ВИСНОВКИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПЛІВОК МАЙОРА МЕЛЬНИЧЕНКА

Панові Олександру Лавриновичу, Голові Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, Докторові Сергію Головатому, Секретареві Комісії Київ, Україна Відень, 22 лютого 2001 року

Шановні пане Лавринович та доктор Головатий,

22 грудня 2000 року Тимчасова слідча комісія Верховної Ради звернулася до Міжнародного інституту преси (ІРІ) з проханням «сприяти проведенню незалежної експертизи аудіо-запису», і ми взяли це завдання до виконання після того, як було створено спільний проект з «Домом свободи» (Freedom House), штаб-квартира якого міститься у Нью-Йорку. Перевіривши різні можливості щодо проведення належної технічної експертизи, 26 січня 2001 року ми представили цей проект на засіданні правління Міжнародного інституту преси (ІРІ) у Нью-Делі для його подальшого схвалення.

Ваше прохання провести експертизу з метою «встановлення оригінальності голосів на аудіо-записах та їх відповідності голосам державних посадових осіб України…» могло бути виконане з високим рівнем точності. Але тим часом видається, що вже повністю встановлено, що голоси у записах, поза сумнівом, є голосами, які належать тим державним посадовим особам України, котрим вони приписуються. Навіть українська прокуратура заявила, що частина записів дійсні, але, мовляв, вони містять ознаки редагування, а тому ці розмови не можуть вважатися «справжніми». Отже, питання зосереджувалося на змісті: чи розмови на плівках «дійсні», чи вони зазнавали монтування або були якимось чином сфальсифіковані. Тому ми з’ясували у різних технічних експертів та інституцій, якою має бути логічна послідовність дослідження, що могло б гарантувати правильну оцінку наявного аудіо-запису. Складно було знайти технічний заклад, який би міг і бажав виконати завдання цього проекту. Зрештою, ми знайшли міжнародну визнану кампанію, яка є провідною в галузі судової бухгалтерської експертизи та експертом у галузі електронних доказів. Її висновки з цього питання полягали в наступному:

Головне завдання було - встановити дійсність цих інкримінованих розмов.

Оригінал запису явно здійснювався з допомогою «цифрового приладу звукозапису». Припускається, що цей пристрій було відрегульовано в модулі активації голосом для того, щоб заощадити елемент живлення і забезпечити максимальне використання записуючого часу кожного носія. Активація голосом спричиняє розриви у записах упродовж періодів мовчання та під час будь-якої тривалої паузи у мовленні. Внаслідок цього необхідно проводити розмежування між такими розривами та розривами, які могли б бути наслідком монтування запису або його змісту.

Оригінал запису було, очевидно, перенесено в комп’ютер для подальшого зберігання а потім скопійовано на плівки або спресовано (заархівовано) на компакт-дисках. Після цього цифровий прилад звукозапису знову використовувався для наступного сеансу запису. Вважається, що копія записів, яка була надана Міжнародному інститутові преси (ІРІ) спочатку, є записом третього покоління, тобто аналоговою копією з аналогової копії, в подальшому Міжнародному інститутові преси (ІРІ) було надано цифрову копію. З погляду технічної експертизи, кожна з цих копій, по суті, тотожна будь-якому «оригіналові», різниця полягає лише в якості звуку. Навіть якби для експертизи були надані оригінальна «записуюча мікросхема» та сам технічний прилад, це лише допомогло б точно встановити, чи були оригінальні записи насправді цифровими або ж аналоговими, але жодним чином не могло б вплинути на досягнення точнішого висновку.

Далі, відповідно до принципів Міжнародної організації комп’ютерних доказів (ІОСЕ), надання доказів на цифрових носіях має здійснюватися особою, компетентною здійснювати судову експертизу. Більше того, доступ до цифрових доказів, їх зберігання та передавання мають повністю документуватися. Цифрові докази мають зберігатися і бути доступними для перевірки, з тим щоб мати судову доказову цінність. Дотримання такої процедури Міжнародний інститут преси (ІРІ) та «Дім свободи» (Freedom House) не могли гарантувати. Навіть якби після запису для очищення змісту застосовувалися методики обробки звуку, в аналогових записах місця грубої склейки можна було б легко встановити. Однак ця проблема набагато складніша при застосуванні методики цифрового запису, як це мало місце в даних записах. Оскільки записи в оригіналі були цифрові, а потім - перенесені у комп’ютер, отже, ці докази були представлені для дослідження у цифровому форматі. За оцінкою дослідної лабораторії, як можливість монтування чи фальсифікації тексту, так і вірогідність їх встановлення «надзвичайно малі, якщо цифровий запис здійснювався на професійному рівні». Для того, щоб внести зміни до послідовності змісту чи сконструювати фіктивні елементи з метою вставити їх у розмови, слід було б створити фонотеку цифрових зразків, а вже потім їх застосовувати.

Як далі зазначили технічні експерти, навіть якби експертиза включала суб’єктивне прослуховування фонотеки змісту на додачу до всіх інших механістичних аналізів, все одно залишалася б можливість певної неточності результатів експертизи. Крім того, такий спосіб оцінювання записаних розмов фізіологічними лінгвістами (спеціалістами мови оригіналу), які дали б відповідь на запитання: «Чи справді це могло бути сказано саме так?» - міг би створити додаткові проблеми і так само не міг мати вирішального значення, оскільки такий аналіз є суб’єктивним. Враховуючи вищенаведені аргументи, ми зобов’язані поінформувати Комісію про те, що не можемо далі продовжити виконання замовлення. Крім того, ми беремо до уваги і той факт, що вищезгадані принципи Міжнародної організації комп’ютерних доказів (ІОСЕ) не можуть бути витримані, а тому технічна оцінка записів (тобто цифрових доказів) навряд чи буде прийнята як докази в суді. Враховуючи виняткову важливість цієї справи, обидві наші організації вважають, що критерії для такого дослідження мають відповідати якнайсуворішим вимогам та стандартам технічних доказів. Оскільки технічні експерти переконані в тому, що майже неможливо встановити фальсифікацію з майже абсолютною мірою точності, ця проблема має вирішуватися на політичному рівні та на рівні незалежного парламентського розслідування. Міжнародний інститут преси (ІРІ) та «Дім свободи» (Freedom House) наголошують, що вищезазначена думка стосовно неточності технічної експертизи не означає, що надані записи не є автентичними. Вона означає лише те, що їх автентичність не може бути доведена з високою мірою точності шляхом проведення судової експертизи. Якби існуючі докази складалися лише з приблизно 25-хвилинних записів, пов’язаних зі справою Гонгадзе, можна було б припустити можливість їх монтування або фальсифікації, здійснених «потенційним зловмисником». Однак якщо загальна тривалість записів, наявних у Слідчої комісії, становить сотні годин розмов упродовж періоду кількох місяців, важко повірити в те, що така величезна кількість документальних доказів могла бути змонтована чи сфальсифікована. Отже, ми твердо переконані в тому, що, відповідно до принципу верховенства права, обов’язком саме українських органів влади є забезпечення подальшого розслідування цієї справи. Правильним методом розв’язання цього питання може стати зіставлення правопорушень і злочинних дій, зафіксованих у записах, з фактичними подіями, що мали місце в Україні. Щиро Ваш, Проф. Йоганн П.Фріц, Директор Інституту Міжнародної преси

P.S. Ми люб’язно просимо Вас передати оригінал цього листа, а також його правильний переклад до Слідчої комісії.