Підтримати
Після війни Україна матиме великі сподівання, однак відбудова та реформи можуть виявитись для неї небезпечним та важким завданням, пише Джеймі Деттмер, редактор громадської думки в POLITICO Europe.
Своє занепокоєння майбутнім країни висловила у коментарі виданню опозиційна депутатка від ліберальної проєвропейської партії «Голос» Інна Совсун. Вона нагадала про десятирічні цикли, коли українці мають тенденцію влаштовувати революції — Помаранчеву в 2004 та Революцію Гідності у 2014 — і поділилась відчуттями того, що у 2024 на Україну чекає чергове політичне потрясіння.
Звичайно, Революція 2014 року мала непередбачені наслідки, які й привели Україну туди, де вона є сьогодні — захищається від російського вторгнення, вчиненого за наказом обуреного Путіна, який прагне взяти реванш. І як кольорова революція мала свої наслідки, так і війна формує сильне почуття національної свідомості та породжує величезні сподівання на краще майбутнє — сподівання, які буде важко виправдати.
Совсун не єдина, хто бачить чергові потрясіння на горизонті. Колишній міністр українського Кабінету міністрів, який попросив не називати його, побоюючись підірвати військові зусилля та забезпечити пропаганду для Росії, також вважає, що Майдан може повторитися.
«Ця війна породила великі надії, і люди будуть дуже нетерплячими до змін. Вони захочуть грошей і справедливості, а також завершення реформ, які вони вимагали ще в 2014 році, і вони захочуть їх швидко», — сказав він.
І хоча орієнтуватися в бурхливих післявоєнних політичних водах буде важко для будь-якого лідера, за словами колишнього міністра, це буде особливо актуально для президента України Володимира Зеленського, оскільки він став частиною проблеми — лідером із автократичними тенденціями.
Це може прозвучати дивно, дивлячись ззовні. Адже вже рік Зеленського називають втіленням українського спротиву і навіть іконою демократії. Йому досі аплодують за те, що він відхилив пропозицію Америки виїхати з Києва, коли російські танки були в 60 кілометрах від столиці, а його надихаюча риторика часів війни та ораторські здібності допомогли переконати Сполучені Штати та Європу підтримати Україну тоді, коли їй це було життєво необхідно.
Лідерство, комунікативні здібності та незламний дух Зеленського заслужили похвалу і вдома, в Україні. Його результати в опитуваннях громадської думки захмарні — вище лише у ЗСУ. Але досвідчені спостерігачі кажуть, що його 84-відсотковий рейтинг схвалення є результатом настрою єднання навколо прапора, і передбачають, що рейтинг впаде, коли загроза існуванню України зникне — так само, як це сталося незабаром після того, як комік-популіст отримав переконливу перемогу в 2019, пообіцявши захищати інтереси народу проти багатих і правлячих еліт.
На жаль, Зеленський не зміг відтворити свою роль телевізійного «президента народу» в реальному житті, його підтримка в якийсь момент різко впала лише до 11 відсотків після того, як він звільнив прем’єр-міністра-реформатора, сформувавши свій уряд з числа друзів та колишніх ділових партнерів, і нічого не досяг у своїй антикорупційній ініціативі.
Натомість українського президента звинуватили у тому, що він стає дедалі більш автократичним і порушує закони, видаючи президентські укази про санкції проти ворогів, і все це в ім’я боротьби з російською агресією — але, на думку деяких критиків, також з метою завадити своїм політичним опонентам.
За чотири місяці до російського вторгнення Зеленський і двоє його близьких соратників також були причетні до скандалу з офшорною фінансовою діяльністю. На основі Pandora Papers — сховища документів, які розкривають офшорну діяльність політичних лідерів та інших видатних осіб у всьому світі — Organized Crime and Corruption Reporting Project виявив, що український лідер створив офшорні компанії до того, як став президентом, але продовжував отримувати від них прибуток і після того, як посів найвище посаду. Зеленський, зі свого боку, заперечив будь-яке відмивання грошей, або незаконне використання коштів.
Наразі, кажуть політичні опоненти, не можна закидати президентові його довоєнні вчинки, але після того, як гармати змовкнуть, виникнуть питання щодо подій, які передували війні, і щодо того, чому Зеленський проігнорував суворі попередження західних розвідок про високу ймовірність російського вторгнення та не оголосив в країні воєнний стан значно раніше.
