Запрошення на Таємну вечерю. Виставка сакрального мистецтва в католицькому храмі

У київському костьолі св. Олександра — виставка Олександра Оверчука. Особливість незвичайного проекту в тому, що роботи Оверчука є оправою храмів Божих. Оригінали його робіт можна побачити лише мандруючи Львівською або Тернопільською областями. Або ж вирушивши в Росію — в Ростовську область (у храм Таємної вечері в Ростові-на-Дону). Тим часом Олександр відомий і як театральний художник: чимало знаменитих спектаклів Володимира Кучинського у Львівському театрі імені Леся Курбаса «оправлено» саме паном Оверчуком.

Очевидно, що львівський скульптор і художник Олександр Оверчук — начебто не від світу сього. Виключно в позитивному розумінні. Бо й справді його цікавлять не ці світи, а інші... Він може годинами говорити не про земне, а про вічне, вплітаючи у свої розповіді цитати з Юнга чи Євангелія. У себе вдома, у Львові, художник дуже багато працює. Плоди його праці часто збирають на інших врожайних полях. Наприклад, у Ростові-на-Дону (про що йтиметься нижче).

Олександр народився 1960-го у Львові. Після закінчення Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва (навчався в Е.Миська, Л.Лесюка) успішно виявив себе як скульптор і театральний художник. Працював художником також на львівському ТБ.

Інтерес до образотворчого мистецтва в Олександра від батька — скульптора Анатолія Овер­чука. У його майстерні й пройшли перші студії Олександра. Сам художник зізнався: «Коли працюю, завжди згадую свого батька. Ще 1946 року він поновився в Київському художньому інституті й мав щастя спілкуватися з Іваном Кавалерідзе — видатним скульптором і кінорежисером. Щоб принести на консультацію до метра свою роботу, він ішов пішки, несучи на плечах натурального розміру погруддя, від Червоноармійської до Подолу, де тоді жив Кавалерідзе...»

У сфері сакрального мистецтва Олександр із 1984 року. Його перша робота — барельєф Всевидючого ока в костьолі Іоанна Хрес­тителя в Мостиськах. Само­посвячення скульптора в сакральному мистецтві втілене у вітражах, барельєфах, мозаїці, архітектурі (костьол св.Матвія в с. Крученичі на Львівщині, зведений за авторським проектом Оверчука).

Що ж до географії його діяльності, то вона теж велика: храми Львівщини (Матері Божої Безустан­ної Допомоги, св. Іоанна Хрес­тителя, каплиця Малих сестер Непорочного Серця Марії та ін.), Тернопільщини (святих апостолів Петра й Павла), Ростова-на-Дону (костьол Таємної вечері).

Власне, фотоверсії його скульптур головного вівтаря російського костьолу Таємної вечері (горельєфа, що експонується в натуральний розмір) й представлені в київському костьолі св. Олександра.

Скульптор три роки присвятив роботі, яка потребувала виняткової фізичної й психічної енергії.

— На тему Таємної вечері створено багато скульптурних творів, — розповідає «ДТ» Олександр. — Але мені було цікаво зіставити ці події в контексті саме чотирьох Євангелій... Для мене це була значуща школа й дуже глибоке розуміння як теми Таємної вечері, так і багатьох законів цього ремесла. Для мене це цілісний етап. Адже я працював над розвитком усієї вівтарної частини. Думаю, кожен скульптор був би радий створити 12—13 пам’ятних фігур за все своє життя, це була б велика удача. Що ж до нинішнього київського проекту, то він організувався несподівано. І потрібен час, щоб повною мірою усвідомити цю подію. Навіть те, що мої роботи в цьому храмі — якась містика. Адже він має ім’я мого патрона — Олександра. Правда, в процесі підготовки не раз траплялися кризові моменти. Я просто руками розводив... Але потім проблеми розчинялися. Адже тепер мало людей, які бажають приймати подвижництво як невід’ємний компонент професії.

* * *

Справді, якщо порозмислити над скульптурою як зрізом образотворчого мистецтва, то можна усвідомити, що високі технології жодним чином не зачепили цього шляхетного ремесла. Скульп­тор, як і раніше, аби щось створити, має багато чого пропустити через свої руки. Адже жодне з мистецтв, крім скульптури, не сприймається на дотик.

Олександр зізнається: важливо напрацювати якості гармонійного перебування в середовищі, в якому перебуваєш у цей момент — чи це неоготичний чи бароковий храм. Ще важливо ознайомитися зі стильовими особливостями місць, в яких доводиться працювати.

Скульптор каже, що невіруючих людей не буває. Мовляв, у них, у невіруючих, своя віра, відмінна від загальновизнаних релігійних форм. «І це нормально». Тільки психічно нездорова людина може відчувати себе поза процесом усвідомлення того, що всім на землі править вища сила.

Сам Олександр хрещений у римо-католицькому обряді. Але, на його думку, питання віросповідання досить інтимне для кожної людини, щоб говорити про це в подробицях. Тільки люди — скрізь люди, тому всі їхні проблеми залишаються на порядку денному.

Крім скульптур для костьолу в Ростові-на-Дону, на виставці в Києві представлено й інші роботи скульптора. Наприклад, погруддя єпископа й багаторічного наставника Львівської кафедри Ра­фала Керницького (з ним автор був знайомий особисто, це для ньо­го дуже значуще), етапи створення апостолів для вівтаря костьолу Таємної вечері, портрет чен­ця Бернарда Лу­бянського для костьолу Матері Божої Безустан­ної Допомоги. А також портрет Тадеуша Левницького — видатного польського актора, який Олек­сандр створив для його брата Яна. Саме ця робота виконана незвичайно. Тому що є й форма й відливка. «Коли горить свічка, то позитивом є форма, негативом — від­ливка, а коли свічка догоряє, відбувається зворотний процес...»

Після 20-річної скульптурної практики пан Оверчук дійшов висновку: коли мистецтво справжнє, то було б грубо поділяти його на сакральне або несакральне. Мовляв, якщо вже витвір визнаний мистецтвом, то він автоматично стає сакральним.

Як уже зазначалося, в художника Олександра Оверчука декілька, можна сказати, протилежних творчих іпостасей. Скульптурна діяльність у нього чергується з театральною. Природно, ці перерви часто пов’язані з істотними змінами раніше початих скульптур. Проте, як зізнається Олександр, скульптура від цього тільки виграє, оскільки він може повертатися до свого витвору з іще більшим ентузіазмом.

«Мені найкомфортніше живеться й працюється у Львові. Це місто формує свої траєкторії. Завершується скульптурний проект, починається інший — театральний. І, знаєте, я не володію цим процесом, а начебто перебуваю в ньому. Слава Богу, що поки ці етапи гармонійно чергуються без накладок...»

До речі...

Олександр Оверчук працював у львівських театрах — ім. Марії Заньковецької («Івона, принцеса Бургундська»), ім. Леся Курбаса («Між двох сил», «Забави для Фауста», «Злочин і кара», «Вишневий сад»), ім. Ю.Дрогобича («Фатальна ніч», «Кайдашева сім’я»). А також у театрах Луцька, Мукачевого й Оренбурга. «Для мене не існує львівського чи київського театру, — каже Олександр. — Є лише спектаклі, які подобаються. А в театри мене запрошують виключно на дружніх засадах».

Нинішню київську експозицію підтримали генеральне консульство Республіки Польща у Львові, Києво-Житомирська Дієцезія й Конкафедральна парафія св. Олександра.