ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ ПАКЕТ

Завтрашній день України сьогодні визначається її вчорашнім днем — голосом комуністів. Можливо, наступного тижня стане зрозуміло, хто візьме на себе відповідальність за політичну й економічну ситуацію в країні. Чи розділить її влада з опозицією, чи повністю зосередить у своїх руках важелі впливу на законодавчу та виконавчу владу? Чи витримає в цьому випадку опозиція безпортфельну дієту, отримавши під час поділу лише ранці глав комітетів? Залишилося трішки зачекати й ми дізнаємося відповіді на всі ці запитання. А сьогодні пальцем у небо не цілитимемося й зосередимося на тих цікавих тенденціях, які вже проявилися в побудові президентської тактики та стратегії. Ми поговоримо про президентський пакет, можливе створення якого, відповідно до планів глави держави, допоможе йому утриматися в грі до кінця не лише де-юре, а й де-факто. Схоже, самотній Президент, відкинувши стару гвардію, намагається набрати нову команду, котра, не виключено, надасть йому сили для боротьби за владу й водночас додасть сили опозиції для боротьби з такою владою.

Прем’єр

З самого початку прем’єрство Анатолія Кінаха виявилося продуктом збігу обставин. Несподіваний розклад сил у новому парламенті, який породив впевненість у можливості існування лише ситуативної більшості, продовжує створювати умови, що грають на руку діючому прем’єру. Анатолій Кирилович зберігає за собою пост як мінімум до осені й укотре удачею він зобов’язаний не стільки своїм діям і позиції, скільки обставинам. В умовах нестабільного парламенту, ступінь президентського контролю над яким досі не визначено, Кабінет міністрів набуває для Леоніда Кучми особливого значення. Ланцюг блискавично проведених призначень доводить, що Президент не розглядає склад Кабміну як об’єкт пакетних торгів із новообраним парламентом. Глава держави, очевидно, прийняв рішення про припинення ліберальних ігрищ у «коаліційний уряд». Після «оксамитової» революції в системі президентських пріоритетів Кабмін виступав «молодшим братом за розумом» пропрезидентської парламентської більшості. Через відсутність такої в нинішній ВР Кабінет набуває особливої цінності й виводиться Президентом з-під напівофіційного впливу парламенту. При цьому, безумовно, зберігатимуться можливості для лобіювання економічних інтересів тих сил, котрі декларують свою лояльність Президентові. Проте самостійна робота лобістів із членами кабінету, включаючи прем’єра, згідно з логікою, має бути зведена до мінімуму. Кабмін повинен стати монопольним важелем впливу Президента. Саме тому кадрові призначення, здійснені в останні дні, підкреслено традиційно визначаються ступенем лояльності до глави держави. Немає нічого надзвичайного в призначенні міністра сільського господарства. Глава штабу «За єдину Україну» Іван Кириленко, заслуживши глибокі президентські симпатії, залишив на своєму місці кандидатуру, котра однаковою мірою влаштовує і його, і Леоніда Даниловича. Не викликало подив і призначення міністром юстиції Олександра Лавриновича. Багато хто дорікає Олександру Володимировичу за колабораціонізм, головним чином нагадуючи про його сумнівну роль у справі парламентського розслідування убивства Георгія Гонгадзе. У цьому зв’язку зазначимо, що Лавринович завжди, зокрема й під час головування в слідчій комісії, із трепетом шанував букву закону. Інша річ, що останніми роками він став дуже вибірково ставитися до духу закону, по-перше, і до смороду беззаконня, по-друге. Усі ці три особливості й допомогли колишньому опозиціонеру здобути довіру Президента й досягти жаданого кар’єрного щабля.

Водночас найпримітнішим призначенням останніх днів стало мінтрансівське. Валерій Павлович Пустовойтенко, котрий зробив максимум із можливого для, принаймні, територіального відсікання Литвина від Президента, і сам опинився в парламенті. Глава НДП запевняє, що подібний вибір зробив абсолютно самостійно і найближчим часом має намір працювати над створенням впливової фракції у Верховній Раді, а також над збільшенням чисельності та впливу НДП. Можливо, Валерій Павлович і процвітає на цьому терені, проте підкреслимо, що характер партії, де, за влучним висловлюванням Мороза, «всі звикли писати не рівно, а навскоси», передбачає, що лідер партії зобов’язаний знаходитися при впливовій посаді. Отож масштабним парламентським і партійним планам Валерія Павловича якщо й не судилося провалитися, то лише в разі сходження Пустовойтенка на досить впливовий посадовий щабель. Бодай дніпропетровського губернатора, місце котрого, що цілком очевидно, незабаром виявиться вакантним.

