Підтримати
Час табу на критику інституцій антикорупційного блоку минув. Попри велику кількість уже розглянутих справ і винесених вироків, у тому числі суддям, головне запитання до Вищого антикорупційного суду (ВАКС): де результат по топкорупціонерах? Запит суспільства на справедливість не задоволено. Ба більше, з допомогою «поправок Лозового» (парламент залишив їх у силі, проголосувавши закон про посилення САП) ВАКС активно закриває багаторічні справи. Колись прийняті, аби врятувати від покарання сина міністра МВС Авакова, який проходив за відомою «справою рюкзаків», поправки обрушили баланс Кримінального процесуального кодексу (КПК) і антикорупційну стратегію держави.
Коломойський, Татаров, Альперін…Список щасливчиків можна продовжувати. За заявою голови САП Олександра Клименка, у черзі на індульгенцію суду фігуранти 1000 (!) справ. І це катастрофа. КПК виписано так, що при обчисленні термінів досудового розслідування цифри не сходяться в судів першої інстанції, апеляції та касації. Організований хаос для тих, хто хоче уникнути відповідальності. Це вже зрозуміли всі. На сайті президента чекає відповіді петиція з вимогою подати до Ради законопроєкт про скасування «поправок Лозового» в повному обсязі, яка за годину набрала потрібні для розгляду главою держави 25 тисяч голосів.
Хто винуватий у тому, що результати семи (!) років роботи антикорупційного блоку поставлено під загрозу? Що прийняла Рада 8 грудня, частково скасувавши «поправки Лозового», і як судді ВАКС застосовуватимуть поправки, що залишилися в законі? Що потрібно зробити для того, щоб справи топкорупціонерів не закривали з технічних причин, а справедливо розглядали?
Це — ключові запитання, на які ми шукали відповіді під час першої частини інтерв'ю з головою Вищого антикорупційного суду Вірою Михайленко. Судді ВАКС щодня приймають рішення в рамках «поправок Лозового» і першими потрапляють під удари від громадськості.
Про зіткнення позицій, половинчасте рішення Ради й законопроєкт №10100
— Є дві версії, які зіштовхнулися: з одного боку, САП і Центру протидії корупції (ЦПК), з іншого — низки експертів і адвокатів, які опублікували статті в офіційних медіа. Версія експертів і адвокатів: Центр протидії корупції (а саме ЦПК — основний стейкхолдер, який закликає скасувати «поправки Лозового») маніпулює, адже жодних «поправок Лозового» немає — після прийняття 2018 року змін до КПК вони стали нормами. А буча зчинилася через те, що прокурори САП на противагу внесеним змінам (продовжувати строки досудового розслідування з цього моменту мав слідчий суддя під час змагального процесу прокурора й захисту) порушили закон. Норма стосувалася лише нових справ, а оскільки багато нових справ під час розслідувань об'єднували зі старими, то, на думку опонентів ЦПК, прокурори, продовжуючи строки самостійно, самі створили величезну проблему. Ба більше, замовчали її.
Версія друга: прокурори (в тому числі на рівні САП) діяли правильно, ґрунтуючись на КПК, де чітко зазначено, що справі у разі об'єднання присвоюється старий номер, і тоді строки розслідування продовжують прокурори. Ба більше, у САП і ЦПК стверджують, що про різне тлумачення норми знали всі, але судді ВАКС не мали єдиної правильної відповіді, як діяти прокурорам. І часто самі (!) рекомендували прокурорам продовжувати строки розслідування. І тільки через чотири (!) роки хаотичної судової практики Верховний суд прийняв рішення на користь слідчих суддів. Давши в руки адвокатам фігурантів справ топкорупції ключі від дверей на волю.
І відкривають тепер ці двері судді ВАКС. Що скажете, Ваша честь?
— Так звані «поправки Лозового» набули чинності 16 березня 2018 року. І, на мій погляд, це був неякісний закон. Зміни внесені точково до певних норм, а не системно. У перехідних положеннях при визначенні дії нових норм використане поняття «справа», яке майже не використовується в КПК України. У результаті норма про продовження строків досудового розслідування слідчим суддею поширювалася лише на нові справи, зареєстровані в реєстрі після набрання чинності змінами. Водночас була законною норма КПК про те, що коли справа виділяється або об'єднується, їй присвоюється старий номер. І датою цього провадження вважається дата внесення до реєстру відомостей про кримінальне правопорушення.
