Лаванда-ла...

Цікаву акцію затіяли журналісти кримського тижневика «События». Після чергового земельного скандалу, викликаного рішенням кримської влади про узгодження дозволу на виділення 17 пересічним громадянам ділянок під будівництво дач у Массандрі, 17 журналістів вирішили скористатися таким самим правом і подали заяви на отримання таких самих наділів — по 10 соток у тих-таки благодатних місцях. Узгоджене ВР Криму землевідведення — 1,7 гектара землі, що раніше належала двом радгоспам-заводам, Алуштинському ефіроолійному та «Лівадія», і, за надзвичайним збігом, виявилася зовсім непотрібною, дачникам, як і заведено, давалася безплатно. Прокуратура АРК постанову парламенту опротестувала, але її розгляд усе відкладався, і тепер у судах уже два позови про незаконність рішення: постпреда президента, який стверджує, що дачники не справжні, а підставні, і в такий спосіб державна земля пливе у конкретні приватні руки, і самої прокуратури.

Стоїцизм 17 пересічних журналістів, які вирішили емпіричним шляхом перевірити дієвість земельного законодавства, звичайно, гідний захоплення, а нахабство і безстрашність чиновників — подиву. Від самого переліку документів, які, всупереч законодавству і здоровому глузду, вимагають від заявників у місцевих органах влади, може назавжди зникнути бажання мріяти про дачу в Криму. І це попри те, що кожен свій крок бюрократичними колами журналісти описують у газеті, причому з коментарями юристів.

Тільки не вірте чиновникам, що вільної землі на Південному березі вже немає. Ось Алупкинська міськрада на одне своє сесійне засідання цього тижня винесла 90 питань, які стосуються виділення ділянок під забудову! Разом — 15 гектарів, причому чималими наділами. Шість гектарів в улюбленому місці відпочинку алупкинців і курортників — Милютинському парку — віддані в оренду на 49 років ТОВ «Південь-престиж-сервіс» для будівництва та обслуговування спортивного і культурно-розважального комплексу. Ще майже півтора гектара, але вже в Піонерському парку, дісталися ТОВ «ВестІстГруп» — під будівництво багатоповерхового житлового комплексу, йому ж на додачу — понад гектар пляжу. Ще одне рішення — про передачу в оренду на п’ять років приватному підприємцю ділянок міських доріг (близько двох гектарів, включно з під’їздом до Воронцовського палацу) для організації паркувань. І все це, звісно, без жодних конкурсів, тендерів та аукціонів. Саме засідання сесії відбувалося за зачиненими дверима, журналістів і представників громадських організацій у зал не пускали молодики у спортивних костюмах. Що, втім, не завадило ЗМІ оприлюднити імена щасливих власників алупкинських наділів. За даними джерел тижневика «Первая крымская», за «ВестІстГруп» стоять самі знамениті брати Клички. Серед тих, хто отримав скромніші, але на узбережжі, ділянки — депутати міськради, їхні родичі або підставні особи.

Раніше Алупкинська міськрада взагалі приголомшила цинічністю свого рішення, яким було скасовано держакт на землю знаменитого дитячого протитуберкульозного санаторію імені А.Боброва. Між іншим, єдиного у країні, де оперують і проводять реабілітацію дітей, хворих на кістковий туберкульоз. Історія санаторію — столітня, створювався й утримувався він на пожертви заможних людей та членів царської родини. І улюбленець багатьох поколінь дітей лікар Айболить — звідси родом, Корній Чуковський писав його з професора Петра Ізергіна, який лікував дочку письменника. Успішність лікування в «Бобровці» загальновідома, дітей сюди привозять у візочках і на носилках, а додому вони повертаються на своїх ногах. І левова частка цього успіху обумовлена саме кліматотерапією. Ще 1992 року санаторій отримав держакт на користування більш ніж 11 гектарами землі. Нині сім із них, включно з оливковим гаєм і прилеглими до пляжів ділянками, алупкинська влада вирішила віддати під приватну забудову.

Чи слід дивуватися, що до відкриття сесії обурені алупкинці прийшли не з порожніми руками. Будинок виконкому було атаковано випробуваними під час останньої вітчизняної революції боєприпасами — курячими яйцями. Ніхто з депутатів, які голосували за безпрецедентну роздачу землі (висуванці Партії регіонів, партії «Союз» і вітренківці), на жаль, не постраждав.

Ніхто не сумнівається — будувати на узбережжі, яке задихається від старого житла і запущеної інфраструктури, потрібно, і негайно, інвесторів треба заманювати й вітати, передавати бізнесові те, на що ні в держави, ні тим паче у місцевої влади ні грошей, ні вміння керувати немає. Однак не за рахунок же своїх громадян та їхнього спільного надбання. І хотіла б повірити у добру волю кримської влади, яка вирішила відродити знаменитий соляний промисел, але не дають! Днями Радмін автономії затвердив проект землевідведення ділянки площею 170 гектарів фірмі «Согласие» — під розміщення соляного промислу «Арабат» у рідному для кримського спікера Ленінському районі. При цьому прем’єр В.Плакіда зажадав від представників фірми якнайшвидше розпочати видобуток солі: «На вас дивиться весь Крим. Сіль має бути у вкрай стислі терміни, найякісніша і найдешевша». Чудово! Тепер запитання: як вищезазначена фірма планує дати нам цю сіль, якщо її статутний фонд, за даними постпредства президента, «становить усього дві з половиною тисячі гривень, і за три роки господарської діяльності вона виплатила заробітну плату лише одному співробітнику на суму 610 гривень». Жодної виробничої бази з видобутку солі фірма не має. А офіс «Согласия», який обіцяє вкласти у відродження промислу мільйони доларів, у селі Соляне, судячи з опублікованих фото, — стара хатинка з написом на стіні: «Не розбирати. Кримінальна відповідальність. ВДВС м.Сімферополя». Чітких відповідей на ці запитання наразі не прозвучало, немає ясності і з реальним інвестором, а головне — під які гарантії залучатимуться ці мільйони доларів? На думку постпреда президента Г.Москаля, виділення 170 гектарів — ще одна афера з виведенням державної землі у приватні руки і захопленням частини узбережжя та Арабатської стрілки. Нині законність рішення уряду перевіряє прокуратура. Та навіть якщо воно буде опротестоване, не факт, що буде скасоване. А перспектива відновлення закону через суд — дуже туманна, як свідчить практика. Приклад: позови щодо згаданих землевідведень для массандрівських «дачників» досі не рухаються. Господарський суд ще навіть не призначив попереднього засідання.

