Гуманітарій-реформатор?

Микола Томенко — один із небагатьох щасливців, хто в розпал кадрових пристрастей досить точно уявляв собі своє місце в новому Кабміні. Та й ніхто, здається, не сумнівався, що портфель віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань чекає саме його. Правда, був момент, коли Олександр Зінченко пропонував цю посаду Роману Безсмертному, але той у відповідь попросив не «перейматися» його працевлаштуванням.

Народний депутат, член фракції «Наша Україна» й довірена особа Віктора Ющенка, Томенко з 2002 року очолював парламентський комітет із питань свободи слова та інформації. Директор Інституту політики (з 1998 р.), член правління партії «Реформи і Порядок» (з 1997 р.). Кандидат історичних наук, автор кількох книжок, серед яких як солідне «Самоозначення України: від історії до політики», так і трішки фривольна «Теорія українського кохання». Політичну кар’єру розпочинав як комсомольський ватажок, причому був першим комсоргом в історії КНУ ім. Шевченка, обраним студентами, а не призначеним згори.

З початку нинішньої виборчої кампанії Микола Томенко як експерт-аналітик й авторитетний представник помаранчевого табору регулярно з’являвся в ефірах «5 каналу» та «Ери», саме його інтерв’ю й коментарі значною мірою визначили мас-медійне обличчя опозиції. Риси Томенка-лідера публічно проявилися на сцені Майдану, звідки він фактично й не йшов протягом усієї помаранчевої революції, демонструючи в спілкуванні з народом неабияку харизму та ораторську майстерність, а у вирішенні практичних питань — організаційні здібності й нелюдську витривалість.

Тих, хто взнав Томенка за революцією та Майданом, дивують небезпідставні чутки про те, що під час свого короткочасного перебування на посаді начальника Головного управління преси й інформації Київради Микола Володимирович у роботі з мас-медіа практикував не зовсім демократичні методи. Утім, незаперечним фактом залишається те, що саме він пізніше, очолюючи парламентський комітет зі свободи слова, першим оголосив відкриту війну темникам.

Новий віце-прем’єр — особистість, поза сумнівом, яскрава, енергійна, креативна. Він не дасть заснути Кабмінові. Взагалі, Томенко — трудоголік. Він здатний неординарно мислити, генерувати ідеї, захоплено й системно їх упроваджувати, працювати з повною віддачею. Але все це — на тому напрямі, який йому подобається й пробуджує його інтерес. Інша річ, що коло обов’язків віце-прем’єра з гуманітарних питань дуже широке, і серед них неминуче виявиться чимало аспектів, нецікавих Миколі Володимировичу особисто. А особливості його характеру вселяють підозру, що такі теми можуть «провиснути» й бути відсунутими в довгу шухляду.

Віце-прем’єр комунікабельний і дотепний. Але при цьому оточення Томенка характеризує його як політика авторитарного й такого, що цінує себе високо, тому людям, яким за родом діяльності доведеться мати з ним справу, не варто нехтувати жестами високої дипломатії. Відзначають також своєрідне відчуття гумору Миколи Володимировича, іронію і стьоб, які є стилем його спілкування, але не завжди й не всіма адекватно сприймаються.

Микола Томенко — один із найактивніших учасників написання урядової програми, отож свої першорядні завдання, слід гадати, уявляє чітко. Передусім у центрі уваги віце-прем’єра Томенка, поза сумнівом, опиниться медійна сфера, де він почувається найбільш упевнено. Деякі журналісти висловлюють побоювання, що новий віце-прем’єр тією чи іншою мірою намагатиметься від імені влади впливати на політику різних ЗМІ. Очевидно, багато сил і часу він покладе на створення громадського телебачення та радіо (перші кроки, що викликали настороженість журналістської громади, на цьому напрямі ним уже зроблені), реформування структур Нацради з телебачення та радіомовлення і Держкомінформу.

Що стосується найширших сфер науки, культури й освіти, які входять до його компетенції, можна припустити: Микола Володимирович розпочне свою діяльність із виявлення численних «родимок», залишених йому у спадок попередниками на посаді. Від нього чекають реформ, і можна сподіватися, що він виправдає ці очікування. У Миколи Томенка є для цього як творча жилка, так і достатня сміливість, необхідна для прийняття й реалізації неординарних рішень. Крім того, як відомо, у нього широкі зв’язки серед громадських організацій та фондів, українських і зарубіжних, що, можливо, дозволить залучити додаткові кошти й інтелект у сферу, традиційно фінансовану та обслуговувану за залишковим принципом.