Я зіштовхнулася з такою ситуацією, коли здійснювала повноваження слідчого судді і кілька разів відмовляла детективам у задоволенні клопотань про продовження строку досудового розслідування. Причина одна: «старе» (розпочате до внесення змін у КПК) провадження, а значить, це повноваження прокурора.
— То чому ви мовчали?
— Хто вам сказав, що ми мовчали? Ми досліджували судову практику і наукові публікації, я писала статті на цю тему в професійних виданнях. На той момент ще не було практики Верховного суду. Було кілька рішень, але без глибинного аналізу того, що саме хотів сказати законодавець у таких перехідних положеннях. Цілісність закону, використані формулювання, питання об'єднання-виділення справ — нічого цього не було. Рішення Об’єднаної палати Верховного суду щодо продовження строків у об’єднаних кримінальних провадженнях з'явилося тільки восени 2022 року.
— Давайте максимально чітко пояснимо, що прийняла Рада 8 грудня, частково скасувавши «поправки Лозового».
— По-перше, законодавець виключив порядок обчислення строків досудового розслідування до повідомлення про підозру. Тобто строки тепер обчислюватимуться тільки після повідомлення про підозру. У такий спосіб ми повертаємося на початкові позиції, які були в КПК до поправок.
По-друге, виключається можливість закриття кримінального провадження слідчим суддею за заявою осіб, права й інтереси яких порушуються. У принципі це не дуже частий випадок, але таке бувало.
По-третє, якщо раніше з приводу пункту 10 частини 1 статті 284 КПК велася дискусія, то нині чітко сформульовано, що кримінальне провадження закриває суд, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, крім випадку повідомлення про здійснення тяжкого або особливо тяжкого злочину проти життя і здоров'я особи.
— Тобто норма, що дозволяє закривати справи, залишилася.
— Так, норма залишилася, і суд на цій підставі може закрити кримінальне провадження. І проблемні питання у «старих» кримінальних провадженнях, про які ми говоримо, на мій погляд, цим законом не вирішуються. І я не знаю, наскільки суди зможуть з ними впоратися.
— Що означає, ви не знаєте? Суддям ВАКС уже завтра доведеться приймати рішення.
— По-перше, приймають рішення щодо цих питань усі судді, а не лише судді ВАКС. Тобто проблема ширша, ніж один, нехай і спеціалізований, суд. По-друге, ви припускаєте, що суд може не виконувати прямої норми закону? Я такого не припускаю. Закон не може поширюватися на правовідносини, які були, тому з провадженнями, зареєстрованими після 15.03.2018 року, все максимально зрозуміло: строки досудового розслідування продовжує слідчий суддя, а не прокурор.
— Наскільки обґрунтованим, на вашу думку, є існування безумовної підстави для закриття справи, якщо строк перевищений на 1–3 (!) дні? Або якщо, наприклад, у строк зарахували періоди між закриттям і скасуванням незаконного закриття? Вимога в законодавстві закривати такі справи виглядає як диверсія, з допомогою якої дуже зручно маніпулювати розрахунком термінів.
— Я б так не стверджувала. Адже строк досудового розслідування — це не якась умовна величина, це досить конкретний проміжок часу. Цей строк обраховується не днями і не тижнями, а переважно місяцями, він чітко закріплений в законі і продовжується прокурором або слідчим суддею. Тобто в питанні строку досудового розслідування для органу досудового розслідування наявна визначеність. Безумовно, є складні кримінальні провадження, в яких існує об’єктивна потреба проводити дуже великий обсяг слідчих дій.
Однак, на мою думку, сторона обвинувачення має враховувати свої темпоральні можливості як одну із вихідних умов при стратегуванні розслідування кримінальних правопорушень. Встановлений законом або слідчим суддею строк має як дисциплінуючу функцію (по відношенню до слідчого, прокурора), так і забезпечувальну (по відношенню до осіб, права і інтереси яких обмежуються через здійснення досудового розслідування).
— Чи не перевантажують суд клопотання про продовження строків? Адже за великим рахунком судді треба вивчити справу цілком, щоб зрозуміти, чи треба продовжити строк? Може, тоді є сенс покласти на суд відповідальність і за завершення слідства та направлення справ для розгляду по суті?
— Суддя дійсно детально досліджує матеріали, в обсязі, наданому сторонами. І це стосується не лише клопотань про продовження строку досудового розслідування, а будь-якого питання, що приходить на розгляд, як під час досудового розслідування так і під час розгляду справи. Тому говорити про перевантаження клопотаннями певного виду, мабуть, не варто. Це звичайна щоденна робота кожного слідчого судді.
