А який у нас план «Б» у разі затягування війни

Кожен день війни для України коштує набагато більше, аніж для Росії. Так, в абсолютних цифрах втрати російської економіки непорівнянні з нашими, але важливість цих втрат для економіки та життєдіяльності Росії набагато менша. На жаль.

В Україні зупинилася більшість підприємств важкої промисловості. На черзі — підприємства легкої промисловості в низці регіонів. Відплив робочої сили в Західну Україну та країни ЄС колосальний. Заблоковано всі морські артерії, через які здійснювався експорт основних товарів, що забезпечували країну валютною виручкою, — чорних металів, руди, зернових. Це десятки мільярдів доларів на рік.

Ми наразі цього ще не відчули, але в нас украй мало часу. Нас це швидко наздожене.

Тим, хто вірить у швидкий економічний кінець Росії, треба зрозуміти, що країни ЄС не відмовилися від російських нафти та газу та сплачують їй щодня валюту, залишивши шпаринку в SWIFT для окремих російських банків. Росія має Китай, світову фабрику товарів, з яким є величезний спільний кордон і гарно налагоджені логістичні коридори. Китай виробляє все і залюбки замістить тисячі товарних позицій західного імпорту. Плюс споживає і споживатиме російські природні ресурси. Це не кажучи вже про Індію, яка обігнала Китай за населенням та є величезним ринком збуту.

Плюс у Росії є й своя промисловість, яка охоче компенсуватиме заміщення імпорту. Посил простий — вони зупиняються, але набагато повільніше, ніж ми. І вони теж маневрують і пристосовуються.

Відтак, Путіну зараз найцікавіше «підвісити ситуацію», розтягнути війну на 3–5 місяців і заблокувати ключові логістичні артерії. Більше у Росії, певно, немає часу, а для нас цей час критичний.

Нам не можна недооцінювати противника та переоцінювати власні сили.

Нам терміново потрібен план «Б». Цей план має дати відповіді, як ми запустимо економіку та забезпечимо більш-менш нормальне функціонування держави, а значить, надійні тили для армії.

Тому ключове завдання уряду зараз — це, по суті, створення ефективної функції перерозподілу центральних бюджетних коштів (у тому числі і багатомільярдної допомоги країн Заходу) в економіку. В нашу економіку. Від філософії «завозимо з-за кордону все, що можемо» необхідно перейти до «виробляємо в Україні все, що потрібно».

Це має бути не просто роздавання грошей через «Дію» (хоча це можливо та доцільно в певних умовах), а перебудова великих підприємств, що залишилися або будуть евакуйовані, на роботу у воєнний час через мобілізаційне замовлення та інші економічні програми.

Саме підприємства мають відбудувати ланцюги постачань і забезпечити рух обігових коштів в економіці.

І це не має бути 10–15 зрозумілих для себе заводів. Десятки, сотні, а може, і тисячі підприємств важкої, середньої та легкої промисловості повинні розпочати та продовжити функціонування. А відтак, займати людей, в яких от-от залишаться останні заощадження. І, до речі, не лише чоловіків. Бо якщо ми не створимо сотень тисяч нових робочих місць, то отримаємо другу хвилю міграції — поствоєнну в пошуках заробітку.

Плюс нам потрібно у країн Заходу просто вигризти можливість збільшувати експорт товарів, що виробляються в Україні, але не потрібні для війни, але вкрай важливі для отримання валютної виручки. Сьогодні в світі величезне бажання допомагати Україні — на рівні урядів, на рівні муніципалітетів, бізнесу, церкви та простих громадян. Для нас це шанс забезпечити нові ринки збуту та підтримати власних виробників.

Тому зараз украй важливо:

1. Провести реальний аналіз економічного стану та прорахувати економічні сценарії з розумінням, який обсяг ВВП та які галузі ми втратили і можемо втратити.
2. Розробити та запустити мобілізаційне замовлення для першочергових потреб армії.
3. Визначити перелік галузей (і підприємств), які потребуватимуть державного замовлення з метою забезпечити Україну товарами першої необхідності, в тому числі з метою імпортозаміщення.
4. Розробити програму стимулювання виробництва в Україні з визначенням чітких механізмів отримання державного замовлення та збуту продукції.
5. Забезпечити евакуацію підприємств, які готові переїжджати, у регіони з кращою безпековою ситуацією.
6. Розробити програму підтримки попиту з боку українських громадян, які тимчасово переїхали з регіонів бойових дій у регіони з кращою безпековою ситуацією.
7. Розпочати перемовини з іноземними країнами (зокрема, з країнами ЄС, США і Канадою) по лінії як урядів, так і бізнесу щодо можливої закупівлі певних груп товарів з України, які можливо експортувати за кордон.

Це непрості процеси, але реальні.

І все це потребує абсолютно іншої якості управління та прийняття рішень. До речі, також доцільно укомплектувати низку центральних органів виконавчої влади, регіональні адміністрації, інші служби професійними кадрами, які «вийшли із системи», але, по суті, є зараз незатребуваними та готові працювати нон-стоп. Це треба, тому що завдання перед країною стоять украй складні, і нам потрібні десятки тисяч ефективних державних управлінців.

У нас обов’язково вийде. Іншого виходу в нас просто немає.