Межа поступливості

Те, що Фонд держмайна завалив план приватизації на 2006 рік, уже зрозуміло навіть прибиральниці в Кабміні. Про Нікопольський завод феросплавів, який міг поправити сумні показники ФДМ, можна сміливо забути. Всі учасники процесу відводять державі роль шостого підповзаючого, від якого нічого не залежить. Про деталі того, що відбувається, про суми, які крутяться навколо, ФДМ дізнається на загальних підставах — з преси.

Продати щось порівнянне за масштабами в країні просто не вдасться: об’єкти закінчилися. «Укртелеком» уже пішов на рівень щорічного міражу (що ближче до нього підходиш, то швидше він розсіюється), «Укрзалізницю», за словами голови ФДМ Валентини Семенюк, за відсутності спеціального закону приватизувати неможливо...

Загалом поки що при плані надходжень від приватизації в 2,15 млрд. грн. за вісім місяців не наторгували навіть 190 млн. Щось, звичайно, одержать від оренди та дивідендів. Та, м’яко кажучи, це не те. На такому тлі «хотілка» уряду про 10-мільярдні надходження в майбутньому році виглядає цинічним знущанням над соціалістами взагалі та керівництвом Фонду зокрема.

Від безнадії чого лишень не роблять. У Фонді згадали, що в держави начебто завалялися пакети енергокомпаній, і теоретично деякі з них можна буде продати…

У середині вересня голова Фонду держмайна Валентина Семенюк заявила, що готова зробити це вже цього року. За її словами, вона подала проект пропозицій про продаж невеличких пакетів енергокомпаній. «Я пропоную продати п’ятивідсоткові пакети акцій в усіх обленерго, в яких пакети акцій, що належать державі, становлять понад 75%».

У Кабміні з’явився і радикальніший варіант, відповідно до якого Фонд узагалі збирається продати акцій енергокомпаній номінальною вартістю 231,4 млн. гривень (46,8 млн. дол.). Утім, перед тим, як продавати ці акції, їх варто спочатку одержати від НАК «Енергетична компанія України». Ймовірність останнього за нинішніх умов практично дорівнює нулю. Отже, кажучи про п’ятивідсоткові пакети, фактично Фонд просто декларував межі своїх поступок відносно приватизації.

Картинка вийшла досить цікавою. Якби цей намір здійснився, то частка держави в більшості енергокомпаній упала би максимум до 60%, тобто до мінімальної для забезпечення на зборах кворуму.

Щоправда, збувати з рук блокуючі держпакети конфліктних «григоришинсько-коломойських» «Суми-», «Полтава-», «Чернігів-» і «Львівобленерго» Фонд не наважився. Хіба що від львівського підприємства на продаж запропонують малесенький пакет — 2%. Пропозиція продати 0,06% тлінних останків «Луганськобленерго» — це взагалі знахідка для колекціонерів...

Утім, серед протестованих пакетів є і дуже цікаві. Приміром, за акціями «Миколаїв-» і «Чернівціобленерго» ще від часів конкурсів 1998 року тягнуться суперечки про 36 і 40% акцій. Через них миколаївську компанію не продали в 2001-му.

Загалом держава готова мовчазно погодитися на формування національними бізнес-групами як мінімум блокуючих пакетів у цілому ряді ключових компаній. Включаючи ті самі «Дніпро-», «Запоріжжя-», «Миколаїв-» або «Чернівціобленерго». Потенційно в цьому разі виграє і словацько-московська група Олександра Бабакова. У неї понад десятка міноритарних пакетів різноманітних обленерго, і, приєднавши до них нові десятивідсоткові пакети, можна серйозно змінити розстановку корпоративних відносин у галузі.

Досить кумедно виглядає і готовність ФДМ скоротити частку в «Черкасиобленерго» з 46 до 40%. НАК «ЕКУ» досить давно й не надто успішно намагається наростити цю частку за рахунок повернення державі 25% акцій ЗАТ «УкрЕСКО», які теоретично належать тому самому ФДМ.

