Старіти найкраще в Японії?

Люди похилого віку в Японії дуже активні й допитливі. Не обмежуючи своїх інтересів родиною, вони багато подорожують, і не тільки рідною країною. У групах японців, які доводиться зустрічати в аеропортах різних країн, саме похилі люди становлять більшість. Дуже популярні в Японії сезонні поїздки: навесні — у знамениті місця цвітіння сливи, сакури, нарцисів, тюльпанів; восени — у гори, де червоніє листя кленів; узимку — знову в гори, кататися на лижах. І просто приголомшує на лижних схилах кількість людей, котрим далеко за 60! Ці поїздки доступні практично всім, і тому приваблюють багатьох японців, незалежно від віку.

У Японії можна все спробувати й усього навчитися, були б бажання, вільний час і трохи грошей. Все це є у людей похилого віку, котрі вийшли на пенсію, ось тому саме в них дуже популярні класи кулінарії, іноземних мов, ікебани, чайної церемонії, каліграфії і особливо — бальних танців. У Японії оголошення про танці трапляються на кожному кроці. Відвідаємо одне із занять. Відбувається воно в будинку, який у нас називався б районним будинком культури. Викладачі — чоловік і жінка далеко за 50. Не відстають від них і учні — близько 30 чоловік від 40 років і старші. Ні комплекція, ні рівень підготовки, ні здібності значення не мають. Обстановка невимушена й доброзичлива. Постійно лунає команда «Змінити партнера!» Минає зовсім трохи часу — й ось усі вже перезнайомилися, відчули, з ким у них краще виходить той чи інший рух. І це так чудово — опинитися серед людей, яким подобається те ж саме, що й тобі: просто танцювати, рухатися під музику й усвідомлювати, що ніхто не чекає від тебе ніяких звершень.

У Японії є безліч місць, куди ходять цілими родинами, з дітьми й онуками — боулінг, караоке, сімейні ресторани. Величезні парки для сімейного відпочинку заслуговують особливої уваги. Найцікавіші два з них, розміщені на територіях колишніх військових баз. Один називається «Кодомоно куні» (Дитяча країна) і розкинувся в передмісті Токіо, а другий — «Хітачі кайхін коен» (Парк на морському березі в Хітачі) — розбитий на березі океану на північ від Токіо. До нього прокладено спеціальну гілку швидкісної залізниці, добиратися дуже зручно.

Творці парків продумали і передбачили все для того, аби жоден член родини, яка туди приїхала, не нудьгував. Звивисті доріжки для прогулянок, місця для відпочинку під навісами (деякі з них обладнані для барбекю, за бажання можна розташуватися прямо на галявині); ніде немає табличок, що забороняють ходити по газонах. Для дітей, окрім звичайних каруселей та американських гірок, влаштовані вигадливі споруди з колод, товстих канатів і міцних сіток, натягнутих під різними кутами, де можна лазити, розгойдуватися, висіти вниз головою і перелітати через канави з водою на «тарзанці». Для менш активних — надувні фігури різної форми. Але найголовніше — що мами й тата, бабусі й дідусі із задоволенням приєднуються до дітей на всіх цих снарядах! Біля входу можна взяти напрокат велосипед, і тоді є шанс оглянути всю величезну територію парку за один день. За черговим поворотом відкривається ідеально рівний майданчик, покритий коротко підстриженою травою. Це — поле для крокету. Два елегантно одягнених — білі штани й сорочки, крислаті капелюхи — літніх японці пропонують короткий урок, якщо ви не знайомі з цією грою. Освоївшись, можна й зіграти. Майданчики для крокету обладнані в парках багатьох японських міст і сіл. Серед гравців — літні й навіть дуже літні люди: маленькі, акуратно одягнені дідусі та бабусі.