У Міністерстві транспорту місце Пустовойтенка посів Георгій Кирпа, котрий одержав у підпорядкування безпрецедентну вотчину: став по суті монопольним вершителем транспортних доль на водах, у небі й на землі. Це призначення відбулося на тлі неприязних відносин між колишнім і нинішнім главами Міністерства транспорту. Але не це в даний момент примітно. Посаду міністра транспорту Георгій Кирпа одержав попри конфронтаційні стосунки з фаворитом Президента — Олегом Дубиною. Зокрема й ця обставина дає підстави уважніше придивитися до Георгія Миколайовича. Особистість він дуже примітна, серед залізничників має незаперечний авторитет. За час його шефства над українською залізницею Кирпа встиг себе зарекомендувати як ефективний господар. Збиткова галузь почала приносити прибуток. У минуле пішли взаємозаліки. Кровоносна система залізниці наповнилася живими грошовими платежами. Зарплата йде як годинник, у системі «Укрзалізниці» розгорнуто колосальні будівельні й ремонтні роботи. У цьому аспекті Кирпі слід віддати належне. Переживши період президентської опали, що припала на війну з Деркачами, Кирпа зміг докорінно змінити ставлення глави держави до себе. Минулий Новий рік Президент зустрічав у надзвичайно вузькому колі, у яке ввійшов і глава «Укрзалізниці». Знаменно, що зустріч Нового року відбувалася на карпатській віллі, нібито побудованій керуючим справами Дагаєвим. Водночас поінформовані джерела наполягають на тому, що карпатську резиденцію Президента зведено коштом і силами, до яких Георгій Миколайович міг мати безпосередній стосунок. Принаймні цю споруду виконано в сучасному стилі, на відміну від нових покоїв на Банковій, відремонтованих Дагаєвим у стилі «купецького ісламу». Дехто стверджує, що за ті самі кошти будується представницька вілла й у Підмосков’ї. Проте, треба думати, не за це, ні, не за це Президент удостоїв Кирпу звання Героя України.

Нинішній міністр транспорту людина харизматична, розумна, жорстка, хитра й самостійна. Ще будучи керівником «Львівської залізниці», одну з селекторних нарад Георгій Миколайович закінчив таким зверненням до підлеглих: «Чи знаєте ви, що править світом?». У відповідь мовчання. І тоді Кирпа мовив: «Страх і гроші. Гроші мої, страх — ваш».

Методи роботи в Кирпи часто бувають надзвичайно жорсткими. Одні стверджують, що інакше й не можна. Інші висловлюють невдоволення. І серед останніх багато дуже впливових бізнесменів, котрі так чи інакше зіштовхувались у своєму бізнесі з залізницею. Егоїстичний раціоналізм Кирпи передбачає досить легке давання обіцянок і настільки ж легке повернення даного слова. Нехтування обіцянками, які йдуть врозріз із його планами, — характерна риса нового міністра транспорту. Саме їй він зобов’язаний значною кількістю ворогів, котрі засіли нині в парламенті. Скоріш за все Президент щодо Кирпи має серйозні кар’єрні плани. Хазяйська не жилка, а артерія, незалежність від політичних і економічних кланів, жорсткість, раціоналізм і демонстрована лояльність цілком можуть зробити з Кирпи в очах Президента серйозного конкурента Дубини. Не можна виключати, що восени, у разі висловлення парламентом недовіри нинішньому уряду, герць за прем’єрську посаду розпочнуть не тільки Олег Дубина і лобійований Пінчуком Сергій Тигипко, а й Георгій Кирпа. І якщо Президенту не вдасться закріпитися в парламенті шляхом улаштування в спікерське крісло людини від «Єдиної України», то Кабмін стане його основним форпостом. І тут одного збігу обставин для призначення прем’єра, або ж виконуючого обов’язки, буде вже замало...

Спікер

У міру підвищення ступеня структурованості парламенту зменшується роль спікера. Це аксіома. Голова Верховної Ради часів першого Плюща й Мороза — це цар і бог, осередок домовленостей і регламентних маніпуляцій, третейський суддя і душоприказник. Нинішній парламент на сьогоднішній момент досить серйозно структурований, тож багато хто вважає, що його майбутній голова не матиме достатньо серйозного впливу на політичні процеси.

