Підтримати
На початку квітня 2022 року військовослужбовці Сил тероборони ЗС України потрапили до щойно звільнених міст Київської області — Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Бородянки. Те, що ми там побачили, закарбувалося в пам’яті назавжди. Кадри, що розлетілися світом на фото та відео, ми бачили безпосередньо в місцях тих страшних подій. Понівечені тіла цивільних мешканців, які донедавна жили звичним життям, розстріляні й обгорілі автівки з написами «Діти», знищені квартали житлових будинків і церкви, поховання із саморобними ідентифікаційними табличками просто в парках і на прибудинкових територіях. Усі ці міста стали місцями скоєння масштабних міжнародних злочинів російською армією.
Більшості з нас, українців, здається, що злочини, скоєні російськими військовими на нашій території, є цілком очевидними, тому довести їх у судах, зокрема й у міжнародних, буде легко. Та насправді це не так. Аби довести вину в скоєнні найтяжчих злочинів в умовах війни, безперечно, потрібні докази. І все, що ми тоді спостерігали на звільненій Київщині, й було такими доказами. Виявилося, що їх фіксація — неабиякий виклик для правової системи України. Насамперед через масштаб і відсутність необхідної кількості кваліфікованих і досвідчених кадрів для роботи з такою категорією злочинів. Однак нам не можна було втрачати докази, адже притягнення до відповідальності винних — справа честі для України й світу та елемент перехідного правосуддя, в центрі якого — відновлення прав жертв. А що таке втрачати докази скоєння міжнародних злочинів, Україні, на жаль, відомо. Адже коли 2014 року розпочалася російська агресія, ми не мали досвіду роботи з міжнародною кримінальною юстицією і втратили чимало часу. Наприклад, можна згадати так звані військово-польові трибунали, створені Ігорем Гіркіним, які існували під час окупації Слов’янська 2014 року. За їх рішеннями убивали людей, що, напевне, можна було б кваліфікувати як позасудові страти. Проте після деокупації міста важливі докази щодо цих «трибуналів» було втрачено.
Утім, 2022 року ситуація все ж таки поліпшилася. Адже на допомогу органам правосуддя знову прийшло громадянське суспільство, яке з 2014 року почало професійно документувати ймовірні міжнародні злочини й відтоді було відкрите до співпраці. А після 24 лютого 2022 року більшість правозахисних організацій і чимало журналістів переорієнтувалися на роботу з темою міжнародних злочинів, з’явилася потужна міжнародна експертна підтримка.
І якщо на звільнених територіях ситуація з документуванням більш-менш налагодилася, не в останню чергу завдяки тим-таки громадським організаціям (серед них дві великі коаліції — «Україна. П’ята ранку» та «Трибунал для Путіна»), то в зонах ведення бойових дій, де регулярно порушуються норми міжнародного гуманітарного права й права людини, виникали складнощі. Адже туди здебільшого не мають доступу ані неурядові організації, ані правоохоронні органи. І тут рятівниками вчергове виявилися військовослужбовці.
Українська армія не першою залучає військовослужбовців до документування ймовірних міжнародних злочинів. Це перевірена практика ще з часів Другої світової війни. Згадаймо, що в Третій армії США під командуванням генерала Джорджа Паттона 1945 року було створено відділ воєнних злочинів, до якого входив майбутній прокурор Нюрнберзького процесу Бенджамін Ференц. Він особисто в складі американських збройних сил працював над документуванням воєнних злочинів нацистської Німеччини, зокрема в концентраційних таборах. Цей досвід, безперечно, допоміг у висуненні обвинувачень під час судових процесів за наслідками війни.
Крім того, зазначена практика дістала відображення в «Керівних принципах розслідування порушень міжнародного гуманітарного права», підготовлених Міжнародним комітетом Червоного Хреста. У них викладено рекомендації, що можуть посприяти збиранню доказів воєнних злочинів. Зокрема за відсутності уповноважених представників органів влади командир, присутній на місці інциденту, має вжити всіх можливих заходів, аби забезпечити отримання та збереження відповідної інформації та доказів. Фіксація військовослужбовцями фактів міжнародних злочинів є звичною практикою для багатьох країн.
Наразі фактично весь державний апарат, зокрема й законодавці, розуміють важливість своєчасної роботи та забезпечення умов для документування міжнародних злочинів.
Важливо, що головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний не лише посприяв тому, що дотримання норм міжнародного гуманітарного права стало одним із пріоритетних напрямів для української армії, а й долучив військових до документування ймовірних міжнародних злочинів. До того ж в армії й так є основні актори, які займаються впровадженням МГП, наприклад, військові юристи у співпраці зі структурами цивільно-військового співробітництва, морально-психологічного забезпечення та розвідкою.
Відповідно до цього в складі Командування Сил ТрО ЗС України 20 вересня 2022 року було створено Робочу групу щодо виконання норм міжнародного гуманітарного права та надання правових послуг, яка, серед іншого, займається фіксацією міжнародних злочинів, а також обробкою зафіксованих випадків для Центрального юридичного управління Генштабу ЗСУ.
Чому важливо, щоб військовослужбовці долучалися до документування міжнародних злочинів у зонах своєї відповідальності (зонах ведення бойових дій і «сірих» зонах)?
