Наша біда — ваша біда

У глобальному світі біда, що прийшла в чиюсь домівку, дуже швидко стає спільною.

Російське вторгнення призводить до надзвичайно серйозних економічних і гуманітарних втрат: фінансового тиску, перебоїв у торгівлі, переміщення мільйонів громадян і катастрофічних пошкоджень інфраструктури. Безумовно, все це матиме тривалі макроекономічні та соціальні наслідки. Україні буде кепсько, за найбільш стриманими прогнозами, вона втратить вже цьогоріч 45% ВВП, а українці стрімко та масово біднішатимуть. Світовий банк прогнозує, що близько 70% нашого населення вже цього року опиняться за межею бідності, тобто їхні заробітки будуть нижчими за фактичний прожитковий мінімум. Але не тільки українці постраждають від цієї війни, бідність і голод можуть охопити цілі регіони, і це чи не найкращий аргумент, що світ має докласти максимум зусиль, аби зупинити Росію якнайшвидше.

Бідність в Україні

Очевидне і прогнозоване скорочення нашого ВВП лякає не так сильно, як головні причини цього скорочення: проблеми у зовнішній торгівлі, падіння експорту та імпорту, нульові інвестиції, міграція населення, втрата роботи, доходів, житла.

Значна частина українців втратила доходи принаймні частково, ринок робочої сили суттєво змінився. Продовжують працювати без зміни умов 58% українців, 41% із тих, хто до війни працював, роботу втратили. Причому на сході країни наразі роботу має лише третина населення, решта — безробітні. Ті, кому пощастило найменше, разом із доходами втратили ще й житло та інше майно. Вимушені переселенці вичерпують останні накопичення, частині із них немає куди повертатися, частина вже поїхала за межі України у пошуках роботи та тимчасового притулку. І вони їх там знайдуть.

У 2021 році рівень бідності в Україні становив 18%, і насправді це був завищений показник, враховуючи рівень тіньових доходів у країні. Але навіть їх уже немає, тож цілком імовірно, що озвучений рівень бідності у 70%, якого ми досягнемо вже цього року, буде цілком реальним. Що ще гірше, за прогнозом Світового банку, навіть завершення війни не виправить ситуації швидко — до 2025 року рівень бідності в Україні все одно залишатиметься вищим за 60%. На рівні найбільш нужденних країн Субсахарської Африки. І це жахає саме по собі, але у бідності є купа негативних економічних і соціальних наслідків.

Насамперед обвалиться попит. Живучи в режимі економії, людина звужує свої витрати до основного набору продуктів харчування та одягу, решти товарів і послуг просто не купуватиме. Відповідно, їхні виробники чи імпортери втратять суттєву частку ринку і будь-які стимули працювати далі. Споживчий попит — основний рушій економічного зростання. Підживлювати попит можна, наприклад, шляхом пільгового споживчого кредитування. Зазвичай це спрацьовує, якщо людина не має, приміром, грошей на ремонт чи новий холодильник, але може отримати кредит на ремонт чи взяти холодильник у розстрочку, економіка все одно працюватиме. Та чи візьме вона той кредит, якщо не матиме роботи? Скільки той кредит коштуватиме, і чи взагалі будуть можливими якісь розстрочки?

Інфляція, яку абсолютно справедливо називають податком на бідність, і до війни у нас була двозначною, і після війни ще довгий час зростатиме. Вона не просто робитиме бідних іще біднішими, вона ще й зробить кредитування для них недоступним, адже, намагаючись приборкати інфляцію, НБУ, вочевидь, робитиме гроші в країні дорожчими, підвищуючи ключову ставку. Це, у свою чергу, підвищуватиме відсотки за кредитами. Отже, навіть ті, хто матиме роботу та доходи, міцно задумаються, а чи потягнуть вони ще й кредитні відсотки або ж можна почекати з ремонтом ще кілька років? Зі скороченням попиту скорочуватиметься й економіка як така.