Усього ж приватизатори готові уступити абсолютний контроль (75% акцій) у чотирьох компаніях: «Вінниця-», «Волинь-», «Закарпаття-» і вже згадуваний «Дніпрообленерго». Тим самим було б знижено ймовірність продажу їх закордонним стратегам (див. табл. 1).

Ще цікавішим виглядає «межа поступливості» в енергогенерації. Тут бажаючі могли б досить швидко сформувати ласі шматочки. Причому в «Донбасенерго» до продажу пропонували відразу блокуючий пакет (25,77%). Хоча після того, як донецькі фахівці з роботи з боргами 2000 року красиво «випатрали» компанію, в неї залишилося усього півтори станції (див. табл. 2).

Проте й у інших трьох генеруючих енергокомпаніях було неважко сформувати блокуючі пакети, що, у перспективі, сильно полегшило б переговори з майбутніми покупцями контрольних...

Теоретично це дало б змогу непогано підняти початкову ціну акцій. 2001 року їхня стартова ціна становила шість номіналів. З урахуванням стану нинішнього фондового ринку можна було б розраховувати (навіть продаючи неконтрольні пакети) як мінімум на не менші значення. Тобто близько мільярда Фонд міг би одержати.

Однак практично всі експерти сходяться на тому, що нічого подібного не станеться.

Нині у галузі відбулося різке посилення донецьких енергетиків, які за півтора місяця сильно зменшили представництво іншого, «київенергівського» клану. Більш ніж сумнівно, що в такий відповідальний момент вони дозволять появу нових гравців. Не кажучи вже про те, що в період широко проанонсованих планів зі вкладення в енергетику кількох мільярдів доларів інвестицій контроль над енергокомпаніями стає дуже ефективним заходом.

Нинішній керівник НАК «ЕКУ» Ігор Глущенко, який прийшов на посаду з компанії «Східенерго» Ріната Ахметова, — надто хороший менеджер, щоб усього цього не розуміти. Тим паче, коли на найвищому рівні було цілком чітко заявлено, що «держава нездатна залучити такий ресурс... ми маємо залучати приватний ресурс»... За таких умов якось не до вічних проблем Фонду з його невиконаним планом приватизаційних надходжень.

Утім, останнім часом приватизаторам дедалі частіше стали підказувати, що з енергетичного в країні є не лише електрика, а й вугілля. Фонд про цей кошмар із задоволенням забув би, але йому м’яко нагадують.

Нещодавно прем’єр знову публічно висловився щодо того, що шахти в Україні можуть працювати лише у вертикально інтегрованих компаніях: ті, що добувають коксівне вугілля, — з металургійними заводами, ті, які видають енергетичне вугілля, — з енергокомпаніями. Причому вкладення в такі енерго-вугільні формування здійснюватимуться за рахунок як державних, так і приватних інвестиційних ресурсів.

Як показує практика, інвестиції та надходження до бюджету — це зовсім різні речі. Грошей на рахунках ФДМ від цього не надто додасться, зате головного болю...

Наприклад, із першої порції запропонованих Міністерством вугільної промисловості до приватизаційної підготовки шахт (загальною кількістю 12) тільки на половині можна розпочати підготовку до продажу, оскільки приватизацію деяких шахт узагалі заборонено: одна шахта виявилася ліквідованою, інша — затопленою. Досі затоплені шахти ФДМ продавав лише на урановому руднику, проте незабаром його пізнання в передових технологіях відкачування води можуть сильно поглибитися. Нещодавно Віктор Федорович висловився за реанімацію закритих шахт, на балансі яких ще є вугілля.

Навесні Мінвуглепром і ФДМ вже створили групу для координації роботи з підготовки до приватизації вугільних підприємств. Причому було заявлено не лише про наміри відпрацювати схему приватизації та вивчити настрої інвесторів перед запуском великомасштабної приватизації вугільної галузі.

Наскільки відомо, інвестори дуже цікавилися «Свердловськантрацитом» і «Ровенькивугіллям». Отже, наступного року Фонду держмайна ще нададуть можливість дати країні вугілля, а може, їм пощастить і з залізницею. Енергетика ж зачекає. Як мінімум, допоки великі дядьки не домовляться.