Однак є й інакша точка зору. За відсутності стабільної пропрезидентської більшості, а це дуже й дуже ймовірно, домовленості, що досягатимуться навіть при ситуативній більшості, повинні будуть десь обговорюватися й вершитися ще до винесення питання в зал. Скоріш за все таким місцем має стати спікерський кабінет. В умовах структурованого, але незгуртованого парламенту, спікеру може дістатися роль медіума, за допомогою якого одне одного зможуть почути амбіційні лідери та глава держави. Роль спікера може зрости у разі створення стабільної лінії фронту між парламентом і Президентом. Не втрачають певного значення і регламентні кульбіти: досвідчений спікер досить ефективно на користь тієї чи іншої сторони може використовувати парламентський статут. І нарешті значною мірою місце спікера в політичній ієрархії визначатиме особистість переможця.

Більшість спостерігачів вважають, що переможець визначиться першого сесійного тижня. Є, правда, і скептики, котрі вважають, що вирішення питання може з кулуарів переїхати в зал і тоді країна стане свідком нескінченної спікеріади. Відбутися це може в одному випадку, якщо комуністи самоусунуться від голосування й вирішать відмовитися від домовленостей, що вже намітилися, як із Банковою, так і з опозиційним блоком. У цьому разі для обрання спікера не вистачить голосів як у президентського лобі, так і в опозиційної коаліції. Розрахунок КПУ може бути простий: у процесі виснажливих спікерських боїв у залі, Банкова чи опозиція погодяться підтримати кандидата від комуністів. А поки що обидві сторони сповнені надій і випромінюють впевненість у тому, що кожній із них удалося домовитися з комуністами про підтримку свого кандидата. На сьогоднішній день кандидатурами першого ряду є Володимир Литвин й Іван Плющ. У п’ятницю ввечері, у той час, коли цей номер друкуватиметься в друкарні, комуністи зберуться для остаточного визначення своєї позиції. А поки що більшість впливових осіб партії схильна підтримати кандидата від президентського блоку, оскільки саме ця сторона більш чуйно поставилася до висунутих комуністами вимог. Можливо, окреслену тенденцію зможе змінити Роман Безсмертний, запрошений на сходку комуністів.

Відзначимо також, що під час переговорів «сита» президентська сторона виявилася більш дисциплінованою і боротьбу за парламентські портфелі у власному колі відклала на потім, зосередившись на головному — боротьбі за спікерське місце. Опозиція ж і передусім «Наша Україна», у рядах якої є чимало людей, котрі перебувають в ейфорії від успіху й воліють конвертувати перемогу в портфелі, не змогла чітко сконцентруватися на послідовному досягненні поставлених завдань. Утім, можливо, і немає лиха без добра, оскільки логічним кроком для опозиції було б висування на посаду голови парламенту людини, спроможної стати каталізатором демократичних процесів. Вважати таким Литвина нікому не спаде на думку. Але й Іван Степанович у необхідні стандарти явно не вписується.

Глава адміністрації

Відповідь на запитання: хто займе напіввакантне місце провідника президентських інтересів в українському політикумі ми можемо отримати лише наприкінці наступного тижня. Загальновідомо, що Володимир Литвин усіляко намагався уникнути парламентської долі. Однак Президент, який продовжує відзначати Володимира Литвина довірою і прихильністю, наполіг на проведенні раунду з його обрання спікером. Глава держави довіряє Литвину, і подібна довіра вже вдруге змушує Володимира Михайловича наступати на горло власній пісні. Однак між Президентом і Литвином існує домовленість: у випадку необрання Литвина спікером йому буде повернуто місце глави адміністрації. Саме тому до вирішення питання з головою парламенту вакансія, що прикривається Олегом Дьоміним, залишиться вільною. У випадку програшу Литвин має повернутися у свій кабінет. Принаймні йому було обіцяно, що на нього не буде покладено роль із координування й утримування фракції «єди», оскільки долю цієї фракції уже вирішено, і після розподілу портфелів «Єдина Україна» розпівкарпиться на маленьких напівкарпенят. До речі, цей момент зменшить структурованість нинішнього парламенту, збільшить напругу в ньому і, як наслідок, підсилить роль спікера, хоч би хто ним став. Оскільки мав рацію Анатолій Кінах, котрий підкреслив відмінності ідеологій в опозиційному блоці чотирьох. Але прем’єр-міністр промовчав про те, що реальні взаємини в пропрезидентській коаліції не менш, а більш конфронтаційні: між донецькими і соціал-демократами, Пустовойтенком і самим Кінахом, крупними бізнесменами і Пінчуком взаємини значно більш натягнуті, аніж між Тимошенко і Морозом, Ющенком і комуністами. Одна справа поступатися принципами, зовсім інша — грошима. Та й потім, одні дозволяють собі демонстрацію розбіжностей у думках, а іншим це публічно робити заборонено.

