Підтримати
Житлова субсидія: кому можуть відмовити у її призначенні
Хоча Міністерство енергетики категорично заперечує можливість підвищення тарифів на електроенергію й прямо називає такі повідомлення «фейком, спрямованим на дестабілізацію настроїв суспільства», є факти, що свідчать про прямо протилежне.
Найбільш промовистий контраргумент закарбовано в Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»: розмір коштів на житлові субсидії збільшується на 25% — до 50 млрд грн. Виникає логічне заперечення: якщо пенсії та мінімальні зарплати зростають, то очевидно, що розмір субсидій має зменшитися, а не збільшитися. Відповідно й коштів на субсидії в Держбюджеті має бути менше…
Неймовірне очевидне
Єдине й очевидне пояснення цього парадоксу зрозуміле всім (окрім хіба що піарників ОП та Міненерго) — зростання тарифів на електроенергію вже заплановано та прораховано в Мінсоцполітики. Отже принципово рішення «розморозити» «заморожені» тарифи ухвалено. Народ лише вводять в оману казками про те, що «наразі жодної підготовки, обговорення, розрахунків потенційного підвищення не здійснюється». Тут ключове слово — наразі.
Відповідальні політики мали б натомість займатися іншим: пояснювати народу, чому «заморожування» тарифів — це обман і самообман, який губить економіку загалом, електроенергетику та газовидобувну галузь зокрема, та головне — позбавляє державний бюджет коштів на ведення війни проти ненависного агресора.
За словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, втрати НАЕК «Енергоатом» та НАК «Нафтогаз України» від «заморожених» тарифів лише за 2022 рік становлять більш як 300 млрд грн. Очевидно, що приблизно така ж сума набігла й за 2023 рік, хоча про це всі урядовці мовчать. Також очевидно, що Держбюджет не отримав жодних податків із цих сотень мільярдів, які державні компанії просто не заробили через заниження вартості своєї продукції, а ці податки мали б піти на оборону України.
Однак є ще один невід’ємний складник «низьких» тарифів — соціальний. Він полягає зовсім не в тому, що люди купляють газ та електрику дешево, а в тому, що низький тариф установлено для всіх — і бідних, і багатих, тих, кому сутужно, й тих, кому геть байдуже, яким є тариф, хто без проблем заплатить ціну вдесятеро вищу. Саме тут ховається гостра соціальна несправедливість, і вона існує тому, що приносить електоральні вигоди політичним популістам, які в нас ніколи не переводилися.
В Україні розроблено соціальний механізм, який, по ідеї, мав би нівелювати цю несправедливість й дати змогу встановлювати тарифи на житлово-комунальні послуги на рівні їх економічної собівартості, та чи ефективний він на сьогодні?
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Скільки коштує комуналка?
В Україні — 10,5 мільйона пенсіонерів, половина з них отримує пенсію менш як 4 тис. грн. Який відсоток доходів домогосподарств, зокрема й пенсіонерів, іде на оплату комуналки?
Офіційна статистика каже про 14,4% щомісячно, однак ця цифра лукава. Вона валить в одну купу сільське населення, яке споживає переважно лише газ та електрику, та жителів великих міст, які отримують повний «букет» житлово-комунальних послуг (ЖКП). Окрім того, в опалювальний сезон, а це — шість місяців, вартість комуналки шалено зростає через оплату централізованого опалення. В цей період, за найоптимістичнішими оцінками, міська сім’я сплачує 30% свого доходу за ЖКП.
Якщо врахувати, що за тією ж лукавою статистикою родина витрачає на продукти 50% сімейного доходу, то на все інше — одяг, побут, культурні розваги, відпочинок тощо їй залишається тільки 20%. Тут не забуваймо, що якщо на селі вагому частину продуктів жителі отримують із власного господарства, то в місті город не посадиш, тому частка бюджету на «розвиток сім’ї» фактично набагато менша — 5–10% у зимовий час, який до того ж збігається з навчальним роком у школах, коледжах і вишах. Недарма офіційна статистика показує, що на освіту українські сім’ї витрачають… 1% своїх доходів. Тут статистика знов-таки лукавить, бо підсумовує сім’ї з дітьми та студентами з такими, де їх просто немає.
Про частку житлово-комунальних платежів у видатках сім’ї офіційна статистика розповідає хоч і коректно — з погляду середнього арифметичного — але, як видно, дуже узагальнено, оскільки не враховує кардинальних відмінностей між різними соціальними категоріями. Про конкретні суми оплати офіційна статистика не повідомляє взагалі нічого. Тому візьмімо, наприклад, три реальні квартири в Києві (де не найдорожча комуналка в Україні) та порівняймо суми платежів із розмірами доходів середньостатистичного пенсіонера.
Перша — квартира площею 98 кв. м у цегляному будинку 1974 року без утеплення — 4880 грн, із яких опалення в грудні — 3360 грн. Друга — площею 51 кв. м, сучасна, в будинку з термоутепленням 2010 року — 2580 грн, опалення — 1450 грн. Третя — 40 кв. м, панелька 2000 року — 2600 грн, опалення — 1000 грн.
Запитання: яку частку своєї пенсії має витратити кожен другий пенсіонер країни, який отримує пенсію 4 тис. грн? Пам’ятаємо, що в нас 51% пенсіонерів отримує менше зазначеної суми. В найменшій квартирі, 40 кв. м, — 65%, у середній, 51 кв. м, — теж 65%, а от у великій, 98 кв. м, пенсіонер узагалі не зможе оплатити 4880 грн, бо має лише 4 тис. грн!
