«АЛФАВІТ» АНАТОЛІЯ КРИВОЛАПА

«А Вы ноктюрн сыграть могли бы На флейте водосточных труб?»

Новий виставковий сезон Анатоль Криволап — живописець добре знаний як в Україні, так і за її межами, починає дещо несподівано і до того ж у багатоярусному, дуже складному для експозиції інтер’єрі Планетарію. Поряд з живописом експонуються просторові об’єкти. Прихильники митця шанують його як майстра енергійних абстракцій. Його композиції — цілий світ, написаний червоним. І навіть коли гама змінюється — якась робота виконується в стриманому колориті, все ж з-під нейтральних напівтонів протуберанцями промениться сяюче підґрунтя. Напружений, інтенсивний колір є уособленням митця на ім’я Анатоль Криволап. Його живопис — суцільні буря та натиск. На відміну від філософськи налаштованого Т.Сільваші, абстракціонізм А.Криволапа має інше походження: він ближчий до конструктивного Малевича, ніж до поетичного В.Кандінського. Ці аналогії доречні, бо українці 90-х років починаються там, де традицію класичного авангарду було насильницьки придушено наприкінці 20-х років. П’ятдесят років тривала заборона на модернізм Ця історико-художня пауза пояснює ентузіазм покоління 80-х—90-х років у перевідкритті засад авангардизму.

У творчому процесі А.Криволап переважно покладається на власну інтуїцію, довіряє їй як накопиченому генетичному досвіду. Творчість для А.Криволапа — магічний процес самозаглиблення, самозбудження кольором. «Цей неспокій, — говорить художник, — породжує в мені енергію. Віддаю її композиції». То своєрідна медитація і проживання з пензлем в руках власної біографії. Іншої художник не має і не бажає мати. Все його життя — в активному колориті. Саме він надиктовує форму стосунків А.Криволапа зі світом. «Смугасті фактурні ритми — моя пластична мова», — декларує автор. Від того, що кут сприйняття світу обумовлений кольором, саме він, безперечно, впливає на глядача. В кожній композиції відчутна чоловіча воля до форми. У постійному рефрені одного і того ж мотиву, де раціональне поєднане водночас із глибинним, архетиповим. Бачення Криволапом світу семантично пов’язане із прадитинством. Мовби з підсвідомості проростає та накочується міцною хвилею діалог художника із фарбами. Сам вигляд фарби, яка червоним оком визирає з металевої банки або змійкою виповзає з тюбика, народжує у майстра міцну чуттєво-емоційну хвилю.

Живописні цикли А.Криволапа в першу хвилину справляють враження колористичного цунамі. Міцність живописних композицій доведена до стану навіженого нашаруванням фактур. В них множиться ясне червоне та важке бордо. Це живопис могутнього темпераменту, волі та авторського переконання, що мистецтво мусить бути лише таким. Ця приголомшуюча енергетичність, аж до «жорсткого випромінювання», унаочнює в полотнах українського живописця ідею О.Шпенглера про авангардизм як «мистецтво нової експресії», про привілеї в ньому абстрактно-орнаментального над імітаційним. А.Криволап як прихильник філософії класичного авангарду може потиснути руку не лише О.Шпенглеру, але ще одному апологету абстракціонізму — Ортезі-і-Гассету, який ще в 1913 році зауважив: «Європа вступає в нову еру — юнацтва та чоловіків». Іспанський філософ наполягав на дегуманізації, тобто вилученні з мистецтва життєподібності. Ствердження декоративізму та метафоричності, за Ортегою-і-Гассетом, було поверненням на справжній шлях мистецтва. А.Криволап на цьому шляху досяг рішучої перемоги.

Кожного, хто спілкується з митцем, також вражає робоча дисципліна, свідомі самообмеження в житті, дивовижна цілісність особистості. Живопис заповнив усе його життя. Тридцять років експериментів з кольором, самовиховання, шлях від декоративного пейзажизму, натюрмортів, від фігуративу та колористичних спроб в дусі пізнього імпресіонізму, через фовізм гатунку Матісса — до власного живопису. Всупереч врівноваженій горизонтальній ритміці полотен А.Криволапа, в колориті є великий неспокій, породжений непростими контактами із світом, авторськими амбіціями — потребою відбутися, постати персонально як унікум в цьому розбурханому та знадливому світі.