Однак ми відволіклися. У випадку, якщо Президенту комуністи підуть назустріч, і Литвина буде обрано спікером, то його місце на Банковій виявиться по-справжньому вакантним. Відповісти на запитання, хто його обійме, сьогодні складно. Зірки, плітки і кавова гуща являють то образ Пустовойтенка, то Гриневецького, то Яцуби, то Орла. Однак найчастіше згадуване прізвище — Кравченко. Подібний крок Президента, безумовно, буде сприйнятий і опозицією, і цивілізованою світовою громадськістю як виклик. Та й українське суспільство, слід гадати, до такого рішення глави держави поставиться без ейфорії. Демонстрацій, звісно, не буде, але за традицією додаткові мовчазні висновки для себе зробить значна кількість громадян. Однак на перспективу призначення Кравченка главою адміністрації можна поглянути і з іншого боку. Обрання Литвина спікером не означатиме отримання президентського контролю над парламентом. Для значної частини депутатів Литвин за час передвиборної кампанії став одіозною постаттю. Роль реального представника Президента в парламенті навряд чи змінить ставлення до нього. Відсутність спікерського досвіду і президентської більшості не сприятимуть зміцненню впливу Володимира Михайловича на парламентські процеси. Словом, вважати Верховну Раду контрольованою, як після «оксамитової» революції, Президент за будь-якого спікерського розкладу не зможе. Невідомо, чи вдасться йому замінити прем’єра. Змушене зберігання нинішнього робить Кабмін не грізною президентською десницею, а слухняним протезом, що далеко не одне й те ж. У цій ситуації главі держави необхідний сильний глава штабу. Кравченко, поза всякими сумнівами, має необхідний для цього перелік якостей. За час передвиборної кампанії херсонський губернатор примудрився не вступити в конфронтаційні взаємини з жодною з політичних сил. Він демонстрував підкреслену неупередженість до опозиції, люб’язність і гостинність стосовно Ющенка і виконував необхідний мінімум допоміжних тілорухів щодо блока влади. За даними «ДТ», заяву про відпустку і наступну відставку Юрій Кравченко написав незабаром після виборів. За тими ж даними Президент поставився до цього спокійно, оскільки вважав, що займати Кравченко губернаторськими клопотами — те ж саме, що мікроскопом забивати цвяхи. Нам вдалося зв’язатися з Юрієм Федоровичем. На запитання: «Чи правда, що ви написали заяву про відставку?» екс-міністр внутрішніх справ сказав: «Я перебуваю у відпустці». Чорнобильська відпустка, частину якої Юрій Кравченко провів у Криму разом із Президентом і всією навколопрезидентською частиною еліти, триває 45 днів. За цей час, слід гадати, визначиться не лише місце Литвина, а й його власне.

Сьогодні становище Президента здається дуже хитким. Та якщо главі держави вдасться провести на пост спікера Володимира Литвина, зробити главою адміністрації Юрія Кравченка і восени руками парламенту прибрати напівлояльного-напівесдеківського Анатолія Кінаха і призначити вірну людину на Кабмін, то в цьому випадку Фенікс Данилович зможе досить серйозно розраховувати на сприятливий для нього результат президентських перегонів. Та й ставку він зможе робити не на когось із безпорадного пулу «Тигипко—Литвин—Кінах—Дубина», а на постать значно харизматичнішу і масштабнішу.

Проте вміле порядкування з «кріпильним лісом», особисто Президенту, у найкращому випадку, тимчасово полегшить життя усередині країни, але ніяк — за її межами.

Процеси, що почалися в українському суспільстві й в еліті, можна буде загальмувати, але не ліквідувати. Електоральна думка, що відторгає прибічників Президента, значно зміцніла. А зомбована бізнес-еліта почала повертатися до тями й набирати гідності. Президент безсумнівно спробує пограти з цими процесами наввипередки. Що буде нелегко для людини, котра протягом восьми років мала фору при бігу на місці...