Однак час від часу ці питання піднімаються навіть у розпал війни — востаннє це питання спалахнуло в серпні, коли каскад публічної критики послідував за зауваженнями Зеленського про те, чому він применшив попередження про неминучий напад, стверджуючи, що мусив це зробити, оскільки інакше українці запанікували б, втекли і спровокували економічний колапс.
Опитані POLITICO опозиційні політики та лідери громадянського суспільства вважають, що Зеленський також буде змушений відповідати за те, як він та його згуртована команда старих друзів і колишніх ділових партнерів керували під час війни — у спосіб, який не відрізняється від того, якого вони дотримувались до вторгнення, намагаючись встановити «керовану демократію» з однією домінуючою партією.
Зокрема, опозиційний депутат Микола Княжицький, хоча і погоджується із необхідністю згуртуватися пі час війни навколо влади, все ж переймається майбутнім демократії в Україні.
«Навіть у воєнний час має бути політична опозиція, має тривати демократичний процес, має бути парламентський контроль», — вважає він.
Як і інші, Княжицький зазначив, що Зеленський користується повноваженнями президента під час війни та воєнним станом, щоб захопити більше влади, контролювати ЗМІ, відсторонитися від парламенту та ігнорувати законодавчий нагляд за тим, як і кому виділяються державні кошти і чи не є бенефіціарами бізнес-союзники українського президента або компанії, пов’язані з членами його правлячої партії.
Дехто також побоюється, що всесвітнє захоплення, яке зараз має Зеленський, підживлює його folie de grandeur.
«Він думає, що він політик номер один у світі, і що Джо Байден набагато, набагато нижчий від нього, і ще нижче — такі лідери, як Макрон і Шольц», — сказав колишній міністр, додавши, що це нездорово і не віщує нічого доброго.
Як і інші, він згадав, що український лідер, схоже, не бажає ділитися сценою чи увагою, подібно до того, як актор хоче отримати всі найкращі репліки, тоді як колишній помічник Зеленського розповів, що його офіс постійно робить соціологічні заміри, щоб перевірити, чи ніхто його не затьмарює.
На думку критиків, таке бажання бути незмінним головним героєм може певною мірою пояснити, чому Зеленський відкидає заклики сформувати коаліційний уряд у важкі для країни часи.
Водночас, Тимофій Милованов, президент Київської школи економіки, який також є колишнім міністром економічного розвитку та неофіційним радником уряду, відкидає твердження про те, що Зеленський має автократичну жилку.
«По суті, Зеленський відповідає тому, чого хочуть люди. На мій погляд, Україні дуже пощастило з ним. Я думаю, що попередні президенти капітулювали б у перші кілька тижнів війни і пішли б на переговори», — сказав він.
За словами Милованова, Зеленський будує національну державу і тому не має іншого вибору, окрім як обходити інституції, тому що занадто часто вони захоплені корисливими інтересами.
«Ніхто не знає, яку більшу перспективу має на увазі Зеленський. Я думаю, що упродовж останніх трьох років роботи він змінив свої погляди, оскільки він набирався досвіду та розумів ширшу перспективу та діючі сили. Я думаю, що багато в чому він розуміється краще, ніж більшість із нас», — додав він.
У січні під час одного зі своїх нічних телезвернень Зеленський справді запевнив українців , що «повернення до того, як було, не буде».
Але ці зауваження пролунали в розпал корупційного скандалу навколо незаконних виплат і надмірно завищених військових контрактів, що призвело до серії відставок і звільнень кількох високопоставлених українських посадовців, включаючи п’ятьох регіональних губернаторів і чотирьох заступників міністрів. Скандал вибухнув після того, як журналіст-розслідувач оприлюднив деталі шахрайських контрактів та бездіяльнсті уряду.
Водночас запевнення Зеленського не заспокоюють і деяких багаторічних оглядачів країни.
«Ми не бачили достатньо значних зусиль для боротьби з корупцією — хіба, можливо, за одним важливим винятком. Я думаю, що вони дійсно намагаються запобігти перенаправленню будь-якої західної допомоги, яку вони отримують. Я вважаю, що вони розуміють ризики у разі виникнення великого скандалу», — сказав колишній високопоставлений дипломат США, який має значний досвід роботи в Україні.
Але також він додав, що на останніх зустрічах з опозиційними політиками та лідерами громадянського суспільства в Києві його вразило те, що «з одного боку вони дійсно цінують силу Зеленського як військового лідера», але «також глибоко стурбовані корупцією та його авторитарним стилем».
«На їх думку, розплата за це прийде щойно завершиться війна. І я вважаю, що, ймовірно, так і буде», — сказав він.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google