмарок, аж ніяк не обмежений фантастичною тематикою, позачергово, у квітні, і зробити це згодом доброю традицією.

Проте фокус у тому, що на травень у столиці, як з’ясувалося, заплановано аналогічний і практично однойменний захід: Друга Київська міжнародна книжкова виставка-ярмарок, проведена Держкомітетом із питань телебачення і радіомовлення (якщо хто не в курсі, книгами в Україні завідує саме ця структура). Невдоволення державних мужів цілком зрозуміле: на виставку виділено чималі бюджетні кошти, влада готова демонструвати свою безмежну любов до вітчизняного книговидання — і раптом комерційний конкурент плутає всі карти! До речі, свого часу прохання підтримати «Єврокон» матеріально (як-не-як до нас їдуть із усієї Європи, ідеться про імідж країни) відгуку в чиновників не знайшло. Європа, як то кажуть, може зачекати.

За словами Едвіна Задорожного, багатьом традиційним учасникам КМКЯ дуже наполегливо порекомендували бойкотувати невчасний захід. Причому державні видавництва, ясна річ, протипоставити такій рекомендації нічого не змогли, і книжкові ряди істотно порідшали.

Утім, помітною виявилася й відсутність на виставці деяких комерційних видавництв, особливо головного гравця в книжковому бізнесі України — харківського «Фоліо». Та й чимало з тих, хто погодився брати участь, спочатку були настроєні скептично. Мовляв, контингент відвідувачів зрозумілий заздалегідь: суцільні тинейджери-толкіністи та іже з ними. Купуватимуть лише фантастику, тому видавництвам із «серйозною» продукцією робити там нічого.

Зате підметушився супермаркет «Буква» й деякі інші книготорговельні організації, які запропонували публіці саме цільовий асортимент під автографи — Гаррісона, Сапковського, Олді, Дяченків тощо — природно, виробництва московських «Эксмо» і «АСТ», викликаючи праведний гнів у щирих патріотів. Проте треба визнати: книжок того ж таки Гаррі Гаррісона українською в природі не існує. На чому, запитується, класикові ставити автограф?

Ще два-три роки тому українське книговидання взагалі з ганьбою відповзло б у кущі зі свята фантастики. Але сьогодні наявні й перші досягнення, і багатообіцяючі тенденції. Фантастичні новинки на ярмарку представили «Факт» і «Зелений пес», «Теза» і «Сварог», «Навчальна книга — Богдан» і «Наш час». А тенденції такі: переклади на українську фантастичної класики — Толкіна, Клайва Льюїса, Урсули Ле Гуїн; сучасних розкручених авторів, у тому числі — увага! — з російської мови, приміром, тих самих Дяченків і Олді; і, звісно, пошук нових імен і творів.

Проте навіть видавці, жодним чином з фантастикою не пов’язані, всупереч побоюванням, не залишилися в накладі. «Єврокон» спрацював як потужний інформаційний привід, якого так не вистачало раніше Київському ярмарку. Щасливо розшукавши в столиці експоцентр «Спортивний», сюди з’їхалися люди з найрізноманітнішими книжковими смаками. Уперше за всю історію виставки в двох колишніх спортзалах юрмився народ — і з беджиками учасників «Єврокону», і без них. Ішла торгівля книжками. Різними. Успішно. Звісно, до Львова ще далеченько, але торішній, листопадовий Київ залишився помітно позаду.

Хотілося б підкріпити це твердження конкретними цифрами. Але задоволений український видавець, говорячи про свої продажі, найбільше нагадує кума, котрий повернувся з риболовлі.

І його приємно послухати.

На письменників-фантастів розрахуйсь!

Для тих, хто планував відвідання експоцентру «Спортивний» заздалегідь і скрупульозно, відразу вималювалися певні труднощі. Від самого початку було дві програми — «Єврокону» й «Медвіна», мало узгоджені між собою. Буквально напередодні відкриття вони все-таки сполучилися, але однаково існували як мінімум у трьох варіантах, породжуючи момент інтриги. І побоювання: чи не стане «Єврокон»-«Медвін» тягништовхаєм, кожна голова котрого впритул не помічає іншу?