А ще разом із попитом скорочуватимуться і надходження до бюджету, адже не великі компанії, а саме люди його наповнюють — ПДВ і ПДФО, тобто податки із споживання та зарплат у нас є основними статтями бюджетних доходів. Саме з цих коштів здебільшого все фінансується як на державному, так і на місцевому рівнях. Так, звісно, нам допомагатимуть після завершення війни усім світом, але це буде після, а як жити до?

Навіть базовий прогноз Світового банку говорить, що 20% українців житимуть на 5,5 долара на день і менше. І що довше триватиме війна, то більшатиме тих, хто житиме менш як на 200 гривень на день. Вони не помиратимуть із голоду, бо що-що, а принаймні прогодувати себе українці завжди зможуть, але ні на що, окрім базових потреб, їм грошей не вистачатиме.

Так, повоєнне відновлення подарує нам стабільні темпи економічного зростання, збільшення зайнятості та доходів, але дива не буде, швидше, ніж на 7% на рік, наш ВВП не зростатиме, за тими ж розрахунками Світового банку, а отже, із тієї прірви, в якій ми опинилися, доведеться вибиратися довгенько. І не тільки нам. Бо поки ми біднішатимемо, інші голодуватимуть.

Бідність у світі

Ударні хвилі цієї війни виходять далеко за межі України. Ціни на продовольство зростали усі попередні роки. Після нападу РФ на Україну, одного із ключових постачальників зернових та олії в світі, це зростання лише пришвидшилося. Цілі регіони опинилися у зоні ризику, бо банально не мають достатньо коштів для закупівлі такого дорогого продовольства. Через агресію РФ додатково 40 мільйонів людей у світі збідніють настільки, що житимуть менш як на два долари на день. Ніхто із них навіть не живе у нашому регіоні та навряд із першої спроби знайде Україну на карті, але розділити наш біль вони змушені. Насамперед мова про країни згаданої Субсахарської Африки, найбідніші країни Близького Сходу та Центральної Азії. Світовий банк уже наголошує, що масштаб проблеми буде таким, що ще кілька років після закінчення війни в Україні бідність і голод у цих регіонах лишатимуться головною проблемою людства.

Однак і заможнішим країнам буде непереливки, і не лише тому, що санкції проти РФ поставили надзвичайно гостро питання енергоносіїв. Ця війна та запроваджені санкції фактично зруйнували існуючі логістичні, фінансові канали, торгові зв’язки, додаючи до кожної складової світової економіки, як ложку дьогтю, невизначеність. А невизначеність провокує зростання цін і скорочення інвестицій, які відчують усі.

З початку війни світові ціни на газ зросли на 70%, на вугілля — на 65, на нафту — на 30, на пшеницю — на 40%. Вони продовжують збільшуватися, як і ціні на решту сировини, товарів і навіть послуг. Дорожчає буквально все. Додаткове «санкційне» навантаження на глобальні ланцюги доданої вартості ще більше посилює інфляційний тиск. Негативні прогнози озвучено для цілих галузей світової промисловості, включаючи харчову, автомобільну, будівельну, нафтохімічну та транспортну.

Загалом глобальна інфляція цьогоріч перевищить 6%, у єврозоні — 7,5, у США — 8%. І що слабші економіки країн, то дорожче у них стає жити, то більше скорочується споживчий попит і сповільнюється економічне зростання. Економічний спад, за розрахунками МВФ, через нашу війну очікує 143 країни, на які припадає 86% світового ВВП. Світ увійшов у так звану стагфляцію, коли економіка не зростає, а інфляція, навпаки, підвищується. Бідність її традиційний супутник.

***

Легко заплющити очі на проблему, якщо йдеться лише про одну країну. Але в сучасному світі проблема однієї країни дуже швидко створює проблеми в інших. Від глибокого занепокоєння світової спільноти до розпачу світового масштабу цілком може бути лише кілька кроків. І поки ми ставатимемо жебраками, багатші за нас збідніють, а бідніші — почнуть голодувати. На постковідному відновленні світової економіки вже можна поставити хрест, бо новий шок перекрив найгірші наслідки попереднього. А післявоєнне відновлення навіть прогнозувати важко, допоки російська агресія триває. Її зупинка — наразі єдиний шанс не лише для України, а й для усього світу повернутися бодай до якогось економічного зростання.

Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.