Прикметний у зв’язку з цим і фінал торішньої історії з гучним прецедентом повернення у держвласність 41 гектара Фороського парку — першої ластівки наведення порядку з землею у Криму новою президентською владою. Нагадаю, що заповідні землі пам’ятки садово-паркового мистецтва напередодні президентських виборів рішенням Радміну автономії було продано авіакомпанії «Аеросвіт», хоча така угода могла відбутися тільки за рішенням Кабміну і за згодою ВР України. Уряд автономії протест прокуратури задовольнив, рішення скасував, а Держсуд Києва визнав держакти нових власників землі недійсними. Проте наступний судовий виток «Аеросвіт» виграв. За словами прокурора АРК Віктора Шемчука, сталося це ще й тому, що «Фороська селищна рада протестувала проти заявленого прокуратурою позову!»

Свіжа приватизаційна новина — Радмін Криму дав добро на розробку проекту приватизації земель уже згадуваного Алуштинського ефіроолійного радгоспу, який має статус відкритого акціонерного товариства. За настирливими чутками, вже кілька років це підприємство контролюють дуже впливові «донецькі» товариші. Під розпаювання планують 300 гектарів, на яких до сьогодні квітнули лаванда, розмарин і троянда. Що буде після розпаювання — офіційно не повідомляють. Проте кримська преса вже повна інформації від джерел в уряді автономії. І всі вони стверджують, що цільове призначення земель буде змінено. «Колишнє тютюнове поле площею близько 80 га «заклали» під гольф-клуб для однієї з перших осіб Партії регіонів», — пишуть «События». За нашою інформацією, не чекаючи завершення процесу, селищних голів (а місцевим радам у землі запасу мають відійти 15 відсотків розпайованої землі) уже «переконують» не особливо розраховувати на нові наділи, а підійти до справи з розумінням. Отож деякі урядові чиновники небезпідставно побоюються, що славу кримських ефірних олій з ПБК так і не буде відроджено. Така ось лаванда-ла...

Не стомлюючись повторювати, що основне багатство Криму — це його земля, кримські чиновники зовсім не квапляться його оцінити. За даними Державної податкової адміністрації Криму, тільки сім відсотків населених пунктів автономії провели грошову оцінку земель, необхідну для наповнення місцевих бюджетів за рахунок відповідного податку. Але збирати ці гроші місцева влада не може, тому що на це в неї... немає грошей. Точніше, немає грошей на оцінку землі та інвентаризацію користувачів і власників. І заробляти їх ніхто не хоче. З початку року в Криму провели всього три аукціони з продажу земельних ділянок! Уторгували загалом аж
2,8 мільйона гривень. Причому не на Південному березі, на який падкий грошовитий покупець, що переживає будівельний бум, а в Джанкої, Судаку та Феодосії. У Ялті лише говорять про намір виставити на аукціон п’ять ділянок.

Але це дрібниці. Кримську владу дуже ваблять гігантські проекти. Навіть ті, які своєю нереальністю й сумнівною доцільністю вже набили оскому. Наприклад, ідея будівництва чи то мосту, чи то тунелю в Керченській протоці. Останніми роками «міст дружби між Росією і Україною» незмінно використовувався як піар-хід у передвиборних кампаніях. Віктор Янукович теж не погребував скористатися цим секонд-хендом від Леоніда Грача та Юрія Лужкова. Начебто і до виборів далеко, а мільярдний проект знову на плаву. Виявляється, вже два місяці триває листування між Києвом та Сімферополем. Ідеєю перейнявся міністр транспорту і зв’язку Микола Рудьковський. Він чомусь вважає, що так можна переманити в Росії курортників: на його думку, наявність мосту «дасть можливість кожному туристові, який приїжджає на російський Кавказ (а росіяни нині пропагують Сочі як туристичний регіон), обов’язково переїхати до Криму»! Заради цього, звісно, слід ризикнути сотнями мільйонів негривень і здійснити те, що Гітлерові не вдалося. Той, як відомо, теж з’єднав Крим і Кавказ, але перший же льодохід усе й поховав. Кримчани, правда, наполягають на тунелі. Та це погано. Бо заявлені апетити — пустити через протоку 150 мільйонів тонн вантажів (із них 30 — нафти) і 15 мільйонів пасажирів на рік — своєю нездійсненністю переводять проект, який, до речі, так і не має ТЕО, у розряд прожектів. Тоді навіщо? Обізнані люди називають кілька «смачних» мотивів: «дерибан» бюджетних коштів, пущених на підготовку, розробку, прив’язку тощо проекту; резервування величезної площі прибережної смуги; прибирання до рук Керченського портового господарства (якщо щось залишилося), а там, дивись, і вибори — можна проспівати й стару пісню.