Навіть урочистих відкриттів було два: зранку — «медвінівське» й о другій годині — «євроконівське». До речі, жодне з них не залишилося непоміченим владою: зранку в інфізі побував глава Нацради з питань культури та духовності Микола Жулинський, а в обід — гуманітарний віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко, міністр культури і туризму Ігор Ліховий і заступник голови профільного Держкомітету Василь Шевченко. Такого напливу державних осіб організатори не очікували, сценарій церемонії по ходу піддався змінам, — проте після приголомшливого експромту Марини Дяченко з приводу тенденції всерйоз називати подружжя-фантастів «національним надбанням» офіціоз випарувався без сліду.

Хоча заходи в програмці ділилися на «закриті» (лише для учасників конвенту) й загальнодоступні, реально «бедж-контроль» проявився тільки на презентації проекту Дяченків і Руслани, про який трохи пізніше. Загалом і в цілому кордонів і суворих обмежень не спостерігалося. І все-таки межа між фендомом та іншою публікою була хоч і хиткою, але досить зримою.

Різнився сам дух заходів. У фантастів усе (на що вдалося потрапити) було досить традиційно, майже по-сімейному. Якщо зустріч із письменником — то в неспішному форматі запитань-відповідей. Якщо семінар — то, як водиться, із черговістю доповідей. Якщо круглий стіл... до цієї теми ми ще повернемося.

Зате учасники за версією «Медвіна» демонстрували публіці безодню креативу. Видавництво «Наш час» костюмованим шоу представляло нову автентичну фентезі-зірку; брати Капранови вже традиційно, але однаково видовищно робили «обрізання» величезною шаблею цього разу Анджею Сапковському; «Видавництво Старого Лева» пригощало дітей чаєм із цукерками в товаристві алігатора; а що виробляли посеред залу молоді інтернетчики в рамках перфомансу «Робоуточка», описати не беруся, а зрозуміти навіть не намагалася й нікому не раджу.

Пояснення, по-моєму, лежить на поверхні. Фендом — структура сформована, що давно обросла традиціями проведення конвентів, головне на яких — аж ніяк не заходи, зазначені в програмі. Учасники «Єврокону», котрі зараз вже роз’їхалися додому, згадують за форумами та блогами, із ким вдалося посидіти в кав’ярні, до якого часу гуляли в номері такому-то і який непристойний анекдот розповів пан Анджей.

Українські ж видавці занепокоєні приверненням до себе уваги публіки, благо їм урешті-решт її забезпечили. Вони, принаймні деякі з них, хочуть вийти на якісно новий рівень. І, слава Богу, користаються з нагоди.

Синтетична Руслана

— Фан-клуб в останню чергу! — гаркнув охоронець при вході. І спресований у вестибулі натовп з почесними гостями включно тонесенькою цівкою потік у зал. На презентацію проекту Руслани й подружжя Дяченків «Дика енергія. Лана».

Про те, що це має бути в перспективі, у минулому числі «ДТ» розповіла сама Руслана. А я розповім про те, що є на сьогоднішній момент.

По-перше, книжка. Зовсім молоде вінницьке видавництво «Теза» відстрілялося дуже навіть по-дорослому, використовуючи екзотичні для нашого книговидання маркетингові технології: роман вийшов одночасно у твердій і у м’якій обкладинках, російською й українською мовами (правда, на виставці за негласною змовою можна було купити лише твердий україномовний варіант). Зате читачі могли вибирати між білою обкладинкою з «синтетичною» Ланою — платиновою блондинкою в костюмі а-ля «П’ятий елемент» — і чорною, із Ланою «дикою».

Сам роман, із одного боку, розчарував: Марина і Сергій можуть писати набагато цікавіше, витонченіше, глибше. Але з погляду проекту, розрахованого на масову аудиторію, — воно. Справді дуже динамічний, захоплюючий, кожен епізод — готовий сценарій кліпа чи концертного номера. І мюзикл вийде, і блокбастер, не сумнівайтеся. Спрацювали професіонали.

