Коригування генерального плану столиці чи маніпулювання свідомістю?

Підвищена активність Київської міської державної адміністрації останнім часом, з одного боку, радує, з іншого — насторожує. На перший погляд, складається враження, що міська влада дійшла думки: потрібно вирішувати питання забудови Києва з професійних позицій містобудівної науки, тобто починаючи з аналізу реалізації чинного до 2020 року генерального плану забудови столиці. Однак влада, вирішивши не повторювати старих «помилок», не зробила для себе висновків. Мало того, що було допущено чергове волаюче неподобство — зведення помпезного офісного-торгового центру поблизу єдиного в Києві Палацу спорту, то ще й надано сприяння будівництву біля Національного олімпійського стадіону торгово-розважального центру «Троїцький».

Не допустити і припинити свавілля «грошових мішків» — це була принципова позиція сотень тисяч жителів і гостей Києва! Навіщо потрібні закордонні радники, консультанти з 20 міст або 130 держав там, де має взяти гору здоровий глузд? Замість того щоб цілеспрямовано організувати, із залученням професіоналів, конкретну роботу з розгляду та затвердження проектів забудови територій, проектів детальних планувань, команда нового-старого мера дестабілізує процес некваліфікованими порадами.

Потреба у розробці нового генерального плану забудови міста з’явилася в результаті низки якісних змін у місті, які не передбачені чинним генпланом. На зустрічі з президентом Міжнародного союзу архітекторів Гаетано Мішелем Сью такого висновку з існуючого стану справ дійшов перший заступник голови КМДА Денис Басс.

Усе, що відбувається, дуже нагадує прийоми маніпулювання свідомістю, випробування на спроможність «тримати удар» і, нарешті, обман — ці прийоми відомі й набули на сьогодні неабиякого поширення.

Насправді, маніпуляція — це не просто неправда! Використовувані слова часто виявляються правдою. І тому у відповідь на наше справедливе зауваження ми можемо почути: «Дозвольте, але ж я кажу вам правду».

Проте ж не можна підміняти питання конкурсного вирішення планувальних завдань, об’ємно-планувальних рішень, коригування проектів забудови територій тощо поняттям «розробка нового генерального плану столиці незалежної держави», який у багатьох своїх аспектах містить матеріали, які містять державні таємниці та секрети. Немає необхідності обнадіювати навіть на словах: ніхто не допустить спецслужби іноземних держав до матеріалів генерального плану. Ну дуже б їм хотілося подивитися та зафіксувати, що це в них там, у підземеллі, залишилося після розвалу найпотужнішого військово-промислового комплексу країни Рад.

Адже з космосу, крім поверхні, не видно того, що дуже хочеться побачити в деталях. А там, дивишся, з’явиться можливість запропонувати нам способи використовувати в комерційних цілях наявні підземні простори, оскільки в нас самих розуму та часу на це бракує. Непогано б ознайомитися і з геологічними розрізами окремих територій. Є ще дуже багато такого, що нікому сторонньому знати не треба — це загальновідомі істини. Якщо деякі «радники» закінчували Оксфорд чи Кембридж, то їх, мабуть, правильно навчали.

Однак у той самий час насторожують і терміни першочергових завдань, рекомендовані Денисом Бассом і президентом Міжнародного союзу архітекторів Гаетано Мішелем Сью, яка об’єднує, як він каже, архітекторів 130 країн. Крім того, Гаетано Мішель Сью запропонував розмістити пропозиції генерального плану Києва, які будуть подані, в музеї архітектури в Парижі.

У Києві місця немає?

До речі, терміни переобрання президента Міжнародного союзу архітекторів збігаються з виборами президента України або ж депутатів Верховної Ради (сьогодні ніхто точно цього не знає).

Збіг інтересів у наявності, реклама бурхливої діяльності й мерії Києва, і пана Сью — краще не придумаєш! Чудова можливість для маніпуляції свідомістю громадян. Усі при справі — користі жодної.

Блеф цього явища полягає в тому, що без правового узгодження відносин із прилеглими до Києва територіями населених пунктів Київської області проблеми не розв’язати, а бажання використовувати «чужі» землі дуже велике.

Адміністрація Київської області попросту ігнорувала розгляд і затвердження генерального плану Києва до 2020 року. Водночас затвердженого генплану Київської області теж немає. Тільки от без Верховної Ради прийняти рішення неможливо, а депутати через два тижні йдуть у відпустку.