Щодо повноважень суду визначати готовність справи для судового розгляду — не думаю, що це хороша ідея, бо тоді суд здійснює попередню оцінку справи, а це входить в конфлікт з положеннями статті 291 КПК України, яка забороняє надавати суду документи (крім певного переліку) до початку судового розгляду. І власне про змагальність в такому випадку говорити не доводиться — яка ж тут змагальність, якщо суд оцінює провадження на готовність до судового розгляду і лише після цього розглядає його?
— А за об'єднаними справами — знову лазівка невизначеності?
— За об'єднаними у визначений період провадженнями, як я вже сказала, висловилася Об’єднана палата Верховного суду. Однак гадаю, що це не остання позиція Верховного суду з цього приводу. Адже неможливо в одному рішенні спрогнозувати всі обставини, в яких строк досудового розслідування продовжувався прокурором чи не продовжувався слідчим суддею. Очевидно, що питання закриття кримінальних проваджень, яке виникло внаслідок застосування Закону №2147, вже тривалий час викликає бурхливу дискусію як в суспільстві, так і в професійному колі.
Але всім, хто бере участь в цій дискусії, важливо розуміти базову річ: законодавство — це система норм і процедур, а не окремі поправки (хоч би чиє прізвище вони не носили). У правовій демократичній державі закон має бути якісним. А за наявності в ньому прогалин або неоднозначного розуміння є два шляхи — законодавчий, коли законодавець сам «виправляє» положення закону, або судовий, коли найвищий судовий орган задає стандарти застосування законів, за якими мають діяти суди — загальні й спеціалізовані. Але обидва ці шляхи довгі й складні. При чому суд вирішує певну справу, а не вирішує патові ситуації, що виникли внаслідок неякісного закону. В загальному ж контексті строків досудового розслідування ми перебуваємо всередині довгої історії, що стосується не лише ВАКС, а й усієї системи кримінальної юстиції.
— Але ж у в парламенті зареєстровано законопроєкт №10100 авторства Давида Арахамії і Анастасії Радіної. Хіба повернення до нього та скасування всіх «поправок Лозового» не шанс?
— Почуйте мене, будь ласка. Навіть якщо парламент одним законом скасує «поправки Лозового», ми однаково стикнемося з іншою проблемою. У хоч би який стан перейшли питання продовження строків досудового розслідування і можливість закрити кримінальне провадження, проблема кримінальних проваджень з датою початку до 16.03.2018 не зникне.
Тому що є чинність кримінального процесуального закону в часі, динаміка законодавства, коли в триваючих правовідносинах неодноразово змінюються вже змінені норми зі спеціальними застереженнями або без таких тощо. І якщо законодавець окремо, комплексно з дотриманням правил нормопроектувальної техніки не поставиться до поширення нових норм на правовідносини, які існували «до» нового закону, проблема не зникне, а отримає нову форму. Тому я акцентую увагу на якості закону та відповідальності законодавця при створенні однозначних і зрозумілих процедур як ключових інструментів правосуддя.
Про змагальність, відповідальність прокурора та права людини
— То ви за цілковите повернення до системи обчислення строків досудового розслідування, що діяла до 15 березня 2018 року? Чи, на вашу думку, в «поправках Лозового» є норми, які зарекомендували себе позитивно і їх варто залишити? Наприклад, продовження строків після повідомлення про підозру слідчим суддею, а не прокурором. Про це теж сперечаються.
— Якщо ми говоримо про випадки, коли особі вже повідомили про підозру, то очевидно, що слідчий суддя, який здійснює судовий контроль під час кримінального провадження, може бути в цьому задіяний. Адже кримінальне провадження стосовно особи не може тривати вічно. Згодні? Коли ж у нас ще немає конкретної людини з процесуальним статусом підозрюваного і права та свободи жодної особи не обмежуються, то в таких кримінальних провадженнях можливо залишити повноваження продовжувати строки розслідування стороні обвинувачення, однак з певним остаточним строком. Адже звідки слідчий суддя може знати, скільки слідчим потрібно часу для проведення слідчих дій? Як проводитимуться слідчі дії? Скільки триватимуть заплановані обшуки? Суддя не має доступу до стратегії й тактики розслідування кримінального провадження. Це безпосередньо повноваження слідчих і прокурорів. Але, звичайно, завжди слід враховувати людський фактор і момент добросовісності.