Призначення Миколи Томенка в різних сферах його майбутньої діяльності коментують так.

Оксана Забужко, письменниця

Для мене і, думаю, для всіх, хто працює в духовній сфері, це призначення —новина номер два після перемоги Ющенка на президентських виборах. Томенко — це тип ідеального реформатора, він енергійний, динамічний, відкритий до нових тенденцій, він уміє їх ловити на льоту і перекладати мовою практичних тактик і стратегій. Ця галузь зачекалася такого політика, бо чотирнадцять років нею ніхто не цікавився.

По-перше, величезних, структурних реформ потребує царина інформаційної політики, якої в Україні ніколи не було. Не вийде сконсолідувати націю, поки не існуватиме єдиного інформаційного поля і поки воно не буде нашим, українським, а не таким, на яке забрідають варяги з усіх усюд.

Безпосередньо з цим пов’язана сфера культурної політики, я вже багато років волаю про те, що в Україні її немає. Тут потрібен цілий пакет системних реформ, зміна культурної інфраструктури. Українська культура потребує цивілізованого правового поля, щоб розвиватися і заробляти там, де вона може заробляти сама на себе, і державного захисту у сферах, які цього потребують, — від спадщини, від пам’яток і до бібліотечної справи.

І, нарешті, третя галузь — це, звичайно, сфера науки. Занепад і стрімка лоботомізація української інтелігенції й українського освіченого прошарку відбулися на наших очах. Ця сфера також чекає радикальних реформ, і це є ті речі, які визначають майбутнє нації на десять-двадцять років наперед.

Ярослав Яцків, академік НАНУ

— Микола Томенко — типовий гуманітарій. Це накладає певні обмеження на його розуміння сучасних інноваційних процесів. Мій досвід роботи в Міністерстві освіти і науки дозволяє стверджувати, що об’єднання науки й освіти не пішло на користь науці. У вищої школи, як і на інших ділянках сфери освіти, дуже багато проблем. На їхньому тлі науці важко заявити про себе як про інноваційну силу, здатну стати важелем для піднесення економіки України. Не переконаний, що з цими проблемами здатна впоратися людина, яка до того безпосередньо з ними не зіштовхувалася.

Валерій Іванов, професор Академії української преси

— Ті, хто очолював цей напрям раніше, не змогли себе проявити в тій якості, у якій, на мою думку, це необхідно Україні. І якщо нині за галузь візьметься людина молода, без стереотипів, властивих старшому поколінню, — можливо, це принесе користь. Звісно, судити треба за справами, тим паче що завдання перед віце-прем’єром із гуманітарних питань стоять дуже серйозні й важкі.

Мені здається, основне завдання — це розв’язати проблему мовного й культурного протистояння сходу та заходу України. Крім того, у нас нагромадилося безліч проблем у галузі освіти, передусім середньої. Перехід на дванадцятибальну систему оцінювання, дванадцятирічне навчання — все це потребує аналізу, моніторингу та стратегічного розгляду, яким не може зайнятися галузевий міністр. І вища освіта: ми нині щосили декларуємо перехід на болонську систему, але наскільки це виправдано? Про культуру я взагалі не кажу, вона в нас у стані вмирання, і фінансування за залишковим принципом навряд чи вдасться зламати, але якихось новацій, можливо, і треба чекати від віце-прем’єра з гуманітарних питань.

У медіа-сфері дуже хотілося б мінімуму втручання. За винятком одного: сприяти тому, щоб УТ-1, Р-1 і обласні держтелерадіокомпанії стали громадським телебаченням і радіо, а державні газети були приватизовані. Ще одне питання — допомога дитячій і освітній пресі, але не знаю, наскільки можливе його вирішення у складних фінансових умовах. А більше, вважаю, віце-прем’єр із гуманітарних питань нічого в цій сфері робити не повинен.

Від себе додамо: оскільки в структурі нового Кабміну не передбачене міністерство, яке займалося б регіональною політикою, саме Микола Томенко має розробити низку гуманітарних програм, покликаних сприяти «склеюванню» країни. І ще: якщо міністрам економічного блоку доведеться попрацювати над тим, аби конвертувати світову моду на помаранчеву Україну, віце-прем’єр із гуманітарних питань повинен докласти максимум зусиль до того, щоб ця мода стала класикою.