Підтримати
Невелика група військових збирається надворі, щоб поділитися цигарками та історіями про війну. Але деякі з цих спогадів затерлись, вивівши на ключове місце згадку про їхні останні дні битв і день, коли війна забрала їхні кінцівки, пише український фотожурналіст Євген Малолєтка для Associated Press з госпіталю у Львові.
Дехто чітко пам’ятає момент влучення в них протитанкових мін, авіаційних бомб, ракети, снаряда. Для інших – великі прогалини в пам’яті.
Худе тіло Віталія Біляка – це павутина шрамів, які закінчуються ампутацією вище коліна. За шість тижнів у комі Біляк переніс понад 10 операцій, у тому числі на щелепі, руці та п’яті, щоб відновитися від поранень, які він отримав 22 квітня, наїхавши на пару протитанкових мін.
«Коли я прокинувся, то відчув, що народився заново і повернувся з потойбіччя», — розповів Біляк, який тільки починає свій шлях до реабілітації. Він ще не знає, коли отримає протез, який встановлюють кожному пацієнту індивідуально.
На Україну чекає майбутнє з понад 20 000 людей з ампутованими кінцівками, багато з них вояки, які також зазнають психологічної травми під час перебування на фронті.
Європа не переживала нічого подібного з часів Першої світової війни, а Сполучені Штати – з часів Громадянської війни.
Десантник Михайло Юрчук отримав поранення в перші тижні війни під містом Ізюм. Його товариші повантажили його на драбину і годину йшли до безпечного місця. Єдине, про що він міг думати тоді, за його словами, це покінчити з усім гранатою. Медик відмовився від нього відійти і весь час тримав його за руку, поки він втрачав свідомість.
Коли він прокинувся в реанімації, медик ще був там.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google