— Якщо для реформованої САП ризики, пов'язані з добросовісністю, все ж не такі великі, то для загальнокримінальної юстиції — навпаки. Тому частина експертів заявляє, що, повернувшись до старої системи, де строки досудового розслідування продовжує прокурор, ми відкриваємо шлях для зловживань на рівні місцевих прокурорів і суддів.
— Я вважаю, що ризик є завжди. Незалежно від того, який орган розслідує, який прокурор здійснює керівництво, а суд розглядає справу. Бо все роблять люди. Можуть щось пропустити, щось не врахувати, десь неправильно порахувати. І тоді виникає бажання «врятувати» досудове розслідування. Але якщо ми беремо варіант ідеального суспільства, де прокурор діє добросовісно, слідчий діє добросовісно, то коли особі ще не повідомили про підозру, слідчий суддя в принципі може бути незадіяний в ті питання, в яких не обмежуються права людини, наприклад, продовження строків досудового розслідування.
— Тобто якщо прибираємо слідчого суддю, то прибираємо демократичний момент змагальності сторін?
— Давайте ще раз зафіксуємо: є дві процедури продовження строків досудового розслідування. Перша — коли строк досудового розслідування продовжується до моменту повідомлення конкретній особі про підозру. Про ці випадки ми говоримо, що там немає змагальності в принципі, бо немає сторони захисту. Тому прокурор міг би продовжувати строки самостійно. Є друга процедура, де вже є конкретний підозрюваний, стосовно якого здійснюється досудове розслідування. У рамках цього розслідування, навіть за відсутності заходів процесуального примусу, безсумнівно, обмежуються його права і свободи. Тут вже з’являється сторона захисту і змагальність, відповідно необхідність третьої сторони — слідчого судді.
— Але голова САП Олександр Клименко та ЦПК небезпідставно заявляють, що досудове розслідування і до й після пред'явлення підозри — відповідальність винятково прокурора. Як аргументи наводять найтоксичніші кейси, про які всі чули, — Татаров, ОАСК... Коли судді вже стосовно підозрюваних осіб прийняли «необґрунтоване рішення не продовжувати строків розслідування». І ніхто за це не відповів. Уточніть ще раз, будь ласка, свою позицію.
— Я не буду коментувати рішення суддів. У кримінальному процесі завжди є незадоволена сторона. Однак, треба розуміти мотиви, чому строки не продовжені. Я, звичайно, можу зрозуміти керівника САП. Однак його концепція правильна для ідеального світу кримінальної юстиції, де кожен слідчий і кожен прокурор діють добросовісно і без помилок. Тоді, можливо, було б правильним віддати повноваження з продовження строків на всіх етапах досудового розслідування стороні обвинувачення. Але ми не живемо в ідеальному світі. Тим більше, мова йде не тільки про САП, а й про слідчих і прокурорів на всіх рівнях.
Якщо «підлаштовувати» закон під конкретний орган, це може відкрити шлюз для зловживань, оскільки вони будуть діяти у всій системі. В кримінальному процесі саме слідчий суддя є гарантом дотримання прав людини під час досудового розслідування. Якщо конкретній особі вже повідомили про підозру, то очевидно, має бути незалежний арбітр, який стежитиме за тим, аби досудове розслідування і відповідно обмеження прав людини, не тривало вічно. І це демократичний стандарт.
— Тобто стоїть руба питання про довіру до слідчих НАБУ та прокурорів САП із боку суддів ВАКС? Це внутрішній розкол?
— Це реальна й дуже актуальна можливість правильно скорегувати сприйняття антикорупційних органів. ВАКС не є їх караючою частиною. ВАКС — це орган правосуддя — суд. Але громадськість очікує, що окремий суд, хай навіть і створений для розгляду резонансних справ, може мати окрему позицію. Тоді навіщо нам суд? Можна створити «розстрільні» трійки й правила під них. Але ж ми не для цього створювали систему боротьби з корупцією, правда? Україна є членом Ради Європи, розпочато переговори про вступ до ЄС. Тож якщо ми говоримо про те, що суд — це квінтесенція діяльності всього досудового розслідування, то не маємо вимагати, щоб він підігравав якійсь із сторін. Тому що суд — це завжди незалежний арбітр. А говорити про «внутрішній розкол» можливо по відношенню до частин єдиної структури, якою ВАКС по відношенню до НАБУ і САП не є.