Можна припустити, що у відповідь на ці приклади кожен пересічний український міністр соціальної політики та перший-ліпший перехожий на вулиці скажуть: ваш пенсіонер має витрачати на комунальні послуги не більш як 15% своїх доходів. І тут починається найцікавіше.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Блиск та убогість житлових субсидій
Ця програма розпочалася 1995 року завдяки фінансуванню розробки проекту USAID й була справді революційною — за півтора року уряд підвищив тарифи так, що рівень собівартості, який вони покривали, зріс із 11 до 85%, причому на всі послуги.
Та згодом чиновники вирішили заощадити на «соціально вразливих» за «брежнєвським» принципом «економіка має бути економною». Правила призначення субсидій ставали дедалі жорсткішими, і зрештою кількість домогосподарств, які отримували субсидію, зменшилася з 20% (у перший рік) до 1% в наступні роки. Ми ж не вважаємо, що українці в 2000-х стали кардинально багатшими, правда ж? Навпаки, можна сказати, що Міністерство соціального захисту перетворилося на Міністерство «соціального нападу». В останні довоєнні часи навіть припинили публікувати офіційну щомісячну статистичну звітність щодо субсидій, показники, відомі зараз, озвучували лише на засіданнях уряду. Так, у лютому 2024 року субсидії отримували 2,3 мільйона домогосподарств. Це так звані зимові субсидії, які нараховують в опалювальний сезон. Улітку ж отримувачів було вдвічі менше — 1,3 мільйона (2023 року).
Як бачимо, обидва показники набагато менші за кількість пенсіонерів в Україні. Якщо половина з них отримує пенсію менш як 4 тис. грн, то це 5,25 мільйона пенсіонерів, які з великою імовірністю, особливо в містах, неспроможні заплатити за комуналку так, щоб водночас щось залишилося на життя. (Тут ми оминаємо увагою сім’ї, де є ті, хто працює, але теж потребує державної допомоги). Можна заперечити, що домогосподарства складаються з двох пенсіонерів, які в сумі отримують 8 тис. грн, і цього цілком достатньо для оплати комуналки. Однак статистика свідчить, що у віці 65–66 років чоловіків залишається вдвічі менше, ніж жінок, і далі це співвідношення лише зростає. Отже, кожне друге домогосподарство «пенсійного віку» має в своєму складі… лише одну людину — жінку.
То як спрацьовують правила надання субсидій, які точніше було б назвати правилами «ненадання субсидій»? Перша казочка, якою намагаються приспати себе та громадян чиновники від соціалки, — це мантра про 15%. У початковому варіанті 1995 року справді обчислювалися 15% доходу, і якщо їх не вистачало на оплату ЖКП, то решту доплачувала держава, що було просто й зрозуміло, але доплачувала не за реальну квартиру, а за певну віртуальну, себто «нормативну». Відділ субсидій вираховував так звані соціальні нормативи споживання — за комунальними послугами та за площею квартири/будинку.
Візьмімо, наприклад, нормативи щодо води. Якщо в Києві за відсутності лічильника на людину нарахують 4,5 куб. м холодної води та 3 куб. м гарячої, то в разі надання субсидії на ту саму людину нарахують удвічі менше споживання — 2 куб. м холодної та 1,6 куб. м гарячої. (Митися треба менше!) Так само, якщо взяти опалення та плату за обслуговування житла, то субсидію нараховують не за наявною площею, а за «нормативною». А оскільки опалення займає левову частку в ЖК-платежах, то виходить, що держава фактично «підштовхує» людину до переїзду з «перебільшеної» квартири в «нормативну», меншу за площею. Незрозуміло лише, чому такі обмеження називають «соціальними», — їм більше пасує термін «жебрацькі».
Нині порядок нарахування дещо складніший, але в основі залишається та сама дискримінаційна система нормативів та інших штучних обмежень, з якої й виникає такий розрив між кількістю пенсіонерів (10,5 мільйона) та отримувачів субсидій (2,3 мільйона). Причина його появи, ймовірно, полягає в кардинально різній психології чиновника з його «державною» пенсією (80–90% зарплати) та решти «недержавних» пенсіонерів. Якщо для перших вихід на пенсію мало впливає на рівень життя, то для «звичайного» пенсіонера це — фазовий перехід у стан «акціонера», тобто покупця продуктів і товарів, який усе купляє за акціями, якомога дешевше. Піший кінному не товариш…
Пропозиції без висновків
Єдиний спосіб підвищити тарифи до економічно обґрунтованого розміру, вирівняти економічні перекоси через перехресне субсидіювання, виконати вимоги МВФ та інших донорів, поповнити воєнний бюджет і відновити «тарифну» соціальну справедливість — максимально лібералізувати систему житлових субсидій, єдиним критерієм якої має бути розмір пенсії чи заробітної плати. А якщо пенсіонер підпрацьовує на стороні чи має город, то це його позитивний внесок в економіку. І в перемогу.
Єдиний драконівський критерій, який слід залишити, щоб відсікти мешканців елітних житлових комплексів і заміських маєтків від джерела підтримки «недержавних» пенсіонерів, — це, скажімо так, «межа заможності». Це не те примітивне обмеження площі квартир і будинків у 120–250 кв. м (без урахування їх вартості), а оціночна вартість рухомого та нерухомого майна, яким володіють, користуються чи розпоряджаються члени домогосподарства. Визначити цю межу заможності — це вже інше питання.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google