По-друге... власне, жодного «по-друге» наразі немає. Глядачам показали презентаційний ролик проекту (вразило), але кліп ще не готовий, нової пісні наживо глядачі також від Руслани не дочекалися. Співачка пояснює затримку своєї частини проекту тим, що не має наміру використовувати жодних старих напрацювань. «Це нове!» — головний месидж, який вона дуже наполегливо доносила до аудиторії. Новий стиль, музика, філософія, мода, спорт тощо — список нескінченний. Нічого спільного з «Дикими танцями», крім випадкового збігу окремих букв.

Новий стиль Руслана називає гарним словом «фентезі» — чимало дивуючи «євроконівську» публіку, котра непогано знається на напрямах фантастики: побачене в ролику більше нагадувало кіберпанк. Заради справедливості, у романі фентезійна лінія справді є: селище «людей-вовків» із явно гуцульською культурою (із Карпатами щільно стикалися і Дяченки, і Руслана; це до питання про цілковиту відмову від старих запасів). Але коли Руслана назвала авторами фентезі братів Стругацьких, усе стало на свої місця: вона просто не бачить різниці між фентезі й фантастикою взагалі.

Але їй можна. І вже невдовзі навіть ті, хто був переконаний, що фентезі — про принцес і драконів чи бодай про мавок із мольфарами, зрозуміють: фентезі — це коли люди-пікселі, трансформаторні підстанції й енергетична криза. Руслана може переконати всіх у чому завгодно. Іноді здається, що вона чи не єдиний персонаж у нашому культурному просторі, котрий може все. Навіть відкрити світові справжній, без жодних знижок, український бестселер.

Лобі по-українському

Головний редактор видавництва «Факт» Леонід Фінкельштейн артистичний. Відповідаючи на запитання модератора попередньої «євроконівської» прес-конференції, який стосунок до цієї події має акція «Рік української книжки в Україні», він сказав: мети дві. Друга з них — турбота про журналістів. Їм, бідним, нема про що писати чотири роки до нових виборів.

У кулуарах я поцікавилася у Фінкельштейна, чи справді він вважає, що про політику та книжки пишуть ті самі журналісти. З’ясувалося — звісно ж ні, «шютка», фігура мови. Але багатьом сподобалося. Я чула, колеги навіть цитували одне одному.

Отож, про першу мету. Фінкельштейн закликав створити на «Євроконі» українське лобі, аби ніхто не забував, де саме відбувається подія і чиї інтереси є для нас пріоритетними. Правильно, українського книговидання, що перебуває в...

Не заглиблюватимуся: це тема іншої статті, причому вже написаної, і неодноразово, різними авторами в різних контекстах. Проблема в тому, що до тієї частини населення, яку цей месидж чіпляє, він давно вже дійшов, а багаторазове повторення очевидних речей лише стомлює. Аби достукатися до інших, треба, напевно, придумати що-небудь інше...

Так чи інак, під свої прапори Фінкельштейн зібрав потужну гвардію: нардепа Віталія Шевченка (не плутати з Василем), професора КМА Віру Агєєву, письменника й редактора Дмитра Стуса, тележурналістку Ольгу Герасим’юк, літературознавця Максима Стріху та, звісно, головний козир видавництва «Факт» — Оксану Забужко. А також повний зал, який зібрався, підозрюю, головним чином заради останньої. Зовсім інші обличчя. Рідко-рідко побачиш «євроконівські» беджики.

Ніхто з присутніх не має шансів вийти звідси інакше як волонтером української книжки, — пожартував Віталій Шевченко. Саме у волонтерському русі основна суть акції з провокаційною назвою. Вітається ентузіазм у будь-якій формі: від особистого контролю над тим, на яких полицях стоять українські книжки в магазині рідного райцентру, до матеріальної допомоги бібліотекам. І окрема розмова про журналістів, котрих Фінкельштейн закликав згадувати про українську книгу в матеріалах на будь-яку тематику (?), Віра Агєєва попросила частіше брати інтерв’ю в Оксани Забужко, а сама пані Оксана жорстоко присоромила, звинувативши в тотальному непрофесіоналізмі. Журналісти примовкли.