За моїм враженням, у переважній більшості детективи і прокурори САП компетентні й професійні, що, очевидно є результатом жорсткого конкурсного відбору і постійного навчання. Усе правильно. Але ми маємо йти далі, розвиваючи філософію інституцій антикорупційного сектору кримінальної юстиції.
— Що це означає?
— Якщо представники сторони обвинувачення одержують рішення суду не на свою користь, то вони не повинні безапеляційно заявляти, що суд необ’єктивний або заангажований тощо. Суд по-іншому дивиться на матеріали справи, ніж сторони, і це треба прийняти як аксіому. Слід робити правильні висновки з цього. І не припускатися помилок у майбутньому. Це стосується всієї тріади правосуддя, де є обвинувачення, захист і суд. Так само й судді, якщо їхні рішення скасовує вища інстанція, не повинні обурюватися або засмучуватися, а мають врахувати це на майбутнє.
Про добросовісність, порятунок справ і міни законодавця
— Я зрозуміла вашу стратегію на майбутнє. Гадаю, що хтось із нею погодиться, а хтось ні, продовжуючи шукати контраргументи. Так власне й розвиваються інституції та законодавство. Однак повернемося до нагальних проблем: уже закрито справи Коломойського, Альперіна, Дубневича та інших. Прямо зараз на черзі ще 1000 справ, які можуть закрити в зв'язку з тим, що парламент 2018 року штучно створив проблему, а 2023-го її не виправив. Як урятувати справи від закриття?
— Знову ж таки, я не коментую конкретні справи. У разі сумнівів щодо законності рішень ВАКС є загальний механізм апеляційного і касаційного оскарження. Це, до речі, єдиний правовий порядок висловлення незгоди з судовим рішенням. В нашій площині є Апеляційна палата ВАКС і Верховний суд як суди апеляційної і касаційної інстанції.
Що стосується тисячі кримінальних проваджень, про які говорить керівник САП, то зі зрозумілих причин я не знаю, яка ситуація з цими провадженнями. Але зі своєї практики я визначила, що є два види таких проваджень. У першому випадку, коли умовний орган досудового розслідування діяв добросовісно та звертався до слідчого судді за продовженням строку розслідування. І вже слідчий суддя говорив: «хлопці, ваше провадження порушене ще до нових правил, тому продовжуйте самі».
У другому випадку, коли умовний орган досудового розслідування також добросовісно вважав, що у разі об'єднання нових справ зі старими прокурори самі мають продовжувати строк досудового розслідування. Тому що закон нові положення відніс лише до застосування у «нових» справах.
Однак є ризик, що неодноразове виділення і подальше об’єднання матеріалів проваджень здійснювалося саме для збереження строків досудового розслідування, так би мовити, щоб «обманути» діючу систему обчислення строків.
— Керівник САП заочно вам відповів. На думку Клименка, норми, що залишилися, дають можливість закривати будь-яку справу про корупцію на стадії досудового розслідування, і тепер можна розслідувати лише прості справи. «Наприклад, одноепізодний хабар, де не потрібно нічого розраховувати, — уточнює керівник САП. — Але ми розслідуємо справи, де багато епізодів. А кожен епізод — це нове провадження, яке прокурор об'єднує з основним провадженням. Якщо ми говоримо про злочинні організації, де може бути по десять епізодів. У нас є справа на 700 епізодів, а це 700 об'єднань справ. Ви серйозно думаєте, хтось зможе там порахувати строки?».
— Іноді низка виділень і об'єднань матеріалів досудового розслідування викликає питання. Я не говорю, що це системно, і, звісно, не хочу нічого стверджувати, бо я не представник сторони обвинувачення і можу помилятися у своєму баченні. Але суддя дивиться на матеріали комплексно і об’єктивно як незалежний експерт. У своїх ухвалах я намагаюся це відслідкувати і надати цьому оцінку, щоб прийняти зважене рішення. Є певний алгоритм, на підставі якого я оцінюю, щоб дійти висновку, що прокурор діяв добросовісно.
— Скажіть, врятувати від закриття 1000 справ про топкорупцію, які є результатом семи (!) років роботи антикорблоку, — це добросовісне прагнення?