— Необхідність своєчасної фіксації ймовірних злочинів у зонах ведення бойових дій. Із плином часу, а тим більше на лінії зіткнення, докази втрачаються. А безпосередня близькість до лінії ведення бойових дій унеможливлює роботу «на місцях» представників правоохоронних органів і тим більше національних і міжнародних правозахисних організацій. Тож бійці, котрі перебувають на місцях скоєння воєнних злочинів, є незамінними в цих випадках.
— Високий рівень довіри до військовослужбовців. Саме військові стають чи не єдиним «вікном» у світ для цивільного населення, котре залишилося в зонах ведення бойових дій, тож із ними діляться інформацією, що може бути цінною для слідства. Так, із огляду на зміни в Законі України «Про основи національного спротиву» саме бійці Сил ТрО організовують надання безоплатної правової допомоги цивільному населенню у відповідних зонах.
— Документування ймовірних воєнних злочинів противника, безумовно, допомагає впровадженню міжнародного гуманітарного права в українській армії і є важливим превентивним засобом. Адже в такий спосіб військовослужбовці засвоюють норми МГП.
Звісно, пріоритет військових — захищати суверенітет нашої держави зі зброєю в руках, розуміючи, що вони є комбатантами, стороною конфлікту. Проте часто саме бійці стають єдиними свідками скоєння злочинів армією агресора. Тому їхні свідчення та задокументовані ними випадки важливі. Що більше буде правильно зафіксованих фактів, то більшою є ймовірність того, що ми наблизимося до встановлення правосуддя та покарання винних. З іншого боку, важливо розуміти, що фіксація має здійснюватися лише за можливості, тобто коли цей процес не наражатиме військових і їхніх побратимів на небезпеку й не заважатиме виконувати бойові завдання. Адже використання технічних засобів (дронів, відеофіксаторів) подеколи може допомогти ворогу, а тих-таки телефонів, що не завжди мають захищений зв’язок, є небезпечним. Хай там як, коли дозволяє ситуація, військові могли б здійснювати першочергову фіксацію. Після деокупації територій або зміни лінії фронту, коли частина територій стає відносно безпечною, верифікацією наявних даних і документуванням нових займаються вже слідчі органи.
Водночас окрім питання, хто має фіксувати воєнні злочини в зонах відповідальності військовослужбовців, постає й інше, не менш важливе: як це правильно робити?
Важливо розуміти, що документувати злочини не так просто, як може здатися. Це — не просто сфотографувати чи зняти на відео ймовірне місце скоєння злочину. Йдеться про допустимість доказів, вимоги до них національної та міжнародної систем правосуддя. Адже суд може прийняти як доказ далеко не кожне фото чи відео. Насправді документування має чимало особливостей. Наприклад, важливо зазначати місце знімання й дату, якщо це відео, утримувати кожен кадр протягом певного часу, в жодному разі не пересувати й не знищувати предметів, пов’язаних із місцем події, зафільмувати місце з різних ракурсів тощо.
Відповідно, від обізнаності людей, які першими отримають доступ до доказів, залежить, чи вийде правильно зафіксувати ймовірні злочини й передати докази компетентним органам.
Саме тому Командування Сил територіальної оборони ЗС України спільно з партнерами розробило алгоритм документування міжнародних злочинів і як один із важливих інструментів — ілюстровану інструкцію «Документування порушень прав людини та міжнародного гуманітарного права», де чітко й покроково розписано, як правильно здійснювати фіксацію ймовірних міжнародних злочинів.
Наразі впровадженням цієї інструкції займається Робоча група Сил ТрО ЗС України щодо виконання норм міжнародного гуманітарного права та участі в наданні правових послуг. Вона забезпечує військові частини необхідними матеріалами, отримує від них інформацію щодо ймовірних зафіксованих воєнних злочинів, обробляє цю інформацію і за допомогою спеціального програмного забезпечення систематизує її, проводить тематичні навчання. Як приклад такого спеціального програмного забезпечення можна розглянути інформаційну платформу «Дельта». Її практична користь полягає в тому, що вона здатна допомогти правоохоронним органам здійснювати моделювання злочинів, створюючи та верифікуючи доказову базу.
Використання спеціалізованих інформаційних платформ дає змогу синхронізувати фото- та відеозаписи за часом; складати плани та схеми; виготовляти графічні зображення. Такі опції, зокрема, зручно використовувати для встановлення обставин руйнування об’єктів культурної спадщини. Нині це вкрай актуальне питання, адже в зоні ведення бойових дій, на жаль, постраждало чимало культурних об’єктів. Лише Робоча група Сил ТрО ЗСУ разом із партнерами зафіксувала та внесла до бази 132 таких факти. Також вищезгаданими програмними можливостями могли б користуватися зацікавлені органи державної влади та правоохоронні органи.
Інформацію про виявлені військовослужбовцями факти найтяжчих міжнародних злочинів, скоєних в умовах збройного конфлікту, передають до компетентних органів влади, які розслідують міжнародні злочини. Надалі їх верифікують і можуть використовувати Незалежна міжнародна Комісія ООН з розслідування порушень в Україні, Міжнародний кримінальний суд, Міжнародний суд ООН, ЄСПЛ, національні суди, а також суди інших країн, коли йдеться про розгляд справ згідно з принципом універсальної юрисдикції. Вся ця копітка праця військових у взаємодії з правоохоронцями зі збирання доказів міжнародних злочинів унаслідок російської агресії має ключову мету — зрештою допомогти притягнути до відповідальності винних.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google