Без вирішення вищезазначених питань витрачати бюджетні гроші на ознайомлювальні заходи та постановку невизначених завдань немає рації. Подібні заходи доцільно здійснити наступного року. За цей час слід організувати проведення «інвентаризації» раніше і нещодавно прийнятих рішень. Зіставити з чинним генпланом, розробленою і затвердженою планувальною містобудівною документацією, де не затверджено — затвердити.

Досвідчений, але, на жаль, як державний чиновник, обмежений у можливості повчати та наполягати на своєму, головний архітектор міста Василь Присяжнюк змушений вислуховувати розмірковування першого заступника голови Київської міськдержадміністрації. При цьому в останні роки повністю не задіяно можливості та інтелектуальний потенціал районів міста. Адже кожен район у нас — це 300—350 тисяч населення, умовно кажучи, це — цілі окремі міста. Якщо районна влада активно працюватиме — буде формуватися й позитивне ставлення до мера. Прагнення до «бонапартизму» в питаннях, які вимагають винятково дорадчого обговорення, може легко призвести до зворотного результату. У нашій слов’янській історії прикладів цього не бракує.

Дуже неоднозначне невгамовне бажання надати пріоритетного значення радникам із країн — учасниць НАТО та мусульманських держав. Можна взяти будь-яку проблему чи завдання і професійно його вирішувати, злегка інформуючи населення з питань, які вони можуть зрозуміти. Можна з будь-якої роботи, до того ж не підготовленої для розгляду на міжнародному рівні, показуючи свою значущість, значущість команди, влаштувати галас і гуркіт на весь світ. У цьому разі легко опинитися в незручному становищі. Та мети досягнуто!

Чому хочеться піти від соціальної реальності? Ми відчуваємо напругу, опиняємося перед необхідністю виживання, граємо в чужі ігри. А тут раптом обіцяють світле майбутнє, можливість особисто брати участь в обговоренні містобудівної концепції.

Щоправда, це буде не раніше, як через рік. Та все-таки буде. Закордон нам допоможе. Це вам не тисяча гривень і не гречка — можливість особисто вплинути на самодостатність вітчизняних архітекторів, інженерів, фахівців десятків інших професій, які брали участь у розробці чинного генерального плану, що потребує часткового коригування та уточнення.

Це і є маніпуляція свідомістю на довгостроковий період, з елементами правди.

Якби висновки інституту «Київгенплан АТ «Київпроект» виконувалися, не було б таких помилок, які вже допущені і за які ніхто не відповів. Для того щоб навести спочатку елементарний лад у своєму домі, нам не потрібні «інопланетяни» з двадцяти міст. В Україні є видатні архітектори, які мають неабиякі інтелектуальні та творчі здібності. Просто потрібно зацікавити наші тимчасові творчі колективи, які самостворяться, щойно буде оголошено конкурси. Одночасно, як це нині робиться в спорті, перед­бачити гідну оплату, хоча б на рівні 70% оплати закордонних варягів. Навчатися, запозичати зарубіжний досвід, безумовно, необхідно, але в розумних межах. Ми знаємо й можемо, однак і від порад не відмовляємося.

Безумовно, проблема, піднята мером, заслуговує на схвалення та підтримку, і передусім на загальнодержавному рівні. Слід, щоправда, уточнити окремі положення, у сенсі термінології та послідовності дій, процедур.

Усі ці питання мають бути позначені та вирішені з використанням наукового підходу під час відпрацювання мережної моделі розв’язання управлінської проблеми з оптимізацією за часовим і вартісним чинниками. Тільки в цьому разі можна буде наочно побачити послідовність дій, взаємозв’язок усіх учасників розв’язання проблеми. «Критичний шлях» чітко вкаже на ускладнення, що виникатимуть, і підкаже виходи із ситуації, що склалася. Досвід у подібних справах у нас грандіозний.

Слід опрацювати всі пропозиції на міжнародному рівні. У цьому разі світове співтоварист­во визнає нас як серйозних партнерів, а не як бідних, неграмотних, слаборозвинених родичів. Коли спілкування триває в режимі партнерства, відчувається радість від взаємного обміну інформацією, думками, ідеями, приплив свіжих сил.

У нас є кому навчатися, та є кому вчитися.