— За таке прагнення не можна зневажати слідчих і прокурорів. Те, що керівник САП хоче врятувати 1000 справ — це абсолютно зрозуміла позиція його як прокурора. Враховуючи, який колосальний обсяг роботи виконується в таких провадженнях, скільки людей задіяно, який ресурс на це витрачається, які очікування щодо цих справ від суспільства. Але суд не створений для того, щоб рятувати справи сторони обвинувачення. В тому числі й ВАКС. Чому ви ці запитання ставите нам? Безумовно, я як людина і професіонал розумію Олександра Клименка та його наміри. Але повторюсь, що як голова ВАКС я не хочу, щоб відповідальність за порятунок таких справ покладали на суд. Бо суд має бути незалежним. І діяти на підставі закону, який встановлює відповідні процедури. Але тут, звичайно, маленька примітка: закон має бути якісним, чітким і однозначним.
— Тобто ми зараз разом із вами подивилися в бік парламенту та зафіксували для себе і читача, як небезпечно для держави мати некомпетентного, політично або бізнес-веденого законодавця. (За розробку всіх необхідних змін до КПК відповідає правоохоронний комітет ВРУ на чолі з представником підконтрольної Банковій більшості, депутатом СН Сергієм Іонушасом.) Настав час збирати каміння.
— Я хотіла тільки сказати, що закон, яким користується і сторона обвинувачення, і суд, і сторона захисту, має бути якісним. Якщо є нечіткість або неоднозначне тлумачення норм, то закон неякісний. І тільки судова практика шляхом застосування цього неякісного закону може дати орієнтири, як у таких умовах діяти судам і представникам обвинувачення й захисту. Оцінювати те, як законодавець ухвалює закони, — не моя функція. Моя функція їх виконувати.
— Як не ваша функція? Я розумію, що в судової гілки влади немає права законодавчої ініціативи. Але є своя платформа й можливість публічно комунікувати проблеми, з якими ви стикаєтеся щодня, і які б'ють безпосередньо по репутації суддів. Те, що ви написали кілька статей у спеціалізовані видання 2021 року, не вирішило проблеми.
— Є принцип поділу влади, згідно з яким ми не можемо впливати на законодавчу владу. Ми не можемо бути лобістами. Коли нам направляють певні законопроекти, що стосуються діяльності судової влади, то ми, безумовно, активно включаємося, надаємо пропозиції, зауваження, коментарі. Ми говоримо про проблеми на круглих столах, форумах. Судова практика — це завжди час, за клацанням пальцями нічого не працює. Не буває, що сьогодні прийняли закон, а вже завтра виявили проблему. Судова практика виявляє проблему в законодавстві поступово. Для цього процесу п'ять років — нормальний строк. Тому що є перша інстанція, є апеляція, яка переглядає рішення першої інстанції, потім касація у Верховному суді — все це час.
— Так, розміновувати завжди складніше, ніж закладати міни. Тим більше, коли їх закладають на законодавчому полі свої. Гадаю, що якщо ви не можете бути лобістами, громадським організаціям саме час почати копати глибше, щоб підходити до розв’язання проблем не точково, а комплексно.
— Ми з вами різними мовами розмовляємо. Я розумію, що ви представник громадськості й ваше завдання знайти, хто винуватий, а я суддя. Для мене ключове — це правильно застосувати закон в світлі обставин конкретної справи. У складних ситуаціях цьому допомагає практика вищої інстанції, Верховного суду, який відповідає на запитання: як діяти? І система обчислення строків досудового розслідування, насправді, не єдина проблема.
— Як тісно ви комунікуєте з Верховним судом? Наскільки він зможе вплинути на ситуацію? Після нерезультативного голосування в парламенті голова САП закликав суддів ВАКС «продовжувати слухати справи, а не закривати їх згідно з пунктом 10 сумнівних поправок».
— У нас є комунікаційні майданчики — форуми, конференції, де ми можемо обговорювати проблеми й одержувати зворотний зв’язок від суддів Верховного суду. Але Верховний суд — це ж не суд першої інстанції, до нього взагалі майже не доходять питання досудового розслідування, бо для переважної більшості рішень, ухвалених слідчими суддями під час досудового розслідування, останньою інстанцією є апеляційний суд. Тому Верховний суд з проблемою продовження строків не стикається доти, доки досудове розслідування не завершилося, доки справа не перейшла до суду, який здійснив судовий розгляд, ухвалив рішення, яке своєю чергою стало предметом апеляційного перегляду. І лише після цього за наявності підстав для відкриття касаційного провадження Верховний суд в світлі доводів сторін може розглянути окреме питання досудового розслідування. Наприклад правомірність продовження строку досудового розслідування прокурором.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google