Особисто мені найбільше імпонував виступ Ольги Герасим’юк, котра признавалася: узагалі-то вона намагається не брати участі в депресивних акціях і хотіла б привнести в цю ноту спокою та впевненості в собі. Кращий спосіб що-небудь довести — робити свою справу на справді високому рівні, не боючись чиєїсь конкуренції.

…До речі, як на мене, стенди з продукцією російських видавництв виставку лише прикрасили. Мабуть, уперше російські й українські книжки пропонувалися читачеві на рівних. На однакових стендах, за цілком порівнянними цінами. І покупці робили свій вибір.

Вікно в Європу?

«Єврокон», як і будь-який конвент, — не лише фестиваль і весела тусовка. Традиційно це ще й діловий майданчик, де можуть зустрітися й обговорити свої справи — аж до підписання договору — письменник, агент, видавець. Відбувається це, як правило, кулуарно, у неформальній обстановці: дивуєшся, як із скороминущої розмови в коридорі або за кухлем пива виходять цілком реальні книжки й гонорари.

Проте гризе невиразний сумнів, що серйозні справи робляться все-таки трохи інакше. Видавничий дім «Мій комп’ютер» давно плекає ідею літературного агентства, яке просувало б наших авторів за кордон. На жаль, у щось конкретне ідея досі не втілилася. Проте організатори «Єврокону» вирішили все-таки вивести діловий процес із кулуарів на світло, бодай у плані обміну досвідом між видавцями й письменниками різних країн. Для чого й було організовано круглі столи на тему принципів роботи іноземних видавців із неангломовними авторами й українських видавців — із іноземними.

Кворум обох круглих столів викликав щире здивування. Прийшла провідний редактор фантастики зі США Еллен Детлоу, чиє прихильне слово — перепустка у вищий літературний світ для будь-якого автора. Прийшла відома американська письменниця й також редактор Ейлін Ганн. Прийшов Томас Мільке, німецький письменник і за сумісництвом маркетолог, людина, котра змусила весь світ купувати «кіндер-сюрприз». А у відповідь — тиша. Із українського боку один із круглих столів відвідала лише Наталія Бріскіна з молодого видавництва «Теза», того самого.

Ясна річ, публіка з фендому веселилася, не переймаючись нудними серйозними речами. Але українські видавці, котрі начебто починають потроху сприймати свій бізнес усерйоз, — невже їм абсолютно нецікаво, як це робиться там, у них? Або вони все й так чудово знають? Але якщо ви такі розумні, чому тоді...

Закінчувати на сумній ноті не буду, не дочекаєтеся. «Єврокон» справді вдався. Хтось із кимось про щось домовився, хтось одержав «слона», хтось накупив книжок, хтось просто відірвався за повною програмою й тепер викладає в своєму «ЖЖ» враження та фотографії. Квітневий книжковий ярмарок у Києві обіцяє стати щорічним, поєднуючись з українським конвентом «Портал» і конференцією міжнародного фантастичного товариства ESFS.

А «Єврокон-2008», як було вирішено в Києві голосуванням делегацій різних країн, пройде в Москві. Де, можна не сумніватися, не без задоволення знову збереться та сама компанія.

У проміжку, утім, можна з’їздити наступного року до Копенгагена.

Нагороди «Єврокону»:

Кращий письменник: Генрі Лайон Олді (Україна)

Кращий художник: Роберт Одегнал (Угорщина)

Краще видавництво: «Хекате» (Латвія)

Кращий перекладач: Аста Моркунієнє (Литва)

Кращий журнал: «Мир фантастики» (Росія)

Кращий фензін (любительський журнал): «Шалтай-Болтай» (Росія)

Кращий промоутер: Володимир Борисов (Росія)

Кращий автор постановки:
Олексій Федорченко (Росія) за фільм «Перші люди на Місяці»

Серед кращих дебютантів — Сергій Слюсаренко (Україна)

Європейський Гранд-Майстер: Гаррі Гаррісон, Аркадій і Борис Стругацькі