Власник англійської «Ківан-компані», яка має мережу філій у Єгипті, Нігерії і деяких країнах Близького Сходу, 37-літній Аднан Ківан чудово вписується «у схему» сучасного крупного підприємця. Так само уважний до порад менеджерів і юристів, неквапливий і розважливий у прийнятті рішень. А коли чим і вирізняється від своїх ділових побратимів, то це східною релігійністю та незвичною для багатьох, особливо для східноєвропейських партнерів за бізнесом, щедрою благодійністю. Мільйонер А.Ківан дістав свого часу технічну освіту в Одесі й захистив дисертацію в Москві. Ще в студентські роки він пов’язав свою долю з українською дівчиною Ольгою, котра подарувала йому сина та двох дочок.
Так, вихідцю з вельми заможної арабської сім’ї не довелося самому клопотатися про стартовий капітал. І це, мабуть, благотворно позначилося на особливостях характеру глави арабсько-української родини А.Ківана. Володіючи солідною нерухомістю як у туманному Лондоні, так і в сонячній Одесі, він досі не вирішив остаточно, чи повинна його сім’я постійно жити в одному з мегаполісів. Причин — багато. На початку 90-х багатий інвестор серйозно зондував грунт для можливих капіталовкладень в українську економіку. Навіть уклав кілька значних угод з виробниками металопродукції. Серйозно вивчав перспективи українського ринку нерухомості й туризму. Проте... у другій половині 90-х, прислухавшись до настійливих порад менеджерів і юристів, згорнув діяльність «Ківан-компані» в Україні. Нині, слідом за іншими інвесторами, готовий розпрощатися з останніми ілюзіями щодо надійного вкладення коштів. І ось уперше за багато років перебування в Одесі А.Ківан таки зустрінеться з журналістами, щоб повідомити: ось-ось завершиться будівництво Арабського культурного центру на Ришельєвській — неподалік історичного центру міста. Правда, замовник невпевнений, що вдасться одержати в жовтні дозвіл місцевої влади на відкриття. Адже всі початкові документи видавалися на будівництво храму. Згодом майже на півтора року будівництво на вимогу тієї ж таки одеської влади довелося «заморозити». І лише на вимогу Києва 150 місцевих будівельників цього року відновили роботу. Значно важче виявилося порозумітися з керівництвом одного з управлінь облдержадміністрації. На багато днів розтягнулося, зокрема, узгодження питання пофарбування фасадів будинків, які сусідять з арабським центром. Якщо підготовка стін під пофарбування і саме пофарбування можуть бути безкоштовними, прикинули в управлінні з охорони об’єктів культурної спадщини, чом би заразом не відремонтувати й сусідній будинок, зокрема, зміцнити його, замінити столярні вироби, водостоки, слізники карнизів і багато чого іншого? Представники «Ківан-компані» здивувались і відмовилися. Що, у свою чергу, викликало подив і чиновників облдержадміністрації: вони ще й комизяться?!
Таких підходів Ківан не може ні зрозуміти, ні прийняти. Що в українських умовах навряд чи на користь справі. І все-таки, ось про що говорить мільйонер Ківан, котрий виріс у чорноморському місті: «Я перебуваю в Україні, де хоче жити моя родина. Тож хочу залишити добрий слід у цій країні. Робити добро — мій головний принцип як віруючої людини. Я зобов’язаний жертвувати п’яту частину нашого багатства в ім’я Бога. Цього не можна відкладати, якщо є можливість зробити». І справді: через два дні, 27 вересня, автору цих рядків довелося переконатися —позиція А.Ківана як віруючої людини глибоко щира. Його добротворення конкретні. Саме цього дня стала власницею облаштованої квартири в центрі Одеси ще одна сім’я одеських інвалідів по зору — Тетяна й Андрійко Желєзкови. А що означало вручення Аднаном ключа від житла для 22-річної Тетяни, працівниці Одеського підприємства УТОС (зарплата — 70 грн., пенсія — 49), і її 4- річного сина (допомога — 38 грн.) — неважко здогадатися...
Ну, а про ще одне добротворення, також благодійне,—відселення з гуртожитку УТОС двадцяти шести сімей, члени яких є інвалідами по зору, практично не знали навіть місцеві журналісти. В А.Ківана і цьому пояснення просте: навіщо, мовляв, ще комусь знати, крім тих, хто поселяється?
Багато років поспіль, правда, із невеличкими перервами, спричиненими зарубіжними поїздками, робить добрі справи для малозабезпечених жителів Одеси глава англійської фірми. Загалом завдяки його зусиллям переселились у відремонтовані одно-, дво- і трикімнатні квартири понад півсотні сімейств, і не тільки ті, котрі страждають на важку недугу чи дістали каліцтва. Іноді вибір був цілком випадковим. Підхід — універсальний: яка різниця — допомогти в біді мусульманинові чи християнинові, якщо він цього дуже потребує?
Ну, а стосовно того, що великі інвестори залишають Україну, то причинами їхнього «прохолодного» ставлення до українських проектів мільйонер Ківан вважає передусім «відразливе» ставлення держчиновників до потенційних зарубіжних вкладників. Адже ще недавно Ківан був одним із тих небагатьох, хто готувався вкласти десятки мільйонів у розвиток української економіки. «На початку 90-х років, — не приховував пан Ківан, — ми готувалися втілити на півдні України найбільший проект. Побудувати перший 5-зірковий готель «Шератон» на 3000 номерів. Причому ми були єдиними в Україні, кому дали «добро» на будівництво об’єкта такого масштабу. Та, на жаль, я змушений повторити слідом за іншими серйозними інвесторами: важко робити бізнес у цій країні...»