Колорит як осяйний «алфавіт» — то своєрідна мова художника, з якої складаються тексти полотен. В них світло як випромінююче підґрунтя та напружена, навіть драматична, мова верхнього кольорового шару. Він дихає, живе, майже вибухає звуками, які можна порівняти з музикою Себастьяна Баха. Діалог з ясним, оптично чистим кольором А.Криволап веде в густому імпасто — робить акцент на текстурі фарби. Він ретельно працює над формуванням багатошарової колористичної маси, досягає створення сяючої аури, яка підфарбовує повітря перед полотнами. Копітке чаклування майстра по створенню надматеріальної субстанції досягає повного ефекту, коли випромінювання, що ллється на глядача з композиції, підносить нас у високі духовні, майже астральні сфери.

На виставку з дещо академічною як для авангардиста назвою «Живописні контрапункти Анатоля Криволапа» глядачів запрошують маестро, куратор — Олеся Авраменко та асистенти художника: Іван Капустян, Ганна Криволап, Юля Ткаченко. В першу ж мить зустрічі з екстравагантною експозицією глядача відразу висмикує з усталеної буденності. Виставка з елементами поп-арту заохочує до азарту театральних перевтілень. Відчуваєш, як весело було метру працювати з юними асистентами. Серйозність А.Криволапа поступилась місцем атмосфері дитячої гри із простими речами: з дошками, з уламками старого металу. В експозиції пофарбовані дошки сприймаєш як кольорові клавіші вигаданого рояля. На них зіграно музику досвідченим абстракціоністом —майстром композиції.

Вигадливість, інтрига, несподівані рішення та ефекти — мова авангардизму.

Ця експозиція унаочнює бунт А.Криволапа проти власної довершеності майстра станкової абстракції. Перш за все художник, рішуче змінив стилістику нового живописного циклу. Типова для А.Криволапа горизонтальна структура поступилася ритмам — наденергійного бароко. В полотнах панує неспокій, колористична віхола — майже емоційний надрив і зрив. Мабуть, відчувши цю надмірність, художник починає творити об’єкти всупереч живопису на стіні.

Принцип творення «нової реальності» з речей, які вже мали попереднє життя, «мають пам’ять» про власне призначення, модернізм застосовує з часів Дадаїзму (10-ті рр. XX ст.) та Поп-арту (60—70 рр. XX ст.). Але це було не у нас. Українські авангардисти з нашою мученицькою історією долають шлях новітнього мистецтва самостійно. Під пильним оком художника — світ буденний, неприкрашений: ось дошки, на яких збереглися сліди від цвяхів, шпарини від снігів та дощів; відчутний дух давнини, зворушливого тепла до старої хати, паркану, до довгої історії речей сільського побуту, викинутих новою добою. Тому в композиціях є відчуття душевного щему. Його не в силах загасити навіть яскраві кольори фарб. У двоїстості сприйняття об’єктів — тайна впливовості поп-арту А.Криволапа.

Експозиція унаочнює злам в усталеній естетиці респектабельного абстракціоніста, його мужній крок до невідомого в собі, того нового, з яким він іде в майбутнє. Безжально експлуатуючи власну натуру, талант, інтелект, А.Криволап демонструє справжній вибух класичного модернізму. Цей шлях штучно ускладнено, але так сформувалася крицева воля художника до перемоги над духовним і матеріальним. В унікальному самотворенні, довжиною в усе свідоме життя майстра, А.Криволап протистоїть млявості та неокресленості постмодерністської свідомості. Нова експозиція з кольоровою музикою могутнього звучання не тільки обдаровує глядачів безперечною енергією світотворення, але перекидає аркодужий міст між авангардом